20 травня 2026 року, у День незалежності Куби, Держсекретар Рубіо звернувся з виступом до кубинського народу. Ця заява продемонструвала принципову зміну підходу республіканської адміністрації до подальшого розвитку американсько-кубинських відносин.

Рубіо поєднав санкційний тиск на острів із пропозицією гуманітарної допомоги через католицьку церкву — одну з останніх медіаторів між Гаваною і Вашингтоном.

Попри гуманітарні пропозиції, виступ окреслив необхідність демонтажу режиму: посилений дипломатичний тиск не призвів до зрушень у зовнішньополітичній орієнтації уряду Діас-Канеля.

Паралельно зі зверненням Держсекретаря Міністерство юстиції США оприлюднило обвинувальний акт проти екс-очільника Куби Рауля Кастро і п’яти кубинських військових за наказ збити цивільні літаки гуманітарної місії Brothers to the Rescue у 1996 році.

94-річний Рауль залишається ключовою особою режиму на Кубі. На його особистому авторитеті тримається внутрішня єдність військово-економічного блоку. Юридичний тиск на нього є інструментом, що адресує найбільш вразливий вузол режиму.

Обвинувальному акту передували санкції від 18 травня 2026 року проти 11 кубинських офіційних осіб і структур, які стали відповіддю Вашингтона на неготовність кубинського керівництва до переговорного процесу. Цей процес мав започаткувати візит директора ЦРУ Джона Реткліффа до Гавани 14 травня 2026 року.

Спрямування гуманітарної допомоги виключно через католицьку церкву та афілійовані з нею благодійні організації відображає реальність: на острові немає легальних структур, здатних скласти конкуренцію Комуністичній партії. Церква зберегла власну інфраструктуру і суспільний авторитет поза контролем кубинських силових структур та підконтрольних режиму бізнес-конгломератів.

Саме за посередництва Ватикану в березні-квітні 2026 року кубинський уряд звільнив 51 політичного в’язня у межах ширшої амністії. Направляючи допомогу через церковні структури, республіканська адміністрація демонструє невизнання режиму легітимним отримувачем фінансових ресурсів і розмежовує суспільство, усунуте від ухвалення рішень, і політичний режим як єдиного носія відповідальності за становище в країні.

Кубинська стратегія Білого дому як інструмент електоральної мобілізації

Стратегія примусової дипломатії щодо Куби розгортається після неоднозначних результатів іранської кампанії і травневого саміту Трампа із Сі Цзіньпіном. У Пекіні Білий дім обрав поступливу тактику у торговельних і технологічних питаннях, що в КНР розцінили як ослаблення американського курсу. Неоконсервативне крило республіканців у Конгресі і безпекова бюрократія Пентагону прочитали пекінські поступки інакше — як крок, що вимагає швидкої компенсації через дію проти Пекіна на іншому напрямі.

Кубинський трек відкриває цей напрям у Західній півкулі. Витіснення Китаю з найбільшого розвідувального і логістичного вузла у Карибському басейні надає пекінському саміту значення відволікального маневру, що звільнив Вашингтону руки для дій у регіоні, де Пекін не очікував зустріти активний американський тиск.

Адміністрація вибудовує послідовну рамку взаємодії з КНР, у якій переговорна стриманість у двосторонніх форматах поєднується з активним демонтажем китайської інфраструктури у Західній півкулі.

Кубинський трек спирається на конкретний оперативний результат — ліквідацію китайської присутності у регіоні, що відновлює американську стратегічну ініціативу окремо від результатів переговорів з Пекіном.

Тиск на Гавану напередодні проміжних виборів засвідчує прагнення адміністрації зберегти підтримку американців кубинського походження. У 2024 році Трамп отримав підтримку 42% іспаномовних виборців — на 10% вище за результати 2020 року.

Найвищу лояльність Трампу серед іспаномовних виборців продемонструвала кубинська діаспора. В окрузі Маямі-Дейд у 2024 році Трампа підтримало 68% виборців кубинського походження, а 38% народжених у США представників діаспори є зареєстрованими республіканцями.

