Закінчення холодної війни стало початком процесу, який у Британії часто називають «занепадом армії». Протягом десятиліть держава виявилася неспроможною фінансувати масштабні проєкти, підтримувати чисельність особового складу та забезпечувати оборонно-промисловий комплекс стабільними замовленнями.

Це призвело до того, що сьогодні Британію дедалі частіше називають однією з найслабших країн НАТО за рівнем готовності звичайних збройних сил, якщо не враховувати її ядерний потенціал.

Ситуація загострилася через хронічне недофінансування та скорочення витрат на оборону заради «дивідендів миру». У результаті британська армія зіткнулася з критичним зменшенням кількості танків, артилерії та авіації. Оборонна промисловість втратила частину унікальних компетенцій, а ланцюги постачання стали вразливими до будь-яких криз. Навіть великі проєкти, як-от будівництво авіаносців чи нових фрегатів, супроводжуються постійними затримками та зростанням вартості, що лише підкреслює глибоку структурну кризу галузі.

Кінець холодної війни, 1990 рік

З очевидним успіхом першої війни в Затоці, а потім і закінченням холодної війни, британська армія зазнала скорочень за програмою «Options for Change», яка значно зменшила її чисельність. 1-й корпус розформували 1 жовтня 1992 року, і він став ядром Корпусу швидкого реагування Об’єднаного командування ОЗС НАТО в Європі (ARRC).

Різні дивізії та бригади в Німеччині були розформовані або перетасовані. 1-шу бронетанкову дивізію розформували 31 грудня 1992 року (її штаб короткий час зберігався як штаб району Нижньої Саксонії).

Однак 1 липня 1993 року її знову сформували в Німеччині як 1-шу (Британську) бронетанкову дивізію шляхом перейменування 4-ї бронетанкової дивізії. Штаб нової дивізії розташовувався в Герфорді, а до її складу входили 4-та бронетанкова бригада (Оснабрюк), 7-ма бронетанкова бригада (Берген-Хоне) та 20-та бронетанкова бригада (Падерборн).

3-тя бронетанкова дивізія передислокувалася до Булфорда, Велика Британія, у вересні 1992 року, де стала 3-ю (Британською) дивізією та єдиною іншою тактичною дивізією в армії. 4-та бронетанкова дивізія зникла, як було зазначено, щоб реформувати 1-шу бронетанкову дивізію. Сама BAOR була розформована 31 березня 1994 року.

Після об’єднань у 1992–93 роках за програмою «Options for Change» в армії залишилося лише вісім танкових полків, останній з яких перейшов на Challenger 1 у 1994 році (Шість полків мали залишатися в Німеччині, а інші два — у Великій Британії).

На цьому етапі кожен полк був скорочений до трьох ескадронів із загальним парком у 24 ескадрони (полк мав 38 танків). Відповідно до «Стратегічного оборонного огляду», армія отримала шість полків по чотири ескадрони в кожному, усі вони мали отримати Challenger 2.

Тоді полк мав би 56 або 58 танків. Але з моменту впровадження системи управління всім парком (Whole Fleet Management) у 1999 році кожен полк мав лише 30 танків — вони розподіляються між ескадронами за потреби, а решта парку Challenger 2 зберігається на центральному складі транспортних засобів у Великій Британії для видачі під час операцій.

Продовження скорочень: 1995–2000 років.

Процес скорочення сил був ускладнений необхідністю збереження балансу між досвідченими офіцерськими кадрами та молодим поповненням. Статистика 1995 року виявляє цікаву тенденцію в категоріях виходу зі служби. Крім примусових звільнень, значну роль відігравав «передчасний добровільний вихід» (Premature Voluntary Release – PVR). Протягом 1990-1994 років показники PVR серед чоловіків-офіцерів коливалися в межах 1 000 – 1 200 осіб на рік. Це вказує на те, що багато професіоналів, відчуваючи нестабільність та невизначеність майбутніх кар’єрних перспектив у збройних силах, які постійно скорочуються, обирали перехід у цивільний сектор.

