Популярні
Сучасна архітектура морської безпеки в регіоні Балтійського моря та за його межами нерозривно пов’язана з розвитком високоточного ракетного озброєння, яке здатне забезпечити ефективне стримування в умовах складного географічного ландшафту та інтенсивної радіоелектронної протидії. Однією з країн, яка зуміла створити серйозний щит для захисту Балтії та перекриття шляхів, є Швеція та її протикорабельні ракети RBS15.
Наприкінці 1970-х років роль основного протикорабельного засобу шведських ВПС виконувала ракета RB 04E. У 1978 році компанія Saab ініціювала проєкт під назвою «RB 04 Turbo».
Концепція передбачала використання перевіреної конструкції RB 04: розробники планували зберегти її носову (зокрема бойову) частину, проте докорінно оновити хвостову частину. Для цього додали нове крило та замінили ракетний двигун на турбореактивний. Таке рішення дозволило запускати ракету з наземних та корабельних платформ за допомогою стартових прискорювачів.
Шведське управління оборонної техніки (FMV) спочатку скептично сприйняло вітчизняну розробку. Відомство відкинуло пропозицію Saab, вважаючи її технічно слабшою за американську ракету Harpoon, яка на той час уже стала стандартом для багатьох країн НАТО. Морське командування Швеції протягом тривалого часу активно лобіювало закупівлю саме американської системи.
Ситуацію врятував керівник проєкту в Saab Ганс Аліндер. Під його проводом фахівці повністю переробили пропозицію: інженери вивели характеристики ракети на рівень, що перевершував Harpoon за дальністю та завадостійкістю. Щоб підкреслити створення принципово нової зброї, а не простої модифікації, назву змінили на RBS15. У липні 1979 року, в останній момент, уряд Швеції відмовився від купівлі Harpoon і підписав контракт із Saab на розробку національної системи.
Завдяки «рекордно короткому» часу розробки випробування системи на ракетному катері HSwMS Piteå розпочали вже у 1983 році. У червні 1984-го флот отримав перші зразки, а в 1985 році ракети офіційно поповнили арсенал під назвою Rb 15.
Цікавим, але нереалізованим етапом історії стала спроба створити версію для підводних човнів. План передбачав, що субмарини типу Västergötland отримають по чотири вертикальні пускові установки для RBS15 у подовженому корпусі. Проте проєкт скасували через бюджетні обмеження та невідповідність тогочасній доктрині використання підводного флоту.
Хоча флот отримав перші ракети у 1985 році, справжній вихід системи на багатодоменний рівень відбувся у 1989-му. Саме тоді Повітряні сили Швеції прийняли на озброєння авіаційну версію RBS15F. Замовлення на цей варіант видали ще у червні 1982 року, а випробування проводили паралельно з корабельною версією.
Фахівці адаптували RBS15F для запуску з винищувачів-бомбардувальників AJS 37 Viggen. Головна конструктивна зміна полягала у відсутності стартових прискорювачів: висока швидкість літака-носія забезпечувала необхідний набігаючий потік повітря для запуску турбореактивного двигуна одразу після скидання. Це дозволило зменшити вагу ракети до 600 кг, що значно полегшило її інтеграцію на авіаційні платформи.
Стратегічно поява RBS15F означала створення «зовнішнього щита» оборони. Тепер шведська авіація могла завдавати ударів по кораблях супротивника на значних відстанях, діючи поза зоною ППО ворожих ордерів.
Це дозволяло знищувати загрозу ще на підходах, задовго до того, як ворог наблизиться до шведського узбережжя.
RBS15K — це версія перенесення ракетної системи з кораблів на колісні шасі. Ще у 1970-х роках розглядалася концепція під назвою SKA, де літера «K» означала береговий варіант. Уже в 1974 році було здійснено пуск макета ракети з транспортно-пускового контейнера, встановленого на вантажівці.
На кожній пусковій машині передбачалося розміщення чотирьох ракет у контейнерах. При цьому функції управління, а також апаратура ракетного комплексу розміщувалися в окремому командному модулі на іншій машині. Таким чином, навіть базова конфігурація з двох транспортних засобів — командної машини та пускової установки — разом із кабельним з’єднанням утворювала мінімальний береговий ракетний комплекс.
