У серпні 2026 року російська авіація застосувала по Україні 8 766 авіабомб ФАБ з універсальними модулями планування та корекції (УМПК). Це в середньому 283 боєприпаси на добу, що стало новим рекордом.

Ще два роки тому такий масштаб здавався надзвичайним. У вересні 2024 року російська авіація застосувала близько 3 342 керованих авіабомб, або приблизно 111 на добу.

Такий темп уже можна порівнювати з найбільшими американськими повітряними кампаніями останніх десятиліть.

Від Бурі в пустелі до Ірану

Під час операції «Буря в пустелі» 1991 року американські сили застосували 9 342 керовані авіабомби за 43 дні.

Утім, у 1991 році керовані боєприпаси становили лише невелику частину всього американського бомбового навантаження: паралельно США скинули понад 210 тисяч некерованих авіабомб.

Через дванадцять років ситуація вже була принципово іншою. Під час основної фази вторгнення в Ірак у 2003 році — з 19 березня до 18 квітня — американська авіація застосувала 8 618 бомб із лазерним наведенням, 6 542 JDAM та ще 98 бомб із комбінованим GPS/лазерним наведенням.

Разом — 15 258 високоточних авіабомб за 30 днів, або близько 509 на добу. Загалом у цій кампанії 68% усіх застосованих американцями та союзниками авіаційних засобів ураження вже були високоточними.

Ще цікавішим є порівняння з американською операцією Epic Fury проти Ірану у 2026 році.

Відомо, що в період до першого перемир’я, за 38 днів бойових дій, США уразили понад 13 тисяч цілей. Командувач CENTCOM адмірал Бред Купер повідомив про 13 629 застосованих ударних боєприпасів.

Якщо виключити з цієї цифри крилаті та балістичні ракети, витрата яких приблизно відома, залишиться 10,5 тисячі боєприпасів. Але це не винятково бомби. США застосовували протирадіолокаційні HARM/AARGM, Hellfire і JAGM, JSOW, а також інші авіаційні та безпілотні засоби ураження. Точних цифр для більшості цих категорій немає.

Тому 8–9 тисяч керованих авіабомб у першій фазі Epic Fury — це орієнтовний діапазон, а не оприлюднена Пентагоном статистика.

У перерахунку на 38 днів кампанії це приблизно 211–237 керованих авіабомб на добу, або близько 6,3–7,1 тисячі за умовних 30 днів.

Таким чином, російський серпневий показник у 283 ФАБ з УМПК на добу вже перевищує оцінений американський темп під час великої повітряної операції проти Ірану, але ще залишається майже вдвічі нижчим за інтенсивність застосування під час вторгнення в Ірак у 2003 році.

США та Росія дві моделі масового застосування

Американський JDAM концептуально схожий на російський УМПК: це не окрема авіабомба, а комплект наведення, який встановлюють на наявні корпуси Mk 82, Mk 83, Mk 84 та інших бомб. Тому обидві системи дозволяють перетворювати великі запаси звичайних боєприпасів на високоточні без виробництва всієї бомби з нуля.

США почали масово закуповувати JDAM наприкінці 1990-х. До 2020 року Пентагон отримав понад 371 тисячу комплектів, однак річні замовлення сильно залежали від воєн та необхідності відновлювати витрачені запаси. Після вторгнень в Афганістан та Ірак закупівлі JDAM досягли 28,9 тисячі у 2002 році, 35,6 тисячі у 2003-му та 32,7 тисячі у 2004-му. Другий пік припав на кампанію проти «Ісламської держави»: у 2018 році США придбали 42 864 JDAM, а разом із SDB I та SDB II — понад 50 тисяч керованих авіабомб.

Зведена статистика закупівель основних американських керованих авіабомб виглядає так:

* FY2027 — бюджетний запит. Таблиця не охоплює бомби сімейства Paveway та JDAM-ER. Дані за 2000–2019 роки зведено за звітом CRS, а новіші — за бюджетною документацією Пентагону.

Після великих піків закупівлі можуть скорочуватися на порядок, оскільки США спираються на вже накопичений арсенал.

