Російські війська готують свіжі штурмові групи та вичікують сезон дощів і туманів, ймовірно, готуючись до активізації бойових дій на Сумщині. Проте на передовій їх зустрічає багаторівнева система ураження, де масовані атаки дронів поєднуються з далекобійною артилерією, а штаби постійно вдосконалюють планування.

Командир 8-го корпусу ДШВ Дмитро Волошин розповів про реальну обстановку в смузі відповідальності, тактичні прорахунки ворога та бойові випробування комплексів активного захисту проти ворожих дронів.

Ворог готує нових штурмовиків, але прямих зіткнень майже немає: росіяни не доходять до переднього краю

— Ситуація на Сумщині. Як поводиться противник? І чи знаєте ви про плани росіян на осінньо-зимову кампанію?

— Якщо стосується саме моєї смуги відповідальності і противника, який воює переді мною, то суттєвих змін у стані та положенні в нього не відбулося. Тут немає передислокації нових підрозділів або, навпаки, відтоку звідси на інші напрямки. Все в тому вигляді, як це було пів року тому і, в принципі, рік тому. Угруповання тут тримається таке саме.

До цього часу поповнення особовим складом у противника було тільки для покриття його втрат, не більше. Не було ніяких розмов про нарощення зусиль. За наявною інформацією, противник здійснює підготовку штурмових груп, що може свідчити про намір активізувати дії на цьому напрямку.

Тому можу спрогнозувати, що, ймовірніше за все, кінець жовтня — можливо, початок листопада — противник активізує свої дії. Це буде в’язатися загалом із кліматичними умовами: осінній період, дощі. Сумщина відома тим, що тут такий клімат: удень дощ, потім зранку туман тримається ледь не пів дня. Звісно, це все на руку противнику.

Щодо появи тут техніки безпосередньо для залучення її до штурмів — такого наразі не спостерігається, все в штатному режимі. Ви самі розумієте, що техніку можна швидко перекинути в лічені дні різними видами доставки до поля бою. Та я все ж таки думаю, що застосування техніки малоймовірне, хоча й не виключаю такий момент: спроба однозначно може бути.

— Ви сказали про підготовку штурмових груп. Що б ви загалом сказали про підготовку тих російських підрозділів, які стоять навпроти вас? Чи є якась еволюція підготовки і наскільки ці люди готові діяти на сучасному полі бою?

— Що стосується їхньої підготовки — звісно, еволюція є, тому що змінюються тенденції на полі бою, з’являються нові підходи в тактиці. Вони, можливо, не такі кардинальні, але засоби ураження розвиваються, звідти й тактика змінюється. Це впливає на підготовку прямо пропорційно. Щодо її якості — треба виходити з тих підрозділів, які тут воюють.

У мене тут є десантники, є морські піхотинці, є просто піхота, мотострільці. У десантників підготовка на порядок вища. Щодо морської піхоти: тут дві військові частини — в одній свій особовий склад готують досить непогано, а в одному полку погана підготовка, там просто задурно кладуть людей, з того, що бачу я. По мотострілецьких підрозділах — середньостатистична підготовка. Противник свій особовий склад змушує йти на проведення штурмових дій під страхом розправи, чиниться різний вплив — і фізичний, і моральний. Їх просто туди заганяють.

А інколи це відбувається шляхом обману: їм говорять, що куди вони йдуть, там уже давним-давно сидять їхні підрозділи. Особовий склад іде безпечно, думаючи, що йде до своїх у тил, і не веде штурмових дій. Вони просто виходять на свої маршрути висування і там знищуються, бо йдуть у розслабленому стані.

Сказати, що зараз йдуть прямі штурмові дії на позиції, — ні. Особовий склад противника намагається проводити штурмові дії, але це більше схоже просто на рух у наш бік. Зараз досить рідко позиції ведуть саме стрілецький бій на моєму напрямку. Думаю, на інших напрямках значно гарячіше і, можливо, там дійсно піхота б’ється з противником у стрілецьких боях.

