На сьогодні прямого поняття «легкі танки» уже не існує, але більшість бойових машин, які за певними критеріями чудово підходять для цього визначення, офіційно мають іншу класифікацію, що надається їм у межах збройних сил певної країни.
Попри це функціонал легких танків у них зберігається, і такі машини залишаються актуальними, а для деяких країн — навіть необхідними.
Легкий танк — це броньована бойова машина, яка поєднує високу мобільність, транспортабельність і достатню вогневу міць для підтримки піхотних та аеромобільних підрозділів у складних умовах місцевості, як-от гори, джунглі чи болотиста місцевість. Зазвичай його маса не перевищує 40 тонн, що дозволяє транспортування військово-транспортними літаками, десантування або швидке розгортання для виконання завдань, де застосування важких основних бойових танків (ОБТ) є обмеженим.
Озброєння легких танків зазвичай включає 105-мм або 120-мм нарізні чи гладкоствольні гармати, здатні використовувати стандартні боєприпаси НАТО або національного виробництва, а також протитанкові керовані ракети (ПТКР). Додатково вони оснащуються кулеметами (7,62 мм, 12,7 мм) або автоматичними гранатометами, що дозволяє ефективно вести бій з різними типами цілей.
Рівень захисту легких танків поступається ОБТ, однак для підвищення виживання використовуються композитна модульна броня, динамічний захист, а також системи активного захисту (APS), які можуть виявляти та нейтралізувати атакуючі боєприпаси. Деякі моделі мають можливість встановлення додаткового бронювання для підвищення стійкості до протитанкових засобів.
Основними завданнями легких танків є вогнева підтримка піхотних і десантних підрозділів, боротьба з бронетехнікою супротивника, виконання рейдових та розвідувальних операцій, охорона важливих об’єктів та ведення бою у важкодоступних районах.
Завдяки високому співвідношенню потужності до маси (20-30 к.с./т) та максимальній швидкості до 70 км/год легкі танки можуть швидко змінювати позиції та ефективно діяти в динамічних умовах бою.
Попри менший рівень бронювання порівняно з ОБТ легкі танки є важливим елементом сучасної військової доктрини, особливо у збройних силах, що оперують у складних умовах або мають потребу в аеромобільних і десантних танкових підрозділах.
Треба зауважити, що поняття «легкий танк» у кожної країни індивідуальне, і привести його до загальноприйнятого терміну неможливо, оскільки деякі країни класифікують машини вагою 50 тонн як легкі, що вже порушує загальноприйняте поняття, або навпаки, мають занадто малу вагу, щоб такими називатися. Те саме стосується і їх озброєння.
Сучасні армії світу приділяють велику увагу формуванню збалансованих сухопутних сил, які включали б як важкі бронетанкові підрозділи, так і легкі аеромобільні.
Мало хто ухвалює рішення про повний перехід на легкі танки. Але такі країни все ж існують і роблять це як задля економії та уніфікації платформи, так і через малу увагу до збройних сил, оскільки розташовані в регіонах, де відсутні масштабні та локальні бойові дії.
Однією з таких країн у Європі стали Нідерланди, які повністю відмовилися від основних бойових танків Leopard 2 і залишили у війську значну кількість бойових машин піхоти CV90, які певною мірою використовувалися підрозділами як засіб підтримки та знищення броньованої техніки. Також схожий підхід зараз розглядає і Словаччина, яка планує закупівлю легких гусеничних танків CV 90-120 замість німецьких танків Leopard 2.
Міністерство оборони зазначає, що купівля шведського варіанту дасть можливість за менші гроші придбати більше таких машин, а використання бази бойової машини піхоти 90, яка на сьогодні стає дедалі популярнішою в Європі, дозволить уніфікувати її та мати легший доступ до запчастин, оскільки ці машини за ліцензією виробляються в Чехії, Нідерландах та Швеції.
Водночас інші країни світу, як-от Японія, Китай, США, Іспанія, Італія, Бразилія та багато інших, беруть на озброєння легкі танки як дешевшу та легшу альтернативу основним бойовим танкам.
