Звіт «Чи готові США до війни з Китаєм» містить детальну оцінку готовності США до війни з Китаєм та ключових викликів, проведену Центром стратегічних і міжнародних досліджень (Center for Strategic and International Studies — CSIS). У цьому матеріалі ми спробуємо дати короткий виклад цього звіту.

Проблематика

Як відзначають автори дослідження, попри прогрес у нарощуванні оборонного виробництва, американські військові можуть зіткнутися із серйозними труднощами у разі затяжної війни з Китаєм.

Головні проблеми — нестача далекобійних боєприпасів, систем протиповітряної оборони та перехоплювачів, а також недостатня кількість безпілотних повітряних, підводних і надводних платформ. Ще складнішим для США може стати сценарій одночасного стримування або ведення війни на двох фронтах — в Індо-Тихоокеанському регіоні та Європі.

При цьому швидких шляхів для усунення цих проблем немає. Виробничі строки для окремих критично важливих боєприпасів становлять три-чотири роки. Це стосується, зокрема, ракет SM-3 IIA, SM-6, SM-3 IB, JASSM і Tomahawk. Нещодавнє нарощування виробництва Пентагоном оцінюється як корисне, але недостатнє.

Автори наголошують на потребі довгострокових багаторічних контрактів, фінансування інфраструктури, підтримання готовності літаків і кораблів, а також швидкого виробництва поєднання дорогих високотехнологічних і дешевших масових засобів у межах концепції Hellscape для Індо-Тихоокеанського регіону.

Окремо дослідники наголошують на потребі збільшити військову допомогу Тайваню. За оцінками, черга невиконаних американських поставок Тайваню становить приблизно 32 млрд доларів. До неї входять, зокрема, берегові протикорабельні комплекси Harpoon, системи NASAMS, перехоплювачі PAC-3 MSE та дрони Altius.

Порожні склади та зношені кораблі

Операція «Епічна лють» загострила дискусію про те, наскільки війна з Іраном вплинула на готовність США до можливого конфлікту з Китаєм. Частина оцінок стверджує, що США витратили таку кількість боєприпасів, що це ускладнило б виконання планів оборони Тайваню в разі китайського вторгнення найближчим часом. Натомість окремі американські посадовці запевняли, що США мають достатні запаси боєприпасів для захисту власної території та виконання будь-яких військових операцій.

Дослідження порушує два головні питання: які військові спроможності потрібні США для протидії Китаю та як війна з Іраном вплинула на ці потреби.

Перший ключовий висновок полягає в тому, що дефіцит боєприпасів для затяжного конфлікту з Китаєм існував задовго до операції «Епічна лють». Війна з Іраном лише створила додаткові ризики через значне використання далекобійних ракет Tomahawk і JASSM, а також перехоплювачів Patriot і THAAD.

Footage of 21 Tomahawk cruise missiles headed towards Tehran this morning. pic.twitter.com/CYyJNjbICb

— OSINTtechnical (@Osinttechnical) February 28, 2026

Другий висновок полягає в тому, що проблема не обмежується лише боєприпасами. Важливим питанням є оборона баз. Іранські ракетні та дронові удари по американських базах і цивільній інфраструктурі на Близькому Сході показали, що Китай може застосувати подібний підхід в Індо-Тихоокеанському регіоні. Американські бази в Японії, на Філіппінах, Гуамі та інших місцях залишаються вразливими до ударів китайських ракет і дронів. Окрім того, існує проблема готовності та обслуговування літаків і кораблів, які активно використовувалися у війнах та операціях останніх років.

Американські системи озброєння під час війни з Іраном показали високу ефективність. Tomahawk застосовували для ураження іранських радарів, командних центрів, ракетних позицій та інших цілей. Також використовували ATACMS, GMLRS і PrSM. За словами голови Об’єднаного комітету начальників штабів генерала Дена Кейна, артилерійські сили США вперше застосували Precision Strike Missile у бойових умовах і використовували ATACMS для потоплення кількох кораблів, зокрема підводного човна.