Рівень схвалення роботи Трампа послідовно знижується від початку каденції, а у травні 2026 року агрегований RealClearPolling президентський рейтинг сягнув мінімуму.

Трансформація кубинського режиму до дня виборів у Конгрес дозволить Білому дому представити кубинський трек як зовнішньополітичну перемогу, що посилить рівень підтримки республіканських кандидатів у південних штатах з великою латиноамериканською громадою.

Водночас більшість американських виборців, за даними проведеного у квітні 2026 року дослідження YouGov, визначають ключовим для оцінки роботи чинної адміністрації фактором економічні питання, успішність боротьби з інфляцією та створення додаткових робочих місць.

Результати боротьби з режимом Діас-Канеля мають електоральну вагу тільки для американців кубинського походження — 2,4 млн осіб, менше 1% громадян США.

Демократична партія, яка прагне публічно покласти на республіканських конгресменів відповідальність за непопулярні зовнішньополітичні ініціативи Білого дому, активізувала внесення резолюцій про обмеження військових повноважень адміністрації.

20 травня 2026 року сенатори Тім Кейн, Адам Шифф і Рубен Гальєго внесли резолюцію на підставі Закону про воєнні повноваження — вона вимагає схвалення більшості конгресменів для збройної кампанії проти кубинського режиму.

Навіть у разі прийняття Сенатом резолюція не зможе набрати кваліфікованої більшості голосів у Палаті представників і не заблокує військову опцію для Білого дому.

Проте резолюція змушує кожного республіканського сенатора публічно зафіксувати позицію щодо потенційної військової операції проти Куби. Антивоєнні настрої виборців, посилені інфляційними наслідками іранської кампанії, перетворюють підтримку нової збройної операції на виборчий ризик у конкурентних округах.

Для демократів резолюція першочергово є способом подати республіканських конгресменів співвідповідальними за непопулярні рішення адміністрації. Обидві партії використовують дискусію про зміну режиму на Кубі для залучення електорату.

Держсекретар Рубіо консолідує навколо себе політиків кубиноамериканського походження

Виступ Рубіо публічно зафіксував тези, які раніше не артикулювалися адміністрацією. Назвавши режим у Гавані злочинною корпорацією, що утримує владу над населенням поза його волею, і визначивши готовність США до нових відносин з Кубою після демонтажу комуністичного уряду, Держсекретар сигналізував про наближення активної фази операції.

Протягом весни 2026 року Рубіо неодноразово характеризував Кубу як “неспроможну державу” та заявляв, що відновлення кубинської економіки неможливе без перегляду існуючої на острові політичної системи. Однак зроблені 20 травня заяви Держсекретаря вперше засвідчили готовність Білого дому замінити політичний тиск на Гавану повноцінною силовою операцією.

Рубіо, який став першим кубиноамериканцем одночасно на посаді Держсекретаря і виконувача обов’язків радника Президента з національної безпеки, отримав винятковий вплив на формування і реалізацію політики США щодо Куби.

Стратегія примусової дипломатії, раніше апробована у Венесуелі проти уряду Мадуро, узгоджується поза координацією через Бюро у справах Західної півкулі та розробляється особисто Президентом Трампом, Держсекретарем Рубіо і директором ЦРУ Реткліффом.

Візію Рубіо публічно підтримує і законодавчо забезпечує група кубино-американських республіканців у Конгресі, одним з ключових учасників якої є конгресмен Маріо Діас-Балар від 26-го округу Флориди, віцеголова Комітету з асигнувань і голова Підкомітету з питань Держдепартаменту і національної безпеки.

У бюджеті на 2026 рік він лобіював виділення $25 млн на програми підтримки демократії на Кубі і $30 млн на відповідні медійні програми.

Окрім Діас-Балара, до критично налаштованих щодо гаванського уряду кубино-американських законодавців належить конгресвумен Марія Ельвіра Салазар від 27-го округу Флориди, яка очолює Підкомітет у справах Західної півкулі Комітету із закордонних справ і є головним публічним речником консолідованої навколо Рубіо групи.