Незважаючи на те, що вони йдуть як легкі танки, відповідно до структури кожної армії вони використовуються в різних підрозділах. Так, наприклад, в Італії та Японії колісні легкі танки використовуються у складі полків: в Італії — кавалерійських, а в Японії — полків швидкого реагування.
Водночас у Сполучених Штатах Америки новітній M10 Booker за планом має використовуватися у складі підрозділів національної гвардії, а також повітряно-десантних дивізій. Треба зауважити, що наразі точно невідомо, яким саме чином будуть комплектуватися підрозділи: чи це будуть окремі роти у складі піхотних з’єднань, чи легкі батальйони, у складі яких будуть ці легкі танки.
Водночас у Китаї комплектування легкими танками Type 15 відбувається шляхом утворення нових реорганізованих танкових батальйонів, куди вони починають надходити у складі дивізій та бригад. Type 15 є логічною заміною старіших легких танків Type 62, які свого часу використовувалися збройними силами Китаю.
З 1960-х років США певною мірою відмовилися від традиційного використання легких танків у складі танкових підрозділів і більше сфокусувалися на їх комплектації аеромобільними та легкими підрозділами. Важливим критерієм при цьому стала можливість десантування бойової машини з транспортного літака.
У 1967 році армія США розробила та почала постачання M551 Sheridan, щоб усунути нестачу вогневої підтримки у легких підрозділах. До початку 1990-х років ця бойова машина пройшла випробування в боях, зокрема у джунглях В’єтнаму, та стала важливим елементом вогневої потужності легкої піхоти.
Під час війни в Перській затоці (1990-1991 років) M551 Sheridan забезпечували точну наземну вогневу підтримку наступу 82-ї повітряно-десантної дивізії на територію Іраку в січні 1991 року.
Втім, машина мала значні обмеження, зокрема в питанні живучості та надійності, що спонукало армію США до розробки M8 Buford Armored Gun System. Однак через фінансові обмеження цей проєкт не було реалізовано, а у 1997 році M551 Sheridan вивели з експлуатації.
Відтоді легкі підрозділи армії США залишилися без власного засобу ведення точного вогню на великих дистанціях, і цей розрив у бойових можливостях залишається невирішеним уже понад два десятиліття.
Пізніше, при формуванні нових Stryker-бригад, було розроблено Stryker MGS, який під час іракської кампанії мав підтримувати вогнем піхотні підрозділи. Він уже не мав таких транспортувальних якостей, як Sheridan, але все ще залишався легкою та мобільною машиною, транспортування якої було можливе важкими військово-транспортними літаками C-17 Globemaster III.
Від початку армія США планувала розміщувати 9 мобільних вогневих систем (MGS) у піхотному батальйоні (по 3 машини на роту), що відповідало 27 MGS на «Страйкер»-бригаду у 2013 році. Однак згодом ця структура була переглянута, і кількість мобільних вогневих систем у кожній бригаді скоротили до 10 одиниць.
Однак після зменшення кількості локальних конфліктів ці бойові машини були зняті з озброєння. На їхнє місце в армії прийшли бойові машини M10 Booker.
Варто зауважити, що Booker не став структурною заміною для Stryker MGS, але виконує роль легкої машини, здатної боротися з танками та іншою бронетехнікою, а також підтримувати піхоту.
Сам M10 Booker є досить примітивним представником бойових машин у сучасному світі. Він оснащений 105-мм гарматою, має чотири члени екіпажу і масу 42 тонни.
Захист машини відповідає 4 рівню STANAG — тобто вона здатна витримати вибух 155-мм снаряда на відстані понад 30 м, а також 14,5-мм кулі.
Однак варто зазначити, що на сьогодні ще не була представлена серійна машина цього типу, оскільки виробництво має розпочатися найближчим часом, і серійний зразок може отримати певні зміни відповідно до вимог армії.
Згідно з планами армії США, заплановано придбання 504 бойових машин M-10 для потреб регулярних військ та Національної гвардії. Водночас командування зазначає, що ця кількість може дещо змінюватися.
