Радіоелектронна боротьба на фронті змінюється швидше, ніж більшість інших сфер: противник постійно розширює діапазони керування й відеозв’язку дронів, а підрозділи РЕБ відповідають новими підходами до детекції та подавлення. Про те, як це виглядає в полі, ми поговорили з Археєм, командиром взводу РЕБ у шостому батальйоні 12-ї бригади спеціального призначення «Азов».

Шлях у РЕБ

Розкажіть про себе та свій шлях у війську.

Мій позивний Архей, я командир взводу радіоелектронної боротьби в шостому батальйоні 12-ї бригади спеціального призначення «Азов». До війська потрапив наприкінці 2023-го чи на початку 2024 року.

Наприкінці 2024 року в батальйоні сформували окремий взвод РЕБ, і я його очолив. Досі ним командую. Ми маємо чималий досвід роботи з різними виробами. Дещо намагаємося робити самі, а окремі напрямки розвиваємо власними силами в рамках R&D.

Еволюція частот: керування та відео

Як змінювалися частоти керування FPV і що буде далі?

Еволюція, безумовно, відбувалася. Спочатку були частоти 915 МГц, потім 700 і 1000, далі низькі, зокрема 433 МГц. Влітку 2024 року, під час наступу противника від Авдіївки на Очеретине, про 433 МГц знали всі. Потім почали активно застосовувати 2,4 ГГц, орієнтовно з початку 2025-го.

На мою думку, у частотах керування вже досягнута певна межа. Вона зумовлена апаратною частиною: трансівери, які застосовують у таких системах, мають внутрішнє обмеження, верхню стелю близько 3000 МГц. Тож нових частот керування, по суті, не з’являється. Еволюція триває всередині вже освоєних діапазонів. Противник використовує різні прошивки, більш завадостійкі, ширші канали й інші характеристики.

Нині на нашому напрямку переважає діапазон 2,1–2,7 ГГц, на якому працює приблизно 70–75% каналів керування противника.

А що відбувається з відеочастотами?

Тут розвиток діапазонів не зупиняється і, найімовірніше, ще не скоро зупиниться. Навесні 2025 року шоком для багатьох стали відеочастоти 3,1–3,7 ГГц: у підрозділів просто не було обладнання для детекції таких бортів. Приблизно тоді ж противник почав експериментувати з діапазоном 6–7,2 ГГц, а сьогодні на ньому літає вже до 10% дронів.

Додатково ускладнює детекцію те, що противник стрибає між відеоканалами. Ти виставив на засобі певний канал, перехопив картинку, а борт перескочив на інший. Ти за ним, він знову перескочив, і на один дрон йде багато часу. Це один із способів екіпажів не давати нам себе фіксувати й подавлювати.

Чи піде противник у діапазони вище 8 ГГц?

Так, я вважаю, що піде. Він не збирається зупинятися, а сама сітка відеозв’язку дуже розширюється. Для детекції в цих діапазонах наші виробники вже мають рішення, орієнтовно до 12 ГГц. Подавлення відеоканалу там значно складніше, і виробникам РЕБ варто працювати в цьому напрямку.

Детекція як основа системи протидії

Як організувати ефективну систему детекції, щоб нові засоби противника не застали зненацька?

Детекція — це першочергове завдання для підрозділів протидії БпЛА. Без неї ти не можеш говорити ні про статистику, ні про результативність своїх позицій, бо не маєш об’єктивного контролю, як дрон падає після твого впливу. Аналогове відеоперехоплення й радіомоніторинг мають лежати в основі будь-якої системи протидії. На такій основі, на мою думку, має з’явитися й аналог е-балів, але для підрозділів РЕБ.

З огляду на тактику противника щодо нашої логістики, покриття аналоговим відеоперехопленням має охоплювати широкі площі. Ми повинні бути впевнені, що дрон, який летить у визначеній точці населеного пункту, ділянки чи дороги, перехопить наш засіб. Для цього потрібно врахувати рельєф, актуальність ділянок, особливості кожного засобу: антену, побудову на відеоприймачах чи SDR [ред.: SDR — технологія радіозв’язку, в якій обробка сигналів виконується за допомогою програмного забезпечення на комп’ютері чи мікропроцесорі]. Важливий і зв’язок: не всім засобам достатньо Starlink, деяким потрібно прокидати Wi-Fi-мостами чи оптоволоконним кабелем повноцінний інтернет.

Береш весь свій арсенал, смугу відповідальності та логістику і вибудовуєш мережу максимально щільно й без «сліпих» зон. Заходячи в нову смугу, обов’язково з’ясовуєш частотну обстановку в підрозділів, які були там раніше, або в суміжних. Сучасні засоби не закривають всіх діапазонів. Наприклад, обладнання для 6–7,2 ГГц наразі є в обмеженій кількості, тож його доводиться розподіляти на пріоритетні ділянки або шукати додаткове.