Саме JDAM-ER є ближчим аналогом УМПК, оскільки до стандартного JDAM додається комплект розкладних крил, який більш ніж утричі збільшує дальність. Публічної кількості закуплених США JDAM-ER немає. У травні 2026 року США схвалили можливий продаж Україні 1 532 комплектів JDAM-ER.

Російська модель спирається на той самий базовий принцип, але її за час повномасштабної війни перебудували під значно більше постійне споживання.

За оцінкою RUSI, від кількох тисяч УМПК у 2023 році Росія перейшла до приблизно 40 тисяч комплектів у 2024-му, а на 2025 рік замовили вже понад 70 тисяч. При цьому у серпні 2026 року російська авіація застосувала 8 766 ФАБ з УМПК. Збереження такого темпу протягом року означало б витрату понад 105 тисяч комплектів, хоча це не тотожно їхньому поточному виробництву: частину УМПК могли накопичити раніше.

Друга складова цієї моделі — величезний запас самих ФАБ. У травні 2024 року фахівець RUSI Джастін Бронк оцінював російські запаси вільнопадаючих авіабомб радянського виробництва у сотні тисяч одиниць. Завдяки цьому нарощування УМПК тривалий час не вимагало паралельного виготовлення такої самої кількості нових корпусів.

Водночас Росія вже розширює й виробництво самих бомб. У 2024 році російська сторона заявила про кратне збільшення випуску ФАБ-500, подвоєння виробництва ФАБ-1500 і відновлення випуску ФАБ-3000.

Еволюція російських УМПК

Як зростала дальність УМПК

Перші серійні комплекти, які Росія почала масово застосовувати у 2023 році, забезпечували авіабомбам типу ФАБ-500М62 дальність приблизно 50–60 км. Це вже дозволяло фронтовим бомбардувальникам Су-34 скидати бомби поза зоною дії значної частини українських засобів ППО ближньої та середньої дальності.

Упродовж 2024 року конструкцію УМПК почали вдосконалювати. На нових модулях з’явилися більші крила, що мали підвищити аеродинамічну якість і збільшити час планування. Фактична дальність таких боєприпасів у 2024 році становила вже приблизно 60–80 км.

Наступний помітний стрибок стався навесні 2025 року. Після одного з ударів по Харківщині фахівці дослідили уламки нового модуля й встановили, що він отримав більші крила, посилену силову раму та змінену систему керування. Дальність такого УМПК зросла до 95 км.

Цей випадок особливо показовий тим, що параметри скидання істотно не змінилися. За даними прокуратури, Су-34 застосовували бомби з висоти приблизно 9 км і на швидкості 700–800 км/год.

Міноборони України для базових УМПК наводить верифіковану дальність 60–65 км із можливістю збільшення приблизно до 80 км залежно від умов скидання. Для модифікації підвищеної дальності УМПК-ПД відомство вже вказує до 95 км.

Подальший розвиток пішов у тому самому напрямку. Восени 2025 року з’явилася нова версія УМПК для ФАБ-500Т із ще більшим крилом і суттєво подовженою хвостовою частиною з дальністю понад 100 км.

Певну роль відіграли й перехід до аеродинамічно досконаліших бомб типу ФАБ-500Т зі зниженим опором та використання накладних обтічників для бомб старого типу.

У 2025–2026 роках Росія почала застосовувати УМПБ-5Р та споріднені системи з малогабаритним турбореактивним двигуном. Для них фактично фіксували удари на відстанях приблизно 130–150 км, тоді як потенційну дальність окремих модифікацій оцінюють до 200 км. Це окрема реактивна гілка розвитку, тому її не варто включати до послідовного ряду дальностей бездвигунних УМПК.

Як зростала точність УМПК

Перші серійні модулі зразка 2023 року були значно примітивнішими за сучасні. Ранні УМПК мали фактично лише крила для збільшення дальності польоту й дуже обмежені можливості корекції, а точність залежала переважно від правильності точки скидання. Значна частина таких бомб відхилялася від цілі на сотні метрів.

