Кому потрібні молодші бойові медики, якщо є стрільці-санітари?

За 12 років війни ми вже багато чули про бойових медиків. Починаючи від їх гострої нестачі до сумнівів, чи взагалі можливо їх застосовувати за призначенням у сучасних умовах. Чому так? Давайте розберемося.

Посада бойового медика взводу з’явилася у ЗСУ у 2017 році — за аналогією з арміями НАТО. Тоді стало очевидно, що одного санінструктора на роту недостатньо для організації допомоги пораненим в умовах АТО/ООС. Після 2022 року війна сильно змінилася, і продовжувала змінюватися впродовж цих років. Динамічний фронт, його велика протяжність, розширення “кілзони” через розвиток засобів ураження — усе це зробило класичну модель із взводними опорними пунктами малоефективною.

Зараз фронт тримають малі бойові групи. У цих умовах бойовий медик взводу або працює в складі однієї з груп, або займається кейс-еваком — першим етапом евакуації. При цьому бойових медиків хронічно не вистачає, а їх підготовку скоротили з 16 до 3–4 тижнів.

Дивлячись на це, виникає логічне питання: а що відбувається з медициною на рівні самого відділення? Формально є стрілець-санітар. Але по факту ця роль майже не працює. У нього немає окремого ВОСу, немає системної фахової підготовки. Будьмо відверті, по факту це людина, якій цю функцію дають “за залишковим принципом”.  Відповідно, розраховувати на нього в критичний момент складно.

Окремі школи тактичної медицини вже існують у навчальних центрах. Вони займаються переважно фаховою підготовкою бойових медиків — яких усе одно не вистачає. І навіть якщо їх стане більше, шанс, що бойовий медик встигне дістатися до пораненого вчасно, у сучасному бою невеликий. Ціль, з якою посади бойових медиків вводилися у штатки — наблизити допомогу до поранених — перестає досягатися. Особливо гостро ця проблема відчувається через неможливість забезпечити необхідний рівень підготовки усіх бійців.

Ми неодноразово наголошували, що, на наше переконання, базовий рівень підготовки всіх бійців у сучасній війні має бути ширший за TCCC CLS. Прогрес є — у БЗВП вже закладено близько 30 годин тактичної медицини. Але цього недостатньо. Якість підготовки більшості бійців все ще далека від того рівня, який реально потрібен на полі бою.

Одне з практичних рішень — нарешті нормально реалізувати медицину на рівні відділення. Але для цього саму роль стрільця-санітара точно потрібно переосмислити.

Мінімум, який виглядає реалістично — це двоє підготовлених бійців у відділенні: молодші бойові медики (МБМ).  Таку концепцію ми – тоді ще медична служба 1-го Інтернаціонального легіону оборони України – пропонували ще на початку 2024 року. Підготовку можна організувати на базі вже існуючих шкіл тактичної медицини, а також на рівні бригад і корпусів.

Деякі прогресивні підрозділи вже пішли цим шляхом — і результати нам, як медичному підрозділу, видно одразу. При чому не через роки, а вже в наступних ротаціях. Якість допомоги реально зростає. І що не менш важливо — змінюється підхід самих бійців.  Коли поранений на ПХГ каже: «Мені хлопці зробили все так, як ви нас учили» — це означає, що система починає працювати.

Тож, відповідь на питання заголовку кожен може написати в коментарях. Наша відповідь така:

1. МБМ потрібен для еволюції тактичної медицини, еволюції нашого виживання на війні.
2. ВОС та організація підготовки потрібні самим МБМ-ам і тим бійцям, хто опиниться разом з ними на бойових позиціях.

В моменті — для якіснішого надання допомоги, а в перспективі — для прикладу. Бо в підготовці молодших бойових медиків дійсно немає нічого такого бойового і такого медичного, що не може знати та вміти кожен боєць Сил оборони України.

Особливості організації медичного забезпечення на фронті, напрям і темп еволюції тактичної медицини в Україні мають визначатися фронтом. І чи дійсно нам варто дочікуватись чергових змін стандартів НАТО, якщо вони беруться з досвіду Сил оборони України?