Радянський спадок та розбудова власного ОПК — чим Угорщина може поділитися з Україною

Процес еволюції оборонного сектору Угорщини з моменту розпаду Організації Варшавського договору до середини 2020-х років є однією з найбільш динамічних і водночас суперечливих трансформацій у Центральній Європі.

Після закінчення Холодної війни країна пройшла період глибокої деградації військового потенціалу: чисельність збройних сил скоротилася з понад 150 000 військовослужбовців у 1989 році до критичного мінімуму — 20 000 осіб активного складу станом на 2014 рік.

Протягом десятиліть Угорщину міжнародна спільнота та власне керівництво розглядали переважно як постачальника допоміжних послуг у коаліційних операціях, а не як державу, здатну вести високоінтенсивні бойові дії.

Проте зміна архітектури безпеки в Європі, спричинена російською агресією проти України, змусила Будапешт ініціювати амбітну програму «Zrínyi 2026», що стала каталізатором не лише переозброєння, а й створення потужного національного військово-промислового комплексу.

Радянська спадщина в угорських арсеналах, яка могла б стати в пригоді Україні

Основу бронетанкового парку Угорщини протягом десятиліть становили радянські танки Т-72М1 — експортний варіант Т-72А.

На піку своєї могутності Угорська Народна Армія володіла сотнями таких машин, проте наразі ситуація суттєво змінилася через розпродажі та відсутність належного обслуговування.

Станом на середину 2020-х років в активній службі залишалося лише близько 34 одиниць Т-72М1, тоді як загальна кількість танків цього типу в країні становить приблизно 164 одиниці, з яких 130 перебувають у резерві.

Стан цих резервних машин є предметом серйозного занепокоєння, оскільки тривале зберігання без належного консервування призвело до того, що багато з них потребують капітального ремонту перед можливим введенням у стрій.

Історія розпродажу цих активів свідчить, що Угорщина систематично позбувалася надлишків: у 2005 році 77 танків передано Іраку, а пізніше 58 одиниць продано чеській компанії Excalibur Defense, яка займається відновленням техніки.

Що стосується техніки інших типів, ситуація виглядає так. Парк бронетранспортерів налічує 260 одиниць БТР-80 у строю та понад сотню машин на зберіганні. Російська Федерація передала цю техніку ще в 1990-х роках як оплату державного боргу. Також військові використовують 120 модернізованих БТР-80А з 30-мм гарматами.

Артилерійські підрозділи мають лише 12 розгорнутих 152-мм гармат Д-20, проте країна накопичила значний резерв — 283 одиниці. Цей арсенал становить значний інтерес для підсилення України.

Крім того, Угорщина зберігає на консервації парк із приблизно 60 РСЗВ БМ-21 «Град», які країна зняла з озброєння у 2004–2005 роках.

Хоча точний стан техніки залишається невідомим, для України ці установки становлять цінний актив.

Системи протиповітряної оборони середньої дальності 2К12 «Куб» налічують 12 активних комплексів і 32 установки в резерві. Наразі ці радянські зразки поступово замінюють сучасними зенітно-ракетними комплексами NASAMS.

Інженерні підрозділи експлуатують понад 50 амфібійних транспортерів ПТС-2. Ці машини забезпечують перевезення великих вантажів через водні перешкоди завдяки високій вантажопідйомності.

Ситуація з бронетранспортерами БТР-80 є найбільш показовою в контексті пострадянської спадщини. У період 1996–1999 років Угорщина отримала 555 одиниць БТР-80 від Російської Федерації в межах врегулювання державного боргу.

Ці машини стали основним засобом пересування угорської піхоти, і навіть після початку масштабного переозброєння на німецькі БМП Lynx сотні БТР-80 залишаються в інвентарі. Частину з них модернізовано до спеціалізованj] версії для медичної евакуації (BTR-80 SKJ) та технічної допомоги.

Проте уряд уже розпочав процес виведення цієї техніки зі складу сил, про що свідчить продаж 66 одиниць Сербії у 2024–2025 роках, оскільки їх визнано «непотрібними для цілей національної оборони».

Авіація

Лютий 2026 року став історичною віхою для Повітряних сил Угорщини, оскільки країна офіційно припинила експлуатацію флоту ударних вертольотів Ми-24. Цей крок зумовлений завершенням сертифікованого терміну служби планерів, який неможливо було продовжити без залучення російських фахівців або відправлення машин на заводи РФ, що є політично й технічно неможливим у поточному санкційному середовищі.

Історія угорських Ми-24 почалася у 1978 році, і на момент списання флот складався з модернізованих у 2017–2018 роках восьми бортів (шість Ми-24П та два Ми-24В), які отримали оновлену авіоніку та можливість використання окулярів нічного бачення.

Бойова цінність цих вертольотів на етапі виведення зі складу армії була обмеженою, оскільки Угорщина повністю вичерпала запаси керованих протитанкових ракет 9М114 «Штурм», а термін придатності некерованих ракет С-5 та С-8 давно минув.

