4 жовтня 2026 року сенатор Флавіу Болсонару, син колишнього Президента Жаїра Болсонару, набрав у першому турі президентських виборів у Бразилії 47,03% голосів і випередив чинного Президента Луїса Інасіу Лулу да Сілву з його 45,16%.

До перемоги в першому турі Болсонару забракло трьох відсоткових пунктів, і 25 жовтня кандидати зустрінуться в другому турі. Попри співмірні результати першого туру, Флавіу Болсонару виграє другий тур, оскільки на повторну мобілізацію виборців спрямовано значні ресурси, а голоси вибулих правих кандидатів переважно переходять до нього.

Для Вашингтона ця перемога продовжує повернення континенту в зону виключних інтересів США і витіснення звідти Китаю.

Проамериканський президент Бразилії також дає США важелі впливу на Китай напередодні загострення глобального протистояння і посилює стратегію відновлення балансу взаємних залежностей, який останніми роками критично змістився на користь Пекіна.

Переможець керуватиме найбільшою латиноамериканською державою до кінця 2030 року, і його термін повністю накладається на період з 2028 по 2030 рік, коли ризик переходу протистояння Вашингтона і Пекіна в пікову фазу протистояння найвищий.

Для Китаю Бразилія має критичне значення в кількох позиціях, яких Пекіну поки нічим замінити, і насамперед це продовольча безпека і постачання окремих критичних металів.

Від результату 25 жовтня залежить політична надійність держави, від якої Китай отримує основну частину імпортної сої та яловичини. Продовольчий баланс Китаю ділиться на основні зернові, які країна виробляє сама, і корми та м’ясо, без імпорту яких її тваринництво не працює.

Китай диверсифікує продовольчий імпорт через бразильську агропродукцію

Бразилія постачає Китаю корм, без якого китайське тваринництво не втримає нинішнього виробництва м’яса, і ця залежність стає важелем Вашингтона у стримуванні агресивних планів Пекіна. Продовольчу самодостатність Сі Цзіньпін зробив державною вимогою, і в рисі, пшениці та кукурудзі Китай її досяг.

Незалежний у тому, що потрібно для виживання, Китай залежить від імпорту в тому, що підтримує нинішній рівень споживання м’яса, яєць і олії.

Головним продуктом, від імпорту якого залежить Китай, є соя. Китай у 2025 році імпортував 111,83 млн тонн при власному врожаї 20,91 млн тонн, що відповідає самозабезпеченню близько 17%. За обсягом соя переважає всі інші продовольчі імпорти Китаю, оскільки зернових без сої країна у 2025 році завезла лише 25,8 млн тонн.

Свинина і птиця формально на 98% забезпечуються власним виробництвом, проте тримаються на імпортному білку, і в раціоні бройлерів соєвий шрот становить до 28%. Навіть за такого скорочення і зростання власного врожаю до 23 млн тонн Китай ще щонайменше п’ять років лишатиметься найбільшим імпортером сої у світі. Весь період з 2028 по 2030 рік Китай пройде із залежністю від імпортної сої понад 80% потреби.

Запасів сої близько 45,5 млн тонн, і їх вистачить приблизно на чотири місяці переробки, тож річного імпорту запаси не замінять. На Бразилію у 2025 році припало 73,6% китайського імпорту сої, або 82,3 млн тонн, на США 15%, а на Аргентину 7,1%, і разом ці три країни дали 95,7% імпорту.

Бразилія стала для Китаю інструментом зниження залежності від США, і частка американської сої в китайському імпорті впала з близько 34% у 2017 році до 15% у 2025 році.

Бразилія забезпечує також 61% китайського імпорту кукурудзи, 87% імпорту цукру і, за різними оцінками, від 56% до 59% імпорту яловичини, а в першому півріччі 2026 року дала 72,9% імпорту м’яса птиці.

Решту критичних позицій закривають інші країни, і Австралія дає понад 70% імпорту ячменю, Канада 95% ріпаку, Нова Зеландія 91% сухого молока, а Індонезія і Малайзія всю пальмову олію.

Росія нарощує поставки олії, кукурудзи і ячменю за угодою 2023 року про 70 млн тонн зерна за 12 років, проте не здатна замінити жодного з трьох головних постачальників сої.

США, Канада, Австралія, Нова Зеландія і країни ЄС є союзниками Вашингтона, а уряд Аргентини орієнтований на співпрацю з адміністрацією Трампа.

