Наземні роботизовані комплекси (НРК) дедалі активніше використовує російська армія для логістики, евакуації, мінування, інженерних робіт та вогневої підтримки.. Противник їх дедалі активніше застосовує для логістики, евакуації, мінування, інженерних робіт та вогневої підтримки.Масштаб цього напрямку демонструє статистика уражень російської техніки. За даними підрозділу Центру спеціальних операцій «А» СБУ, за липень 2026 року його військовослужбовці уразили 8748 безпілотних літальних апаратів та наземних роботизованих комплексів різного типу.

Ця статистика не дозволяє окремо визначити кількість уражених НРК, оскільки СБУ об’єднує їх у категорію разом із БпЛА. Водночас вона показує загальний масштаб застосування безпілотних систем, на тлі якого наземна робототехніка поступово займає окрему нішу. Тим часом за статистикою 11 серпня 2026 року Генерального штабу знищено 2190 комплексів, але кількість може бути більшою, ГШ ЗСУ з 3 травня включив наземні робототехнічні комплекси до щоденної статистики втрат ворога.

Росіяни розвивають одразу кілька напрямків — від відносно простих транспортних платформ до машин з ударним озброєнням. Частина таких систем уже застосовується безпосередньо на фронті, тоді як інші поки залишаються на рівні випробувань або демонстрацій.
Показово, що окупанти продовжують використовувати НРК навіть попри їхні обмеження, зокрема проблеми зі зв’язком, швидкістю та прохідністю. Фактично формується окремий клас відносно дешевої та витратної техніки, яка дозволяє виконувати небезпечні завдання без безпосередньої участі військовослужбовців.

«Курьер» — наймасовіша російська платформа

Одні з перших випадків застосування російського НРТК «Курьер» зі встановленим озброєнням фіксувалися ще під час боїв за Авдіївку у 2024 році. Тоді російські підрозділи використовували гусеничні платформи з автоматичними гранатометами АГС-17. Обидві зафіксовані машини були знищені українськими FPV-дронами із застосуванням скидів.

Візуально «Курьер» має гусеничну ходову частину, захищену металевими панелями, бойовий модуль з АГС-17 та великий короб для боєприпасів. У задній частині платформи встановлювалася щогла, ймовірно, з камерою спостереження.

Втім, за час застосування на фронті основним завданням «Курьера» залишилася не вогнева підтримка, а логістика. Платформу використовують для доставки боєприпасів, спорядження та інших вантажів, а її модульна конструкція дозволяє встановлювати різне обладнання залежно від завдання.

«Курьер» може оснащуватися бойовими модулями з кулеметами або автоматичними гранатометами, а також обладнанням для дистанційного мінування. Залежно від комплектації керування здійснюється через радіоканал, оптоволоконну лінію або супутниковий зв’язок.

За словами командира полку безпілотних систем «Лава» у складі 2-го корпусу НГУ «Хартія», сьогодні «Курьер» є одним із російських НРК, які регулярно фіксуються на фронті.

«Вони його точно використовують достатньо часто. Багато по доповідях чую, сам бачу знищення цих платформ», — зазначив військовий у коментарі «Мілітарному».

Водночас одним із головних обмежень російських НРК залишається зв’язок. За словами військового, оператор «Курьера» змушений перебувати відносно близько до платформи, оскільки дальність її роботи обмежується можливостями радіоканалу.

«Якщо ми використовуємо Starlink, це нам дозволяє віддалено керувати, то з “Курьером” не все так просто. Оператор десь поруч, настільки, наскільки дозволяє радіохвиля керувати цим НРК», — пояснив командир.

При цьому, попри наявність бойових модулів, у реальних бойових умовах росіяни переважно використовують «Курьер» саме як транспортну платформу.

«Ударних ніколи не бачив, тільки показові модулі. А в основі — це логістика. Як і в нас, так і в них 80–90% роботів використовуються саме для доставки вантажів», — розповів військовий.

Таким чином, найбільш практичним застосуванням НРК для російської армії поки залишається не безпосередня атака, а доставка вантажів через ділянки, де використання автомобіля або пересування піхоти створює значний ризик.

Логістичні платформи російської армії

Окрім «Курьера», російські військові використовують низку інших платформ, орієнтованих на забезпечення передових позицій. Саме логістичні машини наразі є найбільш практичним напрямком застосування наземної робототехніки.

Однією з таких платформ є «Лягушка».

Комплекс призначений для доставки боєприпасів, спорядження та провізії. Платформа оснащена дистанційним керуванням і FPV-камерою. Для збільшення дальності роботи використовуються виносний пункт керування, ретранслятор відеосигналу та телескопічна щогла.

Ще однією логістичною платформою є «Омич-2». «Мілітарний» раніше повідомляв про її появу поблизу зони бойових дій.

