На фронті весь цей час відбуваються зміни і кожні три місяці – це нове поле бою. Всім вже відомо про розповсюдження та розвиток дронів, але мало говорять про їх застосування, як воно трансформувалось, як військо адаптується інституційно.

Мілітарний поспілкувався з Романом із позивним Адвокат, заступником командира 1-го батальйону безпілотних систем «Хижаки висот» 59-ї окремої штурмової бригади СБС.

Він служить у підрозділі від моменту створення і починав оператором, а в бригаді з 2019 року. Тож як формувався найперший батальйон БпС у піхотних бригадах Сил оборони.

1-й батальйон безпілотних систем «Хижаки висот» 59-ї окремої штурмової бригади СБС

Ваш батальйон доволі відомий. Якщо говорити про унікальні події на полі бою — наприклад, перші в світі збиття гелікоптерів дронами. Наскільки мені відомо, два з трьох задокументованих випадків пов’язані саме з вашими військовослужбовцями.

Якщо казати про перше збиття — для більшості це виглядало як випадковість. Але коли збили другий гелікоптер, всі зрозуміли: це не так.

Перше полювання на вертоліт справді нагадувало авантюру — вийде чи ні. Були моменти, коли майже вдавалося: то не вгадали з напрямком, то з часом, то просто не встигли, то потоком повітря здуло. Але після першого збиття всі розуміли: буде і другий, це лише питання часу.

Після першого випадку російська авіація приблизно півроку не з’являлася в зоні нашої відповідальності. Вони витримали паузу, а потім знову почали залітати. Ще кілька разів ми були зовсім близько до успіху — і врешті-решт другий вертоліт таки збили.

Чим ще можете похвалитися?

Нещодавно в новинах з’явилося багато матеріалів про дронново-штурмові підрозділи, мовляв, це класна ідея, треба впроваджувати. Я посміхнувся, бо ми це почали робити дуже давно. Поєднання штурмових дій з дронами давало надзвичайно ефективний результат. Вважаю, що це має взяти на озброєння вся піхота.

Дроново-штурмова взаємодія

Розкажіть докладніше, як виглядає дроново-штурмова робота?

Спочатку, коли фронт почав обвалюватися на сході і ми більше трималися в обороні, штурмові дії були дуже локальними. Але навіть тоді все відбувалося в поєднанні з дронами.

Коли ворога вдалося стримати і виникла потреба покращити наші позиції для безпечнішої логістики та ротацій, зрозуміли, що окремі ділянки треба зачищати. Це був початок весни 2024 року. FPV-дрони тоді лише починали масштабуватися в бригаді, тому основне ураження здійснювалося мавіками зі скидом.

Тоді у нас виникла перша відпрацьована схема – штурмова група зі спецбатальйону «Шквал» мала висуватися для зачищення лісосму, а перед групою летів дрон з тепловізійною камерою і проглядав посадку. Якщо виявляв ворога — знешкоджував скидом, за потреби перезаряджався і добивав. У нори чи ями можна було скинути гранату або фугас.

Група, яка проводила штурм, просто приходила і добивала росіян або підтверджувала їхню загибель. Пілот, наші чергові і штурмова група весь час трималися на зв’язку між собою.

Зараз, коли з FPV-дронами взагалі немає проблем — їх стільки, скільки треба — схема стала ще ефективнішою. Трапляються ситуації, коли дронами беремо росіян у полон, наприклад, FPV залітає в хату чи підвал, слідом іще один. Ворог розуміє, що зараз загине, і виходить здаватися. Штурмова група просто приймає полоненого.

Памʼятаю відео з вашої сторінки в соцмережах, де дрон пролітає весь будинок перед заходом туди штурмовиків, розкажіть про це детальніше.

Тоді нам поставили завдання — спільно зі штурмовою групою «Шквалу» зачистити частину населеного пункту. Росіяни зайшли туди під погану погоду. Все село поділили між кількома бригадами — нам дісталася половина.

Група просувалася вулицею, над нею та попереду летів наш розвідувальний дрон. Поряд, на безпечній відстані, чергували дрони-камікадзе. Коли група зустрічала спротив, ми відправляли FPV у відповідний будинок.

На нашій сторінці є відео, де дрон пролітає три-чотири кімнати і знаходить росіянина у шафі. Після цього група заходила, вже точно знаючи, що в будинку нікого немає. Те саме — з підвалами.

Під час зачистки Новопавлівки наші екіпажі вампірів та фпв постійно підтримували штурмові групи Шквалу.