Чинна програма передбачає формування чотирьох батальйонів M-10 до 2030 року, а завершення основної частини закупівель заплановано до 2035 року. Очікується, що M-10 почнуть надходити на озброєння у 4 кварталі 2025 фінансового року, зокрема до 10-ї гірсько-штурмової дивізії (Форт-Драм, Нью-Йорк), 82-ї повітряно-десантної дивізії (Форт-Ліберті, Північна Кароліна) та 101-ї повітряно-десантної дивізії (Форт-Кемпбелл, Кентуккі). Водночас поки що невідомо, чи ці з’єднання отримають повноцінні батальйони M-10, чи лише окремі роти.
Японія є однією з небагатьох країн, які мають на озброєнні легкі танки Type 16, хоча офіційно їхня класифікація в рамках Сухопутних сил самооборони — мобільна бойова машина. Незважаючи на те, що функціонал бойових машин Type 16 схожий із танками Type 74, які були зняті з озброєння у 2024 році, нові машини займають інше місце в структурі дивізій та бригад.
Якщо танки Type 74 становили основу бронетанкових підрозділів дивізій і бригад, входячи до складу батальйонів і полків, де зосереджувалися основні важкі бронетанкові сили, то Type 16 виконує іншу роль.
Головним завданням цих машин є підтримка піхоти у складі полків швидкого реагування, які за штатом мають дві роти з бойовими машинами Type 16. Основне призначення цих машин — підтримка підрозділів на віддалених островах, щоб забезпечити вогневу перевагу полків швидкого реагування на полі бою. Завдяки невеликим габаритам і вазі вони можуть транспортуватися військово-транспортними літаками Kawasaki C-2.
Окрім полків швидкого реагування, Type 16 також входять до складу реорганізованих бойових розвідувальних батальйонів, де використовуються як основний вогневий засіб для розвідки боєм.
У рамках технічного завдання компанія Mitsubishi розробила 26-тонну бойову машину на колісному шасі 8×8, оснащену 105-мм гарматою, сучасною системою керування вогнем, панорамним прицілом командира та іншими системами, які дозволяють їй інтегруватися в загальновійськову систему позиціонування.
У рух машину приводить 4-циліндровий 570-сильний двигун, що дозволяє їй розвинути швидкість до 100 км/год та швидкість бездоріжжям до 30-40 км/год.
Наявність легких танків у Китаї була обумовлена, передусім, великими розмірами країни та значною кількістю гірської місцевості, де повинні діяти піхотні підрозділи.
Враховуючи це, Китай із 1949 року приділяв увагу розробці різних бойових машин, які за функціоналом були схожі на танки, але мали значно меншу вагу.
Навіть сьогодні Китай активно розвиває цей напрям, що добре ілюструє легкий танк Type 15, який перебуває на озброєнні танкових підрозділів китайської армії з 2018 року.
Type 15 – це 33-тонний танк, оснащений 105-мм гарматою та автоматом заряджання на 38 снарядів.
Щоб забезпечити високу мобільність, на машину встановили 1000-сильний восьмициліндровий дизельний двигун, який дозволяє їй розганятися до 70 км/год.
Хоча Type 15 є спеціалізованим легким танком, його захист посилено завдяки додатковому бронюванню лобової та бортової частин корпусу, а також башти. Нижня лобова деталь корпусу оснащена динамічним захистом. Модульне бронювання передньої частини башти має клиноподібне компонування. До зварної основної броні башти під великим кутом приварені додаткові композитні бронеплити, а також встановлені блоки вибухового реактивного захисту.
На чотирьох кутах башти розташовані панорамні оптико-електронні сенсори та системи попередження про загрози, які забезпечують виявлення атакуючих засобів ураження та ініціюють використання димових перешкод тощо.
Структурно Type 15 входить до складу бронетанкових підрозділів, які Міністерство оборони Китаю класифікує як легкі, і діє у високогірних районах, як-от Тибет і Сіньцзян.
На сьогодні Італія має у своєму складі легкі танки, які класифікуються як машини підтримки піхоти та надходять у легкі бригади, де комплектують кавалерійські полки. Завдання цих підрозділів включають боротьбу з бронетехнікою супротивника, а також підтримку піхотних частин.
