13 липня 2026 року міністри закордонних справ Європейського Союзу схвалили стратегічний документ The Threats and Challenges We Face, який окреслює ключові безпекові виклики для континенту і має стати основою майбутньої Стратегії безпеки ЄС.

Уперше всі 27 міністрів закордонних справ ЄС підписалися під тим, що дії китайського керівництва є ключовим фактором продовження російсько-української війни. Той самий документ описує КНР як державу, що разом із Росією перебудовує систему глобальної безпеки і правила світової торгівлі під власні інтереси.

Паралельним треком, у ті самі дні, коли ЄС фіксував роль Пекіна у продовженні війни, понад шістдесят сенаторів США внесли законопроєкт про вторинні санкції та мита до 100% проти п’ятірки найбільших покупців російської нафти і газу, насамперед Китаю та Індії.

Липневими кроками обидва центри демократичного блоку вперше спрямували тиск на того учасника осі, якого кожен із них до останнього часу залишав поза режимом обмежень.

Синхронність цих кроків зумовлена зміною ставлення кожного з центрів демократичного блоку до Москви і Пекіна. Вашингтон і Брюссель визнали, що спільною метою обох режимів є демонтаж усталеного демократичного порядку. Американський підхід докорінно змінило усвідомлення безперспективності спроб відірвати Росію від Китаю — Білий дім пригальмував курс на переговорні поступки Москві.

Українські військові операції водночас довели дієвість ударів по джерелах російських доходів як важеля тиску на Пекін, якому Росія потрібна як ефективна ресурсна база для забезпечення глобального військового зіткнення.

Європейські уряди перестали трактувати економічну взаємодію з Пекіном і стримування Москви як окремі політики та кваліфікували закріплення китайського капіталу на континенті як безпекову загрозу.

Протягом останніх двох місяців якісно змінилася сама російсько-українська війна. Від війни, що велася обмеженими засобами — високоточними ударами по військових цілях — вона перейшла у формат тотальної війни, в якому військовою ціллю визнається будь-яка точка генерації дохідності — від експортних терміналів і танкерних маршрутів до роздрібних магазинів і заправних станцій.

Москва володіє суттєвою перевагою в розмірі мобілізаційного резерву й ракетного арсеналу, обсягах внутрішнього виробництва та доходах від продажу нафти й газу. У форматі обміну нищівними ударами, темп якого зростає і задає новий характер війни, менш ніж за рік Україна ризикує втратити логістичні точки, від яких залежить здатність вести військові дії у зонах зіткнення.

Дефіцит часу зробив липневу синхронізацію вимушеним кроком для Вашингтона і Брюсселя. Протягом попередніх років кожна з двох ключових геополітичних динамік демократичного блоку зосереджувала основні засоби стримування на одному геополітичному конкуренті — Європейський Союз на Росії, Сполучені Штати на Китаї.

Брюссель запровадив двадцять один санкційний пакет проти РФ, встановив обмеження для тіньового флоту і розробив механізми роботи із замороженими активами, продовжуючи ставитися щодо Пекіна одночасно як до партнера і конкурента.

У 2020-х роках США кількаразово посилювали тарифні обмеження проти КНР та запровадили заходи контролю експорту напівпровідників до Китаю.

Водночас від початку каденції Дональда Трампа було здійснено кілька спроб формування альтернативної моделі взаємодії з РФ, що мала на меті уповільнити інтеграцію Москви в автократичну вісь та перевести частину російських зовнішньополітичних і економічних пріоритетів у напрямку пожвавлення діалогу з демократичним блоком.

Асиметрія тиску США і ЄС на різні складові ядра авторитарної осі залишала Росії та Китаю можливості для економічної і політичної взаємодії з тим центром демократичного блоку, який сприймав Москву та Пекін відповідно як потенційних партнерів, що не знаходило розуміння у союзників по коаліції.

