Що не так з закупівлею оптоволоконних дронів

Україна навчилася виробляти дрони у промислових масштабах. Тепер у нас інша проблема: держава повинна підлаштовуватися під потреби війська з урахуванням спроможностей ринку. Проте вона не завжди вміє так само швидко і прозоро закуповувати. І це може коштувати значно дорожче, ніж здається.

Мова йде про побудову складної багаторівневої гібридної системи закупівель із комбінацією централізованих і децентралізованих систем та застосування експериментальних моделей.

20 серпня 2026 року Агенція оборонних закупівель ДОТ запросила низку виробників подати комерційні пропозиції на закупівлю ударних та розвідувально-ударних БпЛА з модулем волоконно-оптичної лінії зв’язку. Йдеться про 52 лоти.

Сам факт конкурентної закупівлі – правильний підхід. Держава має порівнювати пропозиції виробників, отримувати найкращу ціну та характеристики й забезпечувати конкуренцію. Питання виникають щодо того, як саме організована ця закупівля.

Конкуренція починається з однакових правил

У держави вже є інструмент для таких закупівель – спеціально розроблений модуль Prozorro, який дозволяє проводити конкурентний відбір у форматі закритої рамкової угоди. Ми просимо не відкриту систему закупівель з усіма безпековими питаннями, а рамкову угоду в Prozorro. Саме через неї раніше проводилися конкурентні закупівлі дронів в серпні 2025 року.

Цього разу цей механізм фактично обійшли. Немає жодного пояснення, чому держава відмовляється від застосування рамкових закупівель, натомість вигадуючи щось нове.

Виробникам просто розіслали документацію електронною поштою. Порядок цієї нової закупівлі – не затверджений; жодного законного акта, інструкції, роз’яснення щодо цього виду закупівель не існує; ознайомитись неможливо. Фактично без оголошення в електронній системі, без аукціону, без стандартного механізму запитань та роз’яснень, без передбаченої законом можливості оскарження.

Тобто держава фактично говорить виробникам: ось вам технічне завдання, ось строк, надсилайте свої пропозиції. Відсутність профільного порядку зумовлює повну невизначеність. Які строки подання пропозиції? Кому надсилається оголошення про закупівлю? Хто відповідальний за її проведення та розгляд пропозицій? Відтак ніхто не може ознайомитись ні з загальною кількістю інших пропозицій, ні з їхньою відповідністю тендерним умовам. Що робити, якщо замовник припустився технічної помилки й когось кваліфікував помилково? Цих питань безліч, і виглядає, що базові юридичні та організаційні ризики не враховані взагалі.

А далі?

Хто і за якою процедурою визначатиме переможця? Які критерії оцінки? Як виробник може захистити свої права, якщо вважає умови дискримінаційними? На ці питання мають бути відповіді до початку закупівлі, а не після її завершення.

Якщо держава хоче провести конкурентний відбір, виробники повинні мати однаковий доступ до інформації та однаковий час на підготовку. Інакше конкуренція стає формальністю.

Тим більше, що пункт 8 постанови Кабінету Міністрів №1275 визначає вичерпний перелік способів здійснення оборонних закупівель: відкриті торги, спрощені закупівлі, електронний каталог або рамкову угоду.

Тому виникає просте питання: якою саме передбаченою законодавством процедурою є ця «конкурентна закупівля»? На це питання має бути чітка відповідь.

Чотири дні – для тих, хто вже знає умови?

Виробники фактично отримали 4 робочі дні для підготовки пропозицій і всіх документів. Для закупівлі дронів це надзвичайно короткий термін.

Виробнику потрібно не просто назвати ціну. Потрібно перевірити відповідність технічним вимогам, підготувати документи, підтвердити виробничі можливості, сформувати пропозицію щодо випробувань та інші матеріали. Чотири робочі дні – це дуже мало. Законодавство передбачає мінімум 6 днів.

І тут виникає незручне питання: хто мав перевагу, якщо про вимоги до закупівлі знав заздалегідь?

Якщо всі виробники отримали однакову інформацію одночасно, це одна ситуація. Якщо хтось знав про майбутні вимоги раніше, – зовсім інша. Саме тому конкурентні закупівлі й існують, щоб жоден учасник не мав привілею стартувати раніше за інших.

Найбільше питань викликає сама специфікація

Окрема проблема – технічні характеристики. У документації є показники, які взагалі не визначені — наприклад, максимальна та робоча висота польоту, крейсерська швидкість, злітна маса.

Водночас інші характеристики деталізовані дуже вузько. Що потенційно їм може відповідати дуже обмежене коло виробників.

Тут виникає логічне питання: якщо одні характеристики для замовника критично важливі, чому вони не визначені? А якщо інші справді необхідні для виконання бойової задачі, де обґрунтування саме таких вузьких параметрів?

