Росіяни позиціонують зенітний ракетно-гарматний комплекс (ЗРГК) «Панцирь» як один із найефективніших засобів ближньої ППО для боротьби з безпілотниками.

Розробку комплексу розпочали у 1990-х роках у тульському «Конструкторском бюро приборостроения» (КБП) як наступника комплексу «Тунгуска», розробленого за часів СРСР.

Перший дослідний зразок продемонстрували у 1995 році, а серійне виробництво розгорнули у другій половині 2000-х. На озброєння російської армії комплекс офіційно прийняли у 2012 році.

Основним завданням комплексу є прикриття важливих військових та економічних об’єктів, а також батарей ЗРК великої дальності типу С-300 чи С-400 від високоточного озброєння, крилатих ракет та безпілотників.

Для військового флоту розробили «Панцирь-М», який призначений для встановлення на бойові кораблі. Він прийшов на зміну застарілому комплексу «Кортик», але сьогодні не про нього.

За час серійного виробництва росіяни постійно модернізують комплекс, враховуючи досвід експлуатації та нові виклики, зокрема потребу боротися з безпілотниками.

Конструктивно «Панцирь» поєднує в собі ракетне та гарматне озброєння в єдиному комплексі. Для знищення цілей на малій відстані комплекс використовує дві двоствольні автоматичні гармати 2А38М калібру 30 мм, здатні забезпечувати сумарний темп стрільби до 5000 пострілів на хвилину на відстані до 4 км.

Ракетне озброєння складається з 12 двоступеневих твердопаливних ракет 57Є6 з радіокомандним наведенням. Зона ураження ракетами в базовій версії становить від 1,2 до 20 км по дальності та до 15 км по висоті.

Довжина ракети 57Є6 — 3,2 м, маса в транспортно-пусковому контейнері (ТПК) близько 94 кг. Бойова частина стрижневого типу масою 20 кг (5,5 кг вибухівки). Ймовірність ураження однією ракетою заявлена на рівні 0,7–0,9 залежно від типу цілі. Ракета здатна перехоплювати цілі, що летять зі швидкістю до 1000 м/с (близько 3 Махів) і сама розвиває швидкість до 1300 м/с.

Гармати призначені насамперед для ураження цілей на ближній відстані, тоді як ракети застосовуються для збиття на більшій відстані.

Пошук цілей «Панцирь» здійснює за допомогою поворотної трьохкоординатної радіолокаційної станції виявлення з фазованою антенною решіткою, після чого ціль передається на РЛС супроводження.

Також є можливість супроводжувати цілі у пасивному режимі коли радар вимкнений чи його роботі заважають перешкоди. Це можна робити за допомогою оптико-електронної системи, яка поєднує тепловізор і телевізійний канал.

Екіпаж складається з трьох осіб: командира, оператора, який здійснює виявлення, супроводження та керує знищенням цілей, а також водія-механіка. Комплекс може працювати автономно або в складі батареї до шести машин під управлінням командного пункту.

Система наведення дозволяє вести вогонь як з місця, так і в русі. Оператор може вибрати режим автоматичного захоплення або ручного супроводження цілі через оптичний канал.

Базова версія «Панцирь-С1» розміщується на шасі КамАЗ-6560 з колісною формулою 8×8, експлуатація якого виявила цілу низку недоліків: погану прохідність бездоріжжям та схильність до перекидання через велику висоту й вузьку базу.

На озброєнні

Першим замовником зенітного ракетно-гарматного комплексу «Панцир-С1» стали Об’єднані Арабські Емірати (ОАЕ), які у травні 2000 року уклали контракт на 50 комплексів загальною вартістю 734 млн доларів.

Кошти ОАЕ значною мірою профінансували завершення розробки самої системи. Вони постачалися до країни на колісній платформі MAN-SX45 8х8. Комплекси також експортувалися до низки країн, зокрема Алжиру, Сирії, Іраку та Сербії.

Російські модифікації

У 2015 році російські ЗМІ з посиланням на військове командування повідомляли про прийняття на озброєння модернізованого комплексу «Панцирь-С2» з покращеними характеристиками.

Комплекс отримав нову РЛС виявлення цілей з двома антенними решітками, що підвищило швидкість оновлення даних про повітряну обстановку.

Далі росіяни створили модифікацію «Панцир-СМ», яка зберегла загальну архітектуру базового комплексу, але отримала нову радіолокаційну станцію, що забезпечує дальність виявлення повітряних цілей до 75 кілометрів — вдвічі більше, ніж у базової моделі. Для комплексу також створили нову ракету зі збільшеною швидкістю та дальністю ураження до 40 кілометрів.

Уперше комплекс відкрито продемонстрований широкій публіці на міжнародному військово-технічному форумі «Армия-2019». Його встановили на колісному шасі К-53958 «Торнадо» з колісною формулою 8х8. Автомобіль має броньовану тримісну кабіну та посилений протимінний захист.

На початку 2024 року у Росії заявили про завершення випробувань комплексу ППО «Панцирь-СМ-СВ», який розробили для потреб армійської протиповітряної оборони.

Комплекс має прикривати війська у будь-яких умовах, зокрема й на бездоріжжі. Для цього він розміщений на гусеничному шасі серії ГМ-5970, яке також використовується у зенітних комплексах «Тор», «Бук» і «Тунгуска».

Це забезпечує можливість супроводжувати та захищати армійські підрозділи та далекобійні системи ППО на марші, а також підвищує рівень уніфікації між комплексами.