Є й обмеження з боку людини. На рівні батальйону оператор на пункті управління може якісно вести лише невелику кількість засобів (до 5 бортів одночасно): коли їх більше, не вистачає фізичної уваги, щоб відстежити, який не сканує чи не працює. Такий підхід, до речі, — це вже не РЕР у класичному розумінні, а радіоелектронна підтримка, складова детектування цілей.

Софт проти заліза

Що більше впливає на ефективність РЕБ: залізо чи програмне забезпечення?

Я майже переконаний, що софт. Порівняйте компонентну базу галузі станом на 2022 рік і нинішню, зокрема підсилювачі за типами, що представлені на ринку. З 2022-го зміни в залізі мінімальні. Готові вироби, з якими ми працювали у 2024-му, майже не змінилися й сьогодні. Щось могли модифікувати, зробити енергоефективнішим чи змінити підсилювач, але логіка, мінікомп’ютери, SDR і відеоприймачі лишилися практично тими самими.

Винятком є діапазони 6 ГГц і вище: у 2022-му такого обладнання не було, воно почало масово з’являтися лише півтора року тому. Ще одна залізна еволюція стосується форм-фактора. Наприклад, щоб зберегти підсилювач, його розміщують ближче до землі, а антену виносять на якісному кабелі. Але такі зміни не є вирішальними.

Дуже суттєво еволюціонувала програмна частина. Навіть маючи сьогоднішнє залізо в 2022 році, ми не змогли б організувати роботу так, як вона організована зараз. Софт дозволяє операторові швидше ухвалювати рішення й максимально скоротив увесь ланцюжок: почув чи дізнався про дрон, знайшов його, запустив подавлення, зафіксував результат, перейшов до наступного. У 2024-му, до поширення аналогового відеоперехоплення, подавлення означало просто ввімкнути широкосмугову перешкоду. Сьогодні ми відштовхуємося від аналогового перехоплення й моніторингу властивостей каналів керування, за ними проводимо подавлення й фіксуємо результат.

Чи вдалося автоматизувати керування РЕБ і зняти навантаження з оператора?

Перше суттєве, що сталося: усі засоби подавлення переведено в мережу, і ними керують дистанційно з командного пункту. Людина на позиції стежить, щоб все працювало, усуває несправності й обслуговує техніку. Оператор на пункті працює з багатьма моніторами: детекції, засобів подавлення, додаткових джерел інформації.

Існують програмні середовища-агрегатори, які дають змогу керувати засобами різних виробників з одного вікна. Але поширеної єдиної системи керування поки немає: кожен підрозділ використовує структуру, що історично склалася.

З інноваційних рішень варто виділити засоби-пеленгатори з автоматизованою обробкою даних. Вони будують карту маршрутів дронів із частотами, що пришвидшує пошук і пріоритизацію цілей. Ви стежите пріоритетно за одним екраном, який показує, що в певному місці є аналоговий відеосигнал, а свої засоби сканування переводите на цю частоту й шукаєте борт. Що стосується ШІ-агентів, то виробники засобів детекції каналів керування, на мою думку, впроваджують елементи обробки даних із застосуванням алгоритмів big data та штучного інтелекту. Проте асистента, який був би відкритий у вікні на пункті управління й підтримував оператора, поки що немає.

Взаємодія зі своїми засобами ураження

Як РЕБ співпрацює зі своїми засобами ураження, щоб не завдати шкоди своїм?

Є два типи впливу: спрямований і неспрямований. У 2024 році проблема була гострою. Ти вмикав РЕБ, а поруч на землі сиділи екіпажі FPV та «Мавіків», яким це реально шкодило. Засоби радіоелектронної підтримки тоді були відсутні, і РЕБ вмикали широкосмуговими завадами проти всіх. Усе трималося на домовленостях між підрозділами й всередині них.

Сьогодні на першому місці детекція. Ми перехоплюємо картинку, бачимо на ній OSD [ред.: OSD — екранна індикація на відео FPV-дрона], характерні ознаки борту, звідки він летить і куди. Локалізація цілі максимально точна, тож ми розуміємо, що це саме противник. Подавлення відеоканалу ми ведемо не перешкодою завширшки 200–300 МГц, а значно вужчою, прицільно, спрямованим засобом із вузькою антеною по азимуту очікуваного напрямку польоту.

Так само працюємо з каналом керування. Знаючи борт і те, на яких частотах його давили раніше, а також які частоти керування він може використовувати, ми вмикаємо подавлення не на весь діапазон 2,1–2,7 ГГц, а прицільно на смузі 20–50 МГц, залежно від особливостей каналу. Перешкода при цьому модульована належним чином.

