Японія як новий актор на світовому ринку озброєнь

21 квітня японський уряд прем’єр-міністерки Санае Такаїчі послабив обмеження щодо експорту зброї. В межах посилення співпраці у сфері безпеки з країнами-партнерами уряд офіційно ухвалив рішення про перегляд так званих “трьох принципів передачі оборонного обладнання» – правил, які визначали умови експорту озброєнь та військових технологій. Такі зміни фактично знімають обмеження на експорт країною летальних озброєнь. Рішення щодо експорту летальної зброї розглядатимуться Радою національної безпеки, до складу якої входять прем’єр-міністр та відповідні міністри. До цього послаблення така Рада розглядала важливі справи, що потребують особливої уваги з погляду безпеки Японії. Заплановано, що експорт летальної зброї обмежуватиметься країнами, які мають угоди з Японією про передачу оборонного обладнання та технологій (ETTA). Наразі такі угоди укладені з 17 країнами: США, Велика Британія, Австралія, Індія, Філіппіни, Франція, Німеччина, Малайзія, Італія, Індонезія, В’єтнам, Таїланд, Швеція, Сінгапур, ОАЕ, Монголія, Бангладеш. Також в січні 2026 року були підписані угоди з Канадою, але вони ще не набрали чинності. Це рішення знаменує вихід японського ОПК на світовий ринок та підвищення ролі країни у світовій безпеці.

Як еволюціонувала японська оборонна політика і які це матиме наслідки для Індо-тихоокеанського регіону та України?

Оборонне самостримування та його поступове послаблення

Після поразки у Другій світовій війні новостворена японська держава прийняла пацифістську Конституцію (1946 рік), стаття 9 якої проголошує відмову від застосування сили та утримання збройних сил. Японія зосередилася на економічному відновленні, делегувавши власну оборону Сполученим Штатам.

До 1960-х років експорт зброї не був обмежений. Однак на тлі скандалів навколо японських поставок для американських сил у В’єтнамі, під тиском опозиції тодішній прем’єр-міністр Сато у 1967 році розробив три принципи експорту зброї з метою дотримання духу пацифістської Конституції та контролю за розповсюдженням японської зброї. Поставки були заборонени до країн комуністичного блоку; країн, на які поширюється ембарго на експорт зброї згідно з резолюціями Ради Безпеки ООН; країн, що беруть участь або можуть бути залучені до міжнародних конфліктів.

У 1976 році уряд Японії оголосив, що експорт зброї до регіонів, які не охоплювалися Трьома принципами, також буде обмежений. Контроль за дотриманням заборони здійснювало Міністерство економіки, торгівлі та промисловості на підставі Закону про іноземну валюту та зовнішню торгівлю (FEFTA). Термін «зброя» у цій системі мав чітке юридичне визначення: це товари зі спеціального переліку Наказу про контроль експортної торгівлі, призначені для військового застосування безпосередньо в бойових діях. Питання про те, чи підпадає кожен предмет під таку «зброю», чи ні, оцінювалося за формою та технічними характеристиками, незалежно від його кінцевого використання. Товари подвійного призначення під це визначення не підпадали.

Хоча були й винятки, вони були незначними, мали ситуативний характер та спрямовувалися на поглиблення співпраці з США. Наприклад, Японія надала патрульні судна Індонезії. У 1983 році між США та Японією обмінялися нотами, які створили умови для передачі військових технологій Сполученим Штатам як виняток із Трьох принципів.

Так продовжувалося аж до 2014 році, коли уряд за прем’єрства Сіндзо Абе вперше послабив цю заборону. Нові правила дозволяли передачу п’яти категорій нелетального обладнання: рятувального, транспортного, систем попередження, розвідувального та засобів розмінування. У грудні 2013 року уряд Японії опублікував першу в країні Стратегію національної безпеки, яка базувалася на принципі “проактивного внеску у мир” та можливості залучення Японії до миротворчих операцій.