Вона призначена для доставки боєприпасів та спорядження, транспортування штурмових груп і евакуації поранених. За заявленими характеристиками, «Омич-2» може перевозити до 350 кг корисного навантаження.

Маса платформи становить близько 650 кг, заявлена автономність — до 40 хвилин, а запас ходу — до 20 км.

Ще одним прикладом є «Челнок», який росіяни позиціонують як транспортний комплекс для доставки вантажів до передових позицій. В 2024 році платформу представляли як інженерну машину розмінування — зокрема, вона була оснащена установкою УР-83П.

До цього ж напрямку можна віднести «Богомол В5».

Це багатоцільова платформа з FPV-керуванням, призначена для логістики та виконання спеціальних завдань.

Водночас російські розробники намагаються розширити функціонал таких платформ, встановлюючи на них засоби радіоелектронної боротьби, інженерне обладнання та озброєння. Одним із прикладів такої тенденції стала російська платформа з комплексом РЕБ «Волнорез», яку також фіксували в зоні бойових дій.

Таким чином, російські НРК поступово перетворюються з окремих транспортних роботів на універсальні платформи, здатні виконувати різні завдання залежно від встановленого обладнання. При цьому саме логістика поки залишається їхньою основною сферою практичного застосування.

Універсальна платформа замість окремої машини

Окремим напрямком російського розвитку НРК стала модульність. Замість створення окремої платформи для кожного завдання розробники намагаються використовувати одне базове шасі для різних конфігурацій.

Найбільш показовим прикладом є сімейство «Импульс».

Залежно від модифікації платформа може використовуватися для дистанційного мінування, інженерних робіт, спостереження, наведення переправ, радіоелектронної розвідки та боротьби з безпілотниками.

До сімейства входять «Импульс-ДМ» і «Импульс-ТМ» для дистанційного встановлення мін, «Импульс-Д» («Дозор») для спостереження, «Импульс-Мост» для наведення переправ, «Импульс-Э» у вигляді роботизованого екскаватора, а також «Импульс-РЭР» і «Импульс-Редут» для радіоелектронної розвідки та протидії БПЛА.

Росіяни також демонстрували адаптацію платформи під 82-мм міномет та 107-мм реактивну систему Type-75 північнокорейського виробництва.

Такий підхід дозволяє використовувати одну базову платформу для різних завдань, змінюючи лише встановлене обладнання.

«Варан» — важча універсальна машина

Інший приклад модульної платформи — гусеничний НРТК «Варан», розроблений НПЦ «Сварог».

Платформа може оснащуватися розвідувальним обладнанням, засобами РЕБ, інженерним оснащенням та озброєнням — від кулеметів і автоматичних гранатометів до протитанкових ракетних комплексів.

Заявлена модульність дозволяє використовувати «Варан» як транспортну, інженерну або бойову машину.

Інженерні НРК

Ще один напрямок — роботи для виконання небезпечних інженерних завдань.

Одним із таких комплексів є «Колун-4 ТРД».

За заявами російських розробників, гусенична платформа призначена для дистанційного розмінування протипіхотних мін із використанням трала.

Іншим представником інженерного напрямку є серія «Уран».

«Уран-3» – універсальний інженерний комплекс. Він призначений для виконання завдань із розмінування та інших робіт у небезпечних районах та озброєний кулеметом. Комплекс включає кілька роботизованих машин, які можуть працювати разом із транспортною машиною.

«Уран-6» – інженерна машина для дистанційного розмінування. Це гусеничний дистанційно керований комплекс, оснащений змінним мінним тралом. Росіяни застосовували його для розмінування, зокрема в Сирії, а у грудні 2020 року демонстрували роботу «Уран-6» у Нагірному Карабасі, з початку повномасштабного вторгнення використовується і на території України.

Експериментальні машини

Росія експериментує з НРК не перший рік, російські спроби створити бойові наземні роботизовані комплекси розпочалися задовго до повномасштабного вторгнення. Одним із найбільш відомих проєктів став «Уран-9» — гусенична дистанційно керована бойова машина, яку російські військові планували використовувати для охорони об’єктів, розвідки та ураження живої сили й техніки противника.

Ще у 2021 році Росія планувала випробувати «Уран-9» під час військових навчань «Захід». Машини мали охороняти польову інфраструктуру, зокрема склади та командні пункти, а також виявляти безпілотники й передавати інформацію про них іншим засобам ППО.

«Уран-9» оснащений 30-мм автоматичною гарматою 2А72, спареним 7,62-мм кулеметом, протитанковими керованими ракетами «Атака» та реактивними вогнеметами «Шмель-М». Таким чином, ще на ранньому етапі росіяни розглядали наземні роботи не лише як транспортні чи інженерні машини, а і як безпосередні носії озброєння.