У разі воєнного загострення ці постачальники опиняться в зоні американських обмежень, і з великих джерел сої та кукурудзи Китаю лишиться тільки Бразилія, політичну орієнтацію якої визначать вибори 25 жовтня.

Втрата бразильської опори формує залежність продовольчої безпеки Китаю від постачальників, які підтримують Вашингтон, і в разі блокади чи санкцій ця залежність визначатиме розрахунки Пекіна щодо часу і умов переходу протистояння в активну фазу.

Бразилія постачає Китаю ніобій, якому китайська металургія не має заміни

Більшість бразильської сировини Китай здатен замінити іншими постачальниками, проте ніобій має для нього критичне значення, і в цій позиції Бразилія не має конкурентів.

Бразилія видобуває 104 тис. тонн ніобію з 112 тис. тонн світових, тоді як канадська шахта Niobec, що належить канадській компанії Magris Performance Materials, дала у 2025 році близько 6 тис. тонн, а Китай лише 40 тонн.

У 2024 році Китай імпортував 42,9 тис. тонн фероніобію (сплаву заліза з ніобієм), з якого 98,4% надійшло з Бразилії, і за ніобієм його залежність від імпорту наближається до 100%.

Ніобій входить до суперсплавів класу GH4169 для реактивних і ракетних двигунів, до сплавів C-103 для космічної техніки і гарячих конструкцій гіперзвукових апаратів, а також до високоміцних сталей для трубопроводів, автомобілів, мостів і суден.

Китай як найбільший виробник сталі споживає понад третину світової пропозиції фероніобію, а ванадій і молібден замінюють ніобій лише частково, з втратою якості або вищою вартістю.

Без бразильських поставок Китай втрачає 98% імпорту фероніобію, світ поза Бразилією видобуває близько 8 тис. тонн ніобію, а заміщення займе понад п’ять років.

Ніобію немає в офіційному переліку 24 стратегічних мінералів КНР, хоча в ньому Пекін найглибше застрахувався власністю в бразильському видобутку.

У 2011 році китайський консорціум купив частку в CBMM, у 2016 році CMOC купила рудник у Каталані, а у 2025 році державна CNMC купила Mineração Taboca.

Компанія CBMM, яка виробляє від 85% до 89% бразильського ніобію, на 70% належить бразильській родині Морейра Саллес, що контролює її з 1960-х років.

Ще по 15% CBMM мають консорціум п’яти китайських державних компаній, CITIC, Baosteel, Ansteel, Shougang і TISCO, який у 2011 році заплатив за свою частку $1,95 млрд, і консорціум японських і південнокорейських компаній.

Частка китайського консорціуму не змінюється з 2011 року, проте виявлених прав контролю чи гарантованих закупівель у CBMM він не має.

Китайська CMOC у 2025 році видобула в Каталані 10 348 тонн ніобію, близько 9% світового обсягу, а державна CNMC з квітня 2025 року володіє меншим виробником Mineração Taboca.

Разом китайські компанії контролюють лише від 11% до 16% бразильського ніобію, а з урахуванням частки в CBMM їхня економічна присутність сягає від 25% до 28%.

Залежність взаємна, оскільки Китай купує від 45% до 49% бразильського експорту фероніобію і 285 млн тонн залізної руди, тобто дві третини бразильського експорту.

Закон про Національну політику щодо критичних і стратегічних мінералів, який Лула підписав 16 вересня 2026 року, створює при Президентові раду CIMCE для аналізу операцій за участю іноземного капіталу. Наступний уряд, хоч би хто його очолив, отримає через цю раду інструменти впливу на іноземну присутність у секторі, зокрема в ніобії.

Для Вашингтона вплив на ланцюги постачання ніобію до Китаю не врівноважує китайського важеля в рідкоземельних металах, проте додає до інструментів тиску позицію, в якій Китай не має заміни.

Рідкоземельних металів Бразилія видобуває лише 0,5% світового обсягу, і цей ресурс Вашингтон виводить з-під китайського впливу.

20 квітня 2026 року USA Rare Earth підписала угоду про купівлю єдиного бразильського виробника Serra Verde приблизно за $2,8 млрд із зобов’язанням 15 років продавати всю продукцію покупцю.