У нас ці стрілецькі бої досить обмежені. Можливо, це завдяки тим умовам, які ми тут створили для противника: вчасне його виявлення і нанесення ураження ще на маршрутах висування, тобто до переднього краю він не доходить. Навіть коли він використовує підземні комунікації і вискакує перед нашими позиціями, ми намагаємося знищити його засобами безпілотних систем та артилерії.

Але коли погані погодні умови, погано літає або погано видно, наша піхота напоготові. Ми у свою підготовку також багато вкладаємо в кожній військовій частині — саме для піхотинця, щоб він міг вести бойові дії в різних ситуаціях, у різних кліматичних умовах. У першу чергу це посилена вогнева підготовка на полігонах у тилових зонах. Робимо великий акцент на ведення оборонних дій, на обладнання позицій певним чином, аби зберегти свій особовий склад. Не буду розкривати, що саме ми робимо, зі зрозумілих причин.

Загалом я відзначив би, що наша підготовка непогана, і в деяких аспектах вона на порядок краща, ніж у противника. Можу з упевненістю сказати: якщо наш солдат стикається з солдатом противника на полі бою, він воює крутіше. Наш солдат набагато краще підготовлений, набагато краще забезпечений і в бою почувається значно впевненіше. У 95–98% випадків наш солдат перемагає в цьому бою. Відсотки говорять самі за себе.

— Ви сказали, що противник здебільшого не доходить до прямих зіткнень, але на інших напрямках ворог намагається інфільтруватися, зайти в тил. Чи правильно я розумію, що у вашій зоні відповідальності такі дії майже неможливі? Чи це залежить від конкретної ділянки, погодних умов та всього іншого, що впливає на ситуацію?

— У моїй зоні відповідальності в противника тактика така ж, як і на інших ділянках: він намагається інфільтруватися крізь бойові порядки, закріпитися в тилу. Скільки ми полонених не брали, скільки не перевіряли потім їхні телефони, якими вони користуються для навігації, — маршрути в них прокладені набагато глибше переднього краю. У них не стоїть задача воювати за передній край, вони рухаються до нас у тил. Звісно, їх знищують раніше або беруть у полон, щойно вони дійдуть до переднього краю.

Але є моменти, яких я не приховую і прямо кажу: бувають епізоди інфільтрації. Проте це не інфільтрація 20–30 чи навіть 10 військовослужбовців. Проходить один-два: зайшов на глибину 1–2 кілометри від переднього краю, сів у лісосмузі. Він ніякого впливу на наші бойові порядки і особовий склад не чинить. Він там просто є. Ми знаємо, що він там є, прийшли, зачистили — або взяли в полон, або знищили. Ось чим це для нього закінчується.

З настанням таких погодних умов, як туман, виявляти противника дійсно складно. У нас є певні прийоми, як противника вчасно побачити і знищити навіть у негоду, але це все одно не на 100% закриває потреби так, як за ясної погоди.

Росіяни знищують свій особовий склад через тотальну брехню

— Повідомлення росіян про фейкові захоплення населених пунктів та просування — як ви думаєте, це внутрішня брехня по військовій вертикалі чи намагання тиснути на місцеве населення і підрозділи як частина інформаційної війни?

— Думаю, що противник тут виконує одразу кілька завдань. Звісно, це тиск на наше населення, на наш народ та спроба показати, ніби вони мають якісь успіхи. Звідси ж іде пропаганда для їхнього внутрішнього населення: мовляв, є успіхи на полі бою, що трохи підігріває їхню мотивацію.

Ну і командирам ставиться завдання, яке вони повинні виконувати. А оскільки виконати не можуть, спрацьовує радянський менталітет, коли командири бояться говорити правду старшим начальникам. На щастя, у Збройних Силах України ми від цього, можливо, ще не повністю, але здебільшого відійшли — кожен командир може сказати старшому начальнику дійсний стан справ, і йому за це нічого не буде. Буде реакція на обстановку та допомога у вирішенні, тому немає сенсу замовчувати чи брехати.