Однак головна проблема полягає в тому, що запаси далекобійних наступальних боєприпасів були низькими ще до війни з Іраном. Під час операції США суттєво витратили запаси Tomahawk і JASSM, що створило ризики для можливого конфлікту з Китаєм або інших непередбачених ситуацій.

Запаси боєприпасів протиповітряної оборони також були обмеженими ще до війни. У 2025 році США за кілька днів операцій проти Ірану випустили понад чверть усіх своїх перехоплювачів THAAD. У війні 2026 року, за оцінками дослідників, могла бути витрачена понад половина довоєнних запасів перехоплювачів THAAD, SM-3 і Patriot.

Окремо підкреслюється, що THAAD залежить від радара AN/TPY-2. Якщо такий радар пошкоджений, батарея THAAD не може працювати, адже саме він забезпечує виявлення, супровід і передачу даних для перехоплювачів. В армії США є лише вісім батарей THAAD, розосереджених між Близьким Сходом та Індо-Тихоокеанським регіоном.

Виробничі строки для поповнення запасів залишаються тривалими. SM-3 IIA потребує понад чотири роки від укладання контракту до першої поставки. THAAD, SM-6, SM-3 IB, PrSM, Tomahawk і JASSM потребують близько трьох років. PAC-3 MSE — понад два роки. Додаткові інвестиції у заводи для збільшення виробництва можуть потребувати ще 18–24 місяців.

Війна з Іраном також показала проблеми з готовністю літаків і кораблів. США направили понад чверть розгорнутого надводного флоту ВМС до Західної півкулі для операції у Венесуелі, а потім використали понад 40% розгорнутих кораблів для операцій проти Ірану у 2026 році. Такий темп спричинив значне зношення. Зокрема, авіаносець Gerald R. Ford мав серйозні проблеми з обслуговуванням, зокрема пожежу в головній пральні, після чого корабель перемістили на базу на Криті для ремонту.

Китайський виклик

Китай швидко модернізує збройні сили в усіх ключових сферах — на суходолі, у повітрі, на морі, у космосі, у кіберпросторі та у ядерній сфері. Китайська оборонна промисловість виробляє кораблі, літаки, танки та інші системи озброєння у великих кількостях, а також інвестує у штучний інтелект, квантові технології та інші технології військового призначення.

У кількох воєнних іграх CSIS американські військові вичерпували запаси деяких типів далекобійних ракет протягом першого тижня конфлікту за Тайвань.

Тайвань, за цими сценаріями, також витратить увесь запас протикорабельних крилатих ракет за тиждень. Дослідники зазначають, що без далекобійної зброї підтримувати бойові дії було б неможливо, оскільки китайська оборона на ранніх етапах війни ускладнила б наближення американських літаків і кораблів для застосування боєприпасів малої дальності.

Американська передова присутність в Індо-Тихоокеанському регіоні зосереджена в Японії, Південній Кореї, на Філіппінах і Гуамі. У Південній Кореї США мають близько 20 тис. військовослужбовців армії, на Окінаві — близько 20 тис. морських піхотинців, ще 9 тис. — на Гуамі та в межах ротацій в Австралії.

Сьомий флот США, що базується в Йокосуці, зазвичай має 50–70 надводних кораблів і підводних човнів. Повітряна присутність охоплює винищувальні ескадрильї на авіабазах Кадена та Місава, а також інші літаки в Південній Кореї, Японії та інших місцях.

Ці сили, за оцінкою авторів дослідження, вразливі до китайських дронів, крилатих, балістичних і гіперзвукових ракет. Повітряні сили США розробили концепцію гнучкого бойового застосування, яка передбачає дію авіації з розосереджених і швидко підготовлених локацій.

Проте, як зазначає дослідження, американські сили все ще недостатньо розосереджені й потребують захищених паливних сховищ, бункерів для боєприпасів, укриттів для літаків та активних засобів оборони.

За межами Hellscape

Концепція Hellscape передбачає сповільнення китайського вторгнення на Тайвань за допомогою великої кількості безпілотних систем та інших засобів. За словами командувача Індо-Тихоокеанського командування США адмірала Семюела Папаро, ідея полягає в тому, щоб перетворити Тайванську протоку на «безпілотний пекельний пейзаж» і зробити її максимально складною для дій противника протягом місяця, вигравши час для подальших дій.

