Тактика російських БпЛА і тенденції повітряних загроз: досвід ЗРАДн «Страж»

Тактика застосування ударних та розвідувальних БпЛА оперативно-тактичного рівня на фронті не стоїть без змін, постійно змінюється та адаптується. Противник, так само як і ми, шукає нові підходи для подолання протиповітряної оборони підрозділів свого опонента. Підрозділи ППО, в свою чергу, постійно аналізують дії противника, намагаючись передбачити шляхи прольоту та поведінку дронів, прикрити важливі об’єкти та оптимально розподілити різні засоби ураження, зокрема зенітні БпЛА-перехоплювачі, зенітну артилерію, мобільні вогневі групи тощо залежно від їх спроможностей, переваг, недоліків та умов поля бою. Можна сказати, що це певна гра в шахи, адже противник робить хід, а ти маєш зробити хід у відповідь і в ідеалі забрати фігуру противника, або ж навпаки – ти завчасно виставляєш свої фігури, готуючи пастку для нього.

Тактика ударних і розвідБпЛА росіян впродовж зими-літа поточного року

Зона відповідальності 1-го корпусу НГУ «Азов» (до 50 кілометрів в тил від ЛБЗ) є ділянкою, де противник безпосередньо вторгається у наш повітряний простір. Саме тут його вперше можна виявити акустично і візуально та почати ефективно вести засобами радіолокаційного виявлення. У цьому контексті тактика ударних БпЛА противника типу «Шахед» і «Гербера» впродовж початку року характеризувалась наступними особливостями:

У період кінця зими-ранньої весни противник робив ставку на погодні умови, а саме, за наявності майже постійної хмарності здійснював нальоти саме через шари густих хмар, де візуально виявити його є проблематичним у будь-яку пору доби. Враховуючи метеумови і майже постійну мряку та дрібні опади, які негативно впливають як на оптичні пристрої дронів-перехоплювачів, так і на виносні блоки антен НСУ (наземних станцій управління), противник намагався здобути суттєву перевагу. У цей період прольоти зграй «Шахедів» або «Гербер» в ясну погоду були рідкістю, а вибір маршрутів польоту противника залежав від метеоумов в зоні інтересу. Періодично траплялись прольоти одного чи пари ударних БпЛА саме в світлу пору доби, але це швидше нагадувало розвідку боєм або прощупування маршрутів, адже зазвичай уже вночі цим же маршрутом або іншими перевіреними намагались атакувати цілі хвилі дронів.

Із настанням тепла та ясної погоди противник змінив тактику застосування ударних БпЛА. Деякі стандартні маршрути прольоту втратили свою актуальність. Натомість, противник активно шукає прогалини в бойових порядках ППО, постійно аналізує ландшафт та використовує його, змінилась швидкість та висота проходу БпЛА через ЛБЗ та першу лінію протиповітряної оборони. Основна особливість впродовж весни та початку літа – це зміна висоти прольоту груп ударних БпЛА через смугу відповідальності 1-го корпусу «Азов». У цей проміжок часу противник зробив ставку на низькі висоти від 100 до 200 метрів над рівнем землі. Іноді траплялись випадки польоту на висоті менше 100 метрів з метою уникнення виявлення нашими радіолокаційними засобами, що в свою чергу знижує відсоток ефективності дронів-перехоплювачів, яким без чіткого цілевиявлення важче вийти на курс цілі.

Серед зміни маршрутів варто відзначити активне використання противником ландшафту місцевості, такого як низини, балки, широкі долини водойм тощо. У таких випадках дрони-перехоплювачі мають граничну мінімальну висоту польоту пов’язану з радіогоризонтом. Таким чином, у разі польоту цілі низинною ділянкою рельєфу, зокрема вздовж балки, навіть за умови її супроводу радіолокаційною станцією, екіпаж перехоплювача може бути неспроможним здійснити ефективне зближення з ціллю. Основною причиною є періодична втрата радіозв’язку з бортом, зумовлена обмеженням радіогоризонту.

 Ще однією особливістю зміни тактики, на мою думку, є застосування противником так званої тактики «ручейка» (так колись назвав подібну тактику російської піхоти мій колишній командир). Тактика полягає в тому, що противник, не маючи чіткої інформації про нашу систему ППО в секторі, запускає групу ударних БпЛА за оптимальним на його думку маршрутом. У результаті він отримує жорсткий спротив, ешелоновану систему засобів ППО та втрату ударних засобів в зоні відповідальності корпусу. Після невдалої спроби противник здійснює оцінку її результатів і коригує подальший маршрут підходу, повторно аналізуючи конфігурацію оборони з метою виявлення її вразливих ділянок. Такий ітеративний процес триває до досягнення прориву через найменш захищений сектор.