У 2022 році,на фоні змін у міжнародному безпековому середовищі, в оборонній політиці Японії відбувся переломний момент: була прийнята нова Стратегія національної безпеки, яка передбачала збільшення вдвічі витрат на оборону: з 1% до 2% ВВП до початку фінансового 2027 року.

Також були оприлюднені Стратегія національної оборони та Програма нарощування оборони. Стратегія національної оборони ознаменувала відхід від виключно оборонної політики. Вперше Японія офіційно закріпила право на контрудари по території противника як мінімально необхідний захід самооборони (хоча ця концепція юридично існувала з 1956 року). Документ прямо визнає загрозу з боку Китаю, Північної Кореї та Росії. Також в Стратегії вказана мета до 2027 року взяти первинну відповідальність за оборону країни, спираючись на США як на підтримку.

Програма нарощування оборони описує механізм реалізації оборонної стратегії протягом 2023-2027 років із загальним бюджетом близько 43 трильйонів єн на ці п’ять років. Вона деталізує конкретні закупівлі, зокрема крилаті ракети Tomahawk, гіперзвукові ракети, модернізовані ракети Type 12 , кораблі з американською програмою протиракетної оборони Aegis, винищувачі F-35. Документ також передбачає реорганізацію Сил самооборони шляхом створення Постійного об’єднаного штабу, розширення кіберперсоналу до 20 000 осіб, перейменування Повітряних сил на Повітряно-космічні (додаються космічні операційні підрозділи), а також активне розгортаються безпілотні системи в усіх доменах — повітряному, морському, підводному та наземному.

У 2023 році кабінет Фуміо Кісіди ухвалив ще одне послаблення експорту зброї, яке вже безпосередньо вплинуло на Україну. Країна отримала змогу продавати обладнання, виготовлене в Японії за ліцензією іноземних оборонних фірм, назад до країни походження, звідки воно може бути передане третім країнам. Ця зміна дозволила постачати ракети ППО Patriot до США, які потім передали їх Україні. Крім того, японський уряд в тому ж році дозволив експорт японського нелетального оборонного обладнання Україні, попри заборону на постачання озброєнь країнам, які беруть участь у військових конфліктах.

За 12 років, з часів найбільшого перегляду експортних обмежень за прем’єрства Абе і до недавнього дозволу на експорт летальної зброї, Японія пройшла шлях поступового демонтажу конституційних та принципових обмежень у своїй оборонній політиці. На фоні регулярних провокацій КНР у Східно- та Південнокитайському морях, частих ракетних випробувань Північної Кореї та зростаючої загрози з боку Росії, Японія прагне урівноважити баланс сил в регіоні, розширюючи власні оборонні спроможності й також допомагаючи в переозброєнні своїм союзникам.

Враховуючи історичний спадок мілітаризму та вкорінений пацифізм у Конституції країни, подібна динаміка є досить оперативною. Рішення уряду Такаїчі можна навіть оцінити, як поспішне, оскільки близько половини японців виступають проти цієї зміни, і лише третина підтримує.

Куди спрямована оборонна співпраця Японії?