Сама концепція Centauro певною мірою схожа на японську, оскільки бойові машини розміщуються у складі кавалерійських полків у важкій роті підтримки.
Водночас бойова машина не має істотних відмінностей від іноземних аналогів та гусеничних зразків легких танків.
Основним озброєнням Centauro є башта Hitfact, оснащена 105-мм нарізною гарматою високого тиску довжиною 52 калібри, виробництва Oto Melara. Вона забезпечує вогневу міць, аналогічну танкам Leopard 1 та іншим бойовим машинам НАТО того ж періоду.
Гармата здатна використовувати весь спектр 105-мм боєприпасів стандарту НАТО, зокрема кумулятивні, уламково-фугасні та бронебійні підкаліберні снаряди. У башті розміщено 14 снарядів у швидкодоступних укладках, ще 26 боєприпасів зберігаються у корпусі машини.
Корпус Centauro виготовлений із зварної сталі та забезпечує захист від бронебійних боєприпасів калібру 14,5 мм по всьому периметру та від снарядів калібру 25 мм у лобовій проєкції.
Водночас бортове бронювання не здатне витримати бронебійні боєприпаси калібру 14,5 мм з осердям із вольфраму. Додаткове бронювання підвищує рівень захисту, зокрема, від деяких типів бронебійних снарядів калібру 30 мм.
Усередині бойової машини встановлено автоматичну систему пожежогасіння. Також передбачена система захисту від зброї масового ураження (ядерної, біологічної та хімічної), що дозволяє дієздатно функціонувати в умовах зараженої місцевості.
Оскільки Філіппіни є острівною країною, яка має в своєму архіпелазі понад 5000 різних островів і не володіє великими територіями, держава зробила ставку на повне оснащення своєї армії легкими бойовими машинами, які виконують роль основного бойового танка сухопутних сил.
Через це на озброєння країни було закуплено дві платформи, на які встановлено танкову гармату.
Ними стали колісний транспортер Pandur 2 виробництва Чехії, де було встановлено башту Sabrah виробництва Ізраїлю, а також легкий танк Sabrah ASCOD 2 виробництва Іспанії, де також була встановлена башта зі 105-мм гарматою.
Бронювання Sabrah ASCOD 2 забезпечує балістичний захист, що відповідає вимогам стандарту НАТО STANAG-4569 Level.4. Машина може бути обладнана системами активного захисту.
На відміну від Філіппін, Індонезія має на озброєнні як повноцінні основні бойові танки Leopard 2, так і бойові машини Harimau спільного виробництва Туреччини та Індонезії.
Одразу варто зауважити, що Harimau у складі сухопутних сил Індонезії не класифікується як легкий танк, а вважається середнім, що випливає з його офіційної назви Kaplan MT (Medium Tank – середній танк).
Як і інші представники легкої бронетехніки, цей танк оснащений баштою Cockerill 3105 зі 105-мм гарматою.
Балістичний захист танка відповідає 5-му рівню за стандартом STANAG 4569 (витримує 30-мм бронебійний снаряд з дистанції 500 м та уламки від 155-мм снарядів при підриві на відстані 10 м).
Протимінні можливості танка дозволяють вистояти при підриві 10 кг вибухової речовини під гусеницею.
Машини у складі військ мають остаточно замінити французькі та британські легкі танки Scorpion і AMX-13.
Порівняно з іншими країнами, Аргентина створила унікальний підхід: окрім того, що на озброєнні сухопутних сил стоять легкі танки, вони використовують універсальну платформу TAM, яка стала основою не лише для танків, а й для бойових машин піхоти, артилерії, реактивних систем залпового вогню, а також систем протиповітряної оборони.
Що стосується безпосередньо танка TAM (Tanque Argentino Mediano), то він, як і більшість сучасних танків, оснащений 105-мм гарматою, яка є ліцензійною копією британської L7, а також німецьким двигуном MTU потужністю 720 кінських сил, що дозволяє йому розвивати швидкість 75 км/год по дорогах та мати співвідношення потужності до ваги 24 к.с./т.
