Перші іноземні САУ, які доставили в Україну були французькі CAESAR. З того часу фронт російсько-української війни постійно змінюється і це видно по міжнародній військовій допомозі.

Спочатку це була нестача вогневих засобів та боєприпасів, поява різноманітних коригованих. Зміщення акцентів на дрони. Проте попри трансформацію на полі бою артилерія воює і зараз.

Про зміни, які торкнулись, поговорили з командиром самохідного артилерійського дивізіону 55-ї окремої артилерійської бригади «Запорізька Січ» на позивний «Вулкан».

Початок військової служби та бойова робота в АТО та ООС

Як давно ви у війську?

У війську я з 2013 року, починав свою службу з номера обслуги гранатометного взводу в одній із механізованих бригад.

Потім навчався в Національній академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного і по завершенню служу в 55-й окремій артилерійській бригаді. З того часу пройшов усі ланки від командира взводу, командир батареї, начальник штабу, і зараз обіймаю посаду командира дивізіону.

Розкажіть про бойову роботу під час антитерористичної операції та операції обʼєднаних сил

За часів АТО, а потім ООС бойова робота артилерії відрізнялась від сьогодення: тоді вогневі завдання виконувались в складі дивізіону, батареї, взводу, а зараз – одиночною гарматою.

Інженерне обладнання позицій було не таким як зараз: не обладнувались антидроновим захистом, позиції займалися на відкритій місцевості, бо не було такої загрози з повітря.

Широкомасштабне вторгнення

Як зустріли широкомасштабне вторгнення? Які види озброєння тоді використовували?

Повномасштабне вторгнення зустрів на посаді командира батареї в бригаді у районі Маріуполя.

В принципі, за два дні до початку нападу росіян вже всі розуміли, що щось планується. Ми виїхали на бойове чергування, і вже безпосередньо 24-го лютого по тому, що відбувалося стало зрозуміло, що вторгнення почалося. На озброєнні на той момент були причіпні гармати 2А36 «Гіацинт» калібру 152 мм. Доволі потужне озброєння.

Як тоді відбувалась ваша бойова робота?

Дуже динамічно, я б так сказав. Було незрозуміло, в якому напрямку рухається противник – вони рухалися звідусіль. Постійно переміщувались з однієї вогневої позиції на іншу. Незрозуміло було, хто праворуч, хто ліворуч, хто поруч.

Це я кажу саме про район Маріуполя, коли звідти виходили і попутно відпрацьовували цілі, які давалися. Я б сказав, що це було динамічно, м’яко кажучи.

Перехід на САУ CAESAR

Вже в 2022 році ваша бригада, мабуть, одна з перших, отримала САУ французького виробництва CAESAR. Як ви оцінюєте перехід від причіпних «Гіацинт» на цю систему? Як вирішувалося технічне обслуговування, підготовка?

55-та окрема артилерійська бригада «Запорізька Січ» першою отримала це озброєння. І саме моя батарея отримала перших шість САУ. Підготувалися доволі швидко.

Нам знадобився приблизно тиждень на те, щоб спробувати. Потім обслуговування: це навчання було вже тут, в Україні. За півтора тижні ми вже вийшли з ними на бойову роботу. З приводу організаційно-штатної структури — змінили під ту кількість особового складу, яка потрібна для самохідної установки.

Для причіпної гармати потрібно більше обслуги, більше осіб, більше людей, ніж на самохідну установку.

До таких подій, як склалися зараз на полі бою, а саме засилля дронів, це дуже маневрена і ефективна гармата. Вона й залишається ефективною, але зараз її маневреність сковують саме ворожі дрони.

Тобто можна було на будь-який виїзд гарматами за короткий проміжок часу, відпрацювати, а потім, коли надходить команда – переїхати на інший напрямок. Дистанція між ними могла складати більше 100 км. Тобто батарея швидко переміщується, займає бойовий порядок і відпрацьовує. Машина швидкострільна за рахунок того, що вона має систему досилання снарядів.

Попередній зразок озброєння [ред.: мова йде про причіпні гармати 2А36 “Гиацинт”], який був у батареї, мав стару систему досилання, і вона не завжди працювала. Тут вона автоматизована, і за рахунок цього швидкострільність збільшується.