Технічне завдання має описувати потребу війська, а не конкретний виріб. Це принципова різниця. Наприклад, якщо військовим потрібен дрон, який здатний виконати певну задачу на конкретній дальності, під впливом РЕБ та з визначеним корисним навантаженням, саме ці параметри і мають бути основою закупівлі.

Коли ж у документації з’являється набір дуже специфічних характеристик, які відповідають обмеженому колу виробів, виникає ризик, що технічне завдання фактично починає виконувати роль фільтра під заздалегідь визначений продукт.

Найнебезпечніші вимоги – ті, які неможливо виміряти

Є ще один момент, який особливо дивний. В умовах закупівлі передбачена необхідність надати довільний лист про можливості підприємства щодо проведення випробувань. При цьому зрозумілих критеріїв оцінки такого листа немає.

Що саме має написати виробник? Який рівень спроможності є достатнім? Хто і як це оцінюватиме? Якщо відповідей немає, фактично залишається простір для суб’єктивного рішення. А суб’єктивність у закупівлях – це завжди ризик.

Позасистемний формат. Надзвичайно короткий строк. Відсутність кваліфікаційних критеріїв. Одні ТТХ взагалі не визначені, інші деталізовані до дуже вузьких значень. Додаткові вимоги, які складно об’єктивно оцінити. Кожен із цих факторів окремо можна пояснювати. Але коли вони з’являються одночасно, питання виникають закономірно.

Я не звинувачую конкретних посадових осіб у корупції. Для таких тверджень потрібні відповідні докази та компетентна перевірка. Але я вважаю, що сукупність обставин цієї закупівлі створює достатньо серйозні корупційні ризики, щоб на них звернули увагу контролюючі органи та суспільство.

Виробники не мають бути ворогами держави

Окрема проблема, яку хочу підсвітити, – сприйняття будь-якої конструктивної критики закупівель як спроби виробника зірвати тендер. Це неправильна логіка. Виробники, зацікавлені в тому, щоб закупівлі відбувалися. Нам потрібні контракти, прогнозованість і можливість масштабувати виробництво. Але перш за все нам потрібно, щоб дрони отримували військовослужбовці.

Тому коли виробник говорить про недоліки процедури, це не означає, що він хоче заблокувати закупівлю. Навпаки – ми хочемо, щоб закупівля відбулася правильно. Це зумовлено тим, що в оборонних закупівлях АМКУ не розглядає скарги по процедурі, а тому учасник повинен йти в суд. Це нормальний процес і легітимний спосіб реалізувати свої права учасника процедури.

Якщо процедура відповідає закону, умови однакові для всіх, ТТХ обґрунтовані, а переможець визначається прозоро, тоді виробникам залишається конкурувати продуктами, ціною та спроможністю виконати контракт. Саме так і має працювати ринок.

Нам потрібна конкуренція, а не її імітація

Україна вже має інструменти для проведення конкурентних оборонних закупівель.Є Prozorro. Є спеціально розроблений модуль для закритих рамкових угод. Є досвід проведення таких закупівель. Є виробники, готові конкурувати між собою. Тому незрозуміло, навіщо повертатися до практики, коли документація просто розсилається обмеженому колу компаній електронною поштою.

Особливо зараз, коли потреба фронту в дронах зростає, а технології змінюються швидше, ніж державні процедури.

Я вважаю, що правильним рішенням у цій ситуації було б публічно пояснити правові та технічні підстави встановлених технічних вимог і провести закупівлі через передбачений законодавством механізм. Переглянути характеристики, які можуть необґрунтовано звужувати конкуренцію. Встановити чіткі та однакові критерії для всіх учасників. Дати виробникам достатній строк для підготовки. І забезпечити можливість повноцінного оскарження.

Україна вже вміє це робити. У нас є відповідні інструменти та досвід. Тому дивно створювати нову відверто сиру процедуру там, де вже існує механізм для чесної конкуренції. Особливо зараз. Бо поки чиновники сперечаються про процедури, на фронті військові продовжують витрачати дрони щодня.

І якщо держава має вибір між системою, у якій десятки виробників можуть чесно конкурувати, та системою, у якій переможця можна фактично визначити ще на етапі написання технічного завдання, вибір має бути очевидним.

Очевидно, що тема оборонних закупівель складна, дискусійна та глибока, а відповіді на питання можуть бути не простими. На сьогодні ми повинні будувати унікальну багатошарову модель закупівель, з врахуванням ризиків і обмежень кожної з них. Будь-які елементи нової моделі повинні бути нормативно сформульовані хоча б на рівні локального акту державного замовника, щоб учасники мали можливість з ним ознайомитись.