Водолази рідко потрапляють у фокус уваги, хоча з перших днів повномасштабного вторгнення вони піднімають затонулі кораблі, виводять людей із затоплених відсіків, знешкоджують міни в акваторіях і працюють на переправах поблизу лінії фронту.

Водночас військово-водолазна справа в Україні роками залишалася розпорошеною між десятками структур без єдиних правил і стандартів.

Про те, як водолази зустріли велику війну, чому підготовку досі доводиться збирати докупи і яким має стати новий керівний документ галузі, «Мілітарний» поговорив із Костянтином Миргородським, засновником волонтерської ініціативи «Школа військових водолазів», а нині старшим консультантом з водолазної справи фонду «Повернись живим».

Команда і роль у фонді

Яку посаду ви обіймаєте у фонді та хто працює поруч із вами?

Моя посада називається «старший консультант з водолазної справи». Працюю я не сам. Зі мною мій побратим Юрій: він воював ще з 2014 року, був у нашій волонтерській спільноті, а нині звільнений з війська за пораненням. Ще один побратим, Максим, як і я, призвався у перші дні повномасштабного вторгнення, воював у ТрО, а через два роки його вдалося перевести до водолазної школи. Хлопці, які працювали в Інституті електрозварювання імені Патона, також одразу пішли до Водолазної школи. Тобто наша спільнота збереглася, навіть стала більшою — до неї доєдналися й нові люди.

Як водолази зустріли повномасштабне вторгнення

У 2021 році в інтерв’ю для «Мілітарного» ви казали, що велика війна буде зовсім не такою, як ми уявляємо. Як її зустріли водолази?

Щоб відповісти, варто пояснити, як ми зараз ділимо водолазів. Одне з наших головних завдань роботи у фонді полягає в оновленні керівної документації. Над цим ми починали працювати ще до повномасштабного вторгнення. У новій документації водолази будуть поділені за спеціалізаціями відповідно до видів робіт. Умовно їх чотири.

Перша — водолаз-рятувальник, або salvage diver: суднопідйом, аварійно-рятувальні та підводно-технічні роботи в інтересах Військово-Морських Сил. Друга — EOD diver, водолази-мінери, які займаються морською протимінною боротьбою [ред.: EOD — Explosive Ordnance Disposal, знешкодження вибухонебезпечних предметів]. Третя — combat diver, тобто бойові плавці. Четверта — engineer diver, водолази-інженери, або водолази поля бою: інженерна підтримка військ, розвідка переправ, підйом затонулої техніки. За кожною з цих спеціалізацій можна окремо розповісти, як вони зустріли війну.

Почнімо з рятувальників. Яка робота випала на їхню долю?

У рятувальників роботи було й залишається дуже багато. Були епізоди, що виходили далеко за межі водолазних завдань, але я розповім про суто фахову роботу.

Найпоказовіший приклад — підйом середнього десантного корабля «Юрій Олефіренко». Його було уражено, і він затонув. Довго вирішували, піднімати корабель чи різати на місці. Коли запрацював зерновий коридор, з’ясувалося, що він заважає проходу та швартовці цивільних суден, тож ухвалили рішення піднімати.

За обсягом водолазних робіт це, мабуть, найскладніша суднопідйомна операція в історії України. Під неї розробили спеціальний проєкт, одночасно працювали кілька водолазних станцій, було дуже багато підводного зварювання: наварювали спеціальні кронштейни, корабель перевертали, ставили на рівний кіль, відкачували воду й піднімали плавкраном. Ключові фахівці зведеного загону, зокрема водолази-зварювальники Водолазної школи ВМС, отримали за цю роботу ордени «За мужність». Порівнювати їхню роботу з роботою тих, хто на фронті, я не беруся, але обсяг і самовіддача там були колосальні.