Після проведення саміту НАТО у Анкарі США переходять від спроб налагодити переговорний формат із Москвою через поступки Росії у сфері експорту енергоносіїв до тиску на покупців російської сировини, застосовуючи проти Москви вторинні санкції та впроваджуючи заборону нових інвестицій в російську економіку з боку американського бізнесу.

З недавнього часу європейські політичні еліти визначають закріплення економічної присутності КНР на континенті безпековою загрозою і готують проти китайського капіталу асиметричні заходи, що передбачають регуляторні обмеження і штрафи за їх порушення, жорсткішу митну політику стосовно китайських ритейлерів, антисубсидійні розслідування та перебудову існуючих ланцюгів постачання.

Синхронізація європейського регуляторного тиску на КНР та майнових, транзакційних, інвестиційних і візових обмежень проти Росії з боку США перетворюється на єдину геополітичну стратегію Заходу, метою якої є тривала та узгоджена протидія експансіоністським намірам ядра автократичної осі.

Політичні загрози і торговельний дефіцит спонукають європейські політичні еліти скорочувати економічну співпрацю з КНР

Із 1990-х років європейські корпорації переносили виробництво до КНР заради нижчих витрат, недооцінюючи промислове шпигунство, державні субсидії та зворотний інжиніринг. Китайські компанії використали отримані технології й підтримку держави, щоб наздогнати європейських партнерів і витісняти їх навіть із традиційних ринків

Відмінною рисою китайської економічної моделі став підхід до всіх наявних державних ресурсів як до єдиного масиву можливостей, яким Пекін вільно маневрує, нейтралізуючи конкурентні європейські промислові галузі для прокладання шляху власним виробникам.

Повномасштабне вторгнення Росії у 2022 році зосередило увагу європейських столиць на Москві й відсунуло перегляд відносин із Пекіном. До 2026 року більшість урядів і далі сприймала ці відносини переважно як торговельні, що дало китайському капіталу час закріпитися у стратегічних галузях європейської економіки.

Найглибше китайський капітал закріпився в автомобільній промисловості, яку європейські уряди десятиліттями розглядали як опору технологічного лідерства континенту. Китайський капітал увійшов безпосередньо у структуру власності провідних європейських автовиробників. Beijing Automotive Group і Tenaciou3 Prospect Investment володіють майже 20% Mercedes-Benz, а Geely контролює Volvo Cars, Polestar, London Electric Vehicle Company, половину Smart, 51% Lotus, близько 17% Aston Martin і 8,2% AB Volvo.

Автомобільні активи є частиною ширшої хвилі поглинань у європейському машинобудуванні та хімічній промисловості. ChemChina за $43 млрд поглинула швейцарського агрохімічного гіганта Syngenta, що стало найбільшою закордонною купівлею в історії китайського бізнесу, і за €925 млн викупила мюнхенського виробника обладнання для переробки пластмас KraussMaffei, Sany придбала виробника бетононасосів Putzmeister, а Weichai Power увійшла в капітал KION, другого у світі виробника складської техніки, і стала його якірним акціонером.

Показовим стало поглинання KUKA компанією Midea за €4,5 млрд. Після повного викупу 2022 року виробництво локалізували у Фошані, а технології використали для автоматизації китайських заводів. Нині Китай встановлює 54% промислових роботів світу, має парк понад 2 млн машин і щільність 470 роботів на 10 тисяч працівників.

Частка китайських виробників на внутрішньому ринку зросла до 47%, а імпорт китайської робототехніки до Європи за рік — на 171%.

Кінцевою метою цієї політики стала планомірна перебудова нинішньої економічної і виробничої структури європейських держав у модель, за якої співпраця західного бізнесу з Китаєм мала перетворитися на критично необхідну для Європи задля збереження стабільності ланцюгів постачання, інвестицій та технологічного розвитку.

У період, коли китайський капітал вибудовував систему залежності виробничого сектору демократичних держав від Пекіна, керівництво КНР планомірно підтримувало Москву шляхом постачання компонентів подвійного призначення для російського військового виробництва.

