Танк M1E3 Abrams несе культурну революцію в Пентагоні

Армія США хоче значно прискорити модернізацію основного бойового танка M1A2 Abrams. Однак генерал Ренді А. Джордж, начальник штабу армії США, бореться з найлютішим ворогом – власною установою. Пентагон асоціюється з бюрократією, ухиленням від відповідальності та захистом процедур замість досягнення результатів.

Стає дедалі очевидніше, що самі технічні параметри зброї – тобто те, що вона може робити «тут і зараз» – не є найважливішими для обороноздатності держави. Набагато важливішим є спосіб досягнення цих можливостей і гнучкість, з якою їх можна безперервно налаштовувати відповідно до актуальних потреб на полі бою. Акцент зміщується від статичних специфікацій до здатності швидко розробляти, модифікувати та розгортати зброю. Хоча сьогодні ми часто говоримо про «програмно-визначену зброю», ключем до успіху все частіше стає «організаційно-визначена зброя» (власний термін автора) — тобто системи, чиї можливості визначаються культурою, структурою та процесами ухвалення рішень усієї організації — як державної, так і військової.

Йдеться не про те, що технологія обіцяє на папері чи у вигляді демонстратора, а про те, наскільки швидко й ефективно військові можуть її спроєктувати, виготовити, розгорнути, модифікувати та використовувати на практиці. Сьогодні перевагу мають ті, хто здатен реалізувати коротші цикли розробки, застосовувати гнучкі процеси закупівель, має ширші експериментальні можливості й готовий до розумного ризику. Вирішальною є не наявна технічна перевага — як показує війна в Україні, вона може тривати тижнями або навіть днями — а здатність організації навчатися, співпрацювати та адаптуватися.

«Ми не хочемо закінчити, як у фільмі “Війна Пентагону”», — сказав Александер Міллер, головний радник генерала Джорджа з технологій, в інтерв’ю Defense News про розробку M1E3. Він мав на увазі сатиричний фільм кінця 1990-х, що ілюструє створення бойової машини піхоти Bradley як приклад бюрократичної катастрофи. Фільм базується на книзі полковника Джеймса Г. Бертона, який критикував процес тестування і впровадження нових систем у Міноборони США.

Pentagon Wars показує культуру, де головна мета — не виграти війну, а вижити в процесі. Люди бояться ухвалювати рішення, що можуть загрожувати їхній кар’єрі — це глибоко людське, а отже, важко змінити. Таким чином, успіх вимірюється виконанням процедур, а не створенням дієвого рішення.

Ця ж культура стримує модернізацію танка Abrams. Згідно з чинним планом, усі тести та випробування технологій M1E3 мають тривати десять років — лише «щоб уряд почувався комфортно та розумів усі потенційні ризики», — каже Міллер. «Ви маєте настільки добре знати все середовище й технології, щоб рішення, ухвалені сьогодні, залишалися чинними через 30 років. Але це позбавлено сенсу». Система закупівель Пентагону налаштована на статичне бачення майбутнього, тоді як технології розвиваються експоненціально, загрози змінюються щороку, а війна є динамічним середовищем. Відмова від невизначеності глибоко вкорінена — планування, контроль і передбачуваність вважаються найвищими чеснотами.

У вересні 2023 року армія вирішила, що новий Abrams не буде просто вдосконаленою версією поточної моделі. Мета — радикальна модернізація: покращення мобільності (зокрема завдяки зменшенню ваги) та захисту екіпажу (через впровадження активного захисту). Навесні 2024 року армія доручила компанії General Dynamics Land Systems (GDLS) розпочати проектування нового танка.

Про проєкт поки що відомо небагато. Армія хоче, щоб танк M1E3 (літера E означає Engineering Change, після завершення розробки M1A3) надійшов на озброєння одночасно з новою бойовою машиною піхоти M30 — тобто на початку 2030-х років.

Коли Джордж став начальником штабу 18 місяців тому, він дізнався, що для створення першого прототипу M1E3 знадобиться 65 місяців. Це було неприйнятно, і він одразу наказав пришвидшити процес.

«За останні два-три місяці ми отримали простір, щоб сказати: “Досить дурниць. Прискорюйтесь, де це доцільно. Ризикуйте там, де це відповідально й прагматично”», — каже Міллер. «Не дотримуйтесь правил, створених для іншої епохи. Використовуйте все законне, моральне й практичне, і припиніть намагатися усунути всі ризики — це просто не працює».

Поточна система закупівель прагне усунути всі ризики заздалегідь. Розробка займає роки, кожен крок супроводжується документацією, симуляціями та погодженнями. Рішення відкладаються до досягнення «визначеності» (яка зазвичай недосяжна). У результаті — повільний, громіздкий процес, що дає застарілий результат ще до моменту вппровадження.

У 2019 році Ілон Маск заявив: «Помилки продукту відображають помилки організації». Іншими словами, немає технічних помилок без культурної чи організаційної причини. Новий Abrams не стане кращим танком без зміни підходу до його створення. Навіть із найкращими механізмами, без зміни процесу, проблема залишиться.

Зараз армія планує скоротити цикл розробки M1E3 до третини початкової оцінки — поставити танк у війська за 24–30 місяців. Один із головних напрямів — нова силова установка та трансмісія. У перспективі — автоматична система заряджання.

