Росіяни намагаються зробити прориви на прикордонні. Для цього вони залучили сюди нові підрозділи, в тому числі БПЛА.

Сили оборони роблять все можливе, щоб не допустити реалізації планів ворога. Одна з бригад на напрямку – це 72-га окрема механізована бригада імені «Чорних Запорожців». Найбільш відома обороною Києва в 2022 році, боям за Угледар, а згодом Донецько-Новопавлівський напрямки.

Зараз підрозділ виконує бойові задачі на Харківщині. Про бої на Харківщині, стабілізацію ситуації на Новопавлівському напрямку Мілітарний поговорив з «Козаком», командиром 2-го механізованого батальйону.

Служба в 72-й бригаді імені «Чорних Запорожців»

Ви перейшли у 72-у бригаду, коли вона вела бої поблизу Новопавлівки. Чому перейшли з попередньої бригади і які виклики ви тут побачили? Адже інший колектив, інший особовий склад й інша бригада, в принципі.

Перехід відбувся в момент, коли начальника штабу 59-ї бригади, де я на той момент служив, призначили на посаду командира 72-ї бригади, і, відповідно, я пішов за ним. Бо в армії є принцип коли люди йдуть за своїми командирами, коли довіряєш людині і розумієш, що є певна злагоджена команда, яка дає результат.

Це був період, коли бригада вийшла за шість-сім місяців до цього, з Вугледара. Підрозділи були сильно виснажені.

І в момент, коли я пішов на посаду командира 2-го механізованого батальйону, приймав його, напередодні за місяць у нього були великі втрати.

Особовий склад батальйону був максимально демотивований, кістяк знищений, ланка сержантів і молодших офіцерів відсутня. Коли я приймав батальйон, у мене було лише три сержанти на весь батальйон, які прослужили більше року. Всі командири підрозділів були ТВО [ред.: тимчасово виконуючий обовʼязки].

По суті, не було з ким працювати, ніхто не знав, де озброєння, техніка, в якому вона стані. Управління штабу батальйону складалося з одного начальника штабу і кількох діловодів.

Це вдалось стабілізувати і виправити?

Я для себе знав, що 72-а бригада — це міць, це історія, і коли зайшов та побачив, подумав: не вірю, що таке може бути.

Мені треба було максимально швидко обійти й об’їхати весь боєздатний особовий склад батальйону, визначити лідерів і далі вирощувати їх з урахуванням решти особового складу, щоб вони працювали саме з ними.

У деяких ротах, по суті, не було офіцерів, з ким працювати, і всю цю роботу, поки ми стояли на Новопавлівському напрямку, виконували солдати й сержанти.

Таким чином стабілізував обстановку по лінії фронту, вирівняв ділянку, яка була довірена в оборону — по адмінкордону, західна частина Горіхового. А далі ми вже виїхали на Харківщину.

І тут, по суті, відбулося формування нового кістяка батальйону — призначення тих самих солдатів і сержантів, які показали себе на Донеччині, на офіцерські посади, присвоєння їм первинних військових звань молодших лейтенантів. Наприклад, зараз є колишній сержант, який показав себе, і зараз він керує ротою.

Багато солдатів, які проявили себе добре. Сьогодні вони командири окремих взводів — кулеметних, гранатометних, протитанкового взводу.

В управління зайшли так само сержанти, які мають бойовий досвід кілька років. І сьогодні здійснюють управління бойовими діями, зокрема гранатометними й кулеметними взводами.

Бої бригади на Харківщині

Ви розповіли про перехід з Донеччини на Харківщину — як можна оцінити дії ворога на різних ділянка?

Противник тут не той самий і сам загальний вигляд бойових дій відрізняється. Якщо брати Донеччину, це лісосмуги і поля.

Тобто, якщо взяти побудову оборони батальйону, там вона виглядає простіше. Достатньо, наприклад, двох-трьох позицій з відстанню 300–400 м одна від одної для того, щоб здійснювати оборону лісосмуги і в принципі можеш утримувати це поле.12 військовослужбовців будуть тримати ділянку місцевості довжиною кілометр.

