У ніч на 10 вересня 2025 року понад два десятки російських безпілотників порушили повітряний простір Польщі. Один із них упав за 50 кілометрів від Белхатувської ТЕС — найбільшої вугільної електростанції Європи та одного з ключових вузлів польської енергосистеми.

За наступний рік Польща отримала американські дрони-перехоплювачі MEROPS, замовила масштабну антидронову систему SAN і почала пристосовувати авіацію до боротьби з дешевими повітряними цілями. Проте перші батареї SAN військо ще очікує, а російська загроза за цей час встигла змінитися: на додачу до повільних «Гербер» і «Гераней-2» масово з’явилися реактивні дрони та малогабаритні крилаті ракети.

Ніч, коли дрони пройшли Польщу

За оцінками, у ніч на 10 вересня до Польщі вторглося близько 20–25 безпілотників «Гербера». Перший із них перетнув кордон близько 23:30, останні польоти фіксували вже після шостої ранку.

У відповідь Польща підняла в повітря F-16; до операції долучилися нідерландські F-35, які відіграли «ключову роль» у збитті дронів над Польщею, італійський літак дальнього радіолокаційного виявлення та літак-заправник. Німецькі комплекси Patriot відстежували повітряні цілі.

Більшість знайдених у Польщі апаратів становили приманки. Водночас у листопаді командувач Оперативного командування Збройних сил Польщі генерал Мацей Кліш повідомив, що частина безпілотників усе ж була споряджена бойовими частинами.

Окрім того, знайдені у Польщі безпілотники мали нестандартну паливну систему. Крім основного бака у хвостовій частині, росіяни встановили додатковий м’який бак у носовій частині, збільшивши запас пального та дальність польоту.

Польська влада заявила про знищення трьох або чотирьох безпілотників. Однак аналіз відомих місць падіння, проведений «Мілітарним», не виявив однозначних публічних ознак перехоплення жодного зі знайдених апаратів.

При цьому російські дрони виявляли не лише біля східного кордону, а й у центральній та північній Польщі. Один апарат упав безпосередньо на території підрозділу Сил територіальної оборони в Новому Місті-над-Пилицею — приблизно за 75 кілометрів від Варшави. Інший долетів до Мнішкува у Лодзинському воєводстві, подолавши близько 250–300 кілометрів від східного кордону.

Один із російських дронів виявили поблизу Олесьна у Вармінсько-Мазурському воєводстві. Якщо відраховувати від українського кордону, дрон заглибився на територію Польщі приблизно на 420 кілометрів.

Знайдена біля Мнішкува «Гербера» впала приблизно за 50 кілометрів від Белхатувської ТЕС — найбільшої в Європі теплової електростанції. За даними оператора PGE GiEK, її встановлена потужність становить 5096,7 МВт, а доступна — 5102 МВт. На станцію припадає близько 20% загальної польської генерації електроенергії.

Після інциденту PGE заявила, що проведе превентивні заходи за рекомендаціями Міністерства державних активів і Урядового центру безпеки для підвищення рівня безпеки на ТЕС. У травні 2026 року на території електростанції та кар’єру вперше провели навчання за сценарієм атаки дронів. Військові, поліція, пожежники й охорона відпрацьовували пожежогасіння, ліквідацію пошкоджень і евакуацію.

За даними джерел польського телебачення, п’ять «Гербер» летіли в напрямку Жешува — головного логістичного вузла постачання західної зброї Україні. Невідомо, чи був аеропорт безпосередньою ціллю. Але кількість апаратів, їхні маршрути та додаткові паливні баки погано узгоджуються з версією про одночасну випадкову втрату курсу двома десятками дронів.

Неподалік від деяких інших місць падіння також розташована низка важливих енергетичних і військових об’єктів. Йдеться, зокрема, про 22-гу тактичну авіабазу у Мальборку, Гданський нафтопереробний завод і порт Гданськ — найбільший контейнерний порт Балтійського моря.

Потенційні наслідки дронової атаки

Великі електростанції є найбільш очевидними та найбільш уразливими об’єктами будь-якої енергосистеми. Ураження лише декількох ключових підстанцій може призвести до значного падіння генерації електроенергії та серйозних наслідків для економіки країни.