А в них це стоїть на потоці, тому що вони бояться зняття з посад чи покарання. Присутня практика, коли комроти женуть людей уперед. До прикладу, близько року тому ми воювали в районі Тьоткіного. Вони намагалися штурмувати щодня, нічого не виходило. Приїхав їхній генерал, командувач угруповання на цьому напрямку, сів на командний пункт полку і керував звідти. Закінчилося все тим, що командири рот пішли в атаку разом із особовим складом, бо люди розуміли, що їхні попередні побратими всі загинули. Командири рот зі страху повели підлеглих у бій, ті розбіглися, а самого командира роти в званні майора взяли в полон — бігав між бойовими порядками.

Тому противник бреше з низки причин. Основна — страх командирів перед старшим начальником. До того ж для власного народу потрібні «хліб і видовища», треба показувати результат. Не можна просто так мобілізовувати людей, змушувати підписувати контракти, тягнути все під гаслами «все для фронту, все для перемоги», коли місцеве самоврядування зливає бюджети на армію, а люди живуть загнані, економіка під санкціями. Треба пояснювати, навіщо це. На моїй ділянці в росіян успіху немає ніякого вже, мабуть, рік. Намагання є, а результату немає.

— Ви згадали про полоненого командира роти. Слухаючи російських пропагандистів, які намагаються аналізувати події, можна почути скарги на кризу управління в російській армії: розумні загинули, нових тямущих немає, а ті, хто лишився, — кар’єристи. Звідси ці вигадані перемоги. Як вам ця теза? Що ви бачите щодо їхнього управління та штабів?

— Чесно кажучи, це залежить від підрозділу. Є підрозділи в моїй смузі, з якими ми зіштовхувалися (не називатиму їх, щоб вони потім не пишалися собою), де командири дійсно хороші. Вони добре планують бойові дії, постійно змінюють маршрути висування особового складу, намагаються і задачу виконати, і зберегти особовий склад. Усі задатки нормальних командирів там присутні.

А є такі, що нам на руку – окремі командири противника діють шаблонно та повторюють невдалі тактичні рішення. Це дозволяє нашим підрозділам активно їм протидіяти. І чим більше буде таких командирів, тим краще.

Але повторюся: тямущі командири з бойовим досвідом у них теж є. Це видно з планування: вони проводять комплексні заходи, дають вогневу підтримку, протидіють нашим дронам, використовують РЕБ, дрони-перехоплювачі. Це ознака непоганого командування.

А на інших ділянках солдату просто кажуть: «Йди туди». Він кричить: «Поверніть мене назад, я поранений!», а йому відповідають: «Повернешся — розстріляємо».

Нещодавно в 71-й бригаді в їхній смузі був випадок: вилізло близько десятка окупантів із труби. Вісьмох знищили одразу, двоє залишилося — один поранений, один цілий. Вони просилися назад, а їх не пускали — наказували рухатися на визначену точку. Звісно, ми їх ліквідували.

ЗСУ – це не просто купа людей зі зброєю. Підготовка визначає і планування дій, і ефективність військ на передньому краї.

— Зараз військові кажуть, що штаби відіграють надважливу роль через планування та супровід дій. Яка роль штабів станом на зараз і які ключові ланки в управлінні ви б виділили?

— Скажу відверто: там, де штаб не працює, починаючи від штабу батальйону і закінчуючи штабом бригади, діла не буде. Не можна сказати, що війна ведеться тільки на рівні батальйонів, а штаб бригади менш залучений. Це цілісний комплекс заходів. Немає важливіших чи менш важливих штабів, потрібні всі. Якщо в штабі батальйону особовий склад некомпетентний або погано навчений, це призводить до втрат, невиконання задач та неефективної оборони.

У своїй смузі корпусу я здійснюю управління бригадами Десантно-штурмових військ, ТрО та Сухопутних військ. Не можу сказати, що одні бригади суперкруті, а інші погані. Завдання мого штабу — забезпечити умови, щоб усі підпорядковані частини ефективно воювали. Рівень навченості різний, тому ми займаємося підготовкою та ділимося досвідом безпосередньо в ході бойових дій. Навіть в одній смузі умови для бригад відрізняються.