Вся розвідка здійснювалася за рахунок БпЛА, оскільки підхід через поле проглядатиметься одразу, а ширина лісосмуги, якою може рухатися противник — це максимум 30–40 м. На Донеччині лише кілька разів ми стояли в таких лісосмугах, які були по 170–200 м завширшки.

У лісах як тут позиції мають бути не більш ніж за 100 м одна від одної. Бо 100 м — це вже багато. Коли, наприклад, іде дощ, туман — по-перше, ускладнене прослуховування піхотинцем позиції: іде шум, листя, і почути прохід противника в між позиційному просторі дуже важко.

Побачити противника в негоду, коли немає спостереження з «Мавіків», так само неможливо. І відповідно, з чим ми зіткнулися тут у першу чергу — це щільність бойових порядків, яка диктувала кількість людей на позиціях.

Задіяв дуже багато людей з управління. У перші місяці на позиції ставали офіцери, головні сержанти, щоб побудувати стійку оборону батальйону.

Сьогодні противник намагається інфільтруватися групами по два, іноді по одному військовослужбовцю. Немає накатів техніки, немає накатів штурмових груп по п’ять-шість, дев’ять військовослужбовців, немає мотоциклів, немає багі, немає квадроциклів — усе суто пішки, малими групами, поодинці ворог рухається.

І ще дуже цікава методика ворога: у нього весь особовий склад по суті одноразовий, і немає того, хто б повернувся і сказав, що там просто лежить купа ліквідованих російських солдатів.

Всі вони йдуть по-новому, і ми чуємо в перехопленням: «Іди вперед», «хлопці закріпилися». І, відповідно, кожна нова група підштовхує наступну з надією, що все ж таки попереду десь є позиція, де сидить російський солдат і чекає їх, і розповість про подальші дії — оборонні чи наступальні.

По суті, постійні накати, малими пішими групами, які на сьогодні не увінчуються результатом з їхнього боку.

Чи вдається протидіяти інфільтрації?

Ми воюємо в лісі. Ліс настільки густий, що «Мавік 4Т» в густому лісі не бачить.

Тобто тут завжди має бути піхотинець на позиції, коли ж противник інфільтрується в бойові порядки, тоді методом пошуково-ударних дій відправляємо резервну групу, вони знаходять і знищують його.

Безпілотна складова

Як побудована безпілотна складова, як вона еволюціонувала у вас?

З огляду на те, що саме в період трансформації 59-ї бригади з мотопіхотної в дроно-штурмову і перебував на командних, управлінських посадах, я розумію, як саме побудувати систему управління безпілотної складової.

На сьогоднішній день еволюція йде до того, що той, хто має суттєво більше засобів на полі бою, той тримає ініціативу за собою. Є друга складова, яка так само впливає, — це технологічна перевага у самих засобах.

Наприклад, якщо ми говоримо про те, що і ми, і противник маємо винятково DJI Mavic 4Е чи 4Т, але в мене, наприклад, сидять два екіпажі озброєні Autel з тепловізорами, то перевага буде обов’язково за мною, тому що я зможу досить легко знайти місце розташування екіпажів противника: їх тепловізор дає перевагу знайти ціль, розпізнати навіть дрібні деталі за 100 метрів.

Але ми воюємо коли навпроти мого батальйону стоїть противник з 46-го розвідувального батальйону, 26-го полку безпілотних систем, пілоти 7-го полку, пілоти 11-го танкового полку і загальний полк безпілотних систем 11-го армійського корпусу. Тобто проти моїх хлопців працює пʼять підрозділів пілотів противника, у кожного своє завдання.

Одні мають знищувати логістику нашого батальйону на відстані у в глибину оборони на 25–30 км, контролювати підʼїзди. Інші мають задачу мінувати, ще одні — чисто скиди – контролюють смугу батальйону, щоб у мене не переміщувався особовий склад. Інші мають задачу мінування протитанковими мінами, які скидають на позиції.