Серед рядового складу (Other Ranks) добровільний вихід був ще більш масовим: у 1989/90 році 17 067 осіб залишили службу за власним бажанням, тоді як у 1994/95 році цей показник знизився до 7 591 особи на фоні загального зменшення армії. Це свідчить про те, що на початку десятиліття армія переживала кризу утримання кадрів, яку згодом «вирішили» через формальні скорочення штатів.

Якісні характеристики особового складу, попри кількісне зменшення, демонстрували спроби модернізації. Середній вік офіцерів протягом 1990-х років залишався стабільним на рівні 36 років, тоді як для рядового складу він зріс з 27 до 29 років до 2000 року. Це вказує на поступовий перехід до моделі більш тривалої професійної служби та зменшення частки «коротких» контрактів, що було частиною стратегії збереження досвіду в умовах меншої чисельності.

У 1994 році, коли перша хвиля скорочень «Options for Change» добігала кінця, Міністерство оборони ініціювало Дослідження оборонних витрат (Defence Costs Study – DCS), більш відоме як «Front Line First». Якщо попередні скорочення були реакцією на зміну зовнішньої загрози, то DCS було відповіддю на внутрішній економічний тиск та вимоги казначейства щодо скорочення бюджетного дефіциту.

Головною ідеєю DCS було твердження, що скорочення видатків на оборону не обов’язково має означати зменшення бойової потужності. Міністерство оборони поставило за мету ідентифікувати кожну копійку, яка не працює безпосередньо на «фронт».

Одним із найбільш значущих якісних кроків DCS стало реформування системи штаб-квартир. Кількість персоналу в Головній будівлі MoD (Main Building) запланували скоротити з 5 200 до приблизно 2 600 осіб. Впровадження Нової стратегії управління (New Management Strategy) у 1991 році надало командирам на місцях більшу фінансову відповідальність, що дозволило зменшити проміжні ланки бюрократичного апарату.

Ці документи зафіксували перехід від підготовки до масштабної класичної війни в Європі до ведення експедиційних операцій різного масштабу в будь-якій точці світу.

Нова стратегічна модель передбачала здатність одночасно підтримувати три операції малого та середнього масштабу (наприклад, у Сьєрра-Леоне, Афганістані чи Косово), щонайменше одна з яких мала бути тривалою миротворчою місією.

Скорочення чисельності Збройних сил Великої Британії, у тому числі стройових та резервних частин, 1998-2010. Джерело: parliament.uk

Концептуальним обґрунтуванням для скорочення живої сили стало впровадження «Мережево-центричного потенціалу» (Network Enabled Capability — NEC) та «операцій, заснованих на ефектах» (effects-based operations). Військове керівництво стверджувало, що інтеграція сучасних засобів розвідки, миттєвого обміну даними та високоточної зброї дозволяє досягати вирішальних результатів значно меншими силами.

Відтак, фокус планування змістився з кількісних показників («вхідних ресурсів» особового складу та техніки) на якісні кінцеві «ефекти». Скорочення платформ та особового складу декларували як закономірний наслідок зростання бойової ефективності високоточних систем.

На практиці доктрина «технології замість маси» призвела до невпинного скорочення особового складу як регулярних військ, так і резервних компонентів.

Загальна чисельність підготовлених Збройних сил Великої Британії постійно відставала від офіційно встановлених оборонних потреб (Trained Requirement), що свідчить про системні проблеми з набором та утриманням військовослужбовців на тлі виснажливих закордонних кампаній.

Чисельні зміни в сухопутних військах (Army) та резерві в період реформ демонструють чітку тенденцію до скорочення кількісних показників.

Аналіз даних свідчить, що дефіцит кадрів досяг піку у 2007 році (–3,2% для всіх Збройних сил та зниження чисельності підготовленої регулярної армії до 99,1 тисячі осіб). Це збіглося з періодом найбільш інтенсивних бойових дій в Іраку та Афганістані.