До однієї командної машини могли підключатися від однієї до трьох пускових установок. Водночас у такій конфігурації підрозділ не мав власних засобів виявлення та супроводу цілей. Цілевказання повинно було надходити або від власних розвідувальних засобів, або від зовнішніх джерел — у вигляді координат цілі чи принаймні напрямку на неї.
У спрощеному режимі окрема пускова установка могла діяти автономно, здійснюючи пуск ракет без підключення до командної машини. У 1988 році компанія Saab Bofors Dynamics (на той момент відповідні структури Saab/Bofors) поставила дослідний зразок такого підрозділу. Станом на 1989 рік тривали обговорення щодо остаточного вигляду берегового ракетного комплексу та можливості його фінансування в межах бюджету ВМС Швеції. Пізніше ця система була прийнята на озброєння та використовується ВМС Швеції й донині.
Попри стрімке прийняття на озброєння та посилення ролі ракети у Збройних силах Швеції, компанія Saab уже в 1994 році підписала контракт на розробку наступного покоління — RBS15 Mk2. Ця модернізація не ставила за мету радикальне збільшення дальності (вона лишилася на рівні 70+ км), натомість фахівці зосередилися на якості наведення та живучості боєприпасу.
У межах цифровізації ракета отримала новий потужний обчислювальний комплекс, що дозволило впровадити складні алгоритми фільтрації морських завад. Завдяки цьому система наведення почала значно краще розрізняти цілі, ефективно відсікаючи дипольні відбивачі та інші хибні сигнали.
Задля підвищення скритності інженери ширше використали радіопоглинаючі матеріали, суттєво знизивши радіолокаційну помітність, а також модернізували екранування двигуна для зменшення теплового (інфрачервоного) сліду.
Окремим досягненням стало нове програмне забезпечення, яке забезпечило виняткову гнучкість траєкторії. Тепер оператори могли програмувати складні тривимірні маршрути з численними точками повороту. Це дозволило ракеті майстерно оминати острови та елементи рельєфу, атакуючи ворожий корабель із найбільш неочікуваного напрямку.
Наступний етап став амбітнішим за попередні спроби модернізації — ракети довели до версії Mk3. Фахівці створили RBS15 Mk3 як глибоку модернізацію моделі Mk2. Головна мета оновлення — розширення дальності, підвищення точності та можливість ураження наземних цілей.
Шведська та німецька сторони спільно розробили цю версію ракети. Головними розробниками виступили Saab Bofors Dynamics та Diehl BGT Defence. У межах двосторонньої кооперації партнери не лише підвищили бойові можливості зброї, а й забезпечили сучасним озброєнням Військово-морські сили Німеччини.
У вересні 2005 року Швеція та Німеччина підписали контракт на розробку та закупівлю цих протикорабельних ракет. Угода передбачала оснащення ними нових німецьких корветів проєкту Braunschweig. Випробування модернізованої ракети успішно пройшли у жовтні 2008 року на полігоні Міністерства оборони Швеції. У грудні того ж року на території Німеччини зібрали перший зразок.
Постачання ракет розпочали значно пізніше — у 2011 році. Початкової оперативної готовності у складі німецьких ВМС досягли вже після повної інтеграції систем на корвети. Щодо Швеції, то Міністерство оборони та компанія Saab підписали контракт для власних збройних сил у листопаді 2007 року. Документ передбачав оснащення ракетами корветів типу Visby.
Поступові конструктивні зміни дозволили збільшити стартову масу ракети приблизно до 800 кг, а також суттєво розширити дальність польоту — до 200 км.
Розробники значно вдосконалили бортову електроніку. Ракета отримала сучасну інерціальну навігаційну систему з GPS-корекцією, радіолокаційний висотомір нового покоління та нову активну головку самонаведення Ku-діапазону. За заявами виробника, ракета реалізує принцип «вистрілив і забув» та використовує алгоритми розпізнавання і класифікації цілей.