У червні 2022 року Китай став найбільшим покупцем російського викопного палива, а з 2023 року Росія є головним постачальником сирої нафти до КНР. У вересні 2025 року Китай купив 47% російської сирої нафти, а також забезпечив 42% експортних доходів Росії від п’яти найбільших імпортерів викопного палива.

Попри усвідомлення європейським керівництвом рівня інтегрованості РФ і КНР у спільний економічний, ресурсний та військово-промисловий простір, до 2026 року спроби створити єдину систему заходів із протидії ядру осі автократій не досягали належного результату.

Перегляд взаємодії ЄС із Пекіном прискорили американські тарифи 2025 року, які переорієнтували надлишок китайської продукції на Європу. У 2025 році імпорт ЄС із КНР зріс до €559,4 млрд, причому 97,3% становила промислова продукція. Temu і Shein додатково збільшили потік дешевих посилок. Торговельний дефіцит перевищив €1 млрд на добу й наблизився до €400 млрд на рік, що змусило Брюссель систематизувати захист внутрішнього ринку.

Корекція торговельної політики має також внутрішньополітичний вимір. Темп цим рішенням задає виборчий цикл 2027–2029 років — переобрання італійського, німецького, іспанського та британського парламентів і президентська кампанія у Франції. Деіндустріалізація і скорочення робочих місць під тиском китайського імпорту конвертуються в електоральну підтримку сил, які змагаються з поміркованими урядами за владу.

Апеляційний суд скоротив Марін Ле Пен термін позбавлення права балотуватися, після чого вона підтвердила участь у президентській кампанії; Reform UK здобула рекордний результат на травневих місцевих виборах у Британії; “Альтернатива для Німеччини” лідирує в усіх опитуваннях від квітня 2026 року.

Для поміркованих кабінетів обмеження китайської торговельної експансії стає способом забрати в конкурентів головне джерело виборчого невдоволення до старту кампаній.

Брюссель розглядає посилення крайніх правих і лівих сил як загрозу єдності блоку. Попри ідеологічні відмінності, вони виступають проти конфронтації з Пекіном і критикують торговельний курс ЄС щодо США. Китайський імпорт, деіндустріалізація та втрата робочих місць поглиблюють політичну поляризацію: ультраконсерваторів підтримує приблизно чверть європейських виборців, а ліворадикальні сили — близько кожного тринадцятого.

Водночас послідовні кроки на користь пожвавлення співпраці з КНР реалізують також більш помірковані політичні сили. Після поразки Віктора Орбана головним противником протекціоністських заходів став прем’єр-міністр Іспанії Педро Санчес. У квітні 2026 року Мадрид підписав у Пекіні 19 угод у промисловості, енергетиці й транспорті. У 2024–2025 роках китайські інвестиції в Іспанію зросли до €9,7 млрд, зокрема завдяки заводу акумуляторів CATL у Сарагосі за €4,1 млрд.

Пекін формує мережу лояльних урядів у країнах-кандидатах на вступ до ЄС

Просування Китаєм власних торговельно-економічних інтересів у ЄС, наслідком якого стає інтеграція китайського капіталу у європейські інвестиційні, виробничі та споживчі сектори, доповнюється розширенням впливу КНР у балканських державах, п’ять із яких мають статус кандидата на вступ до ЄС.

Протягом 2025–2026 років найактивніше нарощував економічну взаємодію з Китаєм Белград, і демонстрацією цього став візит президента Сербії Александара Вучича до КНР у травні 2026 року.

За підсумками зустрічі із Сі Цзіньпіном та очільниками технологічних і промислових корпорацій КНР, китайський капітал погодився вкласти близько €953 млн у виробництво автокомпонентів, штучний інтелект і робототехніку.

Умовою китайських прямих іноземних інвестицій та позик на інфраструктурні проєкти, загальний обсяг яких протягом 2016-2026 рр. становить близько $16 млрд, стало перетворення Сербії на регіональний центр виробничих і технологічних ланцюгів постачання для китайського бізнесу у Європі.