Найбільш інтенсивною в регіоні є оборонна взаємодія з Філіппінами. Японія фінансує будівництво кораблів для берегової охорони Філіппін. У 2025 році країна також ухвалила рішення про передачу шести виведених з експлуатації ескортних есмінців класу «Абукума», що стало першою такою передачею в сучасній історії Японії. У лютому 2026 році японський уряд офіційно передав Філіппінам п’ять берегових радарних систем з метою посилення морської ситуаційної обізнаності Маніли й ефективного моніторингу китайських провокацій в Південно-Китайському морі. Пакет вартістю 600 млн єн включає радарні блоки, засоби спостереження, комунікаційні системи та інші компоненти підтримки. Самі радари є частиною японської програми офіційної безпекової допомоги (OSA). Філіппіни — єдина країна, яка отримує допомогу в рамках цієї програми протягом трьох років поспіль. У січні того ж року Японія та Філіппіни підписали Угоду про взаємне постачання та обслуговування (ACSA), яка дозволяє сторонам безмитно надавати одна одній боєприпаси, пальне, продовольство та інші матеріали під час спільних навчань. Ця угода слугує своєрідним доповненням до Угоди про взаємний доступ між Японією та Філіппінами (RAA), яка передбачає дозвіл на розгортання сил однієї країни-підписанта на території іншої для проведення спільних бойових навчань. Крім того, Японія зосереджується на здобутті бойового досвіду, беручи участь у щорічних навчаннях Balikatan у квітні–травні 2026 р. Країна вперше виступає як повноправний учасник, а не спостерігач. На навчаннях Японія розгорнула близько 1400 військовослужбовців і застосувала протикорабельну ракетну систему Type 88. Це перше використання японськими силами цього озброєння за межами власної території. Японія також готується експортувати систему командування та управління на Філіппіни, а філіппінські військові нещодавно висловили зацікавленість у японській ракеті середньої дальності класу “земля-повітря” Type-03, яка здатна перехоплювати ворожі літаки та крилаті ракети. Японо-філіппінське партнерство базується на спільному прагненні до стримування Китаю в регіоні.

Японія також активно співпрацює з Австралією. Країни також уклали угоду про взаємний доступ. 20 квітня Японія та Австралія підписали угоду про спільну розробку та випробування автономних систем, зокрема безпілотника MQ-28A Ghost Bat. 19 квітня 2026 р. австралійський уряд оголосив про підписання контрактів з японським урядом і суднобудівником Mitsubishi Heavy Industries на придбання трьох багатоцільових фрегатів типу “Upgraded Mogami” — першого етапу австралійської програми SEA-3000, що передбачає будівництво 11 нових фрегатів. Така співпраця підвищить взаємодію австралійських та японських флотів, оскільки обидва експлуатуватимуть фрегати класу “Mogami”.

Загалом Японія має перспективи перетворитися на важливого регіонального гравця у сфері морського оборонного співробітництва. Зацікавленість у японському фрегаті класу Mogami також виявляли Нова Зеландія та Індонезія. Японія також пропонує Індії повну передачу права на проектування та місцеве виробництво фрегата-невидимки класу Mogami. Подібна зацікавленість створює можливість для побудови морської промислової вісі, яка простягається від Індійського до Тихого океану, а також сигналізує про готовність Токіо експортувати не просто окремі види озброєння, а цілу регіональну оборонну інфраструктуру.

Японія також співпрацює з європейськими країнами, зокрема з Італією та Сполученим Королівством в межах Глобальної програми бойових повітряних сил (GCAP). Ця ініціатива передбачає спільну розробку трьома країнами винищувача-невидимки шостого покоління, який має бути розгорнутий до 2035 року. Утім такий термін є досить амбітним, і програма може відставати. Це найдорожчий оборонний проект Японії та її перша міжнародна угода про спільне виробництво з європейськими союзниками. Розробка нового винищувача забезпечить доступ до технологій для винищувачів, дозволить оновити авіапарк (зокрема винищувачі F-2) та зменшить залежність від американських технологій. Цей літак матиме експортний потенціал. У 2024 році навіть було внесено коригування, щоб дозволити майбутні закордонні продажі винищувача, однак знову лише країнам, які уклали з Японією оборонні угоди. Кожен його експорт вимагатиме також схвалення Кабінету Міністрів.

Таким чином, у відносинах з індо-тихоокеанськими партнерами Японія виступає радше як донор допомоги й працює над оперативною сумісністю. У той час як співпраця з європейцями зосереджена на обміні технологіями та спільних розробках.