Порівняно з версією Mk2, нова модифікація демонструє значно вищу стійкість до засобів радіоелектронної боротьби. Зокрема, вона ефективно ігнорує хибні цілі та імпульсні перешкоди. Важливою особливістю стало впровадження можливості програмувати групове застосування: кілька ракет можуть координовано атакувати одну ціль із різних напрямків. Такий підхід, особливо під час залпового пуску з однієї платформи, суттєво підвищує ймовірність прориву корабельної ППО противника.
Дальність польоту зросла завдяки застосуванню нового турбореактивного двигуна французької розробки Microturbo TRI 60-5 (компанія Safran). Німецька сторона також відіграла важливу роль у вдосконаленні бойової частини.
Зокрема, компанія TDW розробила нову проникаючу осколково-фугасну бойову частину, що підвищило ефективність ураження морських об’єктів. Двигун із багатоступеневим осьовим компресором забезпечує тягу на рівні 3,5–4,4 кН. Це гарантує стабільну роботу силової установки на всіх етапах польоту — від маршової ділянки до маневрування на малій висоті.
Справжнім проривом для сімейства стала модернізація RBS15 Mk4 (відома як Gungnir). Це не просто чергове покращення, а перехід на принципово новий технологічний рівень. Компанія Saab, попри обмежену кількість оприлюднених деталей, заявляє про максимальну дальність ракети понад 300 км.
Новинка отримає активну радіолокаційну головку самонаведення J-діапазону, удосконалену інерціальну навігаційну систему з високою стійкістю до РЕБ, GPS-корекцію та новий бортовий обчислювальний комплекс. Останній забезпечує складніші профілі польоту та адаптивний вибір траєкторії в режимі реального часу.
Міністерство оборони Швеції офіційно оголосило замовлення на розробку цієї версії у березні 2017 року. Програма охоплює період 2017–2026 років із виходом на початкову оперативну готовність у середині десятиліття. Хоча проєкт залишається закритим і залежить від темпів випробувань, Saab прагне максимально прискорити роботи через стабільний попит, адже сьогодні ракети сімейства RBS15 використовують близько десяти країн світу.
Розробники планують зробити RBS15 Mk4 універсальною у застосуванні. Її інтегрують до складу берегових ракетних комплексів, авіаційних платформ (зокрема винищувачів Saab JAS 39 Gripen E), а також надводних кораблів — від корветів типу Visby до перспективних платформ наступного покоління ВМС Швеції.
Протикорабельна ракета RBS15 — це керована ракета з активною радіолокаційною головкою самонаведення, оснащена турбореактивним двигуном і фугасно-напівбронебійною бойовою частиною.
Для запуску з наземних і корабельних пускових установок вона використовує два твердопаливні стартові прискорювачі, закріплені по боках симетричного корпусу з обтічним загостреним носом і скошеною кормовою частиною. За габаритами та масою ракета загалом зіставна з попередніми шведськими зразками, однак має суттєво вдосконалену аеродинамічну схему.
Конструктивно ракета оснащена чотирма передніми керуючими поверхнями типу «канард» дельтоподібної форми, розташованими одразу за носовою частиною у вертикальній і горизонтальній площинах.
У хвостовій частині розміщені чотири основні дельтоподібні крила з керуючими поверхнями. Керування по тангажу та курсу здійснюється за допомогою передніх канардів, тоді як стабілізація і додаткове керування забезпечуються хвостовими аеродинамічними поверхнями.
Ракета конструктивно поділяється на чотири основні секції. У носовій частині розміщена головка самонаведення. Далі знаходиться відсік керування з приводами рулів, системами електроживлення, автопілотом, радіовисотоміром і бортовим обчислювальним комплексом. У центральній частині розташована бойова частина разом із підривачем і запобіжно-виконавчим механізмом. Позаду неї знаходиться паливний бак і турбореактивний двигун, встановлений у хвостовій частині, навколо якої розміщені крила.
Під фюзеляжем розташований повітрозабірник двигуна, вхід якого винесений уперед відносно передньої крайки крил.
Загальні характеристики ракети: довжина — близько 4,35 м, діаметр корпусу — 0,5 м, розмах крил — близько 1,4 м, стартова маса — приблизно 600 кг (для ранніх версій). Бойова частина масою близько 200 кг є напівбронебійною фугасною та оснащена підривачем із затримкою, що забезпечує підрив після проникнення всередину корпусу корабля для максимізації ураження.