Орган військового управління корпусу тісно працює зі штабами бригад і батальйонів: налагоджує системи розвідки, взаємодії, застосування озброєння. Якісне планування в штабі батальйону — це запорука успіху солдата. У себе в штабі я вимагаю, щоб кожен військовослужбовець, відділ чи група працювали виключно на солдата на полі бою. Штаб діє для того, щоб солдат мав усі шанси вижити, виконати задачу і повернутися живим. Якщо боєць дістав поранення або загинув, ми розбираємо кожен випадок: де була слабка підготовка чи прорахунок у плануванні. Люди — це не просто «людський ресурс», це наше населення, побратими, і не можна легковажити їхніми життями.

Я сам колись був солдатом, потім лейтенантом. Якщо на своєму рівні я можу щось покращити для бійця, я зобов’язаний це зробити і вимагати цього від підлеглих. Планування — це єдиний процес: я спускаю завдання на бригаду, вона планує і доводить до батальйону, але одразу отримує зворотний зв’язок щодо готовності. Комбат чи комроти краще знають стан свого особового складу. Якщо командир на місці каже: «Я діятиму ось так», я даю йому цей маневр. Я не диктую кожен крок шаблоном. Це відповідальність кожного командира на місці.

— Тобто загальний задум вас як командира корпусу корелюється відповідно до можливостей рівня роти? По всій ланці можуть вноситися корективи, щоб виконувати завдання за фактом обстановки?

— Звісно. Питання не в тому, що вони змінюють задачу, як заманеться. Є основний задум, і в його рамках вони діють. Мене цікавить кінцевий результат. Процес підготовки та виконання — зона відповідальності командирів по ланках. Кожен командир, починаючи від командира відділення, планує дії свого підрозділу, відточує їх на полігоні і застосовує в бою. Комбат дивиться ширше, маючи більше засобів.

Шаблонів бути не повинно: завдання треба виконати нестандартно, щоб перехитрити противника і зберегти своїх людей. Ми не сидимо глухо на місці — ми проводимо локальні пошуково-ударні та штурмові дії, нав’язуємо противнику ініціативу в обороні. Якби оборона була пасивною, ми б зазнавали втрат, а ворог просувався. Відсутність нашої активності дає ворогу сигнал тиснути далі, а коли ми активні, йому самому доводиться оборонятися і розпорошувати зусилля.

— Стосовно підготовки управлінської ланки: які можливості в корпусу готувати своїх офіцерів? Щодо адаптації та підвищення кваліфікації командного складу? Чи впливаєте ви на ці процеси на місці?

— У ДШВ офіцерський склад готує 199-й навчальний центр: командирів взводів, спеціалістів артилерії, безпілотних систем тощо. Заняття проводять офіцери з бойовим досвідом, які самі виконували завдання на передовій, тому там жива практика, а не суха теорія. Більшість цих офіцерів — це наші колишні солдати й сержанти, які зарекомендували себе в боях і були направлені на курси, бо в них побачили лідерський потенціал.

Також надходять випускники профільних військових вишів. У ДШВ служать фахівці всіх спеціальностей. Для тих, хто росте далі, існують капітанські курси з підготовки на рівень командира роти, а далі — на батальйонний рівень.

Що стосується підготовки штабів тут, на місці, — цим займаються відділи оперативної підготовки: командно-штабні, спільні та роздільні тренування без відриву від бойових дій. У себе в корпусі раз на 2–3 місяці я проводжу курсову підготовку штабу. Люди змінюються, їх треба навчати, а досвідчених — перевіряти. До цього ми залучаємо інструкторів, викладачів і навіть іноземних фахівців.

Коли мої офіцери виїжджають у бригади, вони їдуть не фіксувати недоліки заради звіту, а з’ясовувати проблеми та допомагати їх усунути на місці. Ніхто не має права розслаблятися.

— Підрозділи сил ТрО та Сухопутних військ, які підпорядковані вашому корпусу, проходять цю штабну підготовку разом із вами?

— Так. До нас приїжджають викладачі з різних навчальних центрів. Ми проводимо збори офіцерів за напрямками, обмінюємося досвідом та новими тактичними прийомами.

