США та Іран роблять суперечливі заяви навколо майбутньої мирної угоди

Президент Трамп у вівторок вранці прагнув оголосити про останню поступку, яку, за його словами, його переговорники витягли з Ірану, написавши в соцмережах, що Тегеран погодився дозволити «найвищий рівень ядерних інспекцій далеко в майбутньому», пише The New York Times.

Але він упустив той факт, що як підписант Договору про нерозповсюдження ядерної зброї Іран і так зобов’язаний допустити міжнародних інспекторів. І його заява прозвучала після того, як іранці наполягали, що немає планів дозволяти інспекторам заходити на три основні ядерні об’єкти, які США бомбардували рік тому, — і де зберігається майже весь збагачений уран країни.

Напередодні віце-президент Дж. Д. Венс, залишаючи місце переговорів у швейцарському курорті, заявив, що Іран погодився, що, якщо іранські активи будуть розморожені, посадовці США та Катару контролюватимуть процес, а кошти будуть використані для купівлі американської сільськогосподарської продукції. Іранці це також заперечували, заявивши, що 14-пунктовий меморандум про взаєморозуміння, який вони підписали з американцями, не вимагав від них цього.

Схожа ситуація спостерігається і в заявах щодо управління Ормузькою протокою після 60-денного періоду. Так, іранська делегація після перемовин у Швейцарії одразу попрямувала до Маскату, де провела переговори щодо майбутнього Ормузу. Відповідно до спільної декларації, оприлюдненої за результатами перемовин міністерствами закордонних справ Ірану та Оману, — «…сторони досягли згоди щодо майбутнього управління судноплавством в Ормузькій протоці та послуг, які будуть надаватися в цьому відношенні, а також пов’язаних із ними витрат відповідно до міжнародних стандартів…».

Тут у суперечку втрутився державний секретар Марко Рубіо, який перед початком свого турне країнами Близького Сходу заявив, що «протока Ормуз є міжнародним водним шляхом. Жодна країна не має права стягувати плату за проїзд або збори на міжнародному водному шляху. Це чинне міжнародне право».

Суперечливі наративи навіть поширилися на дрібніші деталі, наприклад, чи вийшли іранські переговорники з переговорів у відповідь на загрозу Трампа відновити бомбардування їхньої країни в разі закриття Ормузької протоки.

Переговори з Іраном завжди були надзвичайним викликом. Але до недавнього часу одне правило дипломатичних переговорів зазвичай діяло: «Нічого не погоджується, поки не буде погоджено все». Саме так Сполучені Штати та Іран традиційно залишали собі певний простір для торгу і тонко налаштовані формулювання, щоб задовольнити багатьох критиків удома, яких доведеться переконати в будь-якій угоді.

Але під час цих переговорів витоки замінюються офіційними, хоч і фрагментарними, оголошеннями — зазвичай з американського боку. Стиль президента Трампа часто полягає в тому, щоб описувати свої бажані результати як повністю узгоджені побічні угоди, сподіваючись закріпити іранців у кожному елементі будь-якої потенційної угоди.

Іранці, здається, зрозуміли це. І в них з’явилася власна стратегія: негайно і публічно заперечувати американські заяви, щоб уникнути загнання в кут, навіть якщо в заявах Трампа є елемент правди. Це той тип публічної динаміки, який легко може підірвати переговори з високими ставками.

Відкриті суперечності є ознакою того, що дві сторони «фундаментально не погоджуються одна з одною, і вони намагаються це зам’яти», — сказав Річард Неф’ю, головний експерт із санкцій у переговорній групі США, що досягла ядерної угоди 2015 року, який зараз є старшим науковим співробітником Колумбійського університету та колишнім чиновником в адміністраціях Обами та Байдена.

Іранські дипломати стикаються з небезпечною внутрішньою ситуацією: жорсткі фракції виступають проти будь-яких взаємодій зі Сполученими Штатами, а верховний лідер аятола Моджтаба Хаменеї заявив, що не погоджується підписати початкову угоду зі Сполученими Штатами. З цієї причини в них є стимул применшувати або заперечувати будь-які поступки, про які заявляє американська сторона.

Позування — це, звісно, частина процесу. Але питання тут у тому, коли низка таких публічних суперечок зрештою потопить увесь проєкт, — що було б прийнятно для багатьох у США та Тегерані, які критикували цю угоду.