Міллер зазначає, що існує низка готових технологій із цивільного сектору в галузі силової установки. Також армія хоче повністю інтегрувати систему активного захисту, яка, на відміну від ізраїльського Trophy, буде безпосередньо пов’язана з системами управління вогнем і конструкцією танка. Мета — менша вага та краща реакція на атаки безпілотників з високих кутів.

Інші вдосконалення — ергономіка, керування, системи прицілювання. «Я не бачу причин, чому кабіна не може виглядати як у Формулі-1. У нас є технології», — каже Міллер.

Проте, за його словами, одного обладнання недостатньо. Потрібно інакше будувати стосунки між армією й індустрією. Сьогодні уряд часто сприймає виробників як шахраїв і перевантажує контракти регуляціями. Це породжує атмосферу недовіри, яка стримує гнучкість.

«А що, якби ми справді довіряли промисловості, дозволили їй робити компроміси, будувати систему як Lego, замість того, щоб уряд удавав, ніби розуміє все краще?» — запитує Міллер. «Коли виробник сам вибирає компоненти, він формує довкола них ланцюжок постачання. Це — основа стабільності».

Сьогодні військові контролюють кожну дрібницю — від типу гвинтів до розташування дисплеїв. Міллер каже: «Довірмо виробникам. Вони найкраще знають, як збалансувати продуктивність, вартість, вагу та обслуговування».

Яскравий приклад. Армія прописала точні характеристики кондиціонера — продуктивність, тип охолоджувача, розташування, доступність для обслуговування. Але у виробника був кращий, дешевший агрегат, який не відповідав цим вимогам. Йому довелося змінити конструкцію, що спричинило затримки, вищу вартість і більшу вагу. У підсумку армія отримала гірший результат — «але за правилами». Ніхто не відповів, бо формально все правильно. Замість «забезпечити температуру <30°C при зовнішній 50°C» — армія вказала, як це зробити. Така деталізація пригнічує інновації. Таких прикладів багато: тип гвинтів, колір кабелів, операційна система…

Армія хоче укласти контракт на M1E3 вже в травні, щоби GDLS почала інтеграцію нових можливостей. «Тоді це буде гонка, щоб переконатися, що у General Dynamics є правильна команда та всі деталі є модульними», — каже Міллер.

«Ми душимо оборонну індустрію, не дозволяючи їй самоорганізовуватись навколо проблеми», — додає він. «Ми надто специфікуємо рішення, а потім дивуємось, що отримали саме те, що замовили — без простору для кращих ідей».

Цей підхід поширюється і на розробку програмного забезпечення. Армія хоче більше довіряти керівникам проєктів, дозволяючи їм ризикувати без багаторівневого схвалення. Нині рішення централізовані, кожна зміна проходить через бюрократичні щаблі, які гальмують інновації.

«З першого дня дизайнери, тестувальники й користувачі працюватимуть разом», — каже Міллер. «Коли танк вийде з виробництва, ми вже знатимемо, що він безпечний, працює і потрапить до солдатів».

Якщо спроби з M1E3 будуть успішними, це стане поштовхом для масштабної реформи закупівель. «Це новаторський підхід», — каже Міллер. — «Коли ми досягнемо успіху, ми скажемо: “Так можуть працювати й інші програми”».

Адміністрація Дональда Трампа також запускає реформи закупівель. Новий указ передбачає перегляд усіх ключових програм озброєння.

Захід переміг у холодній війні не завдяки кращим науковцям, а завдяки здатності перетворювати наукові відкриття на функціональні продукти, зброю, системи та структури. У Східного блоку були видатні уми, проте їм часто не вдавалося пройти шлях від знань до продукту, від прототипу до масового впровадження. Рішення ухвалювалися згори, зворотний зв’язок від практики був відсутній, а люди боялися вголос сказати, що щось не працює. Типовий результат — першокласна система на папері, яку ніколи належно не тестували, неможливо було обслуговувати або яка з’являлася із суттєвим запізненням.

Підсумовуючи: Система закупівель армії США — це симптом глибшої культурної проблеми: недовіри, надмірного контролю, страху відповідальності та хибного уявлення, що все можна спланувати наперед. Замість співпраці, гнучкості та швидкого навчання пріоритетом є захист від ризику — у правилах, структурах і міжособистісних відносинах.

Міллер, Джордж та інші лідери нового покоління прагнуть культурних змін:

• довіряти людям;
• приймати обґрунтований ризик;
• відкривати шлях до співпраці та творчого вирішення проблем.

Це не зміна, яку можна впровадити наказом. Це зміна у способі мислення, у взаємодії та в ухваленні рішень. І це дуже складно — бо суперечить глибоко вкоріненим людським інстинктам і логіці бюрократичної цивілізації.

Люди природно бояться помилок, адже в інституціях помилка часто означає кінець кар’єри. Надійніше убезпечитися документами, ніж ризикувати власними рішеннями. Довіра — рідкісна й крихка. Тому всі воліють дотримуватися правил.

Але іншого шляху немає. Бо сучасну війну виграє не той, у кого найкраща таблиця Excel. Перемагає той, хто вчиться швидше. А навчання можливе лише там, де є довіра, простір для помилок і сміливість діяти без гарантій.

Йдеться не про революцію. Це — серія малих, але послідовних і постійних рішень (удосконалень), що базуються на усвідомленні: швидкість, здатність до адаптації й сміливість мислити інакше — такі ж важливі, як броня чи дальність пострілу. Саме так змінюється культура. А з нею — й здатність виграти наступну війну.