У Чорногорії вплив КНР спирається на борги за інфраструктурні проєкти, зокрема автомагістраль Бар—Боляре вартістю понад $900 млн, а також судна й енергетичні об’єкти. Вступ Сербії та Чорногорії до ЄС без послаблення цієї залежності створить для Пекіна канали впливу на рішення, що потребують одностайності, і додаткові можливості провокувати внутрішні кризи блоку.

Промислова криза в Німеччині стимулює Євросоюз переходити до захисту власного ринку

Попри прагнення низки європейських урядів утримати та поглибити економічні відносини з КНР, небажання Пекіна коригувати торговельний дисбаланс та збереження за Китаєм ролі постачальника для російського ВПК схилили європейські столиці до синхронізації зі Сполученими Штатами інструментів протидії автократіям.

Головним прибічником кампанії подолання залежності європейської економіки від китайського капіталу стала Німеччина , торговельний дефіцит якої у відносинах із КНР перевищив €90 млрд через скорочення німецького експорту до Китаю майже на 10%.

Закріплення китайських товарів на німецькому ринку спричинило зменшення німецького промислового виробництва, що триває з 2022 року. Протягом 2019-2026 років близько 341 500 робочих місць у промисловому секторі Німеччини було скорочено, а понад 127 тисяч працівників промисловості втратили роботу на кінець першого кварталу 2026 року.

Втрата 6% робочих місць у секторі, доповнена недостатньою завантаженістю промислових галузей, стала однією з причин скорочення німецького ВВП протягом 2023-2024 років та його стагнації в 2025 році.

Наслідком кризи німецької автопромисловості стало скорочення операційного прибутку концерну Volkswagen на 53,5% та падіння маржинальності цієї групи до 2,8%.

Разом із зменшенням продажів у Китаї на 31% у першому півріччі 2026 року це спонукало Volkswagen розглядати можливість закриття чотирьох німецьких заводів та скорочення до ста тисяч робочих місць.

Нові електромобілі для китайського ринку концерн будує вже на платформах місцевих конкурентів — Volkswagen спільно з Xpeng розробляє дві моделі середнього сегмента, а Audi з серпня 2025 року випускає модель E5 на платформі державної SAIC. Виробник, який десятиліттями очолював китайський авторинок, перейшов у статус ліцензіата китайських технологій.

Криза поширюється на весь європейський автопром, який генерує понад 7% ВВП ЄС і забезпечує 13,8 млн робочих місць. Через китайський ціновий тиск завантаження частини заводів опустилося нижче рентабельного рівня, Bosch скорочує 13 тисяч працівників, а частка китайських брендів у ЄС зросла до 5,1%. Від 2001 року частка КНР у світовому промисловому виробництві зросла з 6% до понад 30%, тоді як частка ЄС скоротилася з 30% до 17%.

Програма “Зроблено в Китаї” і переорієнтація КНР на внутрішнє споживання роблять цю залежність односторонньою: Європа потребує китайських постачань дедалі більше, при одночасному зменшенні залежності самого Китаю від товарів з Європи.

Розрахунок Пекіна передбачає, що без конкурентоспроможної промислової бази ЄС втратить здатність до запланованого лідерами блоку переозброєння, що послабить Європу як союзника США і призведе до зменшення підтримки союзних демократичному блоку урядів в Індопацифіці.

Сприйняття Китаю як одного з ключових безпекових викликів для Європи формувалося протягом усього періоду роботи Єврокомісії під керівництвом Урсули фон дер Ляйєн. Протягом першої половини 2020-х років Брюссель системно лобіював політику диверсифікації ланцюгів постачання, домагаючись укладення угод про вільну торгівлю з Індією, Австралією, Таїландом, Індонезією та МЕРКОСУР, а також працюючи над розробкою оборонних пактів із Японією та Південною Кореєю.

Під час другої каденції Комісія доповнила свій курс реіндустріалізацією ЄС, що відтворює американську політику повернення виробництва на власну територію.