Фінансування американської державної фінансової корпорації DFC для проекту зросло з $465 млн до $565 млн, а контракти Serra Verde з китайськими переробниками скорочено до кінця 2026 року.

28 березня 2026 року на конференції CPAC Флавіу Болсонару назвав Бразилію рішенням, яке дозволить США позбутися залежності від Китаю в критичних мінералах.

Китайські інвестиції в гірничодобування Бразилії у 2025 році досягли $1,76 млрд, максимуму з 2011 року, і нові проекти Пекіна за правого уряду зіткнуться з конкуренцією американських компаній.

У 2025 році Бразилія вийшла на перше місце у світі за обсягом нових китайських інвестицій, отримавши 10,9% усіх закордонних вкладень Китаю, або $6,1 млрд у 52 проекти, що на 45% більше, ніж роком раніше.

Товарообіг двох країн того ж року сягнув рекордних $171 млрд, більш ніж удвічі перевищивши торгівлю Бразилії зі США на рівні $83 млрд.

Економічна вага Бразилії для Китаю отримує інституційну форму через БРІКС, єдиним членом якого в Західній півкулі є Бразилія.

Бразилія дає БРІКС опору в Західній півкулі

Пожвавлення торговельних відносин Бразилії та КНР за каденції да Сілви супроводжувалося поступовим переходом на розрахунки в національних валютах.

У березні 2023 року Бразилія та Китай досягли угоди, яка дозволяє їм здійснювати торговельні та фінансові операції безпосередньо в китайських юанях та бразильських реалах, що дозволило виключити долар США як обов’язкового посередника у цих відносинах.

Того ж року бразильський Banco BOCOM BBM, створений у результаті партнерства між одним із найбільших комерційних банків Китаю та бразильською фінансовою групою BBM, став учасником китайської платіжної системи CIPS.

Ці заходи, спрямовані на поступову дедоларизацію двосторонньої торгівлі, були пожвавлені укладанням угоди про валютний своп між бразильським та китайським центральними банками, що забезпечило фінансову систему необхідною ліквідністю в національних валютах, а також рекордними показниками товарообігу.

Запроваджені адміністрацією Трампа протягом 2025 року мита спонукали Бразилію та Китай активніше диверсифікувати ланцюги постачань і захищати фінансові операції від зовнішніх ризиків.

Членство Бразилії в БРІКС додає інституційну основу прагненням уряду да Сілви зменшити залежність від долара, оскільки за період головування в цьому об’єднанні протягом 2025 року країна підтримувала розширення Нового банку розвитку, що кредитує проекти в юанях і реалах поза контрольованими США інституціями.

Значення членства Бразилії в об’єднанні БРІКС додатково посилюється тим, що країна є найбільшою економікою Латинської Америки та водночас зберігає демократичні механізми управління.

Таке позиціонування Бразилії перетворює альтернативний західним моделям співпраці проект на привабливіший для держав Глобального Півдня і спонукає азійські та африканські країни долучатися до активнішої взаємодії з ним.

Бразилія водночас лишається єдиним великим учасником БРІКС у регіоні, який зовнішньополітична доктрина Білого Дому визначає безпосередньою зоною впливу США.

Флавіу Болсонару 21 вересня на мітингу в Наталі пообіцяв економічно прагматичні відносини з Китаєм. Проте його програма передбачає вступ до Організації економічного співробітництва та розвитку і зближення зі США, а про БРІКС у ній не згадано.

Вашингтон перебудував стратегію щодо Бразилії

Реакцією на такий зовнішньополітичний курс уряду да Сілви у перший рік каденції Дональда Трампа стало впровадження Білим Домом економічних заходів впливу на Бразилію. У липні 2025 року Президент США запровадив додаткові 40% мита на бразильські товари, що доповнили раніше запроваджений десятивідсотковий тариф та склали сумарно 50%.

У листопаді 2025 року митна політика була скоригована, а частину товарів було виключено з-під дії тарифів, водночас у липні 2026 року Офіс торгового представника США оголосив про запровадження додаткових 25% мит на більшість бразильських товарів.

Розширення БРІКС та прагнення низки його членів активізувати торгівлю поза доларовими розрахунками спонукали адміністрацію Трампа до попереджень про новий тарифний тиск на держави, що входять до складу об’єднання.