Наслідки для Індо-тихоокеанського регіону

Вихід японського ОПК на світовий ринок зможе принаймні пом’якшити наслідки скорочення глобальної присутності США та виснаження американських запасів через війну в Ірані. Згідно з аналізом Центру стратегічних та міжнародних досліджень (CSIS), під час іранської військової кампанії Пентагон вже використав близько половини свого арсеналу високоточних ударних ракет, ракет-перехоплювачів термінальної висотної оборони (THAAD) та балістичних ракет-перехоплювачів Patriot. Це суттєво знижує готовність США постачати боєприпаси та військову техніку індо-тихоокеанським партнерам через необхідність у поповненні власних запасів. Поява нового актора на світовому ринку озброєнь з потужною внутрішньою військово-промисловою базою зможе сприяти переозброєнню західнотихоокеанських держав.

Однак це не відбудеться швидко, враховуючи десятиліття скорочень оборонного виробництва. Розробка промислових лінійок та ланцюгів постачання вимагає років підготовки. Японський ОПК поки що не має досвіду супроводу великих експортних програм (технічна підтримка, навчання, запчастини тощо). Угода з Австралією щодо Mogami продемонструвала наявні обмеження японського експорту. Австралійський Mogami нестиме американські та європейські системи озброєння, що є помітним відхиленням від оригінальної японської конфігурації. На даному етапі японська оборонна продукція ще не здобула широкого міжнародного визнання, адже компанії тільки починають вихід на глобальну арену. В деяких критично важливих технологічних галузях, включаючи штучний інтелект, хмарні обчислення, космічне спостереження та зв’язок, позиції японської промисловості є менш вираженими порівняно з провідними світовими гравцями. Неефективний розподіл ресурсів, такий як виключна перевага для японської промисловості в цих та інших галузях, ризикує призвести до вищих витрат та менших можливостей. Проте міжнародна конкуренція на ринку озброєнь та ефективний менеджмент дозволять швидше та ефективніше модернізувати оборонну індустрію.

Крім того, вихід Японії на світовий ринок озброєнь пов’язаний безпосередньо з забезпеченням обороноздатності країни, оскільки готовність Сполучених Штатів виконувати свої зобов’язання щодо повноцінного виконання контрактів з постачання військового обладнання Японії ставиться під сумнів за більшістю об’єктивних ознак. Японський уряд підрахував, що США не змогли поставити обіцяне ще 5 років тому військове обладнання на суму 6,9 мільярда доларів. Вихід японських оборонних компаній на світовий ринок створює тиск на американських виробників через додаткову конкуренцію, що створює додаткові проблеми для американських оборонних компаній, акції яких і так суттєво впали з початку війни в Ірані. Однак для Токіо це насамперед інструмент зміцнення власної оборонно-промислової бази та забезпечення більшої самостійності у сфері безпеки. Подібне невиконання контрактів і загалом останні зміни у ставленні Білого Дому до своїх зобов’язань підривають довіру та змушують американських союзників у Східній Азії активніше співпрацювати між собою. Це суттєво видозмінює багаторічну безпекову політику США в регіоні, яку називають “hub-and-spoke” (хаб і спиці). Така архітектура передбачає двосторонні партнерства США з країнами регіону без активної взаємодії між самими партнерами. Утім, наразі ця стратегія поступово втрачає актуальність. В умовах закликів чинної американської адміністрації до “burden-sharing” (розподіл тягаря) Японія диверсифікує свої партнерства та виступає “вторинним сполучником”, тобто виступає як стратегічний центр дипломатії безпеки середніх держав, який зміцнює порядок під проводом США

Реакція в регіоні

У свою чергу реакція Китаю на послаблення експортного обмеження стала передбачувано негативною. “Усі миролюбні країни світу повинні зберігати підвищену пильність і рішуче протистояти безрозсудному неомілітаризму Японії”, — так прокоментував це рішення офіційний представник МЗС КНР Лінь Цзянь. Китайська сторона подає це рішення як повернення до експансіоністської політики та відхід від пацифізму. Тим самим Китай апелює до країн регіону з метою об’єднання проти відродження “японського мілітаризму”, від якого вони постраждали під час Другої світової війни.