Одночасно відбувалося стрімке скорочення Територіальної армії (резерву) — її чисельність впала з 57,6 тисячі у 1998 році до 36,8 тисячі у 2007 році. Це обмежило можливості Міністерства оборони (MoD) щодо безболісної ротації сил. Окрім військового компонента, значного скорочення зазнав цивільний персонал оборонного відомства.

Чисельність цивільних працівників Міноборони (рівень 0) скоротилася з приблизно 121 300 осіб у 2000 році до 85 800 у 2010 році, що становило зниження на 29,3% за десятиліття. До 2012 року цей показник впав ще на 17,3%, досягнувши позначки 71 000 осіб. Така динаміка відображала курс уряду на масштабну приватизацію допоміжних функцій та передачу обслуговування інфраструктури зовнішнім підрядникам.

Реструктуризація сухопутних сил: реформи FAS 2004 та проєкт Hyperion

Глибокі зміни у структурі сухопутних військ відбулися в межах реформи «Структура армії майбутнього» (Future Army Structure — FAS), анонсованої у 2004 році. Основними напрямами цієї реорганізації стали ліквідація застарілих практик, консолідація бойових частин та укрупнення органів управління.

По-перше, скасували історичну систему ротації підрозділів (arms plotting). Раніше піхотні батальйони регулярно змінювали свої ролі (наприклад, з легкої піхоти на бронетанкову) та місця постійної дислокації, що призводило до значних логістичних витрат, дестабілізувало життя родин військових та виводило підрозділи з оперативного використання на час перенавчання. Перехід до фіксованих ролей та місць дислокації дозволив стабілізувати структуру військ.

По-друге, відбулося укрупнення піхотних полків. Усі старі однобатальйонні полки об’єднали у великі багатобатальйонні (наприклад, Королівський полк Шотландії). Це викликало серйозну критику з боку ветеранів через розмивання локальних традицій, проте дозволило Міністерству оборони скоротити чотири піхотні батальйони.

Вивільнені людські ресурси перерозподілили на посилення дефіцитних спеціальностей — логістів, військових інженерів, зв’язківців та розвідників. Сформували нові об’єднання забезпечення, зокрема 1-шу бригаду військової розвідки, 12-ту групу зв’язку, 8-му інженерну та 2-гу медичну бригади.

По-третє, оптимізували важке озброєння та спеціалізовані підрозділи. З бойового складу вивели 7 танкових ескадронів Challenger 2 та 6 артилерійських батарей самохідних гаубиць AS-90.

ППО ближнього радіусу дії скоротили: потреба задовольнялася лише 24 вогневими установками Rapier та 84 пусковими установками ракет HVM, причому полк Королівських ПС повністю відмовився від ролі ППО на користь сухопутних військ. Один із батальйонів Парашутного полку реорганізували у тривидову Групу підтримки спеціальних сил (SFSG).

Через покращення безпекової ситуації в Північній Ірландії 31 березня 2008 року офіційно розформували батальйони внутрішньої служби Королівського ірландського полку.

Практичне втілення цих реформ у 2005–2008 роках виявилося динамічним процесом. Зокрема, 19-ту механізовану бригаду в жовтні 2005 року успішно переформували на 19-ту легку бригаду для виконання зобов’язань у межах Сил реагування НАТО.

До грудня 2008 року ця бригада повністю завершила перехід на легку структуру та передислокувалася з гарнізону Каттерік до Північної Ірландії та Шотландії.

Паралельно здійснювалася конверсія 4-ї бронетанкової бригади на 4-ту механізовану бригаду, яка завершилася в грудні 2006 року з подальшим поверненням підрозділів з Німеччини до Каттеріка у 2008 році.

Для виконання завдань у межах операції Herrick в Афганістані в листопаді 2007 року тимчасово створили додаткову розгорнуту 11-ту легку бригаду, яка забезпечувала бойові ротації до квітня 2010 року.