Окрім цього, як і у випадку з Індонезією, офіційно цей танк класифікується як середній, хоча за своєю масою він більше підпадає під категорію легких танків.
У стандартному виконанні TAM має вагу 30,5 т і екіпаж із чотирьох осіб.
У модифікації TAM 2СА2 маса танка була збільшена до 33 т через встановлення нової башти з додатковим захистом. Головним підрядником у проєкті модернізації танків стала IMPSA, яка виробляє близько 70% компонентів до модернізованих танків. За виробництво нових башт відповідає Military Fabrications.
Такий підхід Аргентини пояснюється економічною кризою, яка не дозволила країні здійснити повноцінне оновлення танкового парку. Через це було ухвалено рішення спільно з Німеччиною використати бойову машину піхоти Marder як базу для модернізації. На неї встановили додаткові паливні баки, покращене бронювання (яке, за даними Міністерства оборони Аргентини, здатне витримувати влучання 40-мм снарядів), а також підсилену платформу, що дозволяє встановлювати башту з 155-мм гарматою для використання у ролі самохідної артилерійської установки.
Станом на сьогодні Індія не мала спеціалізованих легких танків, але з 2024 року було розміщене замовлення на нову розробку індійського оборонно-промислового комплексу – легкий танк Zorawar.
За планом Міністерства оборони Індії, новий танк має замінити списані у 2009 році радянські легкі танки ПТ-76.
Сам Zorawar є індійською відповіддю на китайський легкий танк Type 15, який використовується підрозділами китайської армії в гірській місцевості на кордоні з Індією.
Відповідно до офіційних характеристик, танк вагою 25 т має екіпаж із трьох осіб, а також оснащений бельгійською баштою Cockerill 3105 зі 105-мм гарматою та автоматичною системою заряджання.
Силова установка від американської компанії Cummins має потужність 760 кінських сил, що в поєднанні з автоматичною трансмісією забезпечує максимальну швидкість 70 км/год на дорогах та 35–40 км/год по пересічній місцевості.
Наразі, в рамках комплектування різних підрозділів, Міністерство оборони Індії замовило 59 одиниць цього танка, що відповідає полковому комплекту. До яких саме підрозділів вони надійдуть, поки що невідомо.
Наведені приклади країн, які використовують такі танки, дозволяють зробити висновок, що їх стандартним озброєнням залишається 105-мм гармата, яка свого часу була основною зброєю основних бойових танків країн НАТО та позаблокових збройних сил.
Це означає, що більшість броньованих цілей може бути успішно знищена, у тому числі і основні бойові танки при ураженні в їхні послаблені зони, а також борти, де навіть із додатковим захистом недостатньо бронювання для зупинки підкаліберного снаряда зі 105-мм гармати.
Що стосується України, то наявність на її території великих просторів та степів потребує насамперед великого важкого бронетанкового парку, але це не означає, що легким танкам у складі збройних сил України немає місця.
Така техніка може успішно використовуватися у розвідувальних підрозділах, які мають здійснювати розвідку боєм, а легка техніка з танковими гарматами може уражати як живу силу, так і важкоброньовану техніку. Звичайно, кількісно така техніка не буде на рівні з основними бойовими танками, але з необхідним технічним рівнем вона може якісно підтримати сухопутні підрозділи, підвищити вогневу міць розвідувальних підрозділів, а також, якщо у майбутньому збережеться тенденція наявності в Україні гірських підрозділів та морської піхоти виключно у ролі легких бригад, вона може знайти собі місце для їх посилення.
Те саме стосується й аеромобільних підрозділів, які можуть бути посилені такою технікою, а наявність у складі Повітряних сил України транспортних літаків Ил-76 дозволяє транспортувати їх у будь-яку точку країни, де є місце для посадки літака.
Підтримати нас можна через:
Приват: 5169 3351 0164 7408 PayPal - [email protected] Стати нашим патроном за лінком ⬇
Підпишіться на розсилку наших новин
або на наш Телеграм-канал
Дякуємо!
ви підписалися на розсилку наших новин