Імовірність зачепити дружній борт залишається. Якщо це пріоритетний дрон, який вилітає на ураження, ми або вмикаємо подавлення пізніше, або домовляємося на пункті управління. Проте з нашого досвіду на рівні батальйону випадків, коли ми шкодили своїм, майже немає. Причина в тому, що перешкоди максимально локалізовані. Ті, хто досі застосовує широкосмугове подавлення, стикаються з цією проблемою частіше.

Окрема проблема — мобільні засоби РЕБ на техніці, що проїжджають повз позиції екіпажів у момент польоту дрона. Налагодити таку взаємодію дуже складно, бо підрозділів багато й активність висока, тож усе відстежити майже нереально. Ця проблема, найімовірніше, залишиться, але, на мою думку, критичною вона не є.

Окопний, купольний і стаціонарний РЕБ

Наскільки актуальний нині окопний і купольний РЕБ?

Для передових позицій нашого напрямку окопний РЕБ втратив актуальність уже давно. Влітку 2024 року, коли логістика була майже щоденною, засіб можна було донести й підвезти каністру з паливом для генератора, що його живить. Сьогодні до піхотних позицій логістика йти пішки по 15 км, і мало хто захоче нести 20-кілограмовий засіб. До того ж потрібне регулярне підвезення палива, бо всеспрямовані засоби на широкий діапазон споживають 1,5–2 кВт.

Купольні засоби мають місце в тилових районах, на відстані 10–15 км від лінії зіткнення. Там простіше з обслуговуванням і підвезенням пального, тож ними іноді закривають контрольні перехрестя чи важливі зони, і це працює.

Стаціонарні засоби мають іншу специфіку. Вони працюють на спрямованих антенах з більшою дистанцією від лінії зіткнення, а завдяки поворотним механізмам покривають ширшу зону. Нині вся система подавлення здебільшого ґрунтується саме на них.

Розвідувальні й ударні крила та перехоплювачі

Чи вдається РЕБ працювати по крилах, як-от «Орлан» чи «Ланцет»?

Батальйонний рівень цим не займається, це питання до бригадних і корпусних фахівців. Проте загалом розумію так. Якщо крило працює на аналогу, до нього застосовні майже ті самі методики, що й до звичайних FPV. Специфіка в тому, що засоби подавлення мають працювати тривалий час: крило продовжує рух навіть без керування й без картинки оператора. Його важливо не відпустити, бо воно може пролетіти 10–15 км повз вас, а після виходу із зони подавлення оператор відновить керування й виконає завдання.

Щодо цифрових каналів, то підходу «придушили, і борт упав» давно не існує. Подавлення дає час зенітним перехоплювачам. Докладніше не скажу, бо не є фахівцем із цього типу протидії.

Як РЕБ взаємодіє з дронами-перехоплювачами, щоб не задавити своїх?

Тут теж працює вибірковість. Ти не глушиш широкосмуговими перешкодами, а вмикаєшся лише тоді, коли локалізував ціль і знаєш, що це канал керування противника. В інших випадках подавлення взагалі не вмикається, бо в такому разі ймовірність вплинути на ціль дуже низька. Подавлення працює лише вузькими перешкодами з максимальною щільністю енергії, та й тоді не завжди, бо противник розвивається у своєму зв’язку. Тож давити довільні частоти навмання давно не рішення.

Той, хто працює із зенітними перехоплювачами, теж працює спрямовано, з певним патерном цифрових перешкод. Зенітний FPV за рахунок короткої дистанції до пульта і доброї радіовидимості рідко потерпає від подавлення. Про проблеми, щоб РЕБ сильно заважав дружньому зенітному дрону, я не чув.

Аналогові крила є також об’єктом роботи прифронтових зенітних розрахунків, і взаємодія тут дуже тісна. Радарне поле в прифронтовій зоні не має стовідсоткового покриття, а рельєф додає обмежень. Аналогове перехоплення, як дешевша альтернатива, дозволяє швидко оцінити, що летить і в якому напрямку його очікувати. Екіпажі часто звертаються по доступ до стрімів і реально цим користуються.

Ворожий РЕБ

Як ви оцінюєте роботу ворожого РЕБ і його фахівців?

З точки зору централізації, яку впровадили ми, коли на пунктах управління все працює через інтернет, у них, здається, такого рівня управління засобами немає. Судячи з дружньої статистики та власного досвіду, ефективність у них теж дещо гірша.

Але казати, що ми на голову вище, я б не став. Вони виграють щільністю засобів і загальною кількістю. Крім того, варто визнати старання їхніх «гаражних» інженерів, які просувають ті чи інші технологічні рішення, подекуди в них є чому навчитися. Іноді в практиці ми детектуємо, як вони вмикають подавлення під час логістики, і змушені переносити свої вильоти, розуміючи, що не проб’ємося. Тож знецінювати їхню роботу не можна: вона теж ведеться, але за іншою моделлю — не адміністративною, а через кількість і насиченість простору.