Конгресмен Карлос Гіменес від 28-го округу Флориди, єдиний чинний член Конгресу, народжений на Кубі, входить до Комітетів із збройних сил і внутрішньої безпеки та Спеціального комітету зі стратегічного суперництва з Комуністичною партією Китаю, що дозволяє позиціонувати кубинське питання як безпосередній елемент глобального протистояння з Китаєм.

Поза Флоридою позицію Рубіо підтримують конгресвумен Малліотакіс (Нью-Йорк), конгресмен Муні (Західна Вірджинія) і сенатори Круз та Скотт — співавтори санкційних ініціатив проти Гавани.

Кубино-американська діаспора Маямі підтримує лінію Рубіо, але утримує значно радикальнішу позицію щодо механіки трансформації режиму. Орландо Гутьєррес-Боронат, лідер Асамблеї кубинського опору, що об’єднує понад 50 організацій, наполягає на тому, що засудження Рауля Кастро має стати інструментом остаточного знищення режиму.

Марсель Феліпе, президент Inspire America Foundation і близький соратник Рубіо з прямим каналом до Білого дому, веде медійну кампанію проти будь-якого “контрольованого транзиту” — сценарію, у якому генералітет GAESA зберігає економічну владу в обмін на політичну трансформацію.

Александр Отаола, найвпливовіший голос кубинської Флориди з мільйонною аудиторією на YouTube, відкрито закликає до військового вторгнення.

Розрахунок Білого дому на електоральну мобілізацію кубинської діаспори через кубинський трек містить структурний ризик. Адміністрація рухається до компромісної моделі транзиту через “елітарний пакт” — легалізацію частини активів GAESA на американському ринку в обмін на трансформацію режиму. Цей підхід принципово розходиться з очікуваннями діаспори, що вимагає повного юридичного переслідування військово-економічної верхівки без жодних поступок.

Будь-яка компромісна угода, що залишить генералів на місцях, провокує електоральний відкат у Флориді: діаспора відмовиться легітимізувати трансформацію, у якій GAESA отримує комерційні преференції замість покарання.

Кубинський трек ризикує повторити результат попередніх кампаній адміністрації, де ідеологічний задум розходиться з реалізацією через прагматичні інтереси найближчого оточення Президента. Замість мобілізації навколо республіканців діаспора Маямі обере пасивність або підтримає демократів.

Реалізація будь-якого зі сценаріїв, компромісного транзиту чи повної трансформації режиму, потребує точкового тиску на Рауля Кастро як представника родини Кастро, яка утримує архітектуру кубинського режиму.

Точкова операція проти Рауля Кастро запускає сценарій трансформації режиму

Кубинський режим трансформувався з ідеологічно-партійної диктатури у військово-олігархічний синдикат, де рішення ухвалює родина Кастро. Президент Мігель Діас-Канель, інженер із суто партійною кар’єрою, переобраний у квітні 2023 року на другий термін, виконує функцію публічного обличчя системи.

Прем’єр-міністр Мануель Марреро Крус, полковник Революційних збройних сил, який очолював туристичний конгломерат GAESA Gaviota, поєднує цивільну управлінську посаду з військово-економічною біографією.

Незважаючи на те, що 94-річний Рауль Кастро формально не обіймає жодних посад, він продовжує ухвалювати ключові рішення кубинського режиму, в тому числі контролює ведення переговорів з США та має критичний вплив на GAESA через довірених офіцерів.

Онук Рауля Кастро Рауль Гільєрмо Родрігес Кастро, відомий під псевдонімом El Cangrejo, є ключовою фігурою в найближчому оточенні старшого Кастро і каналом для всіх закритих переговорів.

Саме через нього у лютому-березні 2026 року проходили таємні переговори з Держсекретарем Рубіо на полях саміту CARICOM, а 14 травня він зустрічався у Гавані з директором ЦРУ Реткліффом.

Оскар Перес-Оліва Фрага, внучатий племінник братів Кастро, у 2024-2025 роках стрімко піднявся до посади Віцепрем’єр-міністра і Міністра зовнішньої торгівлі — швидкість просування вказує на підготовку до збереження влади всередині родини.

