Переливання крові має стати базовою навичкою солдата

Сучасна лінія бойового зіткнення перенасичена ударними та розвідувальними безпілотниками. Передові піхотні позиції часто ізольовані одна від одної та фактично функціонують як окремі бастіони без безпечних сполучень. У таких умовах особливої ваги набуває підготовка кожного військовослужбовця — незалежно від його спеціалізації — до надання першої домедичної допомоги.

Навіть якщо у секторі перебуває бойовий медик, відстань у 100 метрів може стати нездоланною. Підходи між позиціями часто перебувають під вогневим контролем противника або можуть бути дистанційно заміновані. Будь-яке переміщення фіксується розвідувальними дронами, після чого противник оперативно застосовує ударні БПЛА чи артилерію. У таких умовах спроба дістатися до пораненого може створити ще більшу загрозу для особового складу.

Через це першочергову допомогу боєць має бути здатний надати самостійно або разом із побратимами, які перебувають поруч. Окрім використання індивідуальної аптечки, особовий склад навчається навичкам розширеного рівня: встановленню внутрішньовенного та внутрішньокісткового доступу, підключенню систем для переливання крові.

«Ми можемо навчити переливати кров 2 000 осіб, але знадобитися ця навичка може лиш одному з них – і це врятує життя. Тому варто вчити ці 2 000 людей. Я переливав кров при наданні першої домедичної допомоги двічі. Один раз через внутрішньокістковий доступ, другий – через внутрішньовенний», – розповідає «Око», командир групи бойових медиків спеціального призначення.

З урахуванням складної тактичної обстановки впроваджуються рішення із застосуванням БПЛА для доставки необхідних засобів. Пілоти готують та комплектують усе необхідне, а боєць на позиції здійснює підключення та проведення маніпуляцій. Це дозволяє виграти критично важливий час, стабілізувати пораненого та дочекатися сприятливого моменту для евакуації — пішої або із застосуванням бронетехніки.

Раніше «Мілітарний» висвітлював одну із таких операцій: піхотинці «Азову» доставили дроном обладнання і контейнер з кров’ю та провели переливання безпосередньо у траншеї. Це дозволило підтримувати життя бійцю з надважким пораненням шиї упродовж 10 годин до моменту евакуації. 

Сьогодні зони вогневого ураження противника можуть сягати 10–15 кілометрів у глибину. Будь-яка евакуація — це високий ризик. Саме тому поспішні рішення інколи створюють більше загроз, ніж контрольована стабілізація стану пораненого на місці.

Підвищення рівня підготовки особового складу з тактичної медицини дозволяє не лише рятувати життя, а й ухвалювати зважені рішення щодо доцільності та терміновості евакуації. Чітке розуміння стану пораненого, правильна оцінка ризиків і злагоджені дії підрозділу — це ті фактори, які безпосередньо впливають на виживання в сучасних умовах війни.

«Всіх бійців реально навчати цього. Але це не так, що раз показали їм – і вони це вміють протягом всього життя. Спочатку їх готують до цього на БКБП, а потім задача підрозділів – підтримувати високий рівень навченості особового складу. Бо це навичка, а якщо ти не працюєш над нею, не повторюєш, то вона забувається»