Тобто зараз, з огляду на кількість засобів і кількість екіпажів, ініціатива на полі бою на моєму напрямку — за ними. Але, наприклад, вони зараз в активній фазі, тобто наступають. Коли активна фаза закінчиться, ці допоміжні підрозділи заберуть.

Відповідно, ініціатива перейде до нашого батальйону, бо вони, поки наступають особовим складом, підсилюються засобами.

Якщо підсумувати, що таке еволюція — це кількість засобів, навченість екіпажів, які можуть зробити все на фронті, крім одного — зайти на позицію.

Це ви зачепили трохи повітряні дрони, а як ситуація з наземними?

Більшість логістичних місій, вивезення і санітарних, і безповоротних втрат, здійснюється за допомогою наземних роботизованих комплексів. Для мене це максимально семимильні кроки, якими ми рухаємося. Це дуже гарний результат.

На сьогодні, я думаю, ви бачите, скільки роботизованих комплексів уже їздить — з установками озброєними кулеметами калібром 12,7 мм, з протитанковими комплексами, вивозять поранених, так само як і антидронові. Тобто на сьогоднішній день це повністю забирає на себе покривало ініціативи.

І надалі, я думаю, так і буде, бо капітал особового складу, на жаль, зменшується, і ті хлопці, які зараз проходять, важко назвати хлопцями, бо це категорія 50+, переважно 55+.

На сьогодні, знову ж таки, через контроль логістики, дистанція до позиції — треба пройти до 20 км. Якщо говоримо про людину віком 55+, плюс броня, плюс рюкзак, плюс автомат, плюс боєкомплект, вода, якась провізія — це майже нереально.

Протидія «ждунам»

Ви згадали про НРК в контексті протидії ворожим FPV які очікують в засідках, так звані «ждуни», а які ще є варіанти в антидроновій роботі?

Треба обов’язково пройти маршрут. Якби ми говорили просто про трасу, автомобільну дорогу, без природних перешкод у вигляді дерев, як бувають у нас такі ділянки — підлетів «Мавік», скинув, підірвав сам дрон, і на цьому все.

Я був змушений створити логістичні команди, які стоять на певній дистанції між собою і перед заїздом техніки або наземного роботизованого комплексу обов’язково перевіряють маршрут.

Вони чують, наприклад, що дрон десь залетів, засів у засідці. Йдуть туди, перерізають волокно, або підривають чи розстрілюють стрілецькою зброєю.

Військовий досвід до широкомасштабного вторгнення

Ви у війську вже давно та мали поранення ще в 2014 році. Як взагалі для вас почалась військова служба, бойові дії в російсько-українській війні, можливо, служба до 2014 року?

Служба в мене розпочалася в 2009 році — це строкова. Російсько-українська війна в 14-му році для нас фактично почалася з 19 лютого коли ввели казармений режим.

3 березня 14-го року ми виїхали на Чонгар, під Крим. Це Залізний Порт, Чонгар, і Генічеська коса — той напрямок ми тримали в обороні. Там ми пробули до травня.

Приблизно у 20-х числах травня ми переїхали в зону проведення АТО. Тоді з 79-ї бригади створили штурмовий БТГр для зачистки, на той час бойовиків.

Перший бій ми прийняли 3 червня — це під Червоним Лиманом [ред.: з 2016 року місто Лиман].

11 липня ми брали участь у глибинному рейді через Донецьку і Луганську області. Завдання стояло зайти на КПП «Довжанський», перекрити логістичний маршрут противника з Росії. А о четвертій годині ранку перші «гради», відпрацьовані з території Російської Федерації, вдарили по нас у населеному пункті Зеленопілля.

Там я отримав поранення, була евакуація. 26-го чи 28-го серпня, я вже встав у стрій, повернувся в зону проведення АТО.

Широкомасштабне вторгнення

Розкажіть як зустріли широкомасштабне вторгнення?

12 березня оформлений у 126-й бригаді територіальної оборони на посаду головного сержанта взводу.

З червня по листопад відряджений командуванням ОК «Південь» до 59-ї бригади для наступальних дій — звільнення Миколаївської та Херсонської областей. З червня по листопад, 11 листопада ми зайшли в Херсон.