Обвинувальний акт від 20 травня є головним інструментом тиску: він послаблює легітимність Рауля Кастро в очах військово-економічної еліти і запускає розпад системи внутрішньої лояльності. Акт не може бути відкликаний без формальної процедури — будь-яке політичне врегулювання потребує окремого юридичного механізму погашення обвинувачень, що піднімає ставки переговорів значно вище за стандартний дипломатичний контекст. Усунення Рауля спричинить поступовий розпад військово-економічного блоку впродовж кількох тижнів; його збереження утримує систему попри санкційний і дипломатичний тиск.

Військово-економічна еліта тримає монополію в економіці через дві ключові структури. Міністр оборони генерал Альваро Лопес Мієра очолює Революційні збройні сили і перебуває під американськими санкціями з 2021 року за придушення протестів 11 липня 2021 року.

Конгломерат GAESA очолює бригадний генерал Аніана Гільєрміна Ластрес Морера, проти якої адміністрація Трампа ввела персональні санкції у травні 2026 року. Її сестру Адіс заарештували у Маямі за управління американською нерухомістю GAESA.

Збагачення генералів через існуючу систему усуває стимул до її руйнування. Обвинувачення проти Рауля Кастро створює зустрічний стимул у тих, хто бачить передачу контролю молодшому поколінню родини без гарантованого місця для себе. Це запускає сценарій, за якого частина генералітету підтримує трансформацію в обмін на персональні гарантії і доступ до американського ринку.

Китайська присутність на Кубі як фактор асиметричного ризику для США

Розрив між публічною риторикою Президента про швидку трансформацію Куби і більш стриманою позицією американських неоконсерваторів відтворює конфігурацію, що дозволила адміністрації вести переговори з Пекіном у травні.

Президентська риторика утримує партнерів і суперників у невизначеності, що відкриває для виконавчого апарату операційний простір для розриву кубинсько-китайського симбіозу.

Після втрати Венесуели Куба залишилася найбільшим форпостом Китаю у Західній півкулі, який виконує важливу військово-розвідувальну функцію.

У червні 2023 року адміністрація Байдена офіційно визнала, що Китай експлуатує розвідувальні бази на острові з 2019 року. Доповідь CSIS, опублікована у липні 2024 року на підставі супутникових знімків, підтвердила чотири активні об’єкти радіоелектронної розвідки.

Найбільший — комплекс у Бехукалі за 30 кілометрів на південь від Гавани — орієнтований на перехоплення сигналів із космосу, моніторинг ракетних запусків із мису Канаверал і відстеження китайських супутників над Західною півкулею.

Комплекс у Ель-Салао поблизу Сантьяго-де-Куба з круговою антенною решіткою і проектним радіусом дії 3000-8000 морських миль у квітні 2025 року раптово зупинили.

Стратегічна цінність цих об’єктів для Пекіна обмежена. Кубинська розвідувальна інфраструктура ефективна у мирний час для моніторингу і збору даних, але через близькість до американської території не функціональна в умовах ескалації: у разі прямого зіткнення США здатні нейтралізувати її у першій фазі операції. Витрати Пекіна на підтримку вузла виправдані тільки у мирному вікні; у момент реальної ескалації вартість знищення цих об’єктів для США буде значно меншою за вкладений Пекіном ресурс.

Військово-розвідувальна присутність спирається на ширшу економічну архітектуру в логіці китайської концепції “стратегічних опорних пунктів”. Порт Сантьяго-де-Куба модернізовано China Communications Construction Company (під санкціями США) за кредит $120 млн; він здатний приймати кораблі китайського ВМФ. Телекомунікаційна мережа кубинського державного оператора ETECSA повністю побудована на обладнанні Huawei і ZTE.

Кубинський суверенний борг перед Китаєм у розмірі $3,17 млрд реструктуризовано до кінця 2027 року. Половиною акцій Habanos S.A., кубинського державного сигарного монополіста, володіє через гонконгську структуру Allied Cigar Corporation китайсько-камбоджійський магнат Чень Чжи, на якого США і Велика Британія у жовтні 2025 року наклали санкції за торгівлю людьми і відмивання грошей.