Для гарантованого й тривалого виведення з ладу електростанцій, судячи з українського досвіду, необхідно застосовувати крилаті або балістичні ракети.

Водночас для припинення видачі потужності електростанції не обов’язково руйнувати її котли, турбіни або генератори. Напругу виробленої електроенергії необхідно підвищити до рівня магістральної мережі, а саму електроенергію — передати через відкриті розподільні пристрої й підстанції. Пошкодження вузла, через який електростанція приєднана до мережі, змусить станцію зменшити потужність або повністю зупинити окремі блоки навіть тоді, коли саме генерувальне обладнання залишилося неушкодженим.

Тому навіть невелика, за мірками повсякденних російських атак на Україну, група дронів може завдати значної шкоди непідготовленій країні.

Станом на 2026 рік основу польської генерації все ще становлять великі теплові електростанції. Найпотужніші з них працюють на бурому та кам’яному вугіллі: Белхатувська, Козеницька, Опольська, Туровська, Поланецька та Явожненська електростанції. Залежно від сезону великі електростанції забезпечують близько 40–50% польського виробництва електроенергії. У зимові місяці їхнє значення зростає через зменшення сонячної генерації та збільшення споживання.

Натомість трансформаторні підстанції та розподільні пункти значно вразливіші навіть до безпілотників із порівняно невеликими бойовими частинами. На відміну від основного обладнання електростанцій, значна частина високовольтної апаратури підстанцій розміщується просто неба.

Великі силові трансформатори містять тонни легкозаймистого трансформаторного мастила, необхідного для охолодження. Через це навіть дрони з відносно невеликою бойовою частиною можуть спричинити пожежу на обладнанні, без якого передавання електроенергії стає неможливим.

Польський оператор PSE експлуатує близько 110 трансформаторних підстанцій на 750, 400, 220 і 110 кВ. На них електроенергія перерозподіляється між регіонами та передається до мереж місцевих операторів.

Тривалість відновлення також залежить від ураженого обладнання. Пошкоджені лінії, зовнішні з’єднання або окремі елементи розподільного пристрою за сприятливих умов можна відновити протягом кількох годин або днів.

Значно складніша ситуація виникає в разі знищення великого силового автотрансформатора. Такі машини важать сотні тонн, виготовляються на індивідуальне замовлення під конкретні параметри мережі та потребують спеціального транспортування.

Досвід України показує, що швидке відновлення значною мірою залежить від наявності трансформаторів, демонтованих під час попередніх модернізацій, резервних машин і можливості тимчасово перебудувати схему мережі. Про це йдеться в дослідженні Данського інституту міжнародних досліджень. За відсутності готового резерву виготовлення й постачання нового трансформатора може тривати від кількох місяців до року і більше.

За оцінкою Міжнародного енергетичного агентства, упродовж 2022–2023 років росіяни пошкодили приблизно половину великих мережевих підстанцій України. Це дозволило Росії створювати дефіцит електроенергії навіть без знищення більшості генерувальних потужностей. Окремі регіони опинялися в енергетичній ізоляції, а оператору доводилося запроваджувати аварійні мережеві відключення, щоб не допустити неконтрольованого розпаду енергосистеми.

До масового встановлення захисних саркофагів навколо трансформаторів одного влучання часто було достатньо для завдання критичних пошкоджень. Натомість захисні споруди дають змогу витримувати навіть прямі влучання ударних дронів та близькі влучання ракет, значно збільшуючи потребу в ударних засобах для ураження конкретної цілі.

«Якщо на початку повномасштабної війни для атаки на один об’єкт використовували 3–4 дрони, то зараз їхня кількість зросла до 20–25 за один удар», — заявив голова правління НЕК «Укренерго» Віталій Зайченко у липні 2026 року.