Задум передбачає масове використання БПЛА, безпілотних підводних апаратів, безпілотних надводних апаратів та інших систем для розвідки, цілевказання, радіоелектронної боротьби, мінування й ударів по кораблях, літаках, підводних платформах, системах ППО, ракетних шахтах та інших об’єктах Народно-визвольної армії Китаю.

Концепція потребує поєднання дешевих витратних систем і дорожчих платформ, зокрема висотних БПЛА великої тривалості польоту, баражувальних боєприпасів і ударних дронів, які можуть запускатися з кораблів, підводних човнів, літаків і суші.

У сценарії вторгнення Народно-визвольна армія Китаю, ймовірно, спробує перекинути війська, озброєння й матеріальні засоби на Тайвань або іншу територію через морський десант, повітряний штурм, повітряно-десантні висадки або поєднання цих способів.

Важливу роль у такій операції могли б відігравати китайські кораблі, підводні човни, літаки, ракети, далекобійні засоби ураження та інші системи, підтримані кібер-, космічними й протиповітряними спроможностями.

Для протидії такому сценарію США, Тайвань та їхні союзники мають швидко переміщуватися, максимально використовувати маневр і заздалегідь розмістити платформи та боєприпаси.

Якщо США вирішать прямо втрутитися, їм, імовірно, потрібно буде діяти впродовж годин або днів, щоб не допустити швидкого захоплення території. Це потребує завчасного розміщення достатньої кількості бомбардувальників в Австралії та на Алясці, укріплення укриттів для літаків, створення активної протиракетної оборони та накопичення пального, запасних частин, боєприпасів і матеріальних засобів.

Другий компонент — швидке ураження центру ваги сил вторгнення. Для сценарію з Китаєм це означає виявлення високопріоритетних цілей, зокрема кораблів і літаків Народно-визвольної армії Китаю, які перевозять війська, озброєння й техніку; швидке передавання інформації від сенсорів до засобів ураження; а також точне знищення цілей, необхідних для вторгнення. Серед ключових цілей — кораблі, транспортні гелікоптери, літаки, системи ППО, артилерія та командні центри Народно-визвольної армії Китаю.

Критично важливі спроможності для протидії Китаю

Дослідники визначають п’ять головних пріоритетів для протидії Китаю. Перший — поєднання підводних спроможностей, зокрема атомних підводних човнів класу Virginia та дешевших безпілотних підводних і надводних апаратів.

У воєнних іграх CSIS американські підводні човни завдавали значних втрат китайським десантним кораблям, кораблям супроводу та суднам логістики. Водночас виробництво підводних човнів у США відстає від потреб: замість цільових двох човнів на рік фактично виробляється близько 1,2.

Сполучені Штати також мають наростити закупівлю дешевших безпілотних підводних і надводних апаратів, здатних діяти в умовах придушення зв’язку та GPS. Такі системи можуть виконувати завдання з мінування, розвідки, радіоелектронної боротьби та ураження підводних і надводних платформ Народно-визвольної армії Китаю. Тайвань та інші партнери США в регіоні також потребують таких спроможностей, зокрема власного виробництва.

Другий пріоритет — поєднання пілотованих і безпілотних повітряних систем. Велика кількість дешевих дронів потрібна для розвідки, спостереження та рекогностування, оцінки результатів ударів, логістики, РЕБ та ураження цілей.

За оцінками CSIS, Україна у 2026 році може виробляти 600–800 тис. FPV-дронів на місяць і використовувати 350–550 тис. Росія — виробляти 250–300 тис. FPV-дронів і використовувати 200–300 тис. на місяць. Окрему увагу також необхідно приділити дронам-перехоплювачам, далекобійним дронам і морським дронам.

При цьому стаття наголошує, що самих дронів недостатньо. США й союзникам потрібні бомбардувальники та винищувачі, зокрема B-21, B-2, B-1B, B-52H і F-35. Винищувальна авіація, ймовірно, відіграватиме велику роль у конфлікті з Китаєм після того, як запаси далекобійних ракет вичерпаються.

