Головне — не розмір, а тактика застосування: GBU-39 вже Україні

Нещодавно Повітряні сили Збройних Сил України показали нове озброєння — малогабаритні керовані американські авіабомби GBU-39, які, вочевидь, уже встигли скинути на голови російських окупантів.

Історія цих авіабомб розпочинається у 1997 році, коли Повітряні сили США відчули потребу у малогабаритних високоточних авіабомбах. Потребу у таких боєприпасах офіційно затвердили у 2001 році й офіційно дали «зелене світло» на фінансування їх розробки.

Американські військові висунули високі вимоги до майбутнього озброєння: стійкість до засобів радіоелектронної боротьби, можливість уражати рухомі цілі, можливість автономного та керованого застосування, високоточна інерційна система навігації з GPS-приймачем.

За розробку перспективної авіабомби взяли авіабудівні гіганти Boeing та Raytheon, які мали різне бачення на майбутню авіабомбу. На дослідно-конструкторські роботи виділили два роки. За цей час з’явилися конструкторська документація на авіабомби GBU-53 від Raytheon та GBU-39 від Boeing.

У вересні 2003-го основним підрядником програми стала компанія Boeing зі своєю GBU-39. Цікаво, що після старту конкурсу тодішня заступниця помічника секретаря ПС США з питань закупівель і управління Дарлін А. Друюн видалила пункт щодо ураження рухомої цілі з вимог, що надавало перевагу компанії Boeing. Пізніше Друюн засудили.

Контракт на розробку прототипів та демонстрацію авіабомби був укладений у жовтні 2003 року. Вже у 2005 році розпочалося виробництво демонстраційних зразків. Досить швидко, у вересні 2006 року, Повітряні сили Сполучених Штатів отримали перші авіабомби на озброєння.

У жовтні того ж 2006 року американські Повітряні сили провели бойове застосування GBU-39 із багатоцільового винищувача F-15E Strike Eagle.

На початку вересня 2007 року GBU-39 почали випробовувати на F-22 Raptor після понад року інтенсивної роботи з інтеграції бомби у внутрішній відсік літака.

Наразі авіабомбу інтегровано на F-15E Strike Eagle, Panavia Tornado, JAS-39 Gripen, F-16 Fighting Falcon, F-22 Raptor, A-10 Thunderbolt II та навіть на AC-130W.

Починаючи з 2010-го року GBU-39 почала активно експортуватися за кордон, її операторами стали Ізраїль, Нідерланди, Австралія, Італія, Саудівська Аравія, Південна Корея та Швеція.

Крім того, постачання авіабомб заплановане до Бахрейну, Болгарії, Марокко, Португалії, Туреччини та Об’єднаних Арабських Еміратів.

Опис конструкції

GBU-39 — це 110-кілограмова авіабомба завдовжки 1 метр 80 сантиметрів. Вона має розкладне крило прямої стріловидності, яке розміщується згори. У підвішеному стані крило бомби розвернуте донизу. Після від’єднання крило розкривається, а бомба перевертається у нормальне положення.

Знизу корпусу розміщуються два замки для кріплення авіабомби на пілони типу BRU-61/A, на одному пілоні можуть розміщуватися чотири GBU-39.

Наконечник корпусу виготовлений із вольфраму, що дозволяє пробивати бетонні укриття. У центральній частині корпусу почергово розміщені бойова частина, блок програмування підривника та сам підривник.

Бомба має два основні варіанти з різними бойовими частинами: SDB I (GBU-39/B), SDB FLM (GBU-39A/B).

• SDB I — уламково-фугасна бойова частина.
• SDB FLM має корпус із композитних матеріалів, стандартна уламково-фугасна бойова частина замінена на бойову частину з щільної інертною металевою вибуховою речовиною (DIME). DIME — це експериментальний тип вибухової речовини, що має відносно невеликий, але ефективний радіус ураження. Вона призначена для обмеження ефективної відстані вибуху, щоб уникнути супутньої шкоди під час бойових дій.

Також є варіант бомби з лазерним наведенням GBU-39B/B, який почав експлуатуватися у 2015 році.

Центральна частина корпусу бомби є апаратною і несе у собі блок наведення, який складається з інерційної системи, щонайменше трьох GPS-приймачів, бортового комп’ютера та модуля захисту електроніки від засобів радіоелектронної боротьби.

Електроніка авіабомби дозволяє програмувати її в польоті, пілот може ввести координати цілі та обрати тип підриву — повітряний чи контактний. У разі вибору контактного підриву є можливість встановити затримку ініціації бойової частини.

Бортові системи навігації дозволяють бомбі мати ймовірне кругове відхилення всього в один метр.

За центральною частиною розташована хвостова частина, на якій розміщується Х-подібне хвостове оперення, що складається із чотирьох рулів.

За умови достатньої висоти та швидкості польоту, GBU-39 у всіх варіантах може планерувати на відстань до 110 кілометрів.

GBU-39 також входить до складу боєприпасів GLSDB – поєднання цієї бомби з ракетним двигуном від реактивного снаряда М26 для застосування з реактивної системи HIMARS. Завдяки двигуну та крилам дальність польоту GLSDB сягає 150—160 кілометрів.

Застосування в Україні

Нещодавно, 25 травня, «Мілітарний» з посиланням на The Washington Post повідомляв, що українські Повітряні сили адаптували радянські бойові літаки під застосування американських авіабомб GBU-39, однак тоді модель літака не розкривалася.

Також у відкритому доступі з’явилося зображення літака, озброєного цими авіабомбами, які закріплені під крилом, але за фотографією неможливо було визначити тип літака.

На корпусі однієї з GBU-39 було видно заретушований напис та дату 12 травня 2024 року.

Достеменно невідомо, який літак є носієм цих авіабомб, однак їхня вага дозволяє використовувати їх на винищувачах МиГ-29 та Су-27, під які вже адаптовані західні високоточні авіабомби JDAM і HAMMER.

Можна припустити, що принцип підготовки та застосування такий самий: літак виступає у ролі своєрідної «вантажівки», завдання якої — скинути авіабомбу на потрібних координатах з потрібними швидкістю та висотою, а програмування бомби здійснюється перед злетом.