Після закінчення Другої світової війни військово-політичне керівництво Фінляндії дотримувалось збалансованого підходу до підбору озброєнь для фінської армії. Частина зразків купувалась у країн Заходу, частина — в СРСР, решта розроблялася і вироблялася власними силами. Це стосувалося й артилерійських систем.

Провідну роль створенні систем для польової артилерії відігравала фірма «Тампелла». На початку 1960-х років вона модернізувала 105-мм гаубицю Н/37, розроблену шведським «Бофорсом», яка в 1942-1945 роках випускалася у Фінляндії за ліцензією (вироблено 140 одиниць). Артсистема, що позначалася 105 Н 61-37, отримала новий ствол (подовжений з 24 до 26 калібрів), а також була пристосовано для напівунітарного заряджання (замість роздільного).

Гаубиці Н 61-37 експлуатувалися до початку 1990-х років (пізніше 40 таких систем Фінляндія передала Естонії). Цікаво, що старі стволи ощадливі фіни не викинули, а встановили на лафети 122-мм гаубиць Н/10-30 (трофейних радянських систем зр. 1910/30 рр.). Такі «франкенштейни» позначалися 105 Н 37-10.

Одночасно з модернізацією гаубиць конструктори «Тампелли» розробляли далекобійну 122-мм гармату. Вона отримала ствол завдовжки 53 калібри, а також сучасний лафет, який забезпечував значний діапазон кутів вертикального (від -5 до +52°) і горизонтального (90°) наведення. Дальність стрільби сягала 25 км. Гармату взяли на озброєння під позначенням 122 К 60.

Постачання артсистем в армію почалися в 1964 році, але обмежилися лише 15 екземплярами – військових не влаштовувала мала потужність 25-кг снаряда. У наступні роки потреби польової артилерії задовольнялися рахунок поставок з СРСР 122-мм гаубиць Д-30 і 130-мм гармат М-46 (у Фінляндії позначалися як 122 Н 63 і 130 К 54 відповідно). Гармати 122 К 60 у 1980-ті роки були модернізовані шляхом заміни стволів на 130-мм та одержали позначення 130 К 90-60.

У «натовському» калібрі

Напрацювання «Тампелли» не пропали. Одну гармату 122 К 60 1966 року доставили до Ізраїлю, де випробували, встановивши на шасі танка М4А3Е8. На її основі фірма «Солтам» (яка виникла як спільне підприємство місцевої «Солель Боне» та фінської «Тампелли») розробила 155-мм гаубицю М-68 зі стволом завдовжки 33 калібри. У самій Фінляндії конструкція 122-мм гармати послужила відправною точкою для проектування нової польової артсистеми. Так само, як і ізраїльська, вона була виконана у «натовському» калібрі 155 мм.

У 1980–1981 роках фінська армія випробовувала 155-мм гармату-гаубицю К 74 з стволом завдовжки 39 калібрів, розроблену «Тампеллою» (головний конструктор — Хейккі Коллану) в ініціативному порядку. Артсистема сподобалася військовим, які замовили удосконалений зразок К 74-82. Система повинна була забезпечувати дальність стрільби не менше 24 км, а її маса мала не перевищувати 10 т. Після взяття на озброєння гармата отримала позначення К 83.

Гармата К 83 має ствол-моноблок з однокамерним Т-подібним дульним гальмом. Затвор – напівавтоматичний горизонтальний клиновий, відкривається праворуч. Затвор має магазин для капсулів, а також запобіжник від пострілу при не повністю закритому затворі. Противідкатні пристрої складаються з гідравлічного гальма відкату, розташованого під стволом, та пневматичного накатника (над стволом). Задля стрільби на великих кутах піднесення гармата має регулятором довжини відката. Кут горизонтального наведення такий самий, як і у К 60, максимальний кут піднесення збільшений до 70°.

К 83 може вести вогонь усіма стандартними боєприпасами НАТО, основним з яких є осколково-фугасний снаряд М107 масою понад 40 кг. На максимальному заряді гармата може закинути такий снаряд на відстань 24 км (при початковій швидкості 850 м/с). Для снарядів з донними насадками «Бейз Блід» дальність стрільби сягає 30 км.

Гармата-гаубиця має пневматичний досилач снарядів, який працює за будь-якого кута піднесення стовбура. Джерелом енергії для досилання першого снаряда служить балон зі стисненим повітрям; для наступних пострілів стиснене повітря акумулюється при відкаті ствола. Метальні заряди подаються в зарядну камеру вручну. Швидкострільність К 83 сягає 10 пострілів за хвилину.

Прицільні пристрої К 83, розташовані ліворуч від ствола, включають гарматний кутомір, рівень, артилерійський квадрант і оптичний приціл (для стрільби прямим наведенням). На гармату може встановлюватись радар для вимірювання початкової швидкості снаряда, а також комп’ютер управління вогнем фірми «Нокіа».

Нижній станок К 83 складається з чотириколісного шасі з незалежною підвіскою коліс, опорної платформи та двох станин із сошниками. У бойовому становищі колісний хід вивішується, а гармата лежить на опорній платформі та станинах. У похідному положенні верхній станок зі стволом розвертається на 180°, а ствол фіксується на зведених станинах. Нормативний час переведення зброї з маршового положення до бойового — дві хвилини. Буксирування К 83 допускається зі швидкістю до 80 км/год. Штатним тягачом є тривісна повнопривідна вантажівка «Сісу» SA-240 та її вдосконалений варіант SA-241.

