Перехоплювачі проти реактивних дронів: як приватний виробник може зробити диво вдруге

У червні 2026 року росія застосувала проти України 350 ударних БпЛА на реактивній тязі. У серпні — вже 2800. Восьмикратне зростання за два місяці!

Ефективного і доступного рішення для протидії їм тут і зараз ми не маємо. І головне: приватний виробник озброєнь самостійно цього рішення не дасть. Не тому, що не хоче чи не вміє. Тому що модель, за якою українська оборонна промисловість працювала всі ці роки, на цій задачі вийшла на межу можливого.

Для громадян України реактивні «Герані-4» і «-5» та дешеві крилаті ракети типу «Бандероль» унаочнюють нову загрозу, здатну підірвати саме функціонування країни.

Для мене, як виконавчої директорки об’єднання провідних приватних виробників зброї, вони унаочнюють ще й усі «дитячі хвороби» взаємодії держави та національного ОПК. Без усунення цих проблем ми й далі діятимемо реактивно, віддаючи ініціативу ворогові.

Чому зараз це складніша задача, ніж усі попередні?

Ключовий виклик для протидії реактивним російським дронам — швидкість. Вона вимагає не лише співмірної швидкості перехоплювача, а, отже, потужнішого і дорожчого двигуна, але й автоматизації наведення на ціль та ініціації бойової частини.

Поки такого рішення немає, ми змушені витрачати дефіцитні засоби: переносні зенітно-ракетні комплекси (ПЗРК) з інфрачервоною головкою наведення, ракети «повітря-повітря», кулемети на F-16, зенітно-ракетні комплекси (ЗРК) типу NASAMS чи IRIS-T. Масове використання цих систем проти дронів зробить нас вразливими перед крилатими ракетами противника, коли почнуться комбіновані удари в опалювальний сезон. Це, до речі, цілком може бути однією з цілей ворога — поряд із ураженням критичної інфраструктури.

В уяві багатьох оглядачів Україна не повинна мати проблем із тим, щоб повторити наявний досвід — напрацювання спеціалізованих БпЛА-перехоплювачів проти першого покоління «Шахедів» (Shahed-136/Герань-2). Але ця логіка має вузьке місце. Перехоплювачі першого покоління приватні виробники створювали на свій страх і ризик за рахунок технологій, доступних на комерційному ринку. Проти реактивних дронів потрібних рішень на комерційному ринку немає. Йдеться насамперед про головки самонаведення. 

У перехоплювачах першого покоління оператор у багатьох випадках вручну здійснює донаведення та ініціацію бойової частини. Проти реактивної цілі ці процеси мають бути автоматичними, з мінімальною роллю людини. Таких технологій за доступною ціною на комерційному ринку ви не знайдете.

Вони потребують серйозних спеціалізованих науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) — іншої матеріальної бази, інших спеціалістів та іншого фінансового ресурсу, ніж той, яким володіє приватний виробник сьогодні.

Усі ці роки приватний виробник самостійно прогнозував поле бою і вкладав у розробки власні кошти, зароблені на попередніх виробах. Фактично він компенсував нездатність держави спрогнозувати, якою війна буде завтра, — і робив це власним обмеженим ресурсом, спираючись на доступні технології.

На задачі протидії реактивним дронам ця модель вийшла на межі можливого. Результат може дати лише реальне державно-приватне партнерство: розробка та залучення технологій воєнного призначення на кшталт головок самонаведення у поєднанні з інноваційністю приватного виробника. 

Навіть найдоступніші та найефективніші перехоплювачі ударних реактивних БпЛА не зможуть самостійно збити усі цілі. Спеціалізовані БпЛА-перехоплювачі першого покоління, наприклад, забезпечували лише 35-40% від загальної кількості збиттів «Шахедів» — решту давали гелікоптери та інші класичні засоби за умови ешелонування.

Ефективність цієї комплексної системи залежить від посилення радіолокаційного поля та подальшої еволюції систем ситуаційної обізнаності.

Тобто ми повертаємося до питання створення екосистеми всіх супутніх елементів, які дозволяють перехоплювачу себе проявити.

На жаль, приватний виробник самостійно не може ще раз зробити диво — створити ефективний і доступний засіб протидії російським ударним реактивним БпЛА. Нова загроза не створила проблему — вона її показала. Ми вкотре повернулися до браку системності в роботі держави через дефіцит якісної і цілісної військово-промислової політики, яку приватний виробник здатен компенсувати лише частково.

Прикро, що межі поточної моделі державно-приватного партнерства стають видимими саме тоді, коли з’являється загроза, з якою вона не справляється. 

Анастасія Мішкіна, виконавча директорка Технологічних Сил України