Ракета здатна досягати крейсерської швидкості близько 0,9 Маха протягом кількох секунд після запуску (зазвичай у межах 5 секунд). Час розгону залежить від типу носія — корабельного, наземного чи авіаційного, — оскільки схема старту і робота силової установки відрізняються.
Профіль польоту ракети визначається напрямком атаки та дальністю до цілі. На початковій ділянці вона рухається на відносно більшій висоті, після чого знижується до режиму маловисотного польоту (sea-skimming), щоб залишатися поза радіогоризонтом ворожих радіолокаційних станцій і зменшити ймовірність виявлення.
Пошук цілі здійснюється активною радіолокаційною головкою самонаведення шляхом сканування у горизонтальній площині. Обробка сигналів включає фільтрацію та селекцію відбитого сигналу в кількох діапазонах дальності, що дозволяє відсікати перешкоди та хибні цілі. Після захоплення цілі ракета переходить на мінімальну висоту польоту та виконує атаку з урахуванням оптимальної точки ураження (зазвичай у районі ватерлінії для максимізації пошкоджень корабля).
Максимальна дальність для ранніх версій ракети становить понад 70 км. Водночас окремі джерела вказують на показники у межах 90–100 км, зокрема для авіаційної версії RBS15F, яка має дещо кращі енергетичні характеристики завдяки умовам пуску з літака.
Поява протикорабельних ракет RBS15 в Україні відбулася доволі неочікувано та без значного розголосу. Зокрема, у відео Військово-морських сил Збройних сил України, опублікованому 6 квітня 2026 року, було помічено ракетний комплекс, візуально схожий на шведську берегову систему з ракетами RBS15.
Ідентифікація, проведена телеграм-каналом «Водограй», свідчить про можливу наявність у складі українських сил саме цього комплексу. Серед характерних ознак пускової установки відзначаються конструкція кабіни, компонування апаратного відсіку та форма транспортно-пускових контейнерів, що, на думку авторів, відповідає саме системі RBS15. Додатковим аргументом на користь цієї версії є наявність двох стартових твердопаливних прискорювачів, розташованих по боках ракети, що є типовою особливістю цього комплексу.
Водночас інші деталі наразі офіційно не розкриваються. У згаданому відео також згадувалася бойова робота по платформі «Севаш», яку використовують російські військові. Сам запис, за наявною інформацією, зробили 12 березня 2025 року.
Варто нагадати, що про передачу Україні шведських протикорабельних ракет вперше заявляли ще у 2022 році. Відтоді публічно підтверджувалася наявність лише одного типу — легких RBS-17.
Німеччина посідає особливе місце в екосистемі RBS15, виступаючи не просто покупцем, а стратегічним партнером у розробці та виробництві. Співпраця між шведською компанією Saab та німецькою Diehl Defence розпочалася ще в 1990-х роках, коли виникла ідея створення версії Mk3, що відповідала б жорстким стандартам НАТО та вимогам німецького флоту.
Це партнерство дозволило RBS15 вийти на ринок як «німецько-шведський» продукт, що суттєво полегшило її просування серед європейських країн та союзників по Альянсу. У 2005 році німецьке оборонне закупівельне відомство (BWB) підписало контракт на озброєння нових корветів типу Braunschweig (K130) ракетами RBS15 Mk3.
Вибір RBS15 Mk3 для німецького флоту зумовило скасування програми Polyphem-S — ракети з волоконно-оптичним наведенням, яка мала меншу дальність та не відповідала вимогам щодо ураження наземних цілей у прибережній зоні.
RBS15 Mk3 заповнила цю нішу, запропонувавши дальність 250 кілометрів та здатність атакувати стаціонарні об’єкти на суходолі, що було критично для операцій у прибережних водах. Першу партію з 30 ракет виготовили в період з 2011 по 2015 роки за контрактом вартістю близько 46 мільйонів доларів. Згодом, у 2016 році, Німеччина реалізувала опціон на додаткові 24 ракети.
