На межі епох і технологій: ЗГРК PGZ-95 і PGZ-04A Китаю

Військова промисловість КНР 80-х – 90-х років минулого століття – це досить цікаве явище, в якому сплелися радянські технології 50-х – 60-х років, свіжіші західні досягнення і вітчизняні спроби поєднати все це у працездатних зразках.

Сьогодні поговоримо саме про такий продукт – зенітну самохідну установку, точніше, зенітний гарматно-ракетний комплекс PGZ-95 (він же «тип 95») і його вдосконалений варіант PGZ-04А.

Пам’ятаєте, я колись розповідав про італійську ЗСУ SIDAM 25? Так от, за деякими даними, в середині 1980-х китайці придбали одну комплектну башту цієї чотиристволки. Розібрали, вивчили, 25-мм гармату Oerlikon КВА скопіювали, а башту творчо переробили. До чотирьох 25-мм гармат (зі збільшеним боєкомплектом – 1000 снарядів порівняно з 630 у SIDAM 25) додали ще чотири ракети QW-2 (копія совєтських «Ігла-1»).

Завдяки введенню ракет до складу озброєння дальність ураження повітряних цілей зросла з 2500 м у чисто гарматному варіанті до 6000 м, а висота – з 2000 до 3500 м.

Ще однією зміною порівняно з італійським оригіналом стало обладнання самохідки радаром. РЛС CLC-1, яка працює в сантиметровому діапазоні S (2-4 ГГц), забезпечує виявлення повітряних цілей на відстані до 11 км.

Антена радару, встановлена на дахові башти, у неробочому положенні складається. У передній частині башти встановлена електронно-оптична система, яка включає телекамеру (дальність виявлення цілей 6000 м), інфрачервоний датчик (5000 м) і лазерний віддалемір (діапазон вимірювань від 500 до 5500 м, точність +/– 5 м). Усі ці засоби пов’язані з комп’ютеризованою системою управління вогнем.

ЗГРК використовує шасі WZ-321 – уніфіковане гусеничне шасі, на якому, зокрема, базується і РСЗВ PHZ-89 (про неї я колись розповідав) та винищувач танків PTZ-89 (про нього теж була стаття). Маса бойової машини – 22,5 т, максимальна швидкість – 50 км/год, а запас ходу – 450 км. Броня корпусу захищає від куль калібру 12,7 мм у лобовій проєкції та 7,62 мм у бічній і задній. Екіпаж бойової машини – 3 чол.

Комплекс взяли на озброєння 1997 р., а два роки по тому вперше продемонстрували публічно. Машина отримала позначення «тип 95» за старою номенлатурою і PGZ-95 – за новою.

Для взаємодії з PGZ-95 створили і рухомий командний пункт (РКП), який використовує таке ж шасі. Він обладнаний РЛС CLC-2, здатною виявляти повітряні цілі на відстані до 45 км і на висоті до 4,5 км. Екіпаж РКП – 5 чол. РКП призначений для управління вогнем шести бойових машин. Інформація з нього на ЗГРК може передаватися кабелем на відстань до 500 м (коли батарея знаходиться у позиційному районі), по радіо (до 15 км), або ж цифровим телекодовим зв’язком (до 5 км).

Типовий батарейний комплект включає шість ЗГРК PGZ-95, рухомий командний пункт, а також п’ять допоміжних машин на шасі повнопривідних тривісних вантажівок – три транспортно-заряджальні, контрольно-перевірочна і пересувна електростанція.

Обсяг виробництва PGZ-95 був невеликим – близько 40 одиниць. Річ у тім, що на момент появи цього ЗГРК його пошуково-прицільний комплекс (власне, оптико-електронна частина) вже був застарілим. Тож на початку 2000-х років створили удосконалений варіант PGZ-04А. Його шасі й артилерійська частина лишились без змін. Натомість встановили нові телекамеру і лазерний далекомір, а інфрачервоний датчик замінили тепловізійною камерою. Також замість ракет QW-2 застосували FN-6 з такою ж дальністю (6000 м), але збільшеною до 3800 м досяжністю за висотою. Цей ЗГРК став значно більш масовим – вважається, що виготовили близько 270 PGZ-04А.

Перший китайський ЗГРК намагались продати і за кордон – до Малайзії, Шрі-Ланки, Лаосу – однак безуспішно.

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 5168 7456 7352 6783