Серійне виробництво гармат-гаубиць 155 К 83 здійснювалося у 1983–1997 роках, його обсяг становив 113 одиниць. Згодом гармати модернізували до рівня К 83-97, отримавши зарядну камору об’ємом 23 л, пристосовану до застосування модульних зарядів.

З новою балістикою

Наприкінці 1980-х років «Тампелла» зайнялася розробкою нового 155-мм польової артсистеми зі стволом завдовжки 45 калібрів. Проєктування велося «з прицілом» на експорт, оскільки армія Фінляндії щойно почала одержувати гармати К 83. Дослідний зразок 155GH45T (155 Gun-Howitzer 45 Tampella) випробовувався в 1988-1991 роках. Але в серію ця гармата так і не пішла, хоча у свій час велися досить інтенсивні переговори з приводу продажу 155GH45T до Пакистану. Намагаючись перетворити свої напрацювання на прибуток, концерн «Ваммас» (він поглинув «Тампеллу» в 1991 році, згодом і «Ваммас» був поглинений концерном «Патріа») запропонував фінським військовим гармату 155 К 93, яка поєднувала ствол від 155GH45T з новим двоколісним лафетом, обладнаним дизельним двигуном. Однак військові забракували виріб через погану прохідність і недостатнє порівняно з К 83 поліпшення балістичних характеристик. У той час вже велася розробка саморушійної гармати 155GH52APU зі стволом завдовжки 52 калібри, 26-літровою зарядною каморою та чотириколісним лафетом, подібним до лафету К 83.

Прототип 155GH52APU випробовувався в 1993 році, а через два роки з’явився другий дослідний зразок КХ, що відрізнявся 23-літровою зарядною каморою (такою ж, як у знарядь К 83-97) і деякими іншими змінами. У такому вигляді гармату взяли на озброєння фінської армії під позначенням 155 К 98.

К 98 відрізняється від К 83 довшим стволом, зменшеним до 70° кутом горизонтального наведення, а також наявністю в передній частині лафета дизельного двигуна «Дойц» потужністю 105 к.с. Силова установка забезпечує гарматі можливість руху зі швидкістю до 15 км/год. Якщо ж включити привід на всі чотири колеса, швидкість впаде приблизно вдвічі, але гармата зможе долати своїм ходом навіть глибокий сніг, а також брід завглибшки до 0,7 м. Передача гідравлічна, кожне колесо має свій гідромотор. Двигун також приводить в дію гідравлічну систему розведення та зведення станин та електрогенератор, який живить навігаційне та прицільне обладнання.

Максимальна дальність стрільби звичайним снарядом становить 27 км, мінімальна (непрямим наведенням) – 3 км. Снаряд із донним газогенератором К 98 може «закинути» на відстань понад 40 км. Максимальна початкова швидкість снаряда сягає 920 м/с.

Гармати К 98, які перебувають на озброєнні армії Фінляндії, обладнуються автономними інерційними навігаційними системами «Талін 5000» виробництва фірми «Ханіуелл», що прискорює підготовку до відкриття вогню з нової позиції. Розрахунок К 98 складається з дев’яти осіб, але у екстрених ситуаціях вогонь можуть вести двоє.

Збройні сили Фінляндії замовили 56 гармат К 98 (6 у передсерійній партії та 50 в основній), поставлених у 2001–2005 роках. Вартість однієї гармати становила близько півмільйона євро. Для їхнього буксирування використовуються тривісні автомобілі «Сісу» Е11Т, постачання яких почалися в 1998 році.

Спроби знайти покупця за кордоном увінчалися підписанням договору з Єгиптом. Спочатку ця країна цікавилася гарматою 155GH45, але згодом єгипетські військові обрали 155GH52 – спрощений варіант К 98, без двигуна і навігаційної системи. Передбачалося налагодити ліцензійний випуск таких знарядь на заводі № 100 в Абу-Заабалі. Контракт, підписаний у серпні 1999 року, був вельми перспективним — єгиптяни збиралися придбати до 500 гаубиць. Для збройних сил Єгипту розробили і САУ 155GH52-SP-T55 на шасі танка Т-55. Але все закінчилося грандіозним корупційним скандалом у Фінляндії та розірванням контракту. У результаті Єгипет отримав лише 16 гармат 155GH52 – частину готових, частину у вигляді вузлів для монтажу. Разом з тим деякі джерела вказують, що єгиптянам все ж таки вдалося налагодити виробництво 155GH52, і кількість таких систем в армії Єгипту досягла сотні.

У відповідь на потребу фінських збройних сил у новій самохідній артустановці концерн «Патрія» у 2015 році запропонувала САУ 155 D 98 на шасі чотиривісного автомобіля підвищеної прохідності «Сісу» Е13ТР. Однак у 2016 році уряд країни зробив вибір на користь південнокорейських САУ К9 «Тандер».

Гармати К 83-97 і К 98 становлять основу фінського парку причіпної артилерії. Відповідно до діючих штатів, кожна з трьох бригад постійної готовності («Порі», «Кар’яла» і «Кайнуун») має артилерійський полк у складі двох дивізіонів 155-мм гаубиць (по 18 екземплярів). Є вони й у артилерійській бригаді.

Ще кілька років тому вважалось, що рішення про закупівлю південнокорейських самохідок, найімовірніше, поставить хрест на подальшій самостійній розробці артсистем у Фінляндії. Але російська агресія проти України все змінила – і в середині травня 2024 р. концерн «Патрія» оголосив, що готовий відновити виробництво гармат. Мова йде про реанімацію проєкту колісної САУ на шасі “Сісу” Е13ТР.

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 4731 2196 4166 1818