Хоча єдиного додаткового мита для всіх країн БРІКС не було запроваджено, а США натомість вдалися до індивідуальних митних заходів щодо окремих держав-членів об’єднання, американські заходи тиску позначилися на бразильській громадській думці та електоральних вподобаннях населення напередодні президентських виборів.

Впроваджені виконавчим указом Трампа у липні 2025 року мита щодо Бразилії Білий Дім обґрунтував судовою справою проти колишнього Президента Жаїра Болсонару, якого засудили до 27 років ув’язнення за підготовку державного перевороту.

Того ж дня Міністерство фінансів США запровадило санкції проти судді Алешандре ді Мораїса, який головував у справі Болсонару, а ще 18 липня Держсекретар Марко Рубіо наказав відкликати візи самого судді та його колег.

Оскільки американські заходи були спрямовані на захист інтересів прихильного до співпраці з адміністрацією Трампа політика та його родини, а санкції були впроваджені проти групи причетних до кримінального переслідування Болсонару чиновників, значна частина бразильського суспільства сприйняла ініціативи Білого Дому як спробу втручання у внутрішні справи держави.

За опитуванням Genial/Quaest, проведеним з 10 по 14 липня 2025 року, 72% бразильців вважали помилковим обґрунтування мит переслідуванням Болсонару, а схвалення уряду да Сілви зросло з 40% у травні до 46% у серпні 2025 року.

Президентським виконавчим указом від 20 листопада 2025 року Білий Дім скасував дію американських мит щодо низки бразильських продовольчих товарів, а 12 грудня 2025 року Мінфін США виключив суддю Мораїса із санкційного списку.

Після запровадження американських мит рівень електоральної підтримки Флавіу Болсонару зазнав скорочення.

У липні 2026 року Болсонару-молодший прийняв рішення особисто звернутися до Офісу торгового представника США та провести у Вашингтоні зустрічі з американськими чиновниками щодо скасування мит на бразильські товари, водночас кількість громадян, готових проголосувати за сенатора у другому турі, скоротилася до 37%.

Опитування Genial/Quaest зафіксувало, що у липні рейтинг Флавіу Болсонару поступався підтримці Лули да Сілви на 8 пунктів, а попри часткове відновлення рейтингів Болсонару у серпні 2026 року перевага чинного Президента в опитуваннях продовжувала зберігатися.

Зміну аргументації мит зумовило рішення Верховного суду США, який 20 лютого 2026 року скасував мита, запроваджені за законом IEEPA, тож нові мита адміністрація запроваджувала вже на підставі розслідування за розділом 301, розпочатого в липні 2025 року.

Процедура розділу 301 вимагає доводити шкоду від торговельних практик, тож нові мита Вашингтон обґрунтовував уже торговельними суперечностями, і справа Жаїра Болсонару з аргументації зникла.

Запровадження у липні 2026 року мита на більшість бразильського імпорту Вашингтон презентував як відповідь на торговельні практики Бразилії.

Зі зникненням справи Болсонару з американської аргументації частина аргументів уряду да Сілви про захист суверенітету втратила силу.

Тема захисту бразильського суверенітету лишалася однією з ключових у передвиборчій риториці да Сілви, а 22 вересня 2026 року бразильський Президент присвятив значну частину своєї промови в ООН тематиці виборів та необхідності третіх держав відмовитися від втручання у їхній перебіг.

Негативне ставлення бразильців до політики США, яке у липні 2025 року сягнуло понад 50%, у вересні 2026 року перестало бути вирішальним для виборчої кампанії фактором.

Улітку 2026 року опитування Quaest давали Лулі перевагу у вісім пунктів, і негативний для Флавіу прогноз формулювали, зокрема, аналітики Solid Info.

Стратегія підходу Вашингтона на той час уже змінювалася в напрямі, на ризики якого вказували ці прогнози, і до вересня зміна дала електоральний результат.

Бразильський напрям особисто веде Держсекретар Марко Рубіо, який у межах стратегії “примусової дипломатії” послаблює внутрішню підтримку уряду да Сілви, звужує вплив КНР на Бразилію і повертає країну до тіснішого партнерства зі США.

Керований Марко Рубіо Державний департамент відкликав візи судді Мораїса та його колег, 28 травня 2026 року визнав угруповання Primeiro Comando da Capital (PCC) і Comando Vermelho (CV) глобальними терористами, а з 5 червня іноземними терористичними організаціями.