У вересні 2020 року Німеччина підтвердила свій довгостроковий вибір системи, підписавши через Diehl Defence масштабний контракт із Saab на суму 1,7 мільярда шведських крон на поставку ракет для другої серії корветів типу Braunschweig. Поставки за цим контрактом розраховані на 2022–2026 роки.
Німецький флот також активно тестує систему: у 2022 році корвет Oldenburg успішно здійснив випробувальні пуски як по морських, так і по наземних цілях, підтвердивши високу точність інтегрованої системи навігації INS/GPS. Співпраця з Diehl також гарантує, що бойова частина ракети, яку розробило німецьке підприємство TDW, відповідає найвищим вимогам щодо пробиття та безпеки при зберіганні.
Польща стала ключовим оператором RBS15 на східному фланзі НАТО, обравши цю систему для кардинального оновлення своїх надводних спроможностей. Співпраця розпочалася у 2006 році, коли Міністерство оборони Польщі підписало контракт на суму 110 мільйонів євро на закупівлю 36 ракет RBS15 Mk3.
Цю зброю призначили для модернізації трьох ракетних катерів типу Orkan, які складають основу польського ударного флоту в Балтійському морі. До моменту повної інтеграції новітніх Mk3 польські кораблі тимчасово несли ракети версії Mk2, що дозволило екіпажам пройти необхідну підготовку.
Процес інтеграції RBS15 Mk3 на польські кораблі завершили у 2014 році після серії успішних випробувань у співпраці з компанією Thales Naval Netherlands, яка відповідала за системи управління боєм.
У 2015 році головний корабель типу Orkan успішно пройшов морські приймальні випробування з повним боєкомплектом із восьми ракет, продемонструвавши здатність Польщі проєктувати силу на відстань понад 200 кілометрів.
Крім самої закупівлі, Польща зробила ставку на промислове партнерство: Saab підписав угоду про співпрацю з польськими компаніями MESKO та BUMAR (частина PGZ), що передбачає створення центру обслуговування та підтримки ракет у місті Скаржисько-Каменна.
Майбутнє польського флоту нерозривно пов’язане з RBS15 через програму будівництва трьох фрегатів типу Miecznik (проєкт на базі британського Arrowhead 140). Згідно з планами, ці кораблі (Wicher, Burza, Huragan) матимуть можливість нести до 16 пускових установок для ракет RBS15, що забезпечить їм домінування в акваторії Балтійського моря.
Хоча польське командування ще обговорює остаточне рішення щодо версії (Mk3 чи Mk4 Gungnir), воно підкреслює: інфраструктура кораблів буде повністю готова до обох варіантів. Це дозволить Польщі мати уніфікований арсенал протикорабельної зброї, що суттєво спрощує логістику та навчання персоналу.
Важливо також зауважити, що попри закупівлю норвезьких ракет NSM для берегових дивізіонів, RBS15 залишається пріоритетним вибором для корабельних платформ.
Фінляндія має одну з найтриваліших історій експлуатації RBS15 за межами Швеції: тут ракета отримала національне позначення MTO 85 (Meritorjuntaohjus 1985).
Протягом десятиліть фінська морська доктрина ґрунтувалася на захисті архіпелагу, де RBS15 слугувала ідеальним інструментом завдяки високій селективності головки самонаведення. Система майстерно ідентифікувала цілі серед тисяч островів та скель. Фінляндія розгортала версії Mk2 на ракетних катерах типу Rauma та Hamina, а також на мобільних установках на шасі вантажівок Sisu.
У 2000-х роках фінські ракети пройшли глибоку модернізацію до стандарту MTO 85M (відповідник Mk2 з елементами Mk3).
Оновлення передбачало інтеграцію GPS у навігаційну систему та покращення алгоритмів подолання радіоелектронних перешкод.
Проте у 2018 році Фінляндія прийняла несподіване рішення — обрати ізраїльську систему Gabriel V (позначення PTO 2020) як наступний основний тип протикорабельного озброєння.
Незважаючи на цей стратегічний поворот, RBS15 залишатиметься в строю фінського флоту до кінця 2020-х років. Зокрема, ракетні катери типу Rauma продовжуватимуть нести MTO 85M до моменту виведення з експлуатації. Згодом їхні завдання візьмуть на себе нові фрегати типу Pohjanmaa, озброєні Gabriel V.