На якому напрямку вперше застосували CAESAR в Україні. Які були перші враження від роботи на них?

Вперше CAESAR застосовали на Вугледарському напрямку.

Враження були максимально позитивними: найбільше здивувала маневреність, швидкість, швидкострільність даної системи.

Чи вдалося налагодити обслуговування безпосередньо в підрозділі або бригаді? Чи їх потрібно було відправляти за кордон?

Базове обслуговування, яке потрібно проводити, щоб САУ стріляла, яке проводить обслуга на гарматі — цьому навчилися відразу.

Що стосується поглибленого ремонту, то відправляли фахівців за кордон для навчання. І зараз на базі бригади вони спроможні ремонтувати техніку самостійно.

Досвід з САУ «Богдана»

Чи використовує ваш дивізіон вітчизняні «Богдани»?

Ні, на озброєнні мого дивізіону саме CAESAR. Але я був начальником штабу в дивізіоні самохідних артилерійських установок «Богдана».

Тобто в мене була перерва — я був командиром батареї на CAESAR, начальником штабу на «Богдані», коли створювали дивізіон. І після начальника штабу, став командиром дивізіону CAESAR.

Що скажете про вітчизняну артилерію?

Доволі ефективна.

Приємно те, що ми самі спроможні масштабувати і виробляти такі зразки озброєння такого типу і дальнобійності. Тобто «Богдана», по суті, забезпечує таку саму дальність стрільби, як і CAESAR. Так, вона має свої технічні відмінності — це артилерійське, саме в казеній частині і система наведення відрізняється від CAESAR.

Але скажу так: у 22-му році, коли бачили перший CAESAR і ми займали якісь райони, до нас підходили суміжники і запитували: «Це „Богдана“?». Тобто вони знали, що є «Богдани», а про CAESAR не знали. І всі плутали CAESAR із «Богданою» — вони візуально схожі. Доволі непогана машина. За період моєї служби на посаді начальника штабу «Богдана» показала себе непогано, я так скажу.

Є над чим працювати, є свої нюанси, але загалом це дуже хороша машина, яка максимально використовується зараз у війську і показує не гірші результати за інші.

Боєприпаси: кількість, далекобійні та кореговані

Яка ситуація з боєприпасами, зокрема – далекобійними, адже все залежить не тільки від артилерійської установки? Можливо маєте досвід застосування коригованих боєприпасів?

Звичайних боєприпасів наразі достатня кількість.

Щодо дальнобійних — зараз отримали партію нових, які анонсували офіційно. Ми їх уже випробували, вони також зарекомендували себе дуже добре. Дальність стрільби складає 30 км — це саме ті, що ми отримали. Обіцяють поставити ще боєприпаси, якими можна бити до 40 км.

А загалом за час повномасштабного вторгнення використовували далекобійні боєприпаси дальністю 30–35 км, у великому спектрі, я б сказав, більшість — не всі, але більшість відомих і можливих боєприпасів.

З коригованими снарядами мали досвід, неодноразово використовували високоточні боєприпаси — це Excalibur американського виробництва, європейські Vulcano. Вони зарекомендували себе дуже добре на початку, у 22-му році, і навіть на початку 23-го року, але, на жаль, оскільки їм навчилися протидіяти [ред.: мова йде про систему наведення по GPS, яка через роботу РЕБу тепер не працює], після 23-го року вони вже не використовуються.

Використовували високоточні боєприпаси типу Copperhead [ред.: мають наведення за лазерним променем]. Вони також дуже добре себе зарекомендували, але є нюанс– невелика дальність стрільби. Якби вдалося її збільшити саме для цього боєприпасу, було б набагато краще.

Вітчизняні боєприпаси, ви їх застосовуєте? Які відгуки?

Ті, що використовували ми, номенклатуру, на жаль, не можу озвучувати. Але вони нічим абсолютно не відрізняються від того, що поставляють нам наші західні партнери. Тобто по стрільбі, по коригованості, по дальності стрільби — все однаково.

Дрони у війні

Ви згадали про дрони у контексті ударних, а як ситуація з іншими типами, зокрема розвідувальними, які були на озброєнні ЗСУ і до 2022 року. Як вони вплинули на роботу артилерії?