2 червня 2026 року під час слухань у Комітеті Сенату США з міжнародних відносин Рубіо публічно протиставив Бразилію решті держав регіону, які орієнтуються на партнерство зі Сполученими Штатами.

Такою заявою голова Держдепартаменту сигналізував латиноамериканським урядам, що тісне партнерство зі США забезпечуватиме їхнім країнам економічну підтримку та політичні переваги, тоді як обраний урядом да Сілви курс на співпрацю з КНР наражає Бразилію на економічні й дипломатичні заходи американського тиску.

Цей сигнал підкріплено ресурсами, і 15 вересня 2026 року Держдеп повідомив Конгрес про перерозподіл $52,1 млн іноземного військового фінансування від Словаччини, Північної Македонії, Тунісу та Іраку на користь Панами, Перу, Еквадору і Колумбії.

Цю допомогу отримують праві уряди регіону, які орієнтуються на партнерство зі США.

Флавіу Болсонару робить питання безпеки та боротьби із злочинністю ключовим питанням своєї кампанії

5 грудня 2025 року Флавіу Болсонару оголосив про висунення, пославшись на підтримку батька, отриману під час побачення у в’язниці, і стартував з відставанням у 19 пунктів від Лули за даними AtlasIntel.

До травня праве електоральне поле звузилося, оскільки Ратінью Жуніор вийшов з перегонів, а Тарсізіу ді Фрейтас вирішив лишитися губернатором Сан-Паулу, і за Datafolha Флавіу зріс з 33% до 35%.

13 травня 2026 року Intercept Brasil оприлюднив аудіо, на якому Флавіу просить у банкіра Даніела Воркару гроші на фільм про батька, і рейтинг сенатора впав з 35% до 31%.

Водночас частка Лули майже не змінилася, і в липні рейтинг сенатора Болсонару за Quaest опустився до мінімуму в 28%.

Відновлення його підтримки почалося в серпні, коли на перший план вийшла криза у Верховному федеральному суді через листування, яке Федеральна поліція приписує судді Мораїсу і Воркару, і кампанія переадресувала цю кризу Лулі.

Перше місце Флавіу на виборах 4 жовтня дала консолідація виборців, налаштованих проти Партії працівників, навколо одного кандидата з прізвищем Болсонару, тоді як стеля Лули лишалася незмінною.

Напередодні виборів бразильське суспільство зосередилося на внутрішньоекономічних проблемах країни та прорахунках політики уряду да Сілви, що надало кампанії Флавіу Болсонару змогу відновити підтримку виборців.

Окрім того, що виборці почали вимагати від уряду да Сілви конкретних кроків для захисту товаровиробників від зовнішнього тиску, їхнє критичне ставлення до чинного Президента посилилося негативним сприйняттям економічної ситуації в країні.

49% опитаних громадян вважають, що стан економіки Бразилії погіршився протягом останнього року, а понад половина бразильських виборців заявила, що їхній дохід за цей час не збільшився або зростав повільніше за вартість життя.

Інфляція, високий рівень злочинності, яку близько третини бразильців вважають однією з головних проблем у державі, та корупційні зв’язки всередині адміністрації призвели до того, що рівень несхвалення роботи уряду да Сілви сягнув 50%, тоді як у серпні 2026 року частка критично налаштованих до команди Президента становила 48%.

Головною темою кампанії Флавіу зробив питання безпеки і боротьби із злочинністю, де він пропонує ініціативи, тоді як уряд да Сілви відповідає на звинувачення і пояснює ситуацію.

Його план “Бразилія без страху” передбачає п’ять нових федеральних в’язниць максимальної безпеки за моделлю Сальвадору, 500 тис. нових місць у в’язницях і скасування пом’якшення режиму для засуджених за тяжкі злочини.

30 серпня 2026 року Флавіу зустрівся з міністром юстиції і безпеки Сальвадору Густаво Вільяторо і пообіцяв створити окреме Міністерство громадської безпеки.

Кількість убивств у Бразилії опустилася до мінімуму з 2012 року, проте шахрайство з 2018 року зросло на 430%, а кількість злочинних угруповань збільшується.

За опитуванням Datafolha у березні 2026 року, 40,1% бразильців за рік стали жертвами злочинів, а 14,5% втратили гроші через шахрайство з банківськими застосунками або системою Pix.