Те саме стосується й особового складу. Проводимо змагання серед підрозділів: не в мішках стрибаємо, хоча це теж гарний відпочинок, а, наприклад, із застосування безпілотних систем. У рівних умовах з’ясовується, у кого рішення ефективніші. Збройні Сили — це не просто маса людей зі зброєю, це розробка програмного забезпечення, удосконалення дронів, засобів РЕБ і радіоелектронної розвідки. Кожен працює над вдосконаленням.

Цей підхід ми транслюємо на всі підпорядковані частини — чи це ТрО, чи Сухопутні війська. Ми не змагаємося, хто кращий, усі мають бути однаково якісно підготовлені для знищення ворога.

Артилерія та дрони мають працювати разом – одне ніколи не замінить інше

— На якому ми зараз етапі війни з погляду розвитку озброєння? Був пік FPV-дронів, потім РЕБ, дрони на оптиці, мідлстрайки, наземні роботизовані комплекси. Що зараз на передньому краї?

— Зараз триває етап війни дронів. Що ближче до лінії зіткнення, то щільніший рій у повітрі, справжня пасіка. Велика кількість БПЛА: цифрові, аналогові, FPV, на оптичному волокні, далі — мідлстрайки та діпстрайки. Звісно, засоби розподіляються за ешелонами: бригаді першого ешелону не потрібен діпстрайк, їй потрібен комплекс ураження на глибину до 30 км, щоб виконувати свої поточні завдання.

Попри це, де стоїть піхотинець, там і наша земля. Збільшується кількість наземних роботизованих комплексів (НРК). Цей напрямок активно розвивається, роботів ставатиме більше.

— На Заході часом лунає думка, що військові чекають на появу засобу, який зупинить дрони, і тоді на поле бою повернеться маневр військ. Наскільки ми близькі до цього? Чи маневр повернеться в класичному розумінні?

— Війна циклічна. Маневрені дії батальйонами чи бригадами та рейди можуть повернутися. У світі шукають засоби протидії: Китай демонструє розробки нейтралізації роїв дронів без прямого вогневого впливу. Потужний електромагнітний імпульс дійсно міг би вимкнути всю електроніку на ділянці прориву, дозволивши підготовленій піхоті на бронетехніці швидко виконати задачу. Але постає питання джерела такого імпульсу.

Науково-дослідні інститути працюють над цим, бо збивати кожен дрон вогнем складно через його високу маневреність. В Україні теж є перспективні розробки комплексного прикриття техніки, раннього виявлення FPV та баражуючих боєприпасів. Багато з них на стадії випробувань.

Невдовзі ми отримаємо один такий комплект для тестування в бойових умовах. На полігоні він показав себе чудово, але розробникам потрібні бойові випробування перед кодифікацією. Ми плануємо встановити його на НРК, щоб не ризикувати особовим складом.

— Це автоматизована турель із системами сенсорів?

— Це комплекс: система виявлення, РЕБ та вогневе ураження дрона, керовані комп’ютером із елементами штучного інтелекту для розпізнавання цілей. Задумка дуже сильна. Якщо підтвердить ефективність у бою, вона піде в серію для ЗСУ. Великий плюс, що командири зараз мають фінансовий ресурс для оперативної закупівлі необхідних дронів і модулів під конкретні радіочастоти.

— А що з класичним озброєнням — бронетехнікою, далекобійною артилерією, САУ? Яка їхня роль на полі бою сьогодні?

— Теза про те, що артилерія застаріла і воюють тільки дронами, помилкова. Артилерія активно застосовується в комплексі з БПЛА. У мене навіть є деякі ділянки, де застосовуються і міномети різних калібрів, тому що це дозволяють умови.

Снаряд летить значно швидше, ніж FPV-дрон: постріл по групі піхоти змушує її залягти й зупинити рух, що дає час підлетіти ударному дрону.

Танки працюють переважно із закритих вогневих позицій і за точністю перевершують класичну гармату. У негоду чи сильний туман, коли дрони осліплені, бронетехніка незамінна. Наприклад, у мене в смузі стоїть 47-ма механізована бригада, в них БМП Bradley. Вони успішно виїжджають і відпрацьовують по ворожих позиціях. Застосування зброї має бути комплексним і гнучким під конкретні умови.