Однак залежність пілотованих літальних апаратів від наземних баз та надводних кораблів, що перебувають у межах досяжності тисяч ворожих ракет, залишається проблематичною, особливо в конфлікті проти Китаю.

Також США мають прискорити розробку взаємодії пілотованих і безпілотних платформ та спільних бойових літальних апаратів, зокрема YFQ-42A і YFQ-44A.

Третій пріоритет — далекобійні високоточні ракети. За оцінками аналітиків, протягом першого тижня конфлікту за Тайвань США можуть використати 450–1000 LRASM, 3500–4000 JASSM-ER, 3000–5000 JASSM, 400–600 SM-6, 400–1000 Tomahawk, 250–400 PrSM і 400–800 Harpoon.

Витрати боєприпасів у затяжному конфлікті, ймовірно, будуть високими, а традиційні LRASM та JASSM коштують близько 2,5–3 млн доларів за ракету. Через це США потрібно нарощувати виробництво дешевших далекобійних боєприпасів, зокрема за програмою Extended Range Attack Munition (ERAM), орієнтовна вартість якої становить 250 тис. доларів.

Четвертий пріоритет — протиповітряна оборона, зокрема проти дронів, крилатих, балістичних і гіперзвукових ракет. Серед необхідних рішень визначаються високопотужні мікрохвильові системи, системи спрямованої енергії, дешеві перехоплювачі, обробка даних із використанням штучного інтелекту, активні й пасивні сенсори, мобільні ЗРК, дрони-перехоплювачі, приманки, пасивна оборона й гарматні системи проти дронів.

П’ятий пріоритет — додаткові спроможності, включно з управлінням і контролем у всіх доменах, програмним забезпеченням на основі штучного інтелекту, космічними, протикосмічними, кібер- та РЕБ-засобами.

Термінові кроки

У висновку автори наголошують на необхідності США повністю фінансувати багаторічні контракти на критично важливі боєприпаси, підтримувати готовність літаків і кораблів, посилити оборону баз в Індо-Тихоокеанському регіоні та створити президентську ініціативу для національної індустріалізації.

Водночас адміністрація Трампа вже заявила про намір відновити «арсенал свободи» і перевести американську оборонно-промислову базу на рейки воєнного часу. Зокрема, заступник міністра Стів Файнберг створив у 2025 році Раду прискорення виробництва боєприпасів для збільшення виробництва низки боєприпасів — від перехоплювачів Patriot до LRASM. Також адміністрація намагалася реформувати повільну систему закупівель, зменшити регуляторні обмеження й активніше залучати приватний сектор.

Окремо наголошується на проблемі залежності від Китаю у сфері критичних мінералів, важливих для оборонної промисловості. США вже накопичують критичні мінерали в межах проєкту Vault та укладають угоди про частки у стратегічних мінеральних активах з іншими країнами, зокрема з Демократичною Республікою Конго, про доступ до видобувних проєктів.

Однак, на думку дослідників, цих зусиль недостатньо для Індо-Тихоокеанського регіону або війни на два фронти. Багаторічні контракти мають дати оборонним підрядникам можливість забезпечити довгострокові зобов’язання перед постачальниками. Це особливо важливо для виробництва твердопаливних ракетних двигунів, складних механічних та електронних деталей, де існують обмежені виробничі потужності та недостатня кількість постачальників.

Інший пріоритет — підтримання готовності літаків і кораблів. Малопомітні винищувачі F-35, бомбардувальники B-2, транспортні літаки C-17, авіаносці, есмінці та інші кораблі активно використовувалися проти Ірану й залишаються важливими для інших театрів, зокрема Індо-Тихоокеанського регіону. Для цього Пентагон і Конгрес мають спільно фінансувати багаторічні контракти на підтримання готовності та технічне забезпечення.

Як підсумовують аналітики, війна з Іраном вкотре продемонструвала слабкі місця американської оборонно-промислової бази. Якщо США не почнуть швидко усувати ці проблеми, їм може довестися заплатити за цей урок значно більше під час потенційного конфлікту з Китаєм в Індо-Тихоокеанському регіоні.