Однак така риторика не резонує в регіоні. Наприклад, міністр оборони Філіппін Гілберто Теодоро привітав зміну правил експорту Японії, заявивши, що це надасть його країні доступ до оборонних «товарів найвищої якості», які «зміцнять внутрішню стійкість» та «сприятимуть регіональній стабільності шляхом стримування». З активізацією китайських провокацій у водах навколо Тайваню країни регіону все більше сприймають японські поставки як стабілізуючий, а не дестабілізуючий чинник.

Перспективи оборонної співпраці України та Японії

З огляду на те, що Японія та Україна не уклали відповідні оборонні угоди, та враховуючи норму про неможливість експорту зброї до країн, які беруть участь у міжнародних конфліктах, експорт японської летальної зброї виглядає малоймовірним. Хоча зміни дозволяють винятки за особливих обставин, які враховують безпекові потреби країни, немає ознак того, що Японія розглядає Україну як такий випадок. Утім, країна є надзвичайно цінним партнером і без постачання летальної зброї.

Японія може постачати Україні нелетальне озброєння, яке також критично необхідно на фронті. Міністерство оборони Японії та Сили самооборони Японії станом на червень 2024 року передали Україні 101 одиницю транспортної техніки, до яких увійшли армійські позашляховики Toyota HMV, Mitsubishi Type 73 Kogata та гусеничні інженерні машини PC-065B. Крім того, як додаткову підтримку, Японія надала ще близько 30 транспортних засобів Сил самооборони у жовтні 2024 року. Остання партія з 14 автомобілів (вантажівки та високомобільні транспортні засоби) прибула до Польщі 12 січня цього року. Комунікація з Японією щодо подальших постачань нелетального озброєння. Крім того, Японія планує приєднатися до ініціативи НАТО щодо постачання Україні боєприпасів та обладнання американського виробництва PURL. Японія може надати фінансування лише на нелетальне оборонне обладнання, можливо, включаючи радарні системи та бронежилети. Токіо також виявив інтерес до участі в Програмі допомоги та навчання НАТО для України (NSATU).

Японія погодилася допомагати Україні з розвідувальною інформацією. Японський виробник та оператор супутників iQPS при Університеті Кюсю уклав угоду з ГУР щодо надання супутникових даних і радарних знімків, отриманих за допомогою технології SAR.

Також залишається можливість передачі Японією летального озброєння через треті країни, використовуючи прецедент 2023 року з передачею ракет до Patriot через США.

На фоні японського переозброєння японські компанії також виявляють інтерес до українських оборонних підприємств. Японська компанія Terra Drone Corporation інвестує в українського розробника Amazing Drones з метою розвитку та масштабування виробництва дрона-перехоплювача Terra A1 та Terra A2. Українсько-японська співпраця в приватному оборонному секторі є взаємовигідною для обох сторін: для України, де оборонний сегмент потребує інвестицій, та для Японії, яка потребує українського досвіду та продукту із хорошим співвідношенням “ціна-якість”. Уряд Японії навіть розглядає можливість впровадження ударних безпілотників українського виробництва для посилення своєї обороноздатності. Одним із варіантів для досягнення цього кроку є підписання двосторонньої угоди про передачу озброєнь із положеннями щодо захисту секретної інформації.

Висновки

Чергове послаблення експортних обмежень Японії не перетворює країну на повноцінного оборонного донора на кшталт США та Франції. Однак для партнерів Японії поява на ринку озброєнь країни з потужними ОПК, фінансовими та технологічними можливостями сприятиме безпеці в індо-тихоокеанському регіоніт та розширенню оборонного співробітництва на фоні зменшення довіри до

США. На Україну це рішення матиме опосередкований вплив на короткій дистанції. Однак послаблення обмежень щодо експорту зброї сигналізує про серйозні наміри Японії щодо покращення своєї обороноздатності, а також оборонних спроможностей країн, які цього потребують. Це відкриває перспективи для партнерів Японії, у тому числі і України, у довгостроковій перспективі.

Матеріал підготовлений в рамках співпраці Мілітарного з Міжнародною аналітично-інформаційною спільнотою “Resurgam”. Автор – стажер спільноти Данііл Москаленко