На жаль, як показала практика, типово такими секторами є стики корпусів або бригад, де наразі спостерігається найбільша активність прольотів противника вглиб оборони.  Показовим є випадок, коли в одній смузі відповідальності підрозділу противник не може розвинути чи досягти успіху і натомість починає атакувати через суміжні зони відповідальності. В такому випадку доводиться або переміщувати власні позиції ближче до смуг відповідальності суміжників з метою підсилення, або використовувати мобільні пункти управління БПЛА для закриття подібного роду прогалин. Усе залежить від наявності сил та засобів.

У випадку баражуючого боєприпасу (БпЛА-камікадзе) типу «Ланцет», найчастіше його робота спостерігається в парі з БпЛА-розвідником «Зала», котрий виступає в ролі ретранслятора, коригувальника та засобу об’єктивного контролю і дорозвідки. Однак непоодинокими залишаються випадки самостійного застосування «Ланцетів». Тут варто відзначити те, що основна активність даного БпЛА (принаймні у нашій смузі) спостерігається в ранковий час та в темну пору доби. Основним засобом виявлення таких цілей виступає РЕР у взаємодії з добре налаштованою РЛС. Самі ж БпЛА-розвідники («Зала», «Суперкам» тощо) зазвичай ведуть себе достатньо обережно, намагаються не залітати вглиб нашої оборони, але якщо й здійснюють прольоти вглибину, то на доволі великій висоті, ускладнюючи їх перехоплення вбудованими системами ухилення та високою швидкістю польоту.

Вплив ударних БпЛА на бойові дії на землі

Небезпеку та наслідки від ударних БпЛА типу «Шахед», «Гербера», «Італмас» та подібних в контексті впливу на бойові дії на землі, на мою думку, варто розділити на 2 треки:

1. Удари в глибину країни — тобто спроби ураження підприємств і виробництв оборонного сектору, складів боєприпасів, техніки, ПММ тощо. Тобто перш за все установ, що відповідають за забезпечення війська та знаходяться далеко в тилу.
2. Удари на тактично-оперативну глибину — тобто знищення районів розташування підрозділів, які безпосередньо залучені до бойових дій у певному секторі. Серед типових цілей противника: місця проживання особового складу, командні пункти та штаби, склади ПММ, склади РАО, точки заправки та переливу палива, технічні майстерні БпЛА, місця скупчення, ремонту та дообладнання військової техніки. Ураження будь-якого з даних об’єктів суттєво підриває боєготовність підрозділу.

Для цілей другого типу використовуються БпЛА камікадзе типу «Ланцет», які першочергово спрямовані на ураження логістики, а саме військового транспорту, з пріоритетом на вантажівках та паливозаправниках на прифронтових дорогах, що призводить до проблем із забезпеченням тих підрозділів, які тримають позиції на лінії бойового зіткнення.

Чи не наймасовішою проблемою (особливо в контексті експериментів зі штучним інтелектом) для підрозділів у зоні 10-30 кілометрів від ЛБЗ стала російська «Молнія». «Молнія» – це робоча конячка росіян: дешева, масова, проста, має суттєву вагу бойової частини (до 8-10 кг), спроможна залітати на 40-50 км в тил. Залежно від позиції запуску, устаткування та навичок екіпажу, дальність може бути як меншою, так і більшою (на напрямку фіксувалась дистанція до 60 кілометрів).

Цілями для даних БпЛА є фактично все: від позицій піхоти, ББМ (броньованих бойових машин) і цивільних будинків до військових вантажівок на трасі в тилу. Серед усіх ударних БпЛА найчастіше наразі фіксується саме «Молнія» (не враховуючи звичайні мультироторні FPV-дрони), і найгірше, що вона володіє суттєвим руйнівним потенціалом.

Ударні БпЛА зазвичай працюють у парі з розвідниками. БпЛА-розвідники (серед найвідоміших «Зала», «Суперкам», «КВО», модифікації «Гербери») – це «очі» противника, які знаходять цілі для тих же ударних «Шахедів» і «Гербер», дають координати для ударів КАБами та авіаційними ракетами, проводять фіксацію ураження ними та здійснюють дорозвідку.

Мультироторні FPV та дрони на оптоволокні

Не варто забувати і за «класичні» мультироторні FPV, кількість яких у небі залишається домінуючою та основною тактичною ударною компонентою БпЛА противника в порівнянні з рештою засобів. Мультиротори такого типу можна поділити на дві великі категорії: на радіокеруванні та на оптоволокні.

Меншість складають дрони «на оптиці», адже ціна та наявність оптоволоконних котушок, а також менша маневреність і швидкість вносять корективи до тактики застосування. Наразі цей тип FPV використовується для певного спектру задач, перш за все в якості так званих «ждунів» – дронів, що знаходяться біля логістичних маршрутів у засідці в режимі очікування цілі, наприклад транспорту чи особового складу. Наступна задача FPV-дронів на оптоволокні – це знищення цілей, що захищені системами РЕБ, і саме стійкість до подавлення є основною перевагою даного типу дронів.