Польща тим часом лише переходить від традиційної охорони периметра до підготовки критичної інфраструктури до воєнних загроз. У грудні 2025 року PSE та Генеральний штаб Війська Польського підписали угоду про захист енергетичної інфраструктури. Вона передбачає обмін інформацією, спільний моніторинг, навчання та підготовку рекомендацій щодо обладнання й технічних засобів захисту об’єктів PSE. Оператор також посилює озброєну охорону та використовує дрони й гелікоптери для спостереження за інфраструктурою.

У лютому 2026 року Польща отримала 21,5 мільйона євро європейського фінансування на захист критичної електроенергетичної інфраструктури. Програма охоплює стратегічні об’єкти PSE та передбачає впровадження комплексних систем виявлення загроз і посилення охорони підстанцій. Однак значна частина цих заходів усе ще перебуває на стадії підготовки.

Куди можуть долетіти дрони

У потенційній зоні ураження перебуває не тільки вся Польща, а й більша частина Європи.

У разі застосування реактивних ударних дронів та малогабаритних крилатих ракет з території Білорусі й тимчасово окупованого Криму зона ураження простягається від Греції на півдні до Норвегії на півночі, включно з Осло, та до східного кордону Нідерландів на заході.

Якщо враховувати ще й дрони типу «Герань-2» з поршневим двигуном, які мають значно більшу дальність, у межах зони ураження повністю опиняться Велика Британія та Ірландія, а єдиною країною поза досяжністю залишиться лише Португалія.

Навіть якщо обмежитися зоною завглибшки 420 кілометрів від українсько-польського кордону, яку російські дрони вже успішно долали, у ній опиняться шість великих вугільних електростанцій: Белхатувська, Козеницька, Опольська, Поланецька, Явожненська та Лазіська.

Найближчою з великих станцій до українського кордону є Поланецька ТЕС, розташована приблизно за 130–150 кілометрів по прямій. Козеницька ТЕС перебуває орієнтовно за 190–210 кілометрів, Явожненська й Лазіська — приблизно за 260–300 кілометрів, Белхатувська — за 300–320 кілометрів, а Опольська — приблизно за 370 кілометрів. Таким чином, дальність, яку вже продемонстрували російські безпілотники над Польщею, охоплює більшість великих електростанцій, що забезпечують основу керованої генерації країни.

Зона завглибшки 420 кілометрів також охоплює кілька десятків підстанцій магістральної мережі, включно з вузлами, які обслуговують Варшавську, Лодзинську та Верхньосілезьку агломерації й забезпечують видачу потужності більшості перелічених електростанцій.

Яку ППО мала Польща у вересні 2025 року

Наліт застав Польщу з класичною протиповітряною обороною без достатньої кількості дешевих засобів для масового знищення дронів. Винищувачі й зенітні ракети могли уражати «Гербери», проте економіка такого перехоплення була абсурдною.

За оцінкою провідного польського мілітарного видання Defence24, дрон-приманка коштував близько 5 тисяч доларів, тоді як ракета AIM-9X для винищувача — близько 0,5 мільйона, а AIM-120 — близько мільйона. Видання назвало застосування F-35 і F-16 проти таких цілей «актом відчаю»: іншого інструмента, який можна було негайно ввести в бій, просто не знайшлося.

Ще в липні 2025 року стало відомо, що військо призупинило модернізацію наявного комплексу SKYctrl, а для нового проєкту KINMA бракувало фінансування. Через місяць після нальоту оглядач Defence24 констатував, що за 16 місяців програми «Східний щит» Польща не створила публічно помітного антидронового бар’єра, а польські виробники не отримали чітких вимог.

Посилення антидронової ППО Польщі

Першою відповіддю НАТО стала операція Eastern Sentry, яку розпочали 12 вересня. Альянс посилив східний фланг винищувачами, літаками спостереження й наземною ППО, а також розширив обмін даними між країнами.

Дрони-перехоплювачі MEROPS стали першою реально розгорнутою відповіддю на проблему вересня 2025 року. У листопаді американські системи вже розгортали у Польщі, польські військові проходили навчання, а перехоплювачі інтегрували з місцевими радарами. За інформацією НАТО, США передали Польщі та Румунії по кілька десятків дронів і наземних станцій. Один перехоплювач коштує близько 14,5 тисячі доларів.