Ця робота триває, бо постійно щось уражається, тонуть і військові, і цивільні судна, і все це потребує пошуку, а часто й підйому. Коли російським морським дроном уразили розвідувальний корабель «Сімферополь», аварійно-рятувальна група оперативно прибула на місце та вивела людей із затоплених відсіків, а згодом водолази підняли й сам корабель. У 2024 році біля острова Зміїний піднімали загиблих з ураженого десантного катера з глибини 30–40 метрів, бо своїх не можна залишати. Схожа операція, частково невдала, була біля Тендрівської коси, де уразили наш патрульний катер типу Island. Хлопці фактично висувалися через мінні поля на захоплену ворогом територію, щоб встановити, чи можна туди зайти, оцінити пошкодження і забрати людей або хоча б підтвердити, що шукати вже нікого. Це було дуже ризиковано.

Зараз рятувальники отримали багато нової техніки, мають більше досвіду, і в них загалом усе гаразд.

Чи застосовувалися бойові плавці?

Обмежено, у 2022–2023 роках. Була операція з висадки на Зміїний, після першого штурму. Водолази на підводних носіях підійшли до острова та за допомогою сонарів перевірили підходи на наявність мінної небезпеки. Були виходи на Кінбурнську косу, бойові плавці працювали під час операції в районі Енергодара. Про все я говорити не можу, а про деякі операції не маю повних даних.

Згодом обстановка змінилася. Узбережжя повністю перебуває під наглядом, тож будь-яка група одразу помітна. Навігація ускладнена радіоперешкодами для сигналу GPS, які ставить противник. Сенсу ризикувати десятком підготовлених фахівців заради малозначущого завдання немає. До цього додається кадровий дефіцит: багато досвідчених людей загинуло, зокрема в сухопутних операціях. Щодо сучасного стану нічого казати не буду. Скажу лише, що зараз шукають нові підходи до застосування.

Яку роботу виконували водолази протимінної боротьби?

Вони працювали від самого початку повномасштабного вторгнення і до останнього часу. На базі 801-го загону протидиверсійної боротьби створили загін протидиверсійної та протимінної боротьби, потім на його основі сформували центр, в якому водолазів-мінерів виокремили в окремий підрозділ.

Протимінні спроможності ВМС розвивали ще до повномасштабного вторгнення. Ми мали отримати систему SeaFox, яку зрештою й отримали. Але повноцінні спроможності — тренований особовий склад, техніка на кшталт підводних апаратів REMUS — усе це з’явилося вже після 24 лютого. Ми отримали значну матеріально-технічну допомогу, люди навчалися в Данії та Франції, проходили курси водолазів EOD і поверталися із сучасною технікою.

Загрози були не лише класичні морські міни. Наприклад, траплялися авіабомби, обладнані спеціальним елементом, який перетворював їх на морські міни, що реагували на магнітну або акустичну сигнатуру. Так ворог мінував проходи, зокрема у зерновому коридорі. Окремий виклик — міни, виставлені біля Одеси в перші дні вторгнення: їх почало зносити течією, і вони спливали то в одному, то в іншому місці.

Там, де можливо, намагаються застосовувати роботів. Зараз дійшли до використання паралельно з водолазами дистанційно керованих апаратів з камерами та маніпуляторами. Спеціалізований автономний апарат-камікадзе коштує близько 100 тисяч доларів, і якщо знищувати ним кожну не надто цінну ціль, апаратів просто не напасешся. Тому працюють і роботи, і водолази.

А водолази-інженери на полі бою?

Про них у мене найменше даних, але вони однозначно працювали, і саме на полі бою: прибирали пошкоджені понтони, розвідували переправи, піднімали затоплену техніку. Завдання в них, по суті, не змінилися, змінився рівень загрози. Наприклад, MRAP провалився під лід неподалік від лінії бойового зіткнення, і його треба піднімати. Ти намагаєшся максимально зменшити кількість людей, які працюють у цій зоні. Або дрони «Молнія» розбили наведену понтонну переправу, її треба розрізати, а різального обладнання немає, тож ріжуть протитанковими мінами ТМ-62. І все це під дронами над головою.

Тож ваш прогноз 2021 року справдився?

