Початок впровадження рамкової угоди між США та Бангладеш змінює баланс сил в Південній Азії

5–7 травня 2026 року делегація Офісу торгового представника США прибула до Дакки, столиці Бангладеш, на переговори про імплементацію Угоди про взаємну торгівлю (ART), підписаної 9 лютого 2026 року. Угода відкриває США доступ до бангладеської портової інфраструктури і ринку для американських Big-Tech-компаній, цифрових платформ і енергетичних постачальників в обмін на знижений до 19% тариф на текстиль і безмитний режим для його окремих категорій.

Президент Трамп особистим листом до новообраного Прем’єр-міністра Таріка Рахмана повʼязав збереження торговельних преференцій для Бангладеш із підписанням двох оборонних угод. Переговори про них Вашингтон веде з Даккою з 2019 року, і сторони перебувають на фінальній стадії.

Перша угода про загальну безпеку військової інформації (GSOMIA) дозволить двом арміям обмінюватися розвідувальними даними і підвищить результативність моніторингу ситуації в районі К’яукп’ю.

Друга угода — про взаємне логістичне забезпечення (ACSA) — відкриє американським кораблям і літакам бангладеські порти і злітно-посадкові смуги для поповнення запасів і технічного обслуговування.

Нарощування торговельної та військової співпраці США та Бангладеш напередодні зустрічі Дональда Трампа із Сі Цзіньпіном 13–15 травня 2026 року — це сигнал Пекіну про те, що китайський сухопутний обхід Малаккської протоки через М’янму і Бангладеш опиняється у зоні військової присутності США.

Сухопутні обходи Малакки є для Пекіна питанням стратегічної автономії. Через цю протоку проходить близько 80% китайського нафтового імпорту, і ВМС США з союзниками здатні заблокувати маршрут упродовж кількох годин у разі ескалації навколо Тайваню. Наземні коридори через Мʼянму і Пакистан скорочують шлях постачання нафти з Близького Сходу і Африки на 3–5 тисяч кілометрів та утримують економіку Китаю функціональною за тривалої морської блокади під час потенційного зіткнення у Пацифіці. Бангладеш у цій конструкції є фланговим прикриттям коридору через Мʼянму і резервною портовою інфраструктурою для виходу на Бенгальську Затоку.

З 2018 року Пекін розгортає Китайсько-Мʼянмарський економічний коридор (CMEC) з 771-кілометровим нафтопроводом і 793-кілометровим газопроводом від Кʼяукпʼю до Юньнані, паралельно інвестуючи у бангладеські порти Читтагонг і Матарбарі як резервні точки доступу до Бенгальської Затоки. У попередньому матеріалі Solid Info про конфлікт у Мʼянмі аналізувалося, що громадянська війна поставила CMEC під постійну загрозу ураження.

Перемога BNP Таріка Рахмана на бангладеських виборах 2026 року позбавила Пекін лояльних йому політиків у Дакці. Вашингтон отримав доступ до острова Святого Мартіна на південному сході Бенгальської Затоки за 10 км від узбережжя Мʼянми — потенційної точки військово-морського базування, з якої контролюються підходи до Кʼяукпʼю і виходи CMEC в Індійський океан. Військова присутність США розгортається через щорічні навчання CARAT з ВМС Бангладеш та восьми країн Південно-Східної Азії і вересневу операцію Pacific Angel 25-3 ВПС США біля Читтагонгу. Разом ці заходи формують суцільний пояс контролю маршруту Малакки, у якому Бангладеш виконує функцію північно-східного замикання.

Стратегічне значення бангладеської ділянки зберігається незалежно від результатів травневого саміту США-КНР. За одним зі сценаріїв Трамп може піти на скорочення військових постачань Тайваню в обмін на зобовʼязання Пекіна відмовитися від силового сценарію приєднання. Навіть за такого сценарію нарощування сухопутних коридорів Пекін не зупинить — Ормузька криза 2026 року оголила вразливість морської логістики незалежно від тайванського вектору.

Щільність трафіку у вузьких протоках позбавляє сторону, яка утримує прохід відкритим, можливості нейтралізувати загрозу перевагою у вогневій потужності навіть за обмежених засобів ураження противника.

Після провалу американської деблокади Ормуза Пекін прискорив будівництво альтернативної мережі до ключових індоокеанських портів — стратегії «String of Pearls». І Китайсько-пакистанський (CPEC), і Китайсько-мʼянмарський (CMEC) економічні коридори проходять через політично нестабільні території, а їх надійність залежить від здатності КНР утримувати безпеку лояльних режимів і впливати на зовнішню політику сусідів.

