Україна хоче перейти від мобілізаційної моделі комплектування війська до рекрутингової — з підбором людей під конкретні задачі.

У цій трансформації жінки стають одним із ключових ресурсів — передусім у технологічних і аналітичних напрямках сучасної війни.

Однак попри зростаючий попит, система досі втрачає частину кандидаток ще до їхнього потрапляння у військо.

Саме це визначає, наскільки ефективно армія зможе перейти до нової моделі.

За сприяння Українського центру безпеки та співпраці редакції «Мілітарного» випала нагода детальніше розібратися, як саме трансформується підхід до комплектування війська.

Інформацією поділилася Олеся Горяйнова — заступниця голови Українського центру безпеки та співпраці та координаторка Центру підтримки рекрутингу до Сил оборони України.

Війна змінює вимоги — і роль жінок

Після двох років повномасштабної війни Україна зіткнулася з системним дефіцитом людського ресурсу.

Втрати, виснаження підрозділів і потреба у ротаціях створюють постійний тиск на систему комплектування. Водночас змінюється сама війна: зростає роль безпілотних систем, аналітики, обробки даних і швидкості прийняття рішень.

У цих умовах мобілізаційна модель, яка забезпечує кількість, поступово втрачає ефективність.

Ключове питання змінюється: не скільки людей залучити, а кого саме.

Саме тут жінки стають критично важливими — у ролях, де визначальними є навички, а не фізичні параметри.

Жінки у війську: потенціал, який не став системою

Жінки вже давно є частиною війська. Йдеться про десятки тисяч військовослужбовиць, частина з яких виконує бойові завдання.

Вони працюють у розвідці, артилерії, підрозділах безпілотних систем, логістиці та аналітичних напрямках.

Однак їхня участь досі не стала системною.

Проблема полягає не у відсутності бажання, а у відсутності зрозумілої моделі входу.

«Основна проблема — не відсутність бажання, а відсутність зрозумілості».

Жінка, яка розглядає можливість служби, часто не має чіткої відповіді на базові питання.

«Жінкам бракує чіткої картини: що з ними буде у війську і як виглядатиме служба».

У результаті частина вмотивованих кандидаток не доходить до рішення.

Невідомість як головний бар’єр

Ключовим фактором відмови стає не страх війни, а страх невизначеності.

«Найбільший страх — це невідомість. Людина не знає, куди вона потрапить після ТЦК».

Для жінок цей фактор часто посилений. Вони рідше мають досвід взаємодії з військовою системою і більше залежать від якості інформації.

Типова ситуація — коли кандидатка не розуміє, чи працюватиме за спеціальністю, чи буде розподілена випадково. Або не має уявлення про підрозділ, середовище та умови служби.

Коли маршрут незрозумілий, рішення відкладається або не ухвалюється взагалі.

Чому мобілізаційна модель не працює для жінок

У традиційній системі людина йде на невизначений результат.

Спочатку — мобілізація і базова підготовка. Лише потім — розподіл.

Ця модель ефективна для швидкого наповнення війська. Але значно гірше працює у випадку свідомого вибору.

Для жінок це критично. Їхнє рішення частіше базується на розумінні ролі, умов і середовища.

Саме тому підхід без визначеності втрачає частину кандидаток ще до їхнього потрапляння у військо.

Рекрутинг як відповідь

Зміна підходу вже відбувається.

«Ми перейшли від рекрутингу в армію загалом до рекрутингу в конкретний підрозділ».

Це означає, що людина отримує можливість заздалегідь розуміти свою роль.

«Людина має обирати не “військо”, а своє місце у війську».

Таким чином рекрутинг стає інструментом управління якістю комплектування.

І саме ця модель відкриває можливість системного залучення жінок.

Чому саме жінки

Сучасна війна формує попит на спеціальності, де ключовими є навички.

Йдеться про безпілотні системи, аналітику, розвідку, інженерні напрямки. Ці ролі не прив’язані до фізичних параметрів. Саме тут жінки вже демонструють ефективність.

Фактично мова йде не про адаптацію ролей під жінок, а про відповідність жінок тим ролям, які стають визначальними у сучасній війні.

Міжнародний досвід: системність як основа

В Ізраїлі жінки інтегровані у систему комплектування як повноцінна частина.

Вони служать у ППО, розвідці та технологічних підрозділах.

Ключова відмінність — системність.

У Франції рекрутинг орієнтований на підбір під конкретні спеціальності.

Це забезпечує передбачуваність і чіткий маршрут.

Обидві моделі мають спільну рису: система будується під людину.

Drone Force як приклад нової моделі

Однією з перших спроб змінити підхід став проєкт Drone Force.

«Це перша системна спроба цільового рекрутингу жінок у технічні військові спеціальності».

Його ключова відмінність — у побудові повного маршруту.

«Людину супроводжують по всьому шляху до підрозділу».

Це означає пояснення, супровід і контроль процесу.

Фактично кандидат отримує зрозумілий сценарій входу у військо.

Рекрутинг як сервіс

Сучасний рекрутинг перетворюється на сервіс.

Йдеться не лише про залучення, а про супровід людини.

Від першого контакту — до інтеграції у підрозділ. Саме цей підхід критично важливий для жінок.

Він знижує невизначеність і підвищує ефективність рекрутингу.

Гендерний вимір: що гальмує систему

Попри зміни, залучення жінок має власну специфіку.

Жінка оцінює не лише задачі, а й середовище. Рівень прийняття у підрозділі визначає успішність інтеграції.

Частина системи досі сприймає жінок як допоміжний елемент. Це обмежує використання їхнього потенціалу.

Існують і невидимі бар’єри — відсутність інформації, невпевненість у маршруті, страх помилки.

Саме ці фактори найчастіше зупиняють рішення.

Де система втрачає людей

Попит на жінок у війську вже сформований. Але система не встигає адаптуватися.

У результаті частина кандидаток губиться ще до входу.

Це означає, що проблема не лише у дефіциті людей. Система втрачає тих, хто вже готовий долучитися.

Довіра як ключ

Критичною точкою залишається відповідність очікувань реальності.

«Очікування мають відповідати реальності. Не можна обіцяти ідеальні умови».

Це питання довіри. І саме вона визначає, чи залишиться людина у війську.

Що далі: конкуренція за людей

Після війни конкуренція за людський ресурс лише посилиться.

Жінки стають не додатковим, а необхідним елементом системи.

«Військова служба має сприйматись як кар’єра».

Це означає зміну підходу до самої служби.

Армія поступово стає конкурентним роботодавцем.

Висновок

Україна переходить до нової моделі армії — від масового розподілу до точкового підбору.

У цій трансформації рекрутинг жінок є показником ефективності всієї системи.

«Ми ставимося до людини як до фахівця, а не як до ресурсу».

Сучасна війна — це не про кількість.

Це про відповідність.

І саме здатність інтегрувати жінок у ці ролі визначить результат цієї трансформації.