Щодо війни загалом я був трохи неправий: усе сталося зовсім не так, як ми уявляли. А щодо водолазів основні прогнози справдилися. Тоді ми керувались дещо застарілими методиками застосовувати водолазів у Силах оборони, також бракувало техніки. Потім техніка з’явилася, війна змінилася, рятувальники зайняли свою нішу, водолази-мінери — свою. А з якими загрозами ми ще зіткнемося, невідомо.

Стан підготовки: допомога партнерів і розпорошеність

Якою є водолазна підготовка в Силах оборони сьогодні?

Я б сказав, що середньою. Нам дуже допомогли закордонні партнери, бо людей почали відправляти на якісну підготовку за кордон. Інша справа, що з нашого боку не завжди правильно добирали кандидатів і напрями. Був випадок, коли водолазів з лінійних інженерних бригад Сил підтримки відправили вчитися працювати з глибоководними апаратами, хоча по факту їм потрібне зовсім інше обладнання. А в партнерів підготовка влаштована так: людина повертається вже екіпірованою — костюм, апарат, пошукове обладнання вартістю в сотні тисяч доларів. Тому не можна сказати, що цей досвід використали максимально. Все має бути раціонально організовано, нам інколи цього не вистачає.

Багато тямущих людей пройшли ці навчання й привезли із собою західний підхід до підготовки та виконання завдань. Якісного прориву я не констатую, але техніка й алгоритми виконання робіт стали нам значно доступнішими. Цей процес має тривати. Звучать думки, що за кордоном навчатися не потрібно, а треба розвивати своє. Розвивати своє справді потрібно, але й людей за кордон треба відправляти постійно, бо процес не завершений. Багато що тримається на горизонтальних зв’язках: фахівці, які володіють мовами, налагодили контакти з водолазними підрозділами Данії, Франції. Люди спілкуються, обмінюються досвідом.

Організаційно ж підготовка досі в тому самому стані, що й раніше. Існує кілька розпорошених осередків, які між собою майже не взаємодіють, а часом і конкурують за людей. Але тут ми готуємо рішення, про яке скажу окремо.

Інфраструктура підготовки

Що змінилося у водолазній школі ВМС за цей час?

Головний осередок підготовки в Силах оборони, колишня водолазна школа ВМС, реорганізований у 160-й навчальний центр водолазної підготовки та виживання на морі. Розширили штати, створили ще одну циклову комісію і взяли новий напрям — виживання на морі.

Це не класичне виживання, коли моряки вдягають рятувальні жилети, розгортають пліт та стрибають у воду. Ідеться про курси виживання на воді з елементами бойового стресу. Їх апробували передусім на амфібійних підрозділах, зокрема на морській піхоті та в спецпідрозділах. Ініціатива йшла знизу ще до вторгнення: це робота моїх побратимів і нашої тодішньої «Школи військових водолазів».

У результаті з’явилися три модулі курсу стійкості до аквафактору, КСАФ. Перший — короткі інтенсивні курси для бойових підрозділів, які працюють на воді, але не є водолазними. Другий — для самих водолазів як частина повного водолазного курсу. Підготовлена за ним людина значно швидше освоює техніку і спорядження. Третій — для корабельно-катерного складу. Циклову комісію очолює дуже грамотний офіцер, який успішно розвиває напрям. Вони практично з нуля вибудували собі навчально-матеріальну базу, а ми як фонд зараз допомагаємо відремонтувати їм інфраструктуру.

Показовий момент: на флоті спершу не розуміли важливості цього курсу, доки командувач своїм рішенням не направив туди командирів дивізіонів корабельно-катерного складу. Ті пройшли курс і повернулися з однією реакцією: «Давайте сюди особовий склад». Вправи там на межі, бо завдання — занурити людину в той рівень стресу, який може трапитися на ураженому кораблі чи після падіння за борт.

Як вибудовується взаємодія фонду з іншими навчальними центрами?

Із 160-м навчальним центром ми співпрацюємо дуже щільно на всіх рівнях, офіційно й по горизонталі. Будується співпраця зі 142-м навчально-тренувальним центром ССО. Деталей розкривати не хочу, але це унікальний приклад: два навчальні підрозділи різних видