Наприкінці серпня і на початку вересня 2026 року Москву відвідали три високопосадовці зі США, і такої щільності контактів у російсько-американських відносинах не було протягом тривалого часу. 5-6 вересня 2026 року спецпосланники США Стів Віткофф і Джаред Кушнер провели переговори з російським і українським президентами у Москві та Києві.

25 серпня Москву відвідав директор ЦРУ Джон Реткліфф, і зміст переговорів сторони засекретили повністю. В експертному середовищі циркулюють різні версії. Найпоширеніша з них пов’язує візит із підготовкою російських провокацій проти країн Балтії, проте підтвердження цій версії немає. Запланована зустріч Реткліффа з Путіним не відбулася, і публічних пояснень щодо скасування Кремль не давав. За підсумками обох візитів сторони не оголосили узгоджених умов завершення війни і не назвали дати проведення тристоронньої зустрічі.

Відмова Путіна від перемовин продиктована зацікавленістю у продовженні війни, перебіг якої, на його думку, формує тверду перспективу досягнення воєнних цілей без дипломатії.

Припинення бойових дій також суперечить інтересам Пекіна, оскільки війна відволікає ресурси США і Європи та дає йому час на підготовку до майбутнього глобального конфлікту. Ця війна є для Китаю способом розхитування політичних систем європейських держав і просування прокитайських діячів у місцеві еліти.

Досягнутий рівень залежності Москви від Пекіна закріпив за Росією становище “молодшого партнера”, у якому пріоритети зовнішньої політики визначає сильніша сторона. Це звужує можливості самостійного зовнішньополітичного вибору рішень Кремля та робить будь-яку американську пропозицію безпредметною.

Для Росії Китай зміцнює свій статус як зовнішньоекономічного партнера. КНР забезпечує РФ близько 34% зовнішньої торгівлі і посідає в ній перше місце. За три роки ця частка майже подвоїлася, оскільки у 2021 році вона становила 18%.

У структурі російського імпорту 57% припадає на китайські товари проти 23% у 2021 році, а частка КНР у російському експорті зросла за той самий період з 15% до 30%. Товарообіг Росії з Китаєм досяг рекордних $244 млрд у 2024 році, а за січень-квітень 2026-го зріс на 19,7% до $85,24 млрд. Обсяг цих зв’язків не лишає Москві місця для балансування між Пекіном і західними державами.

Американська пропозиція вимагає від Москви рішення, яке суперечить інтересам Китаю як постачальника 57% її імпорту і оператора 90% її зовнішніх розрахунків. Пекін контролює постачання верстатів, чипів, мікроелектроніки, оптики, камер і сировини для вуглецевого волокна, від безперервності яких залежить випуск російських озброєнь.

Будь-яке скорочення цих обсягів зупиняє оборонні заводи, а частину постачань китайські державні компанії проводять із приховуванням призначення вантажу.

Американська сторона продемонструвала російським політичним елітам оцінку, за якою кожен наступний місяць війни коштує Росії дорожче, ніж Україні. Взаємне ураження критичної інфраструктури закладає нерівнозначні економічні наслідки для учасників конфлікту, адже Росія постає перед необхідністю відновлювати свої об’єкти суто за рахунок власних внутрішніх ресурсів, тоді як втрати України компенсуються за рахунок фінансової допомоги західного блоку.

Нарощування Україною арсеналу ударних засобів стратегічного рівня, зокрема реактивних безпілотних літальних апаратів та балістики, незворотно призведе до системного ураження інфраструктури видобутку нафти і газу, що є критичною вразливістю російської економіки. Логіка ескалації в цьому випадку є обмеженою і втрата цих потужностей зобов’язує Кремль до застосування тактичної ядерної зброї або публічної погрози таким кроком.

Розвиток такого сценарію зумовлює ізоляцію Росії та її більше заглиблення в контур впливу Китаю. Оскільки тривалий перебіг конфлікту посилює економічне виснаження сторін конфлікту та західних партнерів України, стратегічну вигоду від продовження бойових дій здобуває Китай.

Утримуючись від безпосереднього залучення в російсько-українську війну, Пекін здобуває економічні дивіденди від ізоляції Росії шляхом імпорту російського палива за заниженими цінами та фінансових надходжень, які КНР отримує внаслідок постачань російському ВПК товарів подвійного призначення.

Від квітня 2022 року до лютого 2026-го середня знижка на російську нафту для китайських покупців становила 7,7%, що дало Китаю економію близько $18,3 млрд.

Обсяг знижок, наданих китайським переробникам лише за 2025 рік, оцінюється у $2,2 млрд. Тривала війна посилюватиме залежність Росії від Китаю.

Перевагу в торгівлі енергоресурсами Пекін дістав від західних санкцій, які були запроваджені після повномасштабного вторгнення. Втративши європейський ринок, Москва спрямувала вивільнені обсяги нафти, газу й вугілля переважно до КНР і залишилася з одним великим покупцем.

Російсько-китайська торговельна асиметрія надає Пекіну змогу забезпечити дедалі більший вплив навіть на ті галузі російської економіки та виробництва, у які китайський капітал не інвестується безпосередньо. Паралельно залежність Росії від КНР поглиблюється внаслідок підтримки, отриманої Москвою від осі автократій у веденні війни проти України.
Скорочення російської суб’єктності в межах авторитарної осі спричиняє її нездатність просувати самостійний порядок денний у переговорах із Заходом, внаслідок чого Москва постане перед потребою максимально підпорядковувати свої зовнішньополітичні прагнення інтересам КНР.

Досягнення критичного рівня залежності Кремля від Китаю закладає умови, за яких ключові рішення щодо безпекової моделі у Східній Європі ухвалюватимуться в ході безпосереднього діалогу Вашингтона і Брюсселя з Пекіном, тоді як вплив Москви на перебіг цього переговорного процесу буде обмежений.

Активна фаза війни унеможливлює відновлення багатовекторності, яка частково зберігалася до 2022 року. Попри це, за майбутній геополітичний курс Москви конкурують кілька груп усередині російського керівництва.

Прагматична коаліція у силовому блоці, якій через директора ЦРУ була донесена позиція Білого Дому, вбачає у частковій стабілізації відносин із республіканською адміністрацією запоруку збереження частини важелів геополітичної суб’єктності Росії.

Прихильники подальшого пожвавлення економічних та військово-промислових зв’язків із Китаєм переважно консолідовані навколо керівництва Міноборони РФ, очільників енергетичних держкорпорацій, а також чиновників інвестиційного та фінансово-економічного блоків російського уряду.

Позиція та діяльність цієї глибоко інтегрованої в російсько-китайську економічну та технологічну взаємодію групи упродовж останніх років посилила залежність Москви від КНР, перетворивши її на основний фактор збереження чинної державно-владної моделі в РФ.

Москва втрачає автономію в ухваленні рішень, НВАК і корпорації китайського ВПК отримують випробувані в Україні військово-технічні розробки, а розвідувальна активність Пекіна в Росії зростає. Оборонний блок реагує на ці три процеси як на пряму загрозу самостійності російської держави.

Подальше посилення залежності РФ від Пекіна збільшуватиме ці ризики. Тому російські спецслужби намагаються обмежити китайський вплив через протидію китайським агентурним мережам і непублічні контакти з Вашингтоном, зберігаючи при цьому публічну риторику про союз із КНР.

Реформи Бєлоусова збільшили залежність російського ВПК від китайських постачань

Важливим фактором, через який Путін продовжує курс на інтеграцію з Китаєм, є те, що модель захисту російської економіки від санкцій вибудував Андрєй Бєлоусов, чинний Міністр оборони і особа, яка користується особливою довірою російського президента. Публічно він відомий призначенням у травні 2024 року, проте до цього роками відповідав за економічну інтеграцію Росії до китайського економічного простору. Путін шанує Бєлоусова як продукт радянської системи і довіряє його розрахункам щодо виживання російської економіки під санкціями через переорієнтацію на ресурсну базу Китаю.

Андрєй Бєлоусов народився у 1959 році в Москві. Його батько, Рем Бєлоусов, брав участь у розробці Косигінських реформ 1960-х років і відповідав за питання ціноутворення в плановій економіці.

Він очолював кафедру в Академії суспільних наук при ЦК КПРС і передав синові школу, у якій економіка підпорядкована політичній волі держави. Бєлоусов є категоричним прихильником державного регулювання і не визнає за ринком здатності самостійно формувати економічний курс.

Бєлоусов закінчив економічний факультет МДУ з відзнакою за спеціальністю економічна кібернетика, а з 1981 по 1986 рік працював у лабораторії моделюючих людино-машинних систем Центрального економіко-математичного інституту.

Він вийшов із наукової групи Олександра Анчишкіна, яка в останні радянські роки готувала розрахунки для реформування планової економіки.

Ця школа зробила його конструктором систем, який обґрунтовує рішення економетричними моделями і рахує наслідки наперед. Той самий інструментарій він застосував у 2010-х, коли російська економіка почала готуватися до життя під обмеженнями.

Розрахунки Бєлоусова вперше витримали перевірку у 2008 році, коли він очолював департамент економіки і фінансів в апараті уряду під час світової фінансової кризи.

Напередодні окупації Криму Бєлоусов усупереч позиції практично всіх урядовців обґрунтував, що Росія витримає санкції, які буде запроваджено у відповідь на анексію. Прогноз справдився, і цим Бєлоусов здобув авторитет, якого не має жоден інший економіст у російському апараті. З червня 2013 по січень 2020 року він був помічником Президента з економічних питань і доповідав Путіну напряму. Бєлоусов залишається для Путіна ключовою точкою опори в рішеннях про те, куди скеровувати країну під санкційним тиском.

У китайському напрямі Бєлоусов бачив альтернативну ресурсну базу, здатну замінити західні ринки і технології. На відміну від багатьох російських посадовців, які працювали через тіньові канали, Бєлоусов діяв офіційно і обіймав посаду співголови Російсько-китайської міжурядової комісії з інвестиційного співробітництва.

На позиції заступника керівника російського уряду Андрєй Бєлоусов був долучений до переговорів про інвестиції та інфраструктуру з Віцепрем’єром Держради КНР Дін Сюесяном.

Перемовини у цій сфері сприяли синхронізації російських проектів із ініціативою “Пояс і шлях”, а також появі нових каналів для китайських капіталовкладень в російську транспортну й аграрну інфраструктуру, які були задекларовані на 10-ому засіданні Російсько-китайської комісії з інвестиційного співробітництва у 2023 році.

Від початку 2010-х років Бєлоусов брав участь у розбудові торговельно-економічних механізмів, які після 2014 року були покладені в основу функціонування російської економіки в умовах санкційних обмежень Європи та США. Пізніше, перебуваючи на посаді голови ради директорів “Роснефті” у 2015–2020 роках, чинний Міністр оборони залучав кредити китайських державних банків.

Система, що підтримувала підсанкційну російську економіку, паралельно замінювала долар у розрахунках юанем, західні банки китайськими кредиторами, а європейських і американських постачальників китайськими заводами.

Кожне таке заміщення знімало залежність від західної фінансової та промислової інфраструктури і одночасно встановлювало залежність від китайської. Механізм, побудований для обходу санкцій, до 2026 року став основним каналом китайського впливу на російську економіку.

Бєлоусов лобіював переведення 95% розрахунків із Китаєм у юань і рубль та ставив за мету річний товарообіг у $300 млрд до 2030 року. Ці проекти поглиблювали зв’язок російської економіки з китайською і зробили його прийнятним перемовником для Пекіна.

Частка валют так званих “дружніх країн”, у якій домінує юань, за підсумками 2025 року перевищила 30% російських зовнішньоторговельних розрахунків проти менш ніж 2% юаня до війни. Внаслідок цього проходження російських платежів стало залежати від китайських банків і ліквідності валюти, яку регулює Пекін.

14 травня 2024 року указом № 383 Путін призначив його міністром оборони замість Сєргєя Шойгу, який тримав посаду від листопада 2012 року.

Реформи, реалізовані Бєлоусовим протягом 2024-2026 рр., були першочергово спрямовані на підпорядкування економіки воєнним потребам і заміщення західних технологій власним виробництвом.

Кремль замінив Сєргєя Шойгу на Андрєя Бєлоусова саме заради цих задач. Бєлоусов вирішує їх через Пекін, оскільки китайський ринок, капітал і обладнання заміщують втрачені під санкціями західні постачання.

Для роботи з Бєлоусовим Пекін виділив окремого високопосадовця, і російський міністр отримує китайські ресурси поза загальною чергою міжвідомчих узгоджень. Китайське керівництво розглядає забезпечення російського оборонного відомства як власний пріоритет, тому підтримка Бєлоусова має персональний характер.

Поглиблення координації з НВАК та інтеграція китайських технологій подвійного призначення у російський військово-промисловий комплекс відбуваються під керівництвом оновленого апарату Міноборони. Бєлоусов сформував його переважно з чиновників фінансово-економічного сектору.

Призначення пов’язаних із Бєлоусовим управлінців на ключові посади в керівництві військово-промисловим сектором РФ створило умови для контролю нової команди вихідців з фінансово-економічного блоку над повним циклом оснащення російської армії.

Процеси формування оборонного бюджету, розподілу коштів між підприємствами ВПК, закупівлі комплектуючих і технологій за кордоном та забезпечення державних замовлень на готові озброєння стали підпорядковуватися єдиному центру, який надає пріоритет роботі з китайськими постачальниками та кредиторами.

Віддаленість Бєлоусова від груп впливу в оборонній сфері і відсутність у нього власних бізнес-інтересів стали умовою його призначення, оскільки Кремлю потрібен був виконавець без мотиву спотворювати розрахунок на користь окремих еліт.

Повноваження Бєлоусова поширюються за межі оборонного відомства, оскільки він відповідає за переведення на воєнні рейки всієї російської економіки. Він визначає, які галузі, промислові групи і сегменти виробництва переводяться на обслуговування оборонного замовлення, а які лишаються поза цим контуром. Обсяг цих повноважень робить Бєлоусова тіньовим головою уряду, тоді як федеральний кабінет розподіляє ресурс, що лишається після закриття оборонних заявок.

Кремль, який у перші роки повномасштабної російсько-української війни постав перед потребою підвищення ефективності військового відомства, отримав змогу делегувати це завдання посадовцю, який не конкурує з іншими центрами сили в РФ.

Для китайського керівництва наслідком призначення Бєлоусова на посаду стало закріплення прямого та прогнозованого каналу координації військових зусиль між Москвою та Пекіном, що дозволило активізувати спільні навчання, взаємодію військово-морських сил та обмін оборонними технологіями.

Взаємозв’язки Бєлоусова із ключовими китайськими посадовцями були налагоджені ще до його призначення на нову посаду.

Переведення Бєлоусова на посаду Міністра оборони надало керівництву КНР змогу досягати максимальної синхронізації потреб російського ВПК із виробничими та експортними циклами китайських постачальників верстатів, чипів і мікроелектроніки, від обсягів виробництва й безперервності експорту яких залежить випуск російських озброєнь.
2 серпня 2024 року за вказівкою Бєлоусова Міноборони РФ створило Центр перспективних безпілотних технологій “Рубікон”, підпорядкований безпосередньо керівництву відомства.

Після призначення Бєлоусова програма доповнилася формуванням окремого роду військ безпілотних систем у складі збройних сил РФ. Масове застосування дронів дало Росії глибину ураження, недосяжну для більшості інших засобів, і наблизило її до українського рівня використання БПЛА.

Центр “Рубікон” дає Пекіну доступ до унікального бойового досвіду, накопиченого у сучасній війні, яка ведеться новими методами та інноваційним озброєнням. Цей досвід дозволяє китайському командуванню точніше визначати ефективні методи і засоби ведення війни та готуватися до прямого зіткнення із західними арміями.

Китайська сторона працює з російським досвідом системно. Росія лишається для Китаю полігоном, і припинення бойових дій суперечить інтересам Китаю, оскільки позбавляє його цього джерела досвіду.

За митними даними КНР, експорт оптоволокна з Китаю до Росії активізувався протягом літа 2025 року, адже у серпні 2025 року Росія придбала 328 тисяч миль волоконно-оптичного кабелю, тоді як у травні того ж року обсяг російських закупівель становив 119 тисяч миль.

Поряд з тим, що китайське керівництво працює з апаратом прем’єр-міністра Міхаіла Мішустіна, Бєлоусов лишається основним каналом координації з Пекіном.

З середини 2024 року офіційні контакти Бєлоусова переважно спрямовані на розширення взаємодії Армії РФ та НВАК, та координації позицій російського і китайського оборонних відомств.

Ключовими адресатами російського міністра оборони у КНР стали очільник китайського військового відомства Дун Цзюнь і заступник голови Центральної військової ради КНР Чжан Юся.

Більш комплексна китайсько-російська інтеграція досягається шляхом підтримки постійних контактів та спільних проектів на рівні енергетичної взаємодії, інвестиційних мегапроектів в Арктиці та економічних ініціатив, які просуваються Російсько-китайською діловою радою і Російсько-китайським інвестиційним фондом.

Участь північнокорейського контингенту у бойових діях в Україні дає КНДР цінний бойовий досвід для майбутніх конфліктів

Ще одна причина, через яку Кремль відхиляє американські пропозиції і продовжує зближення з Пекіном, полягає у структурі забезпечення російської армії північнокорейськими ресурсами. Пхеньян постачає Москві живу силу, боєприпаси і ракетне озброєння, а рішення про обсяги та строки цих постачань ухвалюються за погодженням з Пекіном.

Договір про всеохопне стратегічне партнерство між РФ та КНДР від червня 2024 року і угода про поглиблення російсько-китайського партнерства, підписана Путіним і Сі Цзіньпінем у травні 2025 року, оформили цю взаємодію юридично.
Присутність Корейської народної армії на російській території перетворює двостороннє партнерство на механізм контролю з боку Пекіна, у якому Москва виступає приймаючою стороною.

Санкціонуючи введення північнокорейських військ, російська влада легалізувала зовнішній контроль над власним політичним курсом. Перебування контингенту КНА в Росії після боїв у Курській області координується переважно Пекіном.

У Воронезькій області розгорнуто північнокорейський ракетний підрозділ у складі 112-ї ракетної бригади, оснащений шістьма пусковими установками та понад сотнею ракет KN-23 і KN-24, тоді як паралельно у Курській області перебуває близько 9 500 військовослужбовців КНДР.

Пхеньян набуває бойового досвіду і доступу до російських технологій, Пекін вивчає перебіг війни проти західного блоку, а Москва отримує від присутності КНА новий важіль залежності. Північна Корея виступає в цій конструкції проксі Пекіна, оскільки її зовнішньополітичні рішення узгоджуються з китайськими.

Корейська народна армія є однією з найбільших у світі за чисельністю, і в Україні вона вперше здобуває досвід сучасної війни. Цей досвід поєднується з власною ядерною програмою і виробництвом нових систем озброєння, яке Пхеньян нарощує від початку 2020-х років.

Ризики, які формує ця комбінація, у західних експертних оцінках систематично занижуються, оскільки північнокорейську армію продовжують описувати як застарілу. Для Пекіна це означає мати союзника з мільйонною армією, здатною діяти за сучасними стандартами ведення бойових дій.

За період осені 2024 – весни 2025 року Росія виплатила північнокорейському режиму понад $600 млн за участь військовослужбовців КНА у бойових діях.

Загальний обсяг коштів, який Пхеньян отримав від Москви за постачання російській армії озброєння, боєприпасів та амуніції протягом перших трьох років російсько-української війни сягає від $7 до 13,8 млрд. Активно залучаючи північнокорейські матеріальні та людські ресурси до участі в бойових діях, Москва власним коштом оплатила посилення своєї залежності з боку осі автократій.

Розрив із Пекіном закриває для Москви північнокорейський канал, оскільки Пхеньян не змінює масштабу своєї участі у війні поза узгодженням з китайським керівництвом.

Прагнучи послабити загрозу неконтрольованого прискорення російсько-китайської інтеграції, Білий Дім паралельно зі збереженням каналів зв’язку з російською розвідкою пропонує Пхеньяну відновлення діалогу.

У серпні 2026 року американський президент наказав скоротити тривалість щорічних спільних військових навчань США та Південної Кореї з 11 до 5 днів, а того ж місяця Дональд Трамп повідомив про плани провести зустріч із Кім Чен Ином.
Фактором, від якого залежить посилення залучення північнокорейського контингенту до бойових дій в Україні, стануть результати першого за одинадцять років візиту Сі Цзіньпіна до Вашингтона 23–25 вересня 2026 року.