Служба в 59-й бригаді

Які завдання виконували в складі 59 бригади?

Там став на посаду командира взводу. Потім став командиром роти.
У складі 59-ї бригади, на посаді командира роти, ми здійснювали ударно-пошукові, ударно-штурмові дії.

Далі був на різних командних посадах.

Тоді ви вже отримали первинне офіцерське звання?

Так, отримав його у 22-му році.

Як це змінює фокус по управлінню?

Інша відповідальність, інші задачі.

Чи мали досвід роботи з іноземцями?

На початку 23-го року, до нашого підрозділу долучилися представники з різних країн.

І це, напевно, найефективніший в моєму житті досвід управління, бо крім того, що треба зрозуміти ймовірний хід дій противника, тобі треба врахувати індивідуальності кожного з них. І багато хто навіть не знав англійської мови. Єдине, що було спільне для всіх — це мета. Вони всі ідейні.

Як вам вдалось налагодити комунікацію між усіма?

Спілкувалися через перекладача, аудіо також. Але у них усіх була мета — вони хотіли знищувати росіян.

Мобілізація та рекрутинг в 2-й механізований батальйон 72-ї бригади імені «Чорних Запорожців»

Ви згадували про ситуацію з поповненням, що це здебільшого мобілізовані військовослужбовці старшого віку. Який загалом досвід у вашого підрозділу по рекрутингу, мобілізації, можливо, є повернення з СЗЧ?

За рік керування батальйоном до мене повернулося близько сотні військовослужбовців з СЗЧ за рахунок того, що я пообіцяв, що вони стануть на свої посади. Наприклад, якщо це вузькопрофільні спеціалісти — гранатометник, навідник БМП-2, механік-водій БМП-2, я їм сказав, що ті, хто повертається і були на цих посадах, має сертифікати за своєю спеціальністю, будуть працювати виключно за своєю спеціальністю.

У піхоту вони не потраплять. За рахунок цього маневру з особовим складом я в перші місяці набрав кістяк, який потім почав нарощувати вже у вигляді піхоти. Тобто в мене вже було з ким працювати, було на кого спиратися і хто допомагав.

Щодо рекрутингу: по-перше, «сарафанне радіо» в армії ніхто не відміняв. По-друге, соціальні мережі — маємо сторінки у Facebook, в Tik-Tok, в Телеграмі, де висвітлюємо частково життя батальйону, здобутки. Цей напрямок теж працює: за півроку, відколи ми запустили медійку вже є бійці, які прийшли до нас саме побачивши чим ми займаємося.

Далі — розподіл особового складу, який прибуває з ТЦК та СП. Бригада проводить БЗВП на своїх фондах, і після цього вже військовослужбовці потрапляють в батальйон. Тут не все добре і всі знають які є проблеми на різних етапах з визначенням статусу придатності на ВЛК та скаргами на здоровʼя, якими потім займається батальйон. СЗЧ на етапі БЗВП, тощо. Але звичайно там також є нормальні хлопці, які працюють на різних напрямках: піхоті, логістичному забезпеченні, в інженерних групах, які постійно копають позиції другої лінії, пілотні позиції або мінометні.

Ще є особисті знайомства по різних військових частинах — хлопці дзвонять, хочуть перейти. Одних відпускають через «Армію+», інших — ні. Відповідно, хлопці йдуть у СЗЧ, і вже звідти ми їх забираємо.

Підготовка в бригаді та батальйоні

Щодо підготовки БЗВП зараз проводить бригада? Розкажіть детальніше про це і, в тому числі, про адаптацію в підрозділі.

Так, є в нас дуже гарна, я б сказав, група інструкторів, яка знає й розуміє, що вони мають дати особовому складу, який вибуває в район зосередження бригади. Стандартна кількість днів підготовки – 51 день..

Вона включає: вогневу, тактику, медичну, інженерну, топографічну підготовки — всі ці моменти.

Після прибувають у район зосередження бригади, де також є обов’язкова адаптація яка триває не менше 15 днів. Її проводять головні сержанти підрозділів, ті, що відповідають за бойову підготовку.

