429-та окрема бригада безпілотних систем «АХІЛЛЕС» відома своєю високою ефективністю на фронті. Ключова сила підрозділу — це фахівці, чиї цивільні знання та інженерний досвід знаходять тут реальне застосування.

Наразі актуальна тема повернення бійців із самовільного залишення частини, і досвід бригади «АХІЛЛЕС» показує: головне — не просто повернути людину на службу, а надати їй можливість працювати за спеціальністю.

Наш спікер — Андрій з позивним «Стрімер». За освітою він авіатехнік з радіообладнання, а в цивільному житті роками працював інженером у сфері електроніки та автоматики. Після мобілізації потрапив у Десантно-штурмові війська, де на його посаді фахові знання не знадобилися. Через загострення давніх проблем зі здоров’ям та непорозуміння з командуванням військовослужбовець опинився в СЗЧ.

Цивільний досвід та мобілізація

Розкажіть про свій цивільний досвід до мобілізації та як він допомагав під час підготовки.

За освітою я авіаційний технік з радіоустаткування повітряних суден, навчався в авіаційному коледжі. Маю базову радіотехнічну освіту.

Цей досвід дуже допоміг при вступі в армійський ритм. У коледжі в нас був військовий вишкіл: обов’язкове носіння форми, ми вчилися шикуватися та марширувати. Коли я потрапив в армію, у мене вже було розуміння, як поводитися і як це має бути. Я намагався передавати ці знання побратимам, бо для багатьох цивільних спокійно постояти на вечірній перевірці чи шикуванні — це дико, вони не звиклі просто виконувати наказ.

На військову кафедру під час навчання в коледжі не ходив — на той час не бачив сенсу отримувати офіцерське звання, тому здобув фах цивільного авіатехніка.

У цивільному житті встиг попрацювати інженером на метеостанції — обслуговував обладнання, яке дозволяло збирати метеозведення. Працював інженером у службі електрозабезпечення польотів. Згодом змінив вектор і пішов на металургійний завод у відділ контрольно-вимірювальних приладів і автоматики. Працював інженером, був старшим зміни: керував людьми, давав завдання, контролював роботу та вів документацію. Також є досвід роботи в компанії, яка обслуговує промислово-маркувальне обладнання. Там багато доводилося стикатися з електронікою, гідравлікою та металообробкою, оскільки чимало кріплень та виробів доводилося придумувати й виготовляти самим, а не замовляти окремо.

Як відбулася ваша мобілізація?

Я щороку проходив ВЛК. Ніде не ховався, нікуди не тікав, мав офіційну роботу, де подавали списки військовозобов’язаних. Раніше за станом здоров’я я мав статус обмежено придатного по одній зі статей, але після зміни 402-го наказу МОУ моя стаття перекваліфікувалася у придатну. Оскільки моя спеціальність подвійного призначення, підприємство просто не мало права подати мене на бронювання.

У 2024 році мене зупинили на вулиці й вручили повістку для оновлення даних – чомусь у реєстрі не значилося, що я пройшов ВЛК у 2023-му. Потім одразу дві повістки надіслали на підприємство. Я поїхав у ТЦК, мені дали добу на те, щоб зібрати майно, поцілувати дружину і приїхати наступного дня на БЗВП.

Підготовка та служба в Десантно-штурмовій бригаді

А як пройшло ваше БЗВП?

БЗВП я проходив двічі. Під час першої спроби підхопив гостру інфекційну хворобу й втратив голос на два тижні — не міг навіть шепотіти. Мене відправили пролікуватися в шпиталь, а через те, що пропустив понад 12 днів навчання, за правилами залишили на повторне коло. Дочекався нового призову і заново пройшов підготовку.

Через наявність вищої освіти мене і на першому, і на другому колі призначали заступником командира взводу. В мої обов’язки входила перевірка особового складу: хто хворий, хто йде на навчання чи медицину, кому треба на обстеження чи забрати посилку. А на другому колі мені навіть дали право обрати трьох командирів відділень для простішої комунікації та передачі наказів.

Де служили до СЗЧ і чому виникла така ситуація?

До цього служив у Десантно-штурмовій бригаді. На папері значився на посаді стрільця-снайпера, а насправді був звичайним піхотинцем, у якого не було снайперської гвинтівки. Просто дають автомат Калашникова і йдеш на позицію.