М’янма і Бангладеш формують один кластер китайської логістики, який є опорною конструкцією в маршруті обходу Малаккської протоки. Бангладеш межує з охопленою громадянською війною Мʼянмою і слугує Пекіну одночасно фланговим прикриттям CMEC і споживчим ринком на 170 мільйонів людей. Читтагонг і Матарбарі забезпечують найзручнішу резервну ланку на маршруті в обхід Малакки — на відміну від Хамбантоти у Шрі-Ланці чи Гвадара у Пакистані, ці порти розташовані поряд із виходом CMEC і не залежать від безпекової ситуації у Мʼянмі.

Стратегічна цінність бангладеської ділянки стала очевидною для Вашингтона після зміни уряду Шейх Хасіни в результаті протестів 2024 року. Перемога BNP Таріка Рахмана позбавила Делі політичного впливу у Дакці на всіх рівнях державного апарату і відкрила Вашингтону доступ до критичних секторів бангладеської економіки.

Безмитний доступ до американського ринку утримує валютні надходження Дакки під час економічної кризи — пропозиція Пекіна цього каналу не замінює. Доступ до американських енергоносіїв стає для уряду Рахмана безальтернативним після того, як постачання з Перської Затоки перекрилося через ескалацію в Ормузі. Вашингтон при цьому не вимагає від Дакки розриву з Пекіном. Білий Дім масштабує на Бангладеш модель, випробувану на сусідньому Непалі — закріплення у критичних точках периметра КНР без переведення взаємодії у режим відкритої конфронтації, із залишенням Пекіну простору там, де його присутність не загрожує американським інтересам у регіоні.

Взаємодіючи зі США, новий уряд Бангладеш активізував дипломатичні дії на пекінському напрямку. 6 травня, у дні візиту делегації USTR до Дакки, Міністр закордонних справ Халілур Рахман зустрівся в Пекіні з Ван І в межах першого офіційного візиту до КНР.

Окремим важелем китайського впливу на Бангладеш є його демографічний потенціал. У 2024 році країна стала найбільшим джерелом нелегальних мігрантів до Європи через центральний середземноморський маршрут — щороку понад мільйон бангладешців залишають країну у пошуках заробітку, а грошові перекази у 2024–25 фінансовому році досягли $30 млрд.

Бангладеш є для Пекіна споживчим ринком і резервом міграційного тиску на демократичні країни, де приплив низькокваліфікованої робочої сили з Глобального Півдня підсилює внутрішньополітичну напруженість. Збереження китайських інвестицій за «Поясом і Шляхом» у бідних регіонах Бангладеш утримує бар’єр для виходу низькокваліфікованого населення з-під впливу Пекіна. Стабілізація бангладеської економіки за демократичною моделлю цей бар’єр прибирає.

Угода про взаємну торгівлю як інструмент формування захищеного економічного простору для американських інвестицій

Угода ART між США і Бангладеш належить до ширшої тарифної стратегії, яку адміністрація Трампа розгортає з квітня 2025 року для перебудови торговельних відносин США з Глобальним Півднем на американських умовах. Угода компенсує «несправедливість» попередньої торговельної моделі і одночасно відкриває американським Big-Tech-компаніям доступ до ринків, які раніше освоювалися переважно китайським капіталом.

Бангладеш відкриває внутрішній ринок для американських Big-Tech-компаній, IT-платформ, телекомунікаційних і енергетичних постачальників із паралельною забороною надавати преференції їхнім китайським конкурентам. Amazon відкрив корпоративний офіс у Дакці та запустив сервіс прямої інтеграції бангладеських текстильних виробників в американський ритейл, скорочуючи ланцюг посередників і закріплюючи залежність галузі від американських платформ.
ITES-ринок Бангладеш у 2025 році сягнув $2,1 млрд, дві третини бангладеських IT-компаній обслуговують клієнтів у США — ця ланка прив’язує освічений сегмент бангладеської молоді до американської економіки незалежно від політичних рішень Дакки. Стандарти постачання, які заходять із цими інвестиціями, перекривають сірі імпортні канали через китайських і індійських посередників, на які раніше припадала значна частка постачань на бангладеський ринок.
Угода відзначилася асиметричними зобовʼязаннями сторін. Вашингтон визначив умови доступу Бангладеш до американського ринку раніше, ніж новий уряд встиг сформулювати власні пріоритети. Дакка погодилася надати пільговий доступ для американської хімічної продукції, медичного обладнання, машинобудування, ІКТ та агропродовольчих товарів.

Обсяг запланованих закупівель американських енергоносіїв на наступні 15 років оцінюється у $15 млрд. Угода про закупівлю 14 літаків Boeing для Biman Bangladesh Airlines на $3,7 млрд, укладена 30 квітня 2026 року, привʼязує бангладеську цивільну авіацію до американського постачальника на 20–25 років циклу експлуатації через обслуговування, запчастини і навчання за стандартами виробника. На цьому тлі американські поступки залишаються вибірковими — тариф знижено до 19% і відкрито безмитний режим лише для окремих категорій текстилю за умови його виготовлення з американської сировини.