Історія RBS15 у Хорватії — унікальна, оскільки вона нерозривно пов’язана з розпадом Югославії та боротьбою країни за незалежність. Наприкінці 1980-х років Югославія закупила у Швеції партію ракет RBS15 Mk1 для своїх нових ракетних катерів.
Під час розпаду держави хорватські сили захопили ці ракети, перетворивши їх на основу протикорабельної оборони молодої республіки. Протягом 1990-х років Хорватія успішно інтегрувала системи у свої катери типу Kralj та RTOP-42, проте після війни постала серйозна проблема з їхнім технічним обслуговуванням через брак офіційної підтримки від Saab.
Ситуація змінилася у 2014 році, коли хорватський уряд, усвідомлюючи важливість морського стримування в Адріатиці, схвалив програму капітального ремонту та обмеженої модернізації 20 ракет RBS15 Mk1. Роботи проводили фахівці хорватських збройних сил за обмеженої технічної підтримки виробника.
На сьогодні Хорватія експлуатує близько 48 ракет версії Mk1, які розміщуються на п’яти ракетних катерах та трьох мобільних берегових батареях (MOL) на базі вантажівок Tatra.
Модернізація дозволила збільшити дальність польоту цих ракет до 90–100 кілометрів та покращити їхню стійкість до засобів РЕБ.
Під час міжнародної виставки ASDA 2025 компанія Saab запропонувала Хорватії проєкт переходу на сучасні RBS15 Mk3. Така пропозиція включає не лише поставку нових ракет із дальністю понад 200 кілометрів, а й повну інтеграцію в наявну систему управління вогнем.
Таїланд став ключовим замовником RBS15 у Південно-Східній Азії, що стало логічним продовженням стратегічного партнерства зі Швецією. Вибір зроблений у межах масштабного пакета модернізації збройних сил, який включав придбання винищувачів JAS 39 Gripen та літаків дальнього радіолокаційного виявлення Erieye.
Для Королівських ПС Таїланду ракета RBS15F стала головним інструментом стримування на морі, забезпечуючи можливість нанесення авіаударів по кораблях противника на великих дистанціях.
Винищувачі Gripen, що базуються в Сураттхані, здатні нести по дві такі ракети, що робить Таїланд єдиною країною в регіоні з настільки потужним авіаційним протикорабельним компонентом.
У серпні 2025 року Таїланд підтвердив свій намір закупити нову партію винищувачів Gripen E/F, що фактично означає перехід на ракети версії Mk4 Gungnir у довгостроковій перспективі.
Алжир став одним із найбільш значущих експортних замовників RBS15 Mk3 за межами Європи.
У березні 2012 року уряд Алжиру підписав контракт вартістю 2,17 мільярда євро з німецьким консорціумом TKMS на будівництво двох фрегатів проєкту MEKO A-200AN (тип Erradii).
Вибір озброєння для цих кораблів надзвичайно амбітним: замість стандартних восьми ракет кожен алжирський фрегат отримав 16 пускових установок для RBS15 Mk3.
Загальний обсяг закупівлі оцінюється у 65 ракет.
Болгарія розпочала інтеграцію RBS15 Mk3 як відповідь на радикальну зміну безпекової ситуації у Чорному морі після 2014 року. У серпні 2022 року болгарський уряд прийняв рішення закупити ракети версії Mk3 для озброєння двох нових багатоцільових патрульних кораблів (MMPV 90) типу Hrabri.
Перший корабель, Hrabri, спущений на воду та успішно пройшов морські випробування у листопаді 2025 року, офіційно піднявши болгарський прапор у грудні того ж року. Кожен корабель цього типу несе по дві подвійні пускові установки для RBS15 Mk3.
Підтримати нас можна через:
Приват: 5169 3351 0164 7408 PayPal - [email protected] Стати нашим патроном за лінком ⬇
Підпишіться на розсилку наших новин
або на наш Телеграм-канал
Дякуємо!
ви підписалися на розсилку наших новин