Я скажу так, що дрони — це очі артилерії, «крила», тому що артилерія без розвідки, зокрема без повітряної, не може відпрацьовувати цілі. Ми не бачимо результатів стрільби. Ми не можемо виявити противника. Навіть якщо ми знаємо, що він там є, то без розвідки ми не можемо ефективно вести вогонь.

«Мавіки» закривають роту або батальйон, де вони проводять свою розвідку, більш детальну, знаходячи кожного ворога, який, так скажемо, заховався. «Крила» ж — це вже більш глибока розвідка, де виявляються підступи противника, колони, гармати, реактивні системи, і це забезпечує їхнє знищення.

У моменти 2022–2024 років, коли ворог активно застосовував колони, які їздили маршем по 20 одиниць , — «крила» відігравали надважливу роль. Ми бачили ворога заздалегідь і коли вони вже починали рух у наш бік, ми їх уражали.

Коли ворожа техніка під’їжджала ближче, їх перехоплювали «Мавіки», і, відповідно, вже більш точно наносили вогневе ураження артилерією. Той же самий «Мавік», який використовує систему скида міг уражати противника. Також застосовували FPV, які вже були у нас, хоч і не так масштабовані, як зараз.

Навіть за допомогою FPV у погану погоду можна провести якусь детальнішу розвідку. В таких умовах розвідувальний дрон з висоти не бачить поле бою, наприклад, що відбувається в лісосмузі, але туди можна залетіти на FPV і подивитися – чи є там противник, де він заліг, для того, щоб можна було нанести вогневе ураження.

НРК в артилерії

Як зараз загалом із забезпеченням переднього краю саме для артилерії? Чи, можливо, використовуєте на рівні дивізіону чи бригади наземні роботизовані комплекси для цього?

Так, бригада йде в ногу з часом . Ми також масштабуємося, також намагаємося покращуватися. У нас у бригаді є НРК як важкого типу, так і легкого.

Важкими НРК ми підвозимо боєприпаси на всі вогневі позиції. І це доволі багато, скажу так — 25 снарядів за один раз можна завезти на НРК, яке стоїть у нас на озброєнні. НРК меншого типу возять майно, боєприпаси на точки злету FPV тощо. Тобто в нас вже це масштабовано.

Якщо не вистачає НРК на всі вогневі засоби, то за старим принципом – машина підвозу завозить боєприпаси на вогневу позицію. Тобто артилерія забезпечена.

Ударні дрони в артилеристів.

Ударні дрони в артилеристів. Як загалом ця ніша в артилерії проявляється?

Так, ми маємо і застосовуємо ударні дрони та важкі бомбери.

Наприклад, артилерія може бути схована через повітряну обстановку, коли дуже багато «крил» і FPV противника перебуває в районі вогневих позицій, а розвідка знаходить ціль, яку потрібно відпрацювати, туди вилітає FPV.

Коли виявили противника, також вилітає FPV, бо доцільніше уразити його одним FPV, ніж викочувати гармату і працювати по одному піхотинцю чи штурмовику. Також є такі цілі, які, на жаль, перебувають за зоною досяжності артилерійських боєприпасів — туди також відправляють FPV.

Важкі бомбери використовуємо як для знищення живої сили, так і для мінування ймовірних підходів і під’їздів противника. Використовуються вони також для логістики, якщо до точки злету неможливо доїхати, під’їхати, піднести, підвезти з різних причин — важкий бомбер може виконати цю місію.

Тобто цей напрямок розвивається, використовується і тільки покращується, і показує себе в нашій бригаді з позитивної сторони.

Наостанок більш концептуальне питання: З огляду на ваш досвід із застосування колективного піхотного озброєння, артилерії та, зараз, дронів як ви бачите розвиток поля бою?

На мою думку, це концепція максимального використання дронів — дронів середньої дальності, ударних «крил», – і максимальне їх поєднання з роботою артилерії. Це розрізання логістики, недопущення того, щоб ворог міг підвезти, підійти, забезпечити свій передній край. Це знищення артилерією точок накопичення навіть найменшої кількості ворожих штурмовиків, що призводить до нульового просування противника на нашій землі.

Артилерія завжди буде важливою складовою у війні. Свою цінність вона ніколи не втратить.