Через травмоване ще до армії коліно більшість часу провів по лікарнях, тому багато побачити не встиг. Коли був на ППД, робив корисну роботу: трохи розбираюся в електриці, тому повністю перезбирав все електрозабезпечення, щоб це було безпечно й нікого не вдарило струмом. Під час реабілітації виникли ускладнення зі здоров’ям, хірург прямо написав у висновку про потребу в операції. Проте після повернення в частину на мене почали дивитися косо, вважаючи, що я просто «хочу по лікарнях їздити, а не служити». Це непорозуміння й відсутність діалогу з командуванням і стали причиною СЗЧ.

Повернення з СЗЧ

Що вас мотивувало повернутися та чому обрали саме «АХІЛЛЕС»?

Найпростіша мотивація — це гарна частина, де мої навички дійсно необхідні й де можна бути корисним там, де потрібні мої знання з радіотехніки. В минулій частині про це навіть не питали: стоїть у тебе піхота — йдеш у піхоту.

Щодо вибору підрозділу: щоб потрапити у профільні структури, наприклад, перехоплення повітряних цілей треба мати сертифікати, довго проходити стажування — туди пріоритетно беруть тих, хто вже працював із таким обладнанням. А в бригаді «АХІЛЛЕС» все вийшло завдяки побратиму, з яким ми разом проходили БЗВП. Він теж був у піхотній бригаді, де до нього було жахливе ставлення. Йому свого часу в минулій частині дали шанс знайти підрозділ за спеціальністю, і в бригаді «АХІЛЛЕС» його забрали одразу після запиту «паяти вмієш?» — «вмію». Як тільки вийшла постанова про спрощену процедуру повернення із СЗЧ, він того ж дня подзвонив мені й сказав: «Користуйся шансом, це можливість повернутися в нормальне русло і бути корисним державі там, де твої знання потрібні».

Які ваші обов’язки зараз і як зустріли в підрозділі?

Ставлення здивувало після минулого досвіду: що ти з СЗЧ, що просто переведений, до тебе ставляться однаково по-людськи. Жодного засудження. Усі запити сприймаються адекватно. Коли я прийшов, мені одразу дали витяг з наказу, який підтверджує, що я вже дійсно служу, аби під час перевірок не було питань від ВСП. Статус СЗЧ вже повністю знято, і зараз мене без жодних проблем відправили на ВЛК для визначення ступеня придатності, зваживши на всі медичні довідки та документи.

Мій обов’язок в бригаді «АХІЛЛЕС» — ремонтувати та створювати обладнання для керування БПЛА: посилення сигналів, забезпечення стабільного зв’язку та протидія засобам РЕБ противника. Також ми розробляємо системи безпеки позицій.

Чи було фахове навчання, можливо мають відправити?

Навчання є в планах. Безпека на позиціях починається з банального: більшість цивільних не розуміють, що від будь-якого розвіддрона треба одразу ховатися. Також у цивільному житті ніхто не вимикає геопозицію. У нас на службі всі обов’язково вимикають зв’язок та суворо дотримуються маскування й кібербезпеки, бо необдумані дії можуть призвести до трагедії. У підрозділі цього суворо дотримуються.

Щодо відпочинку — тут усе організовано чітко: між виконанням завдань обов’язково дають день-два на відновлення сил та побутові справи, бо працювати 24/7 неможливо. З відпустками так само — подаєш рапорт і їдеш, додатково враховують дні на дорогу.

Як ви оцінюєте можливості кар’єрного зростання?

Можливості є ще з БЗВП — до нас приїжджали рекрутери й пропонували тим, хто має вищу освіту, одразу їхати на офіцерські курси. Але офіцер — це велика відповідальність, керування людьми та купа документації. Я вирішив проходити шлях поступово: від солдата до сержанта, а вже потім, за наявності досвіду та бажання, подаватися на офіцерську посаду.

Як сім’я підтримує вас протягом цього шляху?

Моя сім’я надає постійну психологічну підтримку. Армія — це не курорт, це завжди про виклики та моральну стійкість. Без підтримки близьких я б не пройшов цей довгий шлях через ДШВ, СЗЧ та повернення на службу в «АХІЛЛЕС». Рідні — це той стовп, який тримає мене на плаву.

Матеріал створений за підтримки Українського центру безпеки та співпраці, який з 2024 року системно займається розвитком рекрутингу до Сил оборони, зокрема співпрацює з партнерськими підрозділами.