На відео можна побачити неймовірну роботу з дорозвідки нашим пілотом фпв. pic.twitter.com/ilOK50qAaf

— солдат, який заїбався служити (@lucky__soldier) November 20, 2025

Зі своєю половиною ми впоралися приблизно за чотири-п’ять днів, виставили рубіж і закріпилися. Без цього поєднання дронів зі штурмом такого результату з такими темпами не досягти.

Роль НРК у батальйоні

Як щодо НРК чи є вони у вашому батальйоні?

Так, НРК зараз є нашим основним засобом логістичного забезпечення. Раніше ми зазнавали значних втрат під час переміщення: були поранені водії, поранені пілоти, знищений автотранспорт — навіть броньовані машини нам знищували. Тоді зрозуміли: треба максимально переходити на доставку НРК.

Нещодавно говорив з комбатом: підрозділ, який найбільше потребує постачання, за місяць здійснив лише один виїзд пікапом — щоб довезти дрони. Все решта забезпечувалося НРК. Хочемо вийти на 100% доставку наземними дронами — для цього потрібно трохи більше людей, але це можна вирішити.

Війна до масштабного поширення дронів

Дрони не завжди відігравали таку роль. Розкажіть про початок широкомасштабного вторгнення і про те, як формувався ваш батальйон.

Початок повномасштабного вторгнення я зустрів, коли їхав із планового лікування в госпіталі. Бригада у той час була на Олешках. 23-го лютого 2022 року я сів на потяг, 24-го він мав прибути до Херсона, але доїхав лише до Миколаєва.

Я намагався дістатися Херсона з Миколаєва, а мої побратими рухалися назустріч від Олешок — але на мосту вже були росіяни. Зустрілися посередині між Миколаєвом і Херсоном. Я ще встиг заїхати до Херсона, але й там уже були росіяни — на залізничному мосту і на Антонівському. Мене попросили виходити в бік Миколаєва. Дуже неприємно вразило те, що я бачив велику кількість поліцейських і Національної гвардії, які виїжджали з міста. Мабуть таку команду вони отримали від свого командування у той час.

Тоді я служив у мінометному розрахунку в 10-му піхотному батальйоні «Поліська Січ». Ми виставляли позиції між Херсоном і Миколаєвом та стримували ворога. Саме тоді я познайомився з Павлом Петриченком — Героєм України (посмертно). Він зі своєю групою літали на “мавіках” і шукали когось, хто міг би їх підтримати вогнем. Приїхали до нас, бо у нас дуже добре виходило стріляти з міномета і був безліміт по мінах. Разом ми дуже ефективно відпрацьовували по росіянах. Наприклад, в той час в них ще у лісосмузі кожні 50 метрів могла стояти якась техніка, яку виявляли та уражали.

Мені це стало дуже цікаво. Я знайшов через знайомих і волонтерів мавік, у вільний час навчився на ньому літати. Павло й його хлопці якраз потребували людей, і я розумів, що з дронами принесу набагато більше користі. Всіма правдами-неправдами вони “випросили” мене у комбата — і я перейшов до них.

Влітку 2022-го Збройні Сили перейшли в активний контрнаступ на Миколаївщині та Херсонщині, і мене повернули в мінометний підрозділ — треба було швидко рухатися, виставляти міномети, вести інтенсивний вогонь. Тоді я отримав важку контузію і ще довго лікувався. Після одужання знову повернувся у підрозділ Павла.

Тоді ще не було повноцінного безпілотного підрозділу: хто де служив — у РХБЗ, мінометці, комендантському взводі — але всі були придані начальнику розвідки бойовим розпорядженням і підпорядковувалися йому. Це було дуже результативно. Тоді вперше побачили, як працюють боєприпаси Excalibur — їх ще не глушили, один постріл — одна одиниця техніки. За день могли знищити дві-три-чотири одиниці.

Після цього нас перекинули на Схід. Там росіяни ще не були налякані дронами і ми літали далеко. Ми вже могли виходити на 12-13 км. Рекорд особисто в мене на мавіку — 21 км і повернутися назад. Це було підсвічування для HIMARS по Донецьку.

Формування першого в Сухопутних військах батальйону безпілотних систем

Як саме формувався ваш батальйон безпілотних систем?

Це був перший батальйон безпілотних систем у ЗСУ взагалі, і формувався він на базі 59-ї бригади. Не брали жодного діючого підрозділу — бо всі вони вже стояли на лінії фронту. Командування виокремлювало з кожного батальйону по кілька людей, формувало кістяк. Далеко в тилу здійснювали набір: переважно вчорашні цивільні, трохи переведених з інших батальйонів — тих, кого командири могли відпустити. Так і сформувався батальйон.

На чому ви особисто літали будучи ще оператором?