«Панцирь-СМ-СВ» отримав новий радар на базі активної фазованої антенної решітки, здатний виявляти цілі на відстані до 75 км. За заявами розробників, дальність ураження повітряних цілей становить до 40 км.

Вже у березні 2025 року стало відомо, що російські військові розпочали експлуатацію «Панцирь-СМ-СВ». Ймовірно, комплекс на той час проходив дослідну експлуатацію.

У серпні 2024 року холдинг «Високоточні комплекси» представив «Панцир-СМД-Е» – новий стаціонарний ЗРК для захисту промислових та адміністративних об’єктів від масованих атак безпілотників.

Модуль комплексу обладнаний новою оглядовою РЛС-О-Е з активною фазованою антенною решіткою розміром 1,2×1 м дальністю виявлення до 24 км. Радар працює в діапазоні S і може одночасно супроводжувати до 20 цілей.

У передній частині модуля встановили РЛС міліметрового діапазону 1РС2-1, запозичену з попередніх версій «Панциря». Крім того, комплекс обладнаний оптико-електронною станцією — такою ж, як на комплексах «Панцирь-СМ».

На відміну від «Панцирь-С1», бойовий модуль цього комплексу не має 30-мм автоматичних гармат.

Матеріал по темі: Протидроновий «Панцирь»

До боєкомплекту «Панцирь-СМД-Е» входить два типи зенітних ракет: 12 стандартних з дальністю перехоплення 20 км, або ж 48 протидронових ракет ТКБ-1055 з дальністю до 7 км і висотою перехоплення до 5 км.

Також можна комбінувати поєднання цих ракет у різних варіантах.

Саме такі комплекси росіяни у травні 2026 року встановлювали на дахах цивільних будівель у Москві, щоб захиститися від нальотів українських далекобійних безпілотників.

Розміщення комплексів ППО на дахи будівель в РФ практикують з 2023 року. Зокрема, тоді «Панцирь-С1» з’явився на головній будівлі російського міністерства оборони у Москві.

За роки повномасштабної війни навколо столиці країни-агресора сформували багаторівневе кільце протиповітряної оборони з різних комплексів, в тому числі десятки позицій «Панцирів», частину яких перекинули з інших регіонів.

Комплекси встановлюють на спеціально побудовані вежі.

Арктичний «Панцирь»

Для застосування в жорстких кліматичних умовах Крайньої Півночі росіяни створили «Панцирь-СА» на базі дволанкового гусеничного транспортера ДТ-30ПМ «Витязь».

У цій арктичній версії відмовилися від 30-мм автоматичних гармат, натомість збільшили кількість зенітних ракет до 18 одиниць.

Білоруське шасі

«Мілітарний» виявив у розслідуванні білоруської ініціативи BelPol за 22 листопада 2025 року, що у 2024 році Білорусь мала поставити Росії 18 шасі МЗКТ-7930-312 (МЗКТ-7930-415) виробництва Мінського заводу колісних тягачів для виробництва ЗРГК «Панцирь-С1».

Візуальна відмінність цього шасі від базового полягає у броньованій версії кабіни та розділенні лобового скла на дві частини, а не три.

Уражений у лютому 2026 року комплекс у тимчасово окупованому Маріуполі Донецької області мав схожий силует, проте через відмінність кабіни та відсутність на той час вищезгаданої інформації, його помилково ідентифікували як такий, що базується на шасі БАЗ.

У травні 2026 року Головне управління розвідки Міноборони України оприлюднило список із 52 підприємств, які задіяні у виробництві комплексів «Панцирь-С1».

Втрати Росії

Загалом, від початку російського повномасштабного вторгнення моніторинговий проєкт Oryx зафіксував знищення щонайменше 40 ЗРГК «Панцирь» та пошкодження як мінімум шести. Ще щонайменше два комплекси стали трофеями.

До прикладу, у липні 2026 року військовослужбовці 15-ї окремої бригади артилерійської розвідки «Чорний ліс» дроном уразили «Панцирь-С1» на російському аеродромі «Халино» в Курській області.

На кадрах опублікованого відео видно, що комплекс був на бойовій позиції та мав захищати летовище країни-агресора від БпЛА і крилатих ракет, однак не працював у момент атаки.

Матеріал по темі: Полювання на «Панцирь-С1»: як Україна знищує ці російські комплекси ППО

Трофеї

Бійці територіальної оборони на Миколаївщині на початку березня 2022 року захопили російський комплекс ППО «Панцирь-С1».

Через кілька днів стало відомо про захоплення ще одного російського «Панцирь-С1» українськими силами також у Миколаївській області.

Вже у липні того ж року в українських Повітряних силах повідомили, що використовують проти окупантів такий трофейний комплекс.

Підсумки

Росія активно використовує комплекси сімейства «Панцирь» для прикриття військових об’єктів на тимчасово окупованих територіях і прикордонних районах.

Після початку повномасштабної війни проти України комплекси почали розгортати також для захисту стратегічних об’єктів у глибині території РФ, включно з районами навколо Москви.

Досвід війни змусив російську військову промисловість створити нові модифікації комплексу і ракет до нього, орієнтовані насамперед на боротьбу з масовими атаками безпілотників.

Війна показала, що «Панцирі» не гарантують захисту від українських ударів. Сили оборони періодично уражають ці комплекси. Останнім часом переважно дронами. Це послаблює ешелоновану систему ППО окупантів та відкриває можливості для подальших ударів.

Опубліковані українськими військовими підрозділами відео свідчать, що «Панцирь» регулярно демонструє труднощі при захопленні малорозмірних БпЛА з низькою ефективною площею розсіювання, що неодноразово призводило до знищення самих комплексів на позиціях.