Окремим прикладом застосування «оптики» є високоточне ураження пріоритетних цілей, наприклад вогневої позиції артилерії, яку можна прицільно уразити завдяки безперебійному зв’язку навіть при зальоті в укриття, будівлю чи хащі, де звичайний радіозв’язок не забезпечив би стійкого з’єднання. Операційна дальність таких БпЛА обмежується місткістю оптоволоконної котушки. Існують різноманітні номінали кілометражу – 20, 30, 40 і більше кілометрів.

Ще одним важливим аспектом є те, що FPV на оптоволокні не піддаються виявленню засобами радіоелектронної розвідки, а відповідно відеоперехоплювачі на кшталт «Чуйки» або «Дзиґи» не можуть перехопити їх сигнал. Враховуючи дані фактори, серед засобів протидії оптоволоконним FPV основним залишається їх ураження стрілецьким озброєнням. Розташування вогневих груп вздовж шляхів логістики для збиття пролітаючих дронів та ліквідації «ждунів» є яскравим прикладом такої протидії. Ураження досягається, зокрема, завдяки меншій швидкості та маневреності FPV на оптоволокні, що робить їх дещо простішою ціллю для підготовленого стрільця в порівнянні з FPV на радіокеруванні, які є швидшими та більш маневреними.

Натомість дальність польоту стандартних FPV на радіокеруванні залежить від багатьох факторів: місцезнаходження злітної позиції, дальність радіогоризонту, робота через ретранслятор, об’єм акумуляторної батареї, вага БЧ — жонглювання цими характеристиками та навички екіпажу напряму впливають на операційну дальність. Основним методом протидії подібним БпЛА залишаються засоби РЕБ. Також застосовуються піші вогневі групи, тривають експерименти з наземними роботизованими комплексами зі встановленим стрілецьким озброєнням (переважно турелями з кулеметами) для прикриття шляхів логістики.

Реактивні «Шахеди»: загроза та протидія

Впродовж перших тижнів літа фіксується суттєве збільшення застосування росіянами реактивних «Шахедів» (серій «Герань-3», «Герань-4» та «Герань-5»), що в перспективі може становити суттєву проблему та новий виклик для нашої ППО. Основний виклик у протидії полягає у швидкості даних БпЛА: залежно від типу реактивного «Шахеда» вона перевищує 300 км/год, що відповідно є граничною швидкістю практично для всіх вітчизняних дронів-перехоплювачів. Враховуючи, що наразі основу української малої ППО складають саме БпЛА-перехоплювачі, які в свою чергу не наздоженуть ціль із подібною швидкістю, рішення цієї проблеми сили ППО мають знайти найближчим часом. Надалі постане потреба серійного масового виробництва швидкісних перехоплювачів, які зможуть досягати швидкості принаймні в 400-450 км/год. Виклик реактивних ударних БпЛА буде загострюватись пропорційно до нарощування противником їхнього застосування.

Одним із варіантів відповідні реактивним БпЛА є альтернативні, «класичні» засоби ППО. Щоправда, і тут існують підводні камені.

Розглянемо, наприклад, зенітну артилерію. Крейсерські висоти реактивних «Шахедів» у смузі відповідальності 1-го корпусу «Азов» становлять від 2000 до 3500 (а інколи і вище) метрів. Відповідно, ефективними будуть установки калібром від 30 міліметрів, адже для менших калібрів цілі на подібній висоті не будуть досяжними. Це нівелює потенціал МВГ з кулеметами калібрів 7.62, 12.7, 14.5 мм та 23-мм зенітних установок («Шилки»). Варто враховувати, що зі зростанням швидкості цілі для немодернізованої артилерії без функцій захоплення і ведення цілі, балістичного калькулятора та інтеграції зі Скаймапою ефективність подібних засобів суттєво падає.

Виходячи з даних спостережень, ймовірним робочим варіантом може стати безпосереднє прикриття потенційних об’єктів ураження з метою знищення реактивних «Шахедів» на підльоті до цілі під час зниження. Однак така тактика протидії потребує перевірки. Як казав мій перший начальник ППО: «Тільки бій покаже».

Дієвим варіантом протидії є також ПЗРК та ЗРК, однак кількість цих засобів, запас ракет до них та їх вартість залишаються однією з ключових проблем протиповітряної оборони. Безумовно, ракетне озброєння є найдорожчим та найбільш дефіцитним різновидом ППО, однак на даний момент це чи не єдиний ефективний засіб боротьби з реактивними «Шахедами».

Підсумовуючи виклик з боку реактивних БпЛА противника, варто вказати, що засоби їх знищення існують, але перебувають у дефіциті. До того ж, основу цих засобів становлять дорогововартісні зенітні ракетні комплекси. Виробникам необхідно у взаємодії підрозділами, які безпосередньо виконують задачі протиповітряного прикриття на полі бою, оперативно тестувати та випускати більш швидкісні серійні БпЛА-перехоплювачі, здатні збивати реактивні ударні дрони. Підрозділам же необхідно раціонально розмістити наявну зенітну артилерію, ЗРК та ПЗРК, аналізуючи основні зони активності реактивних засобів противника.