Злочинні угруповання діють у районах проживання 41% бразильців, і страх перед пограбуванням чи шахрайством визначає настрої виборців сильніше за статистику вбивств.

Безпечніші регіони голосували за Флавіу, тоді як найнебезпечніший Північний Схід підтримав Лулу, тож вибір виборців визначає сприйняття загрози, яке не збігається з рівнем насильства.

Голоси інших правих кандидатів дають Флавіу перевагу, якої Лула не компенсує без кращої мобілізації свого електорату

Напередодні першого туру опитування фіксували зміни у соціології лише частково, і останній замір Datafolha, оприлюднений 3 жовтня, давав Лулі 45% проти 42% у Болсонару.

Соціологи недооцінили відрив правого кандидата приблизно на п’ять пунктів, і опитані Reuters аналітики пояснюють розрив протестним голосуванням проти Лули, яке очікували лише в другому турі.

Порівняно з першим туром 2022 року Лула втратив 3,3 пункту, а Флавіу набрав на 3,8 пункту більше, ніж тоді його батько, і за чотири роки праве крило розширило свою базу.

Ліберальна партія Болсонару посіла перше місце в обох палатах Конгресу і провела до Палати депутатів 121 обранця зі 513, сформувавши найбільшу фракцію з 1988 року.

У Сенаті партія провела 19 із 54 сенаторів, обраних 4 жовтня, і з 2027 року матиме 28 із 81 місця, тоді як Партія трудящих Лули лише 9.

Флавіу спирається на євангелістів, серед яких за Datafolha веде з результатом 47% проти 27%, і на агросектор, тоді як база Лули зосереджена на Північному Сході.

Троє кандидатів правого спектра разом набрали 4,69%, і голосів Ренана Сантуса, Роналду Кайаду і Ромеу Земи досить, щоб Флавіу перейшов поріг у 50%, навіть якщо Лула отримає всі 2,89% центриста Аугусту Кюрі.

Неявка в першому турі становила 21,08%, або 33,5 млн виборців, і стала найвищою з 1998 року, а в другому турі вона історично зростає.

Перетік голосів на користь Болсонару відбудеться, оскільки Ренан Сантус назвав Флавіу наступним президентом, Зема 5 жовтня підтримав Флавіу, а жоден із вибулих кандидатів Лулу не підтримав.

Переобраний губернатор Сан-Паулу Тарсізіу ді Фрейтас публічно агітує за Флавіу, і правий табір іде на другий тур консолідованим.

Пекін утримує роль незамінного ринку, який Вашингтон прагне позбавити визначальної політичної ваги

Обраний адміністрацією Трампа підхід до взаємодії з Бразилією не передбачає суттєвого скорочення обсягів її торгівлі з Китаєм, оскільки цього не дозволяє сама структура бразильського експорту. КНР купує 79% бразильського експорту сої, 67% залізної руди і 45% нафти, і альтернативного покупця такого масштабу Бразилія не має.

Від цього ринку залежать і агрохолдинги, які є однією з головних опор Флавіу, тож і за його перемоги Бразилії потрібно буде куди продавати сою, і важелем щодо Китаю вона слугуватиме лише короткочасно.

Вашингтон не може стати альтернативним ринком збуту цих товарів, оскільки Сполучені Штати самі виробляють та експортують таку продукцію.

З огляду на таку структуру виробництва і торгівлі, стратегія США не спрямована на повну ліквідацію бразильсько-китайських економічних зв’язків, та натомість прагне залишити Пекіну роль торговельного партнера, позбавленого визначального впливу на бразильський зовнішньополітичний курс і внутрішні реформи.

Перемога Болсонару позбавить Пекін політичного партнера в найбільшій державі регіону, яка досі лишалася поза орбітою Вашингтона.

Прецедент експрезидента Жаїра Болсонару підтверджує цю інерцію, оскільки з 2019 по 2022 рік найбільш антикитайський за риторикою президент зберіг торгівлю з КНР, приймав Сі Цзіньпіна на саміті БРІКС у Бразиліа і отримав китайські дозволи для 45 м’ясних заводів.

Однак усталені бразильсько-китайські торговельні зв’язки та значна інвестиційна присутність китайського капіталу в країні призводять до того, що маючи статус найбільшого покупця низки бразильських ресурсів Пекін набуває ваги визначального політичного партнера Бразилії.