Системною відповіддю має стати антидроновий комплекс SAN. Кожен вогневий взвод має поєднати 35-мм і 30-мм гармати, 12,7-мм кулемет, пускову установку 70-мм керованих ракет APKWS, дрони-перехоплювачі, радари, оптико-електронні засоби, РЕБ і машину управління.

30 січня 2026 року польська Агенція озброєнь уклала з консорціумом PGZ і Kongsberg контракт приблизно на 15 мільярдів злотих. Він передбачає 18 батарей, 18 взводів управління, 52 вогневі взводи та 703 машини. Постачання мають завершити до січня 2028 року.

У лютому промисловість показала окремі елементи SAN на полігоні. У серпні заступник міністра оборони Цезарій Томчик заявив, що до кінця 2026 року військо може отримати три повні батареї замість однієї, запланованої раніше. Однак станом на початок вересня публічного підтвердження передачі першої батареї ще немає.

У липні 2026 року Інспекторат військ безпілотних систем оголосив набір перехоплювачів на випробування. Мінімальні вимоги — швидкість 150 км/год, дальність 1,5 кілометра, маса не більше ніж 2 кілограми й готовність до старту за 12 секунд. Цього достатньо для боротьби з розвідувальними та тактичними ударними БпЛА, однак замало для протидії навіть звичайним «Гераням-2».

Польща паралельно готує дешевше авіаційне озброєння. Для F-16 і FA-50 планують інтегрувати APKWS, щоб не витрачати Sidewinder або AMRAAM. Перший M28 Bryza після контракту мають переробити на мисливця за дронами з бортовим кулеметним озброєнням.

Загроза вже еволюціонувала

Однак на момент річниці нальоту ці рішення все ще перебувають на етапі інтеграції або створення прототипів. Водночас російська загроза вже вийшла за межі масового застосування повільних поршневих дронів.

Упродовж 2025 року Сили оборони України зафіксували близько 180 реактивних безпілотників. Станом на початок червня 2026 року Росія застосувала близько 1400 таких апаратів. У квітні реактивні модифікації становили приблизно 15–20% запущених «Шахедів», але з початку літа їхня частка почала швидко зростати.

У липні Росія запустила вп’ятеро більше реактивних дронів, ніж у червні. Наприкінці серпня начальник управління комунікацій командування Повітряних сил Юрій Ігнат повідомив, що лише за чотири дні українські військові зафіксували понад 1500 російських безпілотників, близько 800 із яких були реактивними. Під час окремих атак їхня частка вже сягала приблизно двох третин від загальної кількості дронів.

За даними ГУР, станом на серпень російська промисловість щомісяця виробляла близько 3000 реактивних дронів «Герань-4/5» і приблизно 2800 поршневих дронів «Герань-2». Таким чином, реактивні модифікації вже перевершили базову модель за оціненим темпом випуску. Імовірно, для цього Росія переорієнтувала частину виробничих ліній, через що в липні загальне виробництво безпілотників дещо скоротилося.

Головним обмеженням залишаються малогабаритні турбореактивні двигуни. Росія залежить від постачання таких двигунів із Китаю, а вартість одного з них оцінюють у 35–40 тисяч доларів. Це робить реактивні «Герані» дорожчими за поршневі, але темпи виробництва показують, що ціна поки не стала перешкодою для їх масового застосування.

«Герань-4» має крейсерську швидкість приблизно 350–500 км/год, дальність до 1000 кілометрів і може нести бойову частину масою понад 50 кілограмів. Значно більша «Герань-5» розвиває понад 600 км/год, має дальність до 950–1000 кілометрів і 90-кілограмову бойову частину. За характеристиками це вже не просто швидкі безпілотники, а малі крилаті ракети.

Поряд із ними масово з’являються малогабаритні крилаті ракети на кшталт S8000 «Бандероль». Вона летить зі швидкістю понад 600 км/год, має заявлену дальність близько 500 кілометрів і несе 115-кілограмову бойову частину, з яких приблизно 50 кілограмів припадає на вибухову речовину.