Протягом 2023 року конструкцію швидко вдосконалювали. До інерційної системи додали супутникову корекцію за сигналами ГЛОНАСС та інших навігаційних систем, керовані аеродинамічні поверхні й захищені антени «Комета». Уже наприкінці року за наявності супутникового сигналу точність зросла приблизно до 20 м КІВ.

Кругове імовірне відхилення, або КІВ, — це радіус кола навколо точки прицілювання, у межах якого статистично мають влучати 50% боєприпасів.

Після того, як супутникова корекція стала основним способом наведення, ключовим фактором стала протидія українських засобів РЕБ.

У районах, де вдавалося ефективно придушувати або підмінювати супутниковий сигнал, бомба переходила переважно на інерціальну навігацію, похибка якої накопичується протягом польоту. Наприкінці 2024-го та у 2025 році в районах з ефективним придушенням GNSS похибка, за оцінками, сягала 50–100 м.

Росія відповідала на це модернізацією приймачів «Комета». Від ранніх чотириелементних антен перейшли до восьми-, а згодом і 12-елементних решіток, одночасно вдосконалюючи алгоритми придушення перешкод.

За оцінками французького OSINT-аналітика Clément Molin, який систематично картографує російські авіаудари, суттєве підвищення точності відбулося у 2026 році.

Він картографував понад 900 ударів ФАБ з УМПК за лютий—березень 2026 року на Гуляйпільському напрямку й встановив, що понад 80% із них припали на лісосмуги, укріплення або населені пункти, а не на відкриті поля. Для ударів у квітні він оцінював цей показник уже у 80–90%, тоді як на Покровському напрямку у 2025 році аналогічний показник становив лише 10–20%.

Однак такі показники, хоча й свідчать про значне зростання точності, не можна напряму порівнювати з КІВ. Така методика не визначає відстань між точкою прицілювання та місцем вибуху, а лише показує, що удар припав на район цілі.

Станом на травень 2026 року Міноборони України оцінювало КІВ УМПК у 10–15 м у штатному режимі без впливу РЕБ. Однак руйнівна сила важких фугасних бойових частин дозволяє противнику знищувати фортифікаційні споруди й прифронтові населені пункти навіть за такого відхилення. ФАБ-1500 залишає вирву завглибшки до 6 м і діаметром 20–25 м; зона контузійного ураження сягає 300–350 м від точки влучання.

Водночас практика показує, що належним чином облаштовані укриття дозволяють українським військовим переживати близькі влучання авіабомб калібром 250 і навіть 500 кг, які становлять основу російського боєкомплекту.

Висновок

Росія перетворила УМПК із примітивного навісного комплекту на масовий керований боєприпас із дальністю понад 100 км для бездвигунних версій і КІВ 10–15 м у штатному режимі. Одночасно темп застосування зріс до рівня великих американських повітряних кампаній.

Завдяки масовому застосуванню, відносно високій точності та потужності боєприпасів УМПК перетворився на грізну зброю в руках російського командування, проти якої надзвичайно важко знайти дієві засоби.

Хоча самі по собі планерні авіабомби є досить простими мішенями для ЗРК, їхня кількість унеможливлює ефективне перехоплення ракетними комплексами. Протидія літакам-носіям за допомогою зенітних комплексів великої дальності, зокрема ЗРК Patriot, мала значний успіх у перші місяці після появи цих систем в Україні. Однак російська авіація швидко пристосувалася та оновила алгоритми роботи в нових умовах, хоча й зазнала відчутних втрат на початковому етапі.

Дієва протидія потребує комплексу заходів: посилення Повітряних Сил України значною кількістю сучасних літаків, здатних нести далекобійні ракети класу «повітря — повітря»; нарощування виробництва зенітних ракет; ураження підприємств із виробництва боєприпасів і літаків, складів із боєкомплектом та аеродромів масованими ракетними ударами.

Однак навіть це дозволить лише зменшити інтенсивність і дальність ударів, а не повністю звести їх до нуля, оскільки українська авіація вже діє в подібних умовах, але все одно знаходить способи завдавати бомбових ударів по окупантах.