До формування батальйону ми літали виключно на “мавіках”, відповідно коли батальйон створили, я вже вмів на них літати і виконував відповідні завдання.

Потім пройшовши навчання на важкий бомбер R-18. Але командування казало: «Ви потрібні нам на мавіках, бо далеко летите і робите гарну розвідку. Хочете літати на бомбері — літайте у вихідні». Ми так і робили: у вихідний день виїжджали на позиції, розкладали R-18, відпрацьовували і складали.

Так само самостійно вчилися на FPV: Павло Петриченко дістав пульт, ноутбуки і ми тренувалися на симуляторах, потім у Покровську відпрацьовували на фізичних дронах. Але і тут командування казало: «Тренуйтеся скільки хочете, але основна робота — на мавіках». З FPV на той момент не склалося.

Служба до початку широкомасштабного вторгнення

Розкажіть про свою службу до початку широкомасштабного вторгнення. Ви починали в Національній гвардії — чому саме туди?

Я пішов служити у 2015 році. Просто подивився, яка військова частина є поблизу. У Вінниці була 3008, але місцеві на курилці відразу сказали: «Не йди туди, затяги такі, що не сподобається». Тоді я поїхав до Калинівки — там стояв 3028 «Ягуар».

Рішення прийшло просто. Я тоді рахувався в міському комунальному підприємстві — у ЖЕКу, але працював в міській раді. Військкомати не справлялися з роздачею повісток і вони розповсюджували повістки через ЖЕКи. Так за службовими обовʼязками ходив з іншими працівниками розносити повістки. Бачив, як люди не хотіли служити — ховалися, жінки казали, що чоловіки виїхали. Я тоді ще подумав: “Блін, чого ви всі “морозитесь”, що тут такого?” і тоді вирішив йти служити.

Чому Нацгвардія? Просто тому що найближче до дому — Калинівка. Не шкодую ні грама. Там була дуже фахова підготовка: щоб вступити на службу, треба було пройти внутрішню перевірку і здати фізпідготовку. Мінімум раз на рік здавали фізо [фізичні нормативи] — хто не здавав, отримував догану і стягнення по грошовому забезпеченню. Дуже класний колектив, дуже крутий командир на той момент.

У якому віці ви пішли на контракт?

Якщо не помиляюся, мені було 25 або 26 років.

Що було після?

Контракт закінчився у 2018 році. Думав піти в поліцейський спецпідрозділ — КОРД або Тор, але, як на мене, там були дивні умови: спочатку навчальний курс на шість місяців без зарплати. Зрештою поїхав працювати за кордон — у сферу безпеки – охороняли морські судна в зоні підвищеного ризику: Баб-ель-Мандебська протока, райони піратства.

Коли контракт там закінчився і я повернувся в Україну, якраз 59-та бригада проводила збори з резервістами. Зателефонував товаришам, ми поїхали на полігон. Завдяки гвардійській підготовці дуже добре показали себе як мінометники — нам дозволили підписати контракт на шість місяців. Так і залишився в 59-й: підписував по шість місяців, потім по року.

Різниця між підготовкою в Національній гвардії і в Збройних Силах — відчуваєте її?

Небо і земля. У Збройних Силах усе набагато простіше, більше свободи, менше контролю, легша служба. У Нацгвардії шикувань на полігоні до обіду могло бути шість разів.

Воно в чомусь неприємно — ці «затяги», ці дисциплінарні речі. Але у перспективі це дуже великий плюс. Я бачив різницю у злагодженості та готовності підрозділів. Хто має можливість порівняти — той чітко розуміє різницю.

Розкажіть про Q-курс, який ви проходили. Чому вирішили спробувати?

Мене надихнув Олексій Чубашев — на жаль, він загинув. Якщо не помиляюся, учора була річниця [ред.: розмова була 11 червня]. Я був на ротації в селі Троїцьке, дивився його відео про кваліфікаційний курс і подумав: «О, це прикольно, треба спробувати. Саме тому, що важко». Намагався потихеньку готуватися: бігав на ротації, приводив себе в тонус.

Курс стартував у травні. Ми якраз виходили з ротації і приїхали на ППД. Я подав заявку і в бригаду прийшли документи на відрядження. Щоб потрапити на Q-курс, треба було пройти фізичні нормативи і перевірку СБУ. Знайомі ветерани курсу порадили: «Не викладайтесь на відборі до краю — під час самого курсу потрібно постійно покращувати показники, тому зробіть трохи краще за норматив, але залиште запас». Послухав, і все здав, а потім почався сам курс.

Скажу чесно: фізично це було важко, але не нестерпно. Цікаво, що вперше в Збройних Силах я побачив дівчат, які займаються фізично на рівні з хлопцями, а деякі — навіть кращі. Дві чи три учасниці приїхали на курс і мали справді відмінну підготовку. Звикся з думкою, що такі жінки в армії є, ще в Нацгвардії — але там я вперше побачив це у ЗСУ.

Курс включав постійні марші з рюкзаком 21 кг, водні процедури — нас у повному одязі зі зброєю запускали в болото, потім виводили, потім знову, після чого ще й повзли по піску.

Постійно були якісь завдання типу роздягнутись-одягнутись, викласти всі речі з рюкзака або навпаки скласти. І все це було на час. Так як людей було багато, то часто хтось не встигав у виділений час. І тоді всі присідали, відтискались від землі, качали прес, тощо. На прийоми їжі давали хвилину-півтори. Якщо не встигав, то ходив голодним до наступного прийому їжі.

Мабуть вам цікаво як зійшов? Ні не дзвонив у дзвін — але сам з курсу не пішов. Мені тоді було десь 30-31 рік. Після одного з маршів відкрились проблеми з нирками через переохолодження у тому болоті. У санчастині сказали: «Нема сенсу продовжувати — ми тебе поколемо уколами, за чотири-п’ять годин відпустить, але потім знову не зможеш ходити. Треба стаціонарне лікування. Ми пишемо рекламацію, що тобі заборонено продовжувати». Написали документ, за яким заборонили участь за станом здоров’я курс. Зійшов тоді на цій дистанції. Цікаво, що одна дівчина пройшла далі за мене, тобто є дуже круті дівчата у Збройних Силах.

Служба зараз

Чи є у вас зараз дівчата і ким служать?

Є дівчата в підрозділі, як приклад Айві, вона працює на бомпері, на Vampire. Причому вона могла піти на посаду медика, але хотіла саме бойову роботу. Тобто у нас хочеш на таку посаду, йдеш на неї.

Також у нас служить Катерина “Пташка” Поліщук з Азовсталі, офіційно доєдналася до нас на початку цього року. А до цього була з нами у якості цивільної, волонтера.

Є дівчата на різних посадах насправді. Є медики, які їздять на евакуації безпосередньо, вивозять поранених з позиції, діловоди, заступниками командира рот з морально-психологічного забезпечення. Дівчата є.

До речі, зараз ще є одна пані, вона проходить БЗВП і потім буде фахова підготовка на оператора. Буде йти в роту FPV та літати на них, або буде навідником чи інженером. На позицію ж не одна тільки людина їздить.

Яка ситуація по людях? Командувачем СБС Робертом “Мадяр” Бровді оголошувався велики набір на 15000 вакансій, це і до вас бійці?

В момент оголошення цього нам розширили штат приблизно вдвічі. Очікував, що це буде величезний наплив людей, але нам дуже мало пройшло по оголошеному рекрутингу. Основна маса нових людей – це яких щойно мобілізували та з якими спілкуються представники батальйону: пояснюють специфіку роботи, дивляться на навички, дивляться на людей, відбирають.

По рекрутингу теж йдуть, просто ми не настільки медійний підрозділ та про нас менше знають.

Хоча якщо дивитися рейтинг в DELTA по набраних е-балах, то наша бригада стабільно в Топ-10 і займає навіть вищі позиції більш відомих частин. Хоч в них може бути більше людей, більше позицій і вони мають більшу свободу дій. Ми ж в першу чергу прикриваємо нашу піхоту, а вже потім, по можливості працюємо в глиб по логістиці та арті.

Як новобранці реагують на такого замкомбата з таким досвідом?

Та звичайний замкомбат із звичайним досвідом, я не думаю, що є якийсь там особливий чи якийсь там крутий досвід.

Якщо судити по нашому батальйону, я знаю і по інших батальйонах в нашій бригаді, що всі люди, які стоять на керівних посадах, це не просто людина, яка прийшла з вулиці, її поставили і все, він керує. Абсолютно ні, це люди, які пройшли якийсь певний свій шлях, хтось починаючи від солдата, хтось починаючи від командира взвода, і вони дійсно заслужили ці посади, які вони зараз займають.

І це дуже важливо, тому що бійці розуміть: команди, вказівки, щось вимагають за них не просто від “якогось хлопця, який вчора прийшов з вулиці”, а їхні командир достойна людина.

Вони знають, що ця людина з бойовим досвідом і пройшла певний свій шлях і стоїть на цій посаді не через те, що він такий там розумний чи красивий, а через те, що він на це заслуговує. І, в принципі, завжди проявляють повагу і виконують ті поставлені рішення, задачі, які до них доводяться.