Проте для України, яка має розгалужену інфраструктуру обслуговування Ми-24 і гостру потребу в авіаційних засобах підтримки, ці вісім машин могли б стати неоціненним ресурсом. Навіть якщо планери не допустять до польотів за стандартами мирного часу, їх можуть використати для виконання бойових завдань або як джерело критично важливих запчастин (двигуни, лопаті, редуктори), що дасть змогу підтримувати українські Ми-24 у повітрі.

Наразі всі угорські Ми-24 відбуксировано до зон зберігання на авіабазі Сольнок, де вони очікують остаточного політичного рішення щодо своєї долі.

Стратегічний розвиток ОПК Угорщини, або як країна стає самозабезпеченою

Найбільш вражаючим аспектом оборонної політики Угорщини останніх років є створення з нуля потужного виробничого кластеру, який інтегрує країну в ланцюги доданої вартості провідних європейських оборонних концернів.

Стратегія уряду полягала в тому, щоб перетворити масштабні закупівлі озброєння на інвестиції в місцеве виробництво та трансфер технологій. Це призвело до появи в Угорщині виробничих ліній, які не мають аналогів у регіоні за рівнем автоматизації та інноваційності.

Центральним елементом цієї стратегії став завод у місті Залаегерсег, створений спільно з німецькою компанією Rheinmetall. Це підприємство площею понад 30 000 квадратних метрів відкрили в серпні 2023 року, і наразі воно є основним місцем виробництва бойових машин піхоти Lynx KF41.

Завод унікальний тим, що це не просто складальний цех: тут здійснюють зварювання корпусів, встановлення складних систем і повний цикл випробувань у спеціалізованих камерах для тестування на електромагнітну сумісність і стійкість до екстремальних кліматичних умов. Потужність заводу дає змогу випускати близько 50 машин Lynx на рік, що забезпечує як потреби угорської армії (загальне замовлення — 209 одиниць), так і створює потенціал для експорту.

Паралельно з виробництвом техніки Угорщина створює критично важливий для всієї Європи вузол виробництва боєприпасів у Варпалоті. Завод Rheinmetall Hungary Munitions розпочав випуск 30-мм снарядів у 2024 році, а розширення «Várpalota 2.0» передбачає запуск ліній для 155-мм артилерійських пострілів (для PzH 2000) та 120-мм танкових боєприпасів (для Leopard 2 і майбутнього Panther KF51).

Очікується, що річна потужність заводу досягне 240 000 танкових снарядів і 1 мільйона боєприпасів середнього калібру. Також у Варпалоті будують окремий завод з виробництва вибухівки, що є стратегічним кроком для забезпечення автономії європейської оборонної промисловості від імпорту сировини з-за океану.

Угорщина стала першим партнером Rheinmetall у розробленні найсучаснішого основного бойового танка четвертого покоління — Panther KF51 EVO. У грудні 2023 року підписано контракт на суму 288 мільйонів євро, згідно з яким Угорщина бере безпосередню участь у доведенні концепту до серійного виробництва.

Угорська версія танка буде оснащена перевіреною 120-мм гарматою L55A1, щоб зберегти сумісність із поточними запасами боєприпасів НАТО, проте конструкція Panther дає змогу в майбутньому перейти на 130-мм систему Future Gun System.

Використання шасі від броньованої ремонтної машини Büffel для Panther EVO є прагматичним рішенням, яке дає змогу уникнути інтелектуальних суперечок щодо власності на корпус Leopard 2 та пришвидшити вихід машини на ринок.

Ще одним успішним прикладом міжнародної кооперації є партнерство з турецькою компанією Nurol Makina. Програма Gidrán (угорська назва машини Ejder Yalçın) передбачає постачання понад 800 одиниць бронеавтомобілів 4×4 для угорських сил.

Виробництво локалізоване: шасі та механічні вузли виготовляють на базі потужностей компанії Rába в Дьєрі, а фінальна інтеграція озброєння, радарів і систем зв’язку відбувається в Капошварі.

Аналіз потреб України та угорських можливостей: Точки перетину

Потреби України в озброєнні на 2026 рік залишаються колосальними, незважаючи на розвиток власного ОПК, який до кінця 2025 року має досягти обсягу виробництва у 35 мільярдів доларів.

Зокрема, Україна гостро потребує 152-мм артилерійських систем, оскільки західні поставки 155-мм гармат не можуть повністю покрити дефіцит на фронті довжиною тисячу кілометрів. Угорські резерви Д-20 (283 одиниці) є одним із найбільших доступних джерел такого озброєння в Європі.

Навіть якщо політичне керівництво Будапешта відмовлятиметься від прямої передачі, продаж цих гармат через приватні компанії для «відновлення» з подальшим реекспортом є юридично можливим шляхом, який раніше використовували для танків.

Україна паралельно розвиває модель локалізації оборонного виробництва через спільні підприємства із західними партнерами, зокрема за участю Rheinmetall. Водночас інноваційний кластер Brave1 забезпечує іншу складову — прискорену розробку та впровадження військових технологій, доповнюючи промислові проєкти.

Спільні логістичні центри на кордоні Угорщини та України могли б забезпечувати швидкий ремонт техніки німецького виробництва (Leopard 2, PzH 2000, Lynx), яка вже є в обох країнах. Це дало б змогу значно скоротити логістичне плече та підвищити коефіцієнт готовності української техніки.