Санкції ЄС проти Москви звужують ресурсну базу Пекіна

Санкційний тиск на Москву є другим напрямком спільної кампанії стримування автократичної осі. Росія і Китай інтегровані у спільний економічний, ресурсний та військово-промисловий простір — китайська промисловість працює на російській сировині, а російське воєнне виробництво залежить від китайських компонентів.

Обмежуючи доходи й фінансові операції РФ, ЄС і США одночасно звужують ресурсну базу Пекіна та тиснуть на нього через російську ланку.

23 липня 2026 року Рада ЄС ухвалила 21-й пакет санкцій проти РФ — найбільший за чотири роки за кількістю фігурантів, із 218 позиціями у списках, серед яких 48 осіб і 170 організацій. Обмеження одночасно звужують чотири канали фінансування війни — нафтовий експорт, банківські розрахунки, криптовалютне виведення виторгу і тіньовий флот.

Ціною одностайності стали точкові поступки державам, чиї галузі найглибше вбудовані в російські постачання, — виняток для перевезень російського скрапленого газу до третіх країн, якого домоглася Греція, та збереження імпорту російської риби для Німеччини, Франції і Португалії.

Кожна така поступка створює прецедент для вимог наступних столиць і перетворює право вето з інструменту захисту національних інтересів на важіль галузевого лобіювання.

Попри зростання цін на еталонні сорти нафти через бойові дії на Близькому Сході та порушення навігації в Ормузькій протоці Євросоюз заморозив цінову стелю для російської нафти на рівні $44,1 за барель до 15 липня 2027 року. Пакет призупинив автоматичний перегляд стелі, який за поточних котирувань підняв би її щонайменше до $65 за барель і легалізував би для російського бюджету додаткові мільярдні надходження.

Проти тіньового флоту ЄС розширив самі критерії санкціонування. До списків додано ще 41 судно, застраховане і сертифіковане поза межами ЄС, а під обмеження вперше підпадають компанії, що обслуговують ці судна бункеруванням і найманням екіпажів.

Санкційний список відтепер може охоплювати нафтопереробні заводи у третіх країнах, які закуповують і переробляють російську нафту, — під обмеження вже потрапили п’ять трейдерів російської нафти. Держави-члени вперше отримали правові підстави конфісковувати і продавати вантажі із затриманих суден-порушників.

У фінансовому вимірі ЄС заборонив транзакції ще з 32 російськими банками і поширив обмеження на банки третіх країн — серед них киргизький банк, пов’язаний із російською Системою передачі фінансових повідомлень, яку Москва розбудовує як альтернативу SWIFT.

Криптовалютний блок обмежує операції з 14 платформами у Грузії, Панамі, ОАЕ, Киргизстані та Білорусі, задіяними в розрахунках за російську нафту, і вперше дозволяє повну заборону криптосервісів цілої третьої країни, якщо її майданчики обслуговують обхід європейських санкцій.

Брюссель масштабує заходи контролю і торговельні обмеження проти інструментів впливу Пекіна

Нові заходи стримування Росії щораз частіше впираються у вичерпання обмежень, не пов’язаних із відчутними втратами для держав-членів. Водночас підхід європейського керівництва щодо майбутньої Стратегії безпеки ЄС і визначення деструктивної ролі Китаю в ній є більш рішучим.

Пакет нормативних актів, пов’язаний зі Стратегією, переводить політичну кваліфікацію китайської експансії як безпекової загрози у юридичне зобов’язання. Доктринальний документ позбавляє національні уряди можливості розвивати торговельно-економічну співпрацю з КНР поза загальноєвропейською позицією.

Єврокомісія перетворює безпекові засади Стратегії на юридичні інструменти — посилений контроль за іноземними капіталовкладеннями, запобіжники проти різкого зростання китайського імпорту, аудити і розслідування недобросовісної конкуренції, жорсткіші критерії державних закупівель і постійний контроль безпеки продукції.