Виконавчий указ Президента від 1 травня 2026 року через вторинні санкції IEEPA дозволяє блокувати активи будь-яких іноземних корпорацій, що співпрацюють із кубинськими безпековими структурами, і є інструментом розриву цього симбіозу.

Фактори, які визначають можливість військової операції

Адміністрація Трампа не обирає прямого військового сценарію проти Куби. Іранська кампанія 2025-2026 років залишила збройні сили США після місяців інтенсивних операцій у стані, коли кожен додатковий конфлікт потребує ретельного зважування витрат і пріоритетів.

Наближення до потенційного загострення в Індопацифіці з КНР до 2028-2029 років означає, що будь-яка нова операція оцінюється з урахуванням необхідності зберегти ресурс для основного стратегічного театру у Пацифіці.

Кубино-американська діаспора Маямі несе окремий операційний ризик: у разі реальної військової операції вона виштовхуватиме її за межі узгодженого плану. Для значної частини діаспори режим є персональним ворогом, що націоналізував їхні активи, переслідував родичів і утримує батьківщину у заручниках шість десятиліть.

Будь-яка первинно обмежена операція під тиском цих сил може перейти у некерований сценарій, аналогічний іранському прецеденту, де адміністрація втратила контроль над масштабом і темпом подій під тиском союзника з власними стратегічними інтересами. Командувач Південного командування генерал Донован публічно заперечив підготовку до вторгнення і визначив базу Гуантанамо виключно як опорний пункт для тактичних і гуманітарних завдань.

Натомість адміністрація задіяла чотири синхронні інструменти стратегії примусової дипломатії: санкційне виснаження через нафтову блокаду, обвинувальний акт, що ставить родину Кастро перед персональним юридичним вибором, таємний канал через Рауля Гільєрмо Родрігеса Кастро і гуманітарну оферту через церкву як демонстрацію того, що трансформація можлива.

Трансформація Куби за венесуельським сценарієм

Кубинський трек реалізується через сценарій елітарного пакту, у якому частина військово-економічної еліти прийме трансформацію режиму в обмін на персональні гарантії безпеки і легалізацію частини активів GAESA на американському ринку. Практичну модель надає трансформація Венесуели після операції “Absolute Resolve” у січні 2026 року, де уряд виконувачки обов’язків Президента Венесуели Делсі Родрігес, яка перебрала повноваження після усунення Мадуро, повністю демонтував соціалістичну нафтову модель у країні та почав відкривати країну для інвестицій зі США.

На Кубі цей шаблон матиме іншу форму через відсутність легальної опозиції з претензією на роль паралельного уряду. Однак офіційні звинувачення проти Рауля Кастро запускають сценарій, у якому частина генералітету підтримує трансформацію режиму в обмін на персональні гарантії і легалізацію активів.

Кубинський трек розкриває протиріччя в архітектурі ухвалення рішень адміністрації Трампа. Помірковане крило республіканців у Сенаті і Пентагон зберігають стриманість щодо силової операції проти Куби, виходячи з пріоритету завершення іранської кампанії і збереження військового ресурсу США для основного стратегічного театру в Індопацифіці. Дипломатичний і економічний тиск розглядаються ними як достатні інструменти для кубинського напрямку.

Поступлива позиція Дональда Трампа під час саміту з Сі Цзіньпіном у Пекіні 12-15 травня 2026 року створила в Пекіні відчуття слабкості американської позиції і одночасно заклала в американському суспільстві фон толерування можливого силового сценарію Китаю на тайванському напрямку.

Видимий розрив між президентською риторикою про “дружнє поглинання” і стриманою позицією частини американських інституцій формує простір тестування реальної силової ваги США через два сигнальні треки — кубинський і іранський.

Менш рішучі дії США на цих двох напрямках підтверджуватимуть для Сі Цзіньпіна оцінку, що склалася під час пекінського саміту, і прискорюватимуть підготовку до тайванського сценарію з переглядом графіка зіткнення у бік скорочення часу за межі раніше прогнозованих 2028-2029 років.