Навіть успішний для Вашингтона результат переговорів не змінює китайської позиції щодо війни, оскільки Пекін не визнає власної ролі в її ескалації. Економічні поступки Пекін здобуває іншими інструментами, зокрема контролем над постачаннями рідкоземельних елементів.

Китай не відмовляється від планів щодо Тайваню, і їх реалізація вимагає важелів тиску і виснаження демократичних союзників. Війна в Україні є одним із таких важелів, тому підстав для її згортання за підсумками будь-яких переговорів у Вашингтоні не з’являється.

Контррозвідувальні операції ФСБ фіксують запит силового блоку на збереження суб’єктності

У червні 2025 року хакерська група Ares Leaks оприлюднила чернетку документа, який вона приписує сьомому відділу Департаменту контррозвідувальних операцій ФСБ. Незалежного підтвердження автентичності немає, проте зміст документа збігається з подальшими діями російської контррозвідки проти китайських операцій.

У документі Китай названо джерелом загроз для національної безпеки Росії, а підставою для такої оцінки стали операції Пекіна на російській території після 2022 року. Китайська розвідка вивчає перебіг бойових дій, західні методи ведення війни і досвід ПВК Вагнера у гібридних операціях за кордоном.

Структури КНР активізували шпигунство в Арктиці через гірничодобувні компанії та університетські центри і посилили вербування льотчиків, конструкторів та вчених у сфері авіаційних розробок.

Групи китайського походження TA428, Space Pirates і Twisted Panda атакують російські оборонні підприємства в ядерній, аерокосмічній і військово-морській сферах. Вони зламали системи підрядника, який проектує підводні човни для ВМФ, і отримали інтелектуальну власність аерокосмічних та оборонних інститутів.

Наведені епізоди російські спецслужби бачать як предметну загрозу і фіксують її у внутрішніх документах контррозвідки. Попри це вони не розглядають Захід як альтернативу, і причина лежить не в ідеології, а в досвіді останніх десятиліть.

Сполучені Штати залишили курдських союзників у Сирії, вивели війська з Афганістану без узгодження з партнерами і відмовилися від підтримки іранської опозиції на користь домовленостей з Ізраїлем. Європейські уряди не пішли на розрив із Москвою після анексії Криму, і жоден із них не поніс за це політичної відповідальності.

Кожен із цих епізодів російський апарат розглядає як доказ того, що західні зобов’язання діють до першої зміни політичної кон’юнктури.

Сукупний потенціал західних держав у рази перевищує російський і китайський за технологіями, людським ресурсом і оборонним виробництвом. Ця перевага не конвертується в переговорну силу, оскільки Захід не виробив спільної позиції і не має механізму її узгодження.

Відповідь на російсько-китайську інтеграцію вимагає від західного блоку узгоджених дій, брак яких не дає Вашингтону можливості впливати на російську стратегію стосунків з Китаєм. У конфлікті, який має цивілізаційне значення, американську переговорну позицію формують спецпосланники поза профільними дипломатичними інституціями.

Навіть Державний секретар Марко Рубіо, ключова посадова особа, яка відповідає за зовнішньополітичну діяльність адміністрації, не був долучений до розробки пропозиції, з якою делегація вирушила до Кремля.

Кремль не бачить сторони від демократичного блоку, яка здатна взяти зобов’язання на строк, довший за один виборчий цикл. Після проміжних виборів склад американського Конгресу зміниться, а політичне майбутнє чинної адміністрації за межами її каденції лишається невизначеним.

У Європі політичний ландшафт змінюється швидше і радикальніше, тож жоден із чинних урядів не гарантує спадкоємності власних зобов’язань наступному складу. Москва бачить участь Пекіна в цих радикальних змінах, і це стає додатковим аргументом не розривати відносини з Китаєм.

Відсутність єдності західного блоку перестала бути внутрішньою проблемою його учасників і перетворилася на робочий параметр, який автократична вісь враховує при плануванні власних дій на роки вперед. Це посилює консенсус російської політичної еліти на підтримку курсу зближення з Китаєм і ця позиція не зміниться допоки країни Заходу не вироблять спільну стратегію відповіді на ескпансію авторитарної осі.

Дана публікація є результатом партнерства Мілітарного та SOLID INFO. Розширена версія – на сайті аналітичного центру.