Тут ми звужуємо підготовку до максимуму і вже конкретно відпрацьовуємо з завданнями на лінії бойового зіткнення. Тобто робота на бойовій позиції. Стрільба з бійниці, з позиції — він має розуміти, який у нього буде сектор обстрілу, як побудувати спостереження, щоб побачити й ефективно уразити противника. Це вже дається безпосередньо тут.

Далі починається бойова робота — особовий склад заходить і вже несе бойове чергування, веде оборонний бій на позиціях.

Командири підрозділів у цей час на позиціях?

Командири підрозділів фактично постійно перебувають при виконанні своїх обов’язків на КСП роти. Вони достатньо близько до своєї піхоти. Тобто в момент, коли піхота приїжджає з БЗВП у підрозділ, вона не бачить командира роти, але коли заходить на лінію бойового зіткнення , то бачить його, бо проходить саме через нього.

І, скажімо так, мотиваційна це складова — основне формують головні сержанти на полігоні, домотивовує й доознайомлюється вже командир безпосередньо на лінії бойового зіткнення, і вже визначає завдання на КСП своєї роти.

А якщо говорити про підготовку за фахом — чи є в складі бригади можливість, відправляти когось на фахове навчання, бо ви згадували про сертифікати. Чи є якась система зараз — чи вона під час бойових дій, воєнного стану не реалізована?

Обов’язково є. Відділ бойової підготовки бригади за це відповідає — вони нам дають кількість місць. Наприклад, умовно, в якомусь на є три місця — навідники-оператори БМП-2, десять місць — пілоти «Мавіка», місця на FPV.

Ми дивимося по особовому складу, хто не має сертифікатів. Відповідно, вибираємо тих, кого бачимо в подальшому на цих посадах.

Тобто на сьогодні у них вже є результат. Наприклад, візьмемо пілота, який пропрацював два-три місяці, був навчений тут на місці командиром підрозділу, відпрацював уже в бойових умовах, політав. Командир роти каже: «Так, з цієї людини буде толк, його можна відправляти». Тоді залежно від напрямку роботи ми його відправляємо на навчання.

Бо просто так взяти й відправити військовослужбовця, який до цього не працював за цією спеціальністю, щоб він отримав сертифікат, але не проявляє в цьому напрямку ініціативи і йому цей напрямок не цікавий, — я цього не роблю, бо це зазвичай не приносить результату.

Тобто потрібних спеціалістів ви можете навчити безпосередньо у підрозділі? А чи є тоді сенс в окремих курсах якщо відривати їх на доволі тривалий час?

Я хочу, щоб ця людина далі зростала і тому даю кожному таку можливість, бо не опираюся тільки на власні знання. Я дуже люблю й поважаю розумних людей, які приносять нові поради і мають своє бачення, бо це і є зростання. І кожен за своїм напрямком — незалежно, це солдат, сержант чи генерал-полковник, — усі можуть дати щось нове в цьому житті.

І тих, хто має мотивацію і, відповідно, себе проявляє, я в обов’язковому порядку далі вирощую — по можливості, у сержантів, офіцерів, залежно від того, який у кого потенціал.

Це потрібно для того, щоб мати навколо себе людей, на яких можна покластися. Наприклад, у мене зараз три роти одночасно в бою. Вони виконують мінімум три бойові задачі. Це і по спостереженню, і по ураженню.

Всюди одночасно мають працювати три напрямки мінометів, працювати гранатомети, має бути спостереження, розвідка, БпЛА, мають працювати ураження — і FPV, і скиди. Це три окремі вогневі задачі. І на ці три окремі вогневі задачі мають бути навчені люди.

Тобто ми йдемо до того, щоб особовий склад зростав. І, відповідно, ці курси — це, напевно, на сьогодні більше як доплата до основного грошового забезпечення, оскільки дає якийсь відсоток доплати саме до зарплати, не до премії.

І це вже для хлопців як бонус — що він сертифікований спеціаліст, і цей напрямок нарощує. Воно працює, ми ним користуємось.