Реорганізація супроводжувалася укрупненням військових структур та ліквідацією автономних оборонних агентств. 1 квітня 2007 року статус оборонних агентств втратили такі структури, як Поштова служба британських сил, Вексельне агентство оборони та Агентство оборонного транспорту і переміщень.

Того ж року Агентство оборонних закупівель (DPA) об’єдналося з Організацією оборонної логістики (DLO), утворивши єдину мегаструктуру «Оборонне обладнання та підтримка» (Defence Equipment and Support — DE&S) з чисельністю персоналу близько 23 000 осіб.

У квітні 2008 року шляхом злиття Організації базового ремонту армії (ABRO) та Агентства з ремонту оборонної авіації (DARA) створили нову Оборонну групу підтримки (DSG).

У межах реформи органів управління середньої ланки за проєктом «Гіперіон» (Project Hyperion) відбулося злиття Наземного командування (HQ Land Command у Вілтоні) та Департаменту генерал-ад’ютанта (HQ Adjutant General в Апавоні), які відповіли за операції та кадрові питання відповідно.

У результаті злиття 1 квітня 2008 року створили єдине Командування сухопутних військ (HQ Land Forces). Фізичне переміщення персоналу до нової об’єднаної штаб-квартири у містечку Ендовер (лінія Марлборо) завершилося влітку 2010 року, що дозволило скоротити понад 110 військових та 240 цивільних посад штабного апарату.

Наслідки некомпетентної реформи

Виснаження традиційного мобілізаційного та призовного резерву всередині країни змушувало британське командування шукати нові джерела поповнення армії. Це зумовлювало глибокі демографічні зміни у складі Збройних сил Великої Британії у період з 1990 по 2010 рік.

Частка жінок у Збройних силах зростала. У 1990 році жінки становили 5,7% особового складу, до 2005 року показник сягав 9,0%, а до 2010 року досягав 9,6%.

Найбільша питома вага жінок припадала на Королівські ПС (13,7% у 2010 році), тоді як у сухопутних військах показник дорівнював 7,9%. На рівні офіцерського корпусу жінки у 2010 році становили 12,2% від загальної кількості офіцерів усіх видів сил.

Також відбувалося збільшення представників етнічних меншин (BME). Кількість військовослужбовців із етнічних меншин серед рядового та сержантського складу зросла з 9 145 осіб (5,8% від усього рядового складу) у 2005 році до 11 440 осіб (7,4%) у 2010 році.

Найбільший відсоток представників етнічних меншин фіксували в сухопутних військах — 9,4% від загальної чисельності регулярної армії у 2010 році. Проте на рівні вищого офіцерського складу (підполковник і вище) частка етнічних меншин залишалася низькою — 2,1% у 2010 році.

Через внутрішній недобір Велика Британія активніше залучала іноземних громадян. Завдяки спільній історії та законодавчим нормам британська армія приймала на службу громадян Республіки Ірландія та країн Співдружності.

Частка іноземних військовослужбовців (Non-UK) у підготовлених регулярних силах зростала з 3,9% (6 810 осіб) у 2007 році до 5,0% (8 620 осіб) у 2010 році.

Окреме місце у структурі Збройних сил посідала Бригада гурххів — відбірні підрозділи, які комплектувалися громадянами Непалу. У березні 2007 року Міністерство оборони Великої Британії проводило реформу умов служби гурххів, зрівнюючи їх у правах із британськими регулярними військовими.

Командування скасовувало практику тривалих неоплачуваних відпусток у Непалі (Nepal Long Leave) та замінювало її стандартною щорічною оплачуваною відпусткою. З 2008 року гурххи отримували офіційне право переходити до складу Регулярних сил Великої Британії після 5 років служби та претендувати на отримання британського громадянства. Це підвищувало привабливість служби та інтегрувало непальські підрозділи в загальну систему Збройних сил.

Висновок першої частини