Не можна сказати, що ми отримали лазерний меч і тільки ним воємо, іноді треба діставати рогатку. А краще застосовувати і те і те.

— «Мідлстрайки» не замінили HIMARS?

— Звісно ні, все працює в комплексі. Наприклад, росіяни почали застосовувати артилерію по Сумах для дестабілізації ситуації. Це була САУ 2С7 «Піон», і вони хаотично стріляли по місту. Для них це спосіб тиску і спосіб показати, що артилерія дістає до обласного центру. Але що це за система? Далекобійна САУ великої потужності. Перший «Піон», який не давав людям жити, ми шукали в лісовому масиві близько чотирьох тижнів, поки не виявили і не знищили спільними зусиллями артилерії та великої кількості дронів.

Нещодавно інший «Піон» з’явився в іншому лісовому масиві. Через погодні умови дрони могли лише спостерігати виходи на горизонті, тому туди відпрацювали далекобійна артилерія та HIMARS. І знищення — це була суто заслуга артилерії.

Все працює тільки в комплексі. Звісно, ракети HIMARS ворог намагається глушити засобами РЕБ, а дронів Middle Strike потрібна велика кількість, бо їх теж глушать, збивають, і бойова частина в них невелика. Тому потрібно комбінувати все наявне озброєння.

Бригади 8-го корпусу ДШВ воюють там, де найбільше потрібні державі

— Об’єднання сил швидкого реагування. Вас розглядали як командувача. Який у вас зараз статус у цьому процесі?

— Жодної посади в Об’єднаних силах швидкого реагування я не обіймаю і стосунку до їхнього командування не маю. Я був і залишаюся командиром 8-го корпусу ДШВ, мене з цієї посади не звільняли і нікуди не переводили. Певний час за бойовим розпорядженням Головнокомандувача я займався формуванням командування ОСШР у Києві, а потім за таким самим розпорядженням повернувся до свого корпусу, на Сумщину. Хто і як далі формуватиме ці війська — вирішує вище військове керівництво, тому ці питання краще адресувати їм.

— Стосовно формування корпусу. Чи вже завершено процес і чи переміщуються корпусні бригади у вашу смугу відповідальності?

— Корпусна реформа триває поетапно. Я зараз не можу сказати, що корпус повністю сформований. Кінцевий термін за планом — кінець 2027 року, коли буде сформований увесь корпусний комплект.

Це насправді досить складна робота, тому що це підбір кадрів: підрозділи повинні не просто бути на папері, вони мають воювати. Тому десь затягуються певні процеси, на це також потрібні фінансові ресурси. Якщо зараз займатися виключно формуванням, то воювати хто буде?

Щодо переміщення всіх бригад у мою смугу: якби це був армійський корпус, логіка була б іншою. У нас специфіка ДШВ. Більшість наших частин ведуть активні наступальні дії на інших напрямках, зокрема на Новопавлівському та Олександрівському. Зараз під управлінням Командування Десантно-штурмових військ створено Угруповання десантно-штурмових військ, до складу якого входять наші бригади і ведуть ці активні дії.

Звісно, мені як командиру було б простіше воювати, маючи всі свої штатні бригади поруч. Але вони виконують задачі там, де найбільш потрібні державі. Моєму управлінню визначено задачу вести оборону цієї смуги тими силами, які є в підпорядкуванні, і моя відповідальність — забезпечити ефективну оборону.

— Тобто застосування бригад ДШВ вирішує угруповання військ ДШВ, а ви маєте визначену ділянку відповідальності?

— Наразі так. Мені визначено задачу вести оборонні дії на цій ділянці. Я прийняв смугу та військові частини, які тут стояли, і керую ними. Наші штатні десантно-штурмові бригади задіяні на напрямках наступу Сил оборони. Якщо військове керівництво ухвалить рішення змінити задачі чи помінятися місцями — ми готові, ми маємо досвід і наступу, і оборони.