Безмитний режим є єдиною реальною економічною преференцією для Бангладеш, але станом на кінець квітня 2026 року він досі не застосовується на практиці — травневі переговори зосередилися навколо механізму його запуску.
Навіть після впровадження пільг Вашингтон зберігатиме вирішальний важіль впливу — порушення Даккою зобовʼязань щодо походження сировини відкриває підставу повернути тарифну ставку до 37%. Одяг і текстиль становлять 86% бангладеського експорту до США ($8,2 з $9,5 млрд у 2025 році) і утримують зайнятість понад 4 млн працівників, тому будь-який тарифний відкот негайно перетворюється на ризик соціальної нестабільності.

Уряд Рахмана успадкував економіку, яка втратила третину валютних резервів за два роки і досі не досягла рівня початку 2024-го — інфляція у лютому 2026 року сягнула 9,13%, прогноз зростання ВВП утримується на рівні 4%.
ART зобовʼязує Дакку не обкладати митом програмне забезпечення, цифровий контент і онлайн-послуги та забороняє вимагати від американських компаній зберігати дані бангладеських користувачів виключно на серверах усередині країни. Бангладеш втрачає можливість надавати перевагу китайським цифровим платформам і хмарним постачальникам.

Угода також позбавляє Дакку права укладати нові торговельні домовленості з КНР, РФ і державами, які документ класифікує як «неринкові економіки» — порушення цієї норми анулює всі преференції, включно зі здобутими для текстилю.

Угода не вимагає згортання вже наявної китайської інвестиційної і військово-технічної присутності, але забирає під американський контроль чітко окреслений набір критичних секторів — цифрову інфраструктуру, локалізацію даних, торговельні домовленості, енергетичну орієнтацію.

Це обмежує можливість Пекіна претендувати на ті ланки, які перетворюють Бангладеш на флангову опору китайської логістичної стратегії. Довгострокові зобовʼязання Дакки фіксують умови співпраці з наступниками Рахмана — будь-яка нова адміністрація змушена буде враховувати безальтернативність взаємодії зі США.

США залучають своїх безпекових партнерів до інвестування у Бангладеш

Закріплення США у бангладеській логістичній архітектурі реалізується через узгоджену з регіональними союзниками рамку. Вашингтон долучає до бангладеських проектів Індію, Японію та Австралію — країни, які поділяють американський інтерес до стримування китайської експансії в Індо-Тихоокеанському регіоні і мають власні ресурси для інвестування у портову та промислову інфраструктуру.

Ініціатива «Quad Ports of the Future» — партнерство США, Індії, Японії та Австралії — розгортає у Бангладеш паралельну портову інфраструктуру, яка співіснує з китайською присутністю у Читтагонзі без вимоги її витіснення.

США розпочали техніко-економічні дослідження, результатом яких стане інвестування американського капіталу у бангладеські порти. На південь від Читтагонгу Японія будує глибоководний порт в Матарбарі — він стане регіональним перевантажувальним і промисловим центром для великотоннажних суден, що дублюватиме функції Читтагонгу, не закриваючи їх.

Разом з американськими інвестиціями у Бангладеш заходять транснаціональні корпорації країн-союзниць США. На початку 2026 року японська корпорація Mitsui надала конвертовану позику мережі супермаркетів Shwapno, яка контролює понад половину організованої роздрібної торгівлі Бангладеш, а індонезійська Alfamart у партнерстві з Mitsubishi розгорнула перші торгові точки в Дакці.

Контрзаходи Пекіна: інвестиційні програми та військові контракти залишають Китай присутнім

Розширення американо-бангладеської взаємодії змусило Пекін активувати інструменти впливу, накопичені за часів уряду Шейх Хасіни. З моменту приєднання Дакки до «Пояса і Шляху» Пекін наростив обсяг двосторонньої торгівлі понад $16 млрд у 2018 році і здобув статус четвертого за величиною кредитора Бангладеш із виданими позиками на $7,5 млрд. Понад 70% бангладеського імпорту зброї у 2010–2022 роках надходило з Китаю — ця історична залежність робить перехід Дакки на американські оборонні стандарти повільним і саме тому вимагає окремих угод GSOMIA та ACSA для запуску паралельного каналу.

У відповідь на політичний зсув Пекін активізував військово-технічну співпрацю з Даккою, яка ускладнює тіснішу взаємодію нового уряду з Пентагоном. Восени 2025 року сторони домовилися про створення в Бангладеш заводу з виробництва БПЛА, у січні 2026 року Міністерство фінансів схвалило будівництво виробничих потужностей за технологіями China Electronics Technology Group Corporation International. Між урядами ведуться переговори про постачання винищувачів JF-17 спільної китайсько-пакистанської розробки — такі контракти зафіксують присутність китайських озброєнь у номенклатурі бангладеської армії.

Нове керівництво Бангладеш зберігає переговорні можливості з обома сторонами одночасно. 6 травня, у дні візиту делегації USTR до Дакки, Міністр закордонних справ Халілур Рахман зустрівся у Пекіні з Ван І під час свого першого офіційного візиту до КНР та запросив фінансову і технічну підтримку проекту відновлення річки Тіста. Річка примикає до коридору Сілігурі — найвужчого наземного звʼязку між північно-східними штатами Індії та її материковою частиною (21 км у найвужчій точці), і з 2020 року Пекін посилює економічну присутність у проекті її відновлення. У 2022 році Power China проінспектувала територію будівництва, а китайське посольство повідомило про готовність виділити $1 млрд. Звернення уряду Рахмана засвідчило, що Дакка не планує згортати співпрацю з Пекіном попри дедалі тіснішу економічну кооперацію зі США.

Утримання китайських важелів впливу не є для Вашингтона критичним. Кейси Шрі-Ланки і Мальдівів відтворили той самий політичний цикл «Пояса і Шляху» — китайські інвестиції на старті утримують при владі коаліцію, що уклала контракт, але через 5–10 років сформований інфраструктурною модернізацією середній клас висуває претензії до непрозорих умов договорів і виносить до влади опозицію, що публічно ревізує контракти з Пекіном.

Американська м’яка сила як фактор трансформації Бангладешу у бік вільного суспільства

Поряд із корпоративною і логістичною присутністю Вашингтон розгортає у Бангладеш інституційно-соціальний вимір своєї стратегії, який формували Державний департамент, USAID і приватні фонди роками. Програма цілей розвитку (DOAG) 2021–2026 років зобовʼязала USAID надати Бангладеш $954 млн; у вересні 2024 року сторони підписали шосту поправку на додаткові $202 млн із фокусом на врядуванні і соціально-економічних можливостях. Загальна фінансова присутність США у Бангладеш у 2024 фінансовому році сягнула рекордних $573 млн.

Архітектура працює через мережу інституційних партнерів. Bangladesh Rural Advancement Committee (BRAC), що з 1972 року охоплює 145 млн людей у 16 країнах, отримала $14,7 млн на програму BAMA. Консорціум CEPPS (IRI, NDI, IFES) із програмою «Amar Vote Amar» на $21 млн формував електоральне середовище Бангладеш у 2022–2025 роках.

Bill & Melinda Gates Foundation і Open Society Foundations виступають системним партнером BRAC і співзасновником Asian University for Women у Читтагонгу. Скорочення USAID, оголошене адміністрацією Трампа у січні 2025 року, заморозило понад 100 програм на $550 млн, проте архітектуру американської мʼякої сили не змінило — закладена у 2021–2024 роках мережа партнерств продовжує функціонувати незалежно від бюджетних коливань у Вашингтоні.

Історично найрезультативніше американський вплив закріплювався саме у тих країнах, де м’яка сила працювала десятиліттями — через освітні програми, інституції громадянського суспільства, медійні і культурні мережі.

Бангладеш є наступною точкою довгострокового закріплення. Мережа партнерств з BRAC, CEPPS, Open Society Foundations (Алекса Сороса) і Gates Foundation, що пережила зміну адміністрації у Вашингтоні і продовжує функціонувати у 2026 році, формує середовище, в якому через 10–15 років освічений середній клас буде природно орієнтований на стандарти і цінності демократичного блоку.

Поряд із мʼякою силою американський капітал, який заходить за стандартами демократичного блоку, переводить бангладеське виробництво у вищий технологічний сегмент і ставить жорсткіші вимоги до інституційного середовища Дакки. Пряме входження Amazon витискає китайських і індійських посередників із торговельної логістики, інтеграція бангладеських IT-компаній у американський ритейл і сервісні мережі залучає молодь у технологічні професії, а велика робоча сила Бангладеш — попри загальну автоматизацію світової економіки — стає стратегічною перевагою країни як альтернативи китайській моделі виробничих ланцюгів.

Військова присутність Вашингтона у регіоні розгортання китайської логістики позбавляє сухопутний обхід Малакки функції резервної ланки на момент конфлікту у Пацифіці, заради якої Пекін десятиліттями інвестував у проект Серединного шляху. Нарощування військової присутності США, інвестиції безпекових партнерів, входження американського капіталу у критичні сектори бангладеської економіки і розгортання мережі мʼякої сили задають Бангладеш стійку траєкторію руху від периметра впливу Пекіна у бік відкритого суспільства.