Через володіння китайським капіталом активами бразильських ресурсних компаній економічні зв’язки з Пекіном перестають мати суто комерційний характер та стають важелем зовнішньополітичного впливу, оскільки контроль над родовищами й інфраструктурою надає Китаю можливість впливу на рішення, що стосуються розпорядження бразильськими ресурсами.

Здатність іноземного капіталу визначати напрями збуту, ціну і умови продажу бразильської сировини перетворюються на питання суверенітету, з огляду на що сильніша інтеграція зовнішніх інвесторів викликає занепокоєння у виборців Бразилії.

У вересневому опитуванні Quaest 42% бразильців побоювалися, що Китай керуватиме їхньою країною.

Питання про контроль над ресурсами країни набуло політичного значення і стало однією з головних тем виборчої кампанії. Обидва ключові претенденти на президентську посаду відповідають на нього протилежно, адже сенатор Болсонару пропонує надати доступ до надр компаніям зі США.

Чинний Президент да Сілва протиставляє такій позиції ідею національного контролю над ресурсною базою, за якою процес переробки сировини має відбуватися лише на території Бразилії, а прибуток від цього надходити до бюджету країни.

Умови та масштаби подальшого доступу іноземного капіталу до бразильської добувної і переробної промисловості, а також до інноваційних галузей економіки є частиною ширшого вибору зовнішньополітичного курсу країни на наступні чотири роки, тобто між зближенням зі США і збереженням партнерства з Китаєм.

За каденції да Сілви Бразилія лишалася основним великим партнером Пекіна поза межами автократій, здатним продовжувати постачання стратегічно необхідної КНР продукції навіть в умовах глобального протистояння, і водночас державою, в торгових відносинах із якою Китай вибудовував альтернативу долару через механізми БРІКС і розрахунки в національних валютах.

Як наслідок, перемога правих сил у Бразилії спонукатиме Пекін знову вдаватися до перегляду своїх економічних зв’язків та пошуку нових торгових партнерів, які однак не зможуть замінити масштаби бразильського експорту до КНР.

Пекін зацікавлений у перемозі Лули і має медійні інструменти та присутність у соцмережах, і другий тур перевірить, чи застосує він їх для мобілізації виборців Лули, хоча доказів китайського втручання у бразильські вибори немає.

Бразилія посилює стратегію США з вирівнювання залежностей, у яких Китай поки випереджає Вашингтон

Китай випереджає США в семи групах критичних матеріалів, рідкоземельних металах, магнітах, галії, германії, графіті, сурмі і вольфрамі, і в кожній із них створює для американської промисловості критичну залежність.

Від імпорту важких рідкоземельних металів, галію і природного графіту США залежать на 100%, від сурми на 91%, а на Китай припадає 94% світового виробництва спечених магнітів.

Китайський контроль над експортом рідкоземельних металів діє з квітня 2025 року, і вже в травні Ford на тиждень зупинив складання позашляховика Explorer на заводі в Чикаго через їхній дефіцит.

Вашингтон відповідає обмеженнями на експорт чіпів до Китаю, повертає виробництво на свою територію і фінансує власні потужності, зокрема новий завод магнітів MP Materials, усю продукцію якого з 2028 року гарантовано купує Пентагон.

Навіть за таких зусиль баланс залежностей вирівнюється не раніше періоду з 2028 по 2030 рік. Бразилія прискорює цю стратегію, оскільки дає Вашингтону важелі в позиціях, де залежним є Китай, бразильську сою, від якої залежить китайське тваринництво, і ніобій, якому китайська металургія не має заміни.

Купівля Serra Verde американською компанією виводить з-під китайського впливу і бразильські рідкоземельні метали, які потрібні США для власного виробництва магнітів. Кожен такий важіль підвищує для Пекіна ціну рішення про ескалацію ще до її початку, бо після переходу до військової фази торговельні важелі вже не працюють.

Тому рішення про ескалацію Пекін ухвалюватиме з урахуванням того, що всі його великі постачальники продовольства і ніобію опиняться в колі держав, орієнтованих на Вашингтон.

Найбільша держава Західної півкулі залишиться для Пекіна лише ринком без визначального впливу. Для Вашингтона вплив на Бразилію та решту країн Латинської Америки стане опорою у вирівнюванні балансу залежностей, від якого залежить розрахунок Китаю щодо ескалації.