Водночас практичне застосування таких систем тривалий час залишалося обмеженим. Російські військові використовували «Уран-9» під час навчань, а також заявляли про його застосування у Сирії та під час повномасштабної війни проти України. Однак масштабного поширення на фронті комплекс не отримав.

Одним із нинішних прикладів є «Аргус», представлений на форумі «Архіпелаг-2025».

Його особливість — можливість транспортувати на наземній платформі FPV-дрони. За задумом розробників, робот може бути виведений оператором у район застосування та залишений у засідці, після чого дрони запускаються безпосередньо з платформи.
Для керування використовується система «НСУ ГЕРМЕС 2.0». Російські розробники заявляють про можливість одночасної роботи з кількома FPV-дронами та використання наземної платформи як ретранслятора.

Втім, такі системи поки варто відокремлювати від «Курьера» чи інших платформ, які вже регулярно фіксуються під час виконання бойових завдань. «Аргус» демонструє напрямок, у якому росіяни намагаються розвивати НРК, але його наявність на виставці не свідчить про масове застосування на фронті.

Важкий роботизований «Штурм»

Окремим напрямком російських розробок залишаються важкі роботизовані бойові машини. Один із таких проєктів — роботизований штурмовий комплекс «Штурм» на базі танків Т-72.

У липні 2025 року з’явилися кадри бойової машини зі складу комплексу, яка була побудована на базі переобладнаного Т-72. Разом із нею показали машину управління на танковому шасі. Водночас на опублікованому відео бойова машина рухалася з екіпажем, а не в дистанційно керованому режимі, тому фактичні можливості комплексу залишаються не до кінця зрозумілими.

Проєкт «Штурм» російське підприємство «Уралвагонзавод» розробляє ще з 2018 року. Концепція передбачає створення важкого роботизованого комплексу для штурмових дій, зокрема в умовах міської забудови.

Однією з особливостей машини мала стати 125-мм гармата з укороченим стволом, яка повинна полегшувати маневрування танка у вузьких проходах. Росіяни також розглядали варіанти бойових машин із реактивними вогнеметами, 30-мм автоматичними гарматами та термобаричними ракетами.

Для керування комплексом планувалося використовувати окрему машину управління. За задумом розробників, один пункт управління мав забезпечувати роботу взводу роботизованих бойових машин. Водночас «Штурм» поки складно назвати повноцінною бойовою роботизованою системою.

Ще масштабнішим експериментом став НРК «Культиватор». Платформу створило інженерне відділення полку безпілотних систем «Буревестник». Її особливістю стало встановлення на наземне шасі авіаційного озброєння.

У цьому варіанті НРК оснащується двома блоками УБ-16-57, які дозволяють запускати до 32 некерованих авіаційних ракет С-5.

Росіяни також демонстрували інші варіанти озброєних НРК. Серед них — «Мальвина» з двома пусковими від ТОС-1А, «Рой» із шістьма реактивними вогнеметами РПО-А «Шмель», а також платформи з мінометами та іншими системами озброєння.

Російські НРК програють у швидкості та зв’язку

Попри розширення номенклатури, російські наземні роботи мають низку обмежень. Одним із головних залишається зв’язок.

Командир полку «Лава» зазначає, що використання супутникового зв’язку дає українським операторам можливість керувати роботами на значно більшій відстані, тоді як російські оператори часто змушені перебувати поблизу своїх платформ.

Окремою проблемою є оптоволоконне керування. За словами військового, він експериментував із такими системами, але вважає їх вразливими через ризик пошкодження кабелю.

Наступним важливим напрямком розвитку НРК він називає збільшення швидкості.За його оцінкою, сучасні платформи часто не здатні тривалий час рухатися зі швидкістю близько 30 км/год через конструктивні обмеження ходової частини, відсутність повноцінної підвіски та проблеми з маневруванням.

«Перше, куди вони будуть рухатись, — швидкість. Швидкість — це той обмежуючий фактор, який впливає прямо пропорційно на знищення», — зазначив військовий.

Він пояснює, що чим довше робот перебуває на відкритій ділянці, тим більше часу противник має для його виявлення та ураження.Тому наступний етап розвитку НРК може передбачати не просто встановлення нового обладнання на вже існуючі платформи, а створення принципово іншого шасі — зі швидшою ходовою частиною, підвіскою та кращою прохідністю.

Таким чином, російські НРК уже перестали бути виключно виставковими прототипами. Частина платформ регулярно використовується для логістики та інших завдань на фронті, тоді як паралельно росіяни продовжують експериментувати з озброєнням, РЕБ, інженерним обладнанням та інтеграцією НРК з іншими безпілотними системами.

Водночас основна тенденція поки залишається практичною, робот має виконати небезпечну роботу замість військового. Саме логістика, евакуація та інженерні завдання залишаються найбільш очевидною сферою застосування таких машин, тоді як повноцінні бойові НРК поки не стали масовим явищем.