Українські цивільні в полоні: від Другої Світової війни до сьогодні

1 вересня 1939 року нацистська Німеччина вторглася в Польщу, що вважається офіційним початком Другої світової війни. Наслідки війни, яка закінчилася понад 80 років тому, досі вивчають, а мільйони людських доль залишаються невстановленими — зокрема й долі цивільних, масштаб злочинів проти яких під час Другої світової війни складно осягнути.

Цивільні завжди страждали від воєн, проте нацистська Німеччина створила систему, у якій цивільні стали не лише випадковими жертвами бойових дій, а й безпосередніми об’єктами державної політики.

Гітлерівська Німеччина встановила ієрархію, у якій різним групам населення відводилася різна доля: знищення, депортація, примусова праця, вигнання, германізація або життя під постійною загрозою колективного покарання. Голокост посідає серед цих злочинів окреме місце, адже його метою було вбивство кожного єврея, який опинявся під німецьким контролем.

Ми краще знаємо кількість убитих українських цивільних та військових, але значно менше — про тих, кого депортували, взяли в заручники або відправили на примусову працю під час нацистської окупації. Ці розслідування ускладнює, зокрема, те, що українців тоді зазвичай не записували як українців, а класифікували як росіян, поляків або просто «радянських людей».

Українських євреїв класифікували саме як євреїв, адже проти них здійснювалася окрема геноцидна політика. У деяких німецьких формах зазначали місце народження, етнічність, мову або місце, з якого людину вивезли, тому встановити її етнічну або національну належність можна саме за цими даними.

Після завершення Другої світової війни мільйони родин шукали людей, які зникли під час окупації, депортацій, примусової праці та ув’язнення. Єдиної оцінки кількості цивільних, чию долю так і не вдалося встановити, не існує: багато людей загинули без реєстрації, їхні тіла не знайшли або не ідентифікували, а документи про них знищили. Навіть сьогодні невідомими поіменно залишаються близько мільйона із шести мільйонів євреїв, убитих під час Голокосту.

Цікавий випадок стосується острова Олдерні, який є частиною Нормандських островів, але не входить до складу Сполученого Королівства. Під час Другої світової війни нацисти захопили острів і створили на ньому систему трудових і концентраційних таборів. У них утримували переважно в’язнів і примусових робітників із територій Польщі, України та Росії, а також французьких, німецьких та іспанських євреїв і людей із Північної Африки.

У 2022 році вийшла книга «Острів Адольфа: нацистська окупація Олдерні» авторства Керолайн Старді Коллс і Кевіна Саймона Коллса, які досліджували реальну ситуацію на острові під час нацистської окупації, використовуючи криміналістичні та археологічні методи. Серед їхніх знахідок — історія українця Вадима Зайця, якого 5 квітня 1943 року в нацистському концентраційному таборі «Зильт» на острові Олдерні вбили наглядачі СС.

Вадим Заяць народився в Боромлі Сумської області й здобув фах електрика. Спочатку, 18 липня 1942 року, його відправили до нацистського концентраційного табору Дахау, 14 грудня 1942 року перевели до Ноєнгамме, а потім — до табірної системи «Острів Адольфа» на Олдерні. Лише через місяць після прибуття на острів його застрелили охоронці СС і поховали в безіменній могилі. Місце його останнього спочинку досі невідоме.

Лише у 2024 році вдалося встановити, що кількість загиблих на острові Олдерні під час окупації могла перевищувати тисячу осіб, тоді як раніше офіційно йшлося про 389 загиблих. Переглянуту оцінку підготувала група міжнародних експертів за дорученням Еріка Піклза, спеціального представника уряду Великої Британії з питань Голокосту. Скільки саме серед загиблих було українців — невідомо.

Британський художник та дослідник Пірс Секунда присвятив роки дослідженню нацистської окупації Олдерні, а також створив низку мистецьких робіт з використанням з використанням фарби, виготовленої зі спаленого кордиту, вилученого з боєприпасів, залишених німцями на острові Олдерні після закінчення війни. Пірс розповідає, що, за його припущенням, значно більше жертв на острові могли бути українцями.

Проте відсутність архівних даних, зокрема доступу до радянських архівів, а також некоректна класифікація національної приналежності в нацистських формах ускладнюють ідентифікацію.

Наразі Пірс Секунда працює над темою російської війни проти України, зокрема представляє виставку про намагання РФ знищити українську ідентичність через руйнування культурної спадщини та примусову депортацію дітей. Він також виступає за запровадження Великою Британією санкцій проти причетних осіб, що є частиною його дослідження. Паралельно він шукає способи ідентифікувати через українські архіви декого з людей, розстріляних на Олдерні.

Важливим у цій історії є те, що причетних до катувань і розстрілів на Олдерні так і не покарали на міжнародних трибуналах чи в судах. Оскільки більшість жертв були радянськими громадянами, Велика Британія передала СРСР право розслідувати злочини, вчинені на острові, в обмін на передання британській стороні справи німців, які вбили британських військовослужбовців у «Шталагу Люфт III» під час «Великої втечі».

Радянський Союз так і не розслідував злочини проти власних громадян на острові Олдерні. Стаття в The Observer за 1981 рік констатувала, що нацисти, відповідальні за злочини на Олдерні, продовжували вільно жити в Німеччині. 

Ми не можемо зараз передбачити, чи будуть покарані росіяни, які викрадають, катують та вбивають українських цивільних з окупованих територій. Проте вже сьогодні можемо закликати до застосування тих форм покарання, які доступні нам і міжнародній спільноті: санкцій, арешту майна та рахунків, обмежень на в’їзд до інших країн, міжнародних ордерів на арешт, а також публічного висвітлення імен злочинців та інформації про скоєні ними злочини.

Колишня цивільна полонена Олена Ягупова після звільнення з російського ув’язнення присвячує своє життя покаранню винних у злочинах проти неї та інших цивільних.

У розслідуванні Суспільного вона разом із журналістами та іншими колишніми полоненими, які пройшли через російські тортури й трудове рабство, ідентифікувала колаборанта Романа Внукова з позивним «Бетмен», відповідального за незаконні депортації та відправлення українців у трудове рабство на окупованій частині Запорізької області. 21 липня 2026 року, через два роки після розслідування Суспільного, українські телеграм-канали повідомили про вбивство «Бетмена» українськими партизанами. 

Наразі ми маємо більше можливостей, ніж мали українці під час Другої світової війни. Тому, з поваги до пам’яті всіх українців, які тоді пройшли через трагічний досвід полону, трудового рабства й тортур, і до тих, хто проходить через це зараз, ми повинні продовжувати ідентифікувати злочинців та тиснути на міжнародну спільноту, вимагаючи визнання цих злочинів зараз, а не тоді, коли буде запізно.