На дистанції 50 кілометрів повільний дрон зі швидкістю 200 км/год дає близько 15 хвилин на реагування. Ціль зі швидкістю 500 км/год долає ту саму відстань за шість хвилин. Якщо наземний радар через рельєф або малу висоту побачить її лише за 20 кілометрів, часу залишиться приблизно дві з половиною хвилини.

Реактивні дрони також можуть проходити значну частину маршруту на висотах, недосяжних для малокаліберної артилерії та малих ракет типу APKWS. Окрім того, перехоплювач зі швидкістю до 300–350 км/год не наздожене реактивну «Герань» і тому не може систематично перехоплювати такі апарати.

Основне навантаження під час протидії реактивним дронам лягає на автоматичні гармати та зенітні ракети малої дальності, які забезпечують безпосередній захист об’єктів, а також на винищувачі й перспективні реактивні перехоплювачі для знищення цілей на маршовій ділянці польоту.

Масове виробництво змінює й економіку протиповітряної оборони. Якщо Росія здатна випускати тисячі реактивних апаратів щомісяця, захист не може постійно покладатися лише на винищувачі та дорогі зенітні ракети. Потрібна щільна мережа виявлення, достатня кількість дешевих боєприпасів ближньої дії та засоби, спроможні одночасно уражати велику кількість швидкісних цілей. Для Польщі це означає, що SAN доведеться вводити в стрій уже проти складнішої загрози, ніж та, яка була головним стимулом для запуску програми.

Окрім того, не варто списувати з рахунків «традиційні» загрози. Так, 30 липня 2026 року російська крилата ракета Х-101 пролетіла понад 100 кілометрів над Польщею і впала біля Тарнави-Колонії у Люблінському воєводстві. Польські військові відстежували ціль, підняли чергову авіацію, але не знищили її. Пізніше генерал-майор Мацей Яблонський заявив, що ракета Х-101 перед ударом виконала характерний маневр «гірка» та увійшла в землю майже вертикально. Це свідчить, що ракета рухалася навмисно запрограмованим маршрутом через польську територію, а не залетіла через випадковий збій.

Рік потому

За рік після нальоту Польща досягла значного прогресу. Дрони-перехоплювачі MEROPS уже перебувають у військах, зенітні комплекси SAN отримали фінансування, авіація готується до дешевшого знищення дронів, а НАТО посилило розвідку й чергування на східному фланзі.

Але фізичний захист не з’являється в момент підписання контракту. Вісімнадцять батарей SAN ще потрібно виготовити, укомплектувати боєприпасами, звести в єдину мережу, підготувати розрахунки й розподілити між кордоном, військами, аеродромами, містами та промисловими об’єктами. Навіть після повного розгортання їх не вистачить, щоб одночасно прикрити всі потенційні цілі.

Це визнають і самі польські військові. У серпні 2026 року заступник керівника Агенції озброєнь бригадний генерал Міхал Марціняк заявив, що великі міста Польщі нині не мають розгорнутого навколо них протиракетного захисту. На запитання, чи достатньо країні пускових установок і ракет для одночасного захисту міст та військової інфраструктури, він відповів: «Ще ні». Тому питання полягає не лише в кількості батарей, а й у пріоритетах: що саме прикривати під час масованого нальоту — угруповання військ, авіабази, Варшаву чи великі енергетичні об’єкти.

Проте ще до розгортання цих рішень Росія перейшла до тисяч реактивних дронів, збільшила їхню частку в нальотах і розгорнула виробництво малих крилатих ракет. Польща зробила багато, але загроза змінюється швидше, ніж країна встигає впровадити відповідь на її попередню версію.

Окрім того, попри всі приготування, Польща досі не зробила найважливішого кроку. У липні 2026 року румунські F-16 за три дні збили три російські дрони. У Балтії французький винищувач знищив дрон-порушник над Латвією, а румунський F-16 — над Естонією. Країни та сили НАТО вже ухвалюють рішення про застосування зброї проти невстановлених повітряних порушників, не чекаючи їхнього падіння, на що Польща досі не може зважитися.