Виробничі сектори, які ігноруватимуть вимоги диверсифікації ланцюгів постачання, втратять доступ до фондів ЄС і зіткнуться з обмеженнями на внутрішньому ринку.

Першими заходами, що сигналізують про початок масштабного застосування такої політики, стало накладення у травні 2026 року штрафу у понад $218 млн на китайську компанію Temu за порушення Акту про цифрові послуги, а також запровадження фіксованого збору вартістю $3,3 за кожну посилку з КНР.

Протягом 2025-2026 років Євросоюз масштабував заборону використовувати європейські кошти на закупівлю китайських інверторів, систем відеоспостереження і комунікаційного обладнання для критичної інфраструктури.

Неготовність Пекіну обмежити політику збільшення залежності європейських промислових галузей від китайського капіталу призведе до того, що Брюссель розглядатиме активацію Інструменту протидії економічному примусу проти КНР, який був ухвалений у 2023 році і який ЄС досі жодного разу не застосовував.

Такий механізм здатен охопити обмеження на двосторонню торгівлю та прямі іноземні інвестиції, посилення експортного контролю та впровадження заходів, що впливають на фінансові ринки.

Поетапний та комплексний тиск поставить Пекін перед потребою одночасно реагувати на кілька паралельних викликів, що позбавить китайське керівництво можливості для симетричної відповіді та дозволить використати залежність китайської експортної моделі від ринку ЄС проти самого Китаю. Цей курс наближає європейські протекціоністські ініціативи до реалізованої адміністрацією Трампа політики економічного стримування КНР і демонструє перехід до системного обмеження інструментів, якими Пекін здійснював закріплення в економічній структурі країн ЄС.

Риторика адміністрації США під час саміту НАТО в Анкарі та сенатський законопроєкт про мита проти найбільших покупців російських енергоносіїв продемонстрували готовність Білого дому враховувати європейські безпекові потреби шляхом посилення тиску на Росію.

Водночас Європа сигналізує про своє прагнення комплексно збільшувати регуляторні обмеження проти Китаю, і в такий спосіб уперше перебрати ініціативу в торговельно-економічному протистоянні з Пекіном. Обидва центри демократичного блоку послідовно поширюють свій тарифний та санкційний тиск на держави, що складають ядро автократичної осі, а взаємна координація обмежень робить спільну стратегію США та ЄС значно системнішою, ніж на попередніх етапах.

До 2026 року стратегічна перевага автократичної осі трималася на здатності Москви і Пекіна підтримувати в демократичному блоці уявлення про різний рівень і спрямованість загроз. Для частини американських еліт Росія була європейською проблемою, для частини європейських Китай був суперником Вашингтона.

Синхронне посилення тиску США та ЄС позбавило цю стратегію адаптації сенсу, оскільки жоден учасник осі більше не має в Західному світі партнера, схильного до точкових поступок, а на синхронний консолідований тиск у відповідь вісь не спроможна.

Синхронне звуження Вашингтоном і Брюсселем ресурсного забезпечення російської війни та послаблення економіки РФ внаслідок українських далекобійних ударів вимагатиме від Пекіна обрати один з двох варіантів подальших дій. Або Пекін буде змушений вступити у війну на боці Росії шляхом неприхованого постачання озброєння та збільшення кількості військових підрозділів північнокорейського контингенту, або скерування Москви щонайменше до заморожування активної фази бойових дій.

Кожен з цих сценаріїв формулює для Китаю негативні наслідки, тому що пряма участь Пекіна у конфлікті руйнує китайський сценарій розгортання глобального конфлікту, за яким повномасштабне зіткнення мало розпочатися лише після завершення ресурсної та структурної підготовки КНР.

В іншому випадку припинення Москвою бойових дій створює ризик усунення від влади команди Путіна внаслідок економічного колапсу та конфлікту серед російських еліт. Від здатності Вашингтона і Брюсселя рухатися синхронно залежить, якою з цих траєкторій розгортатиметься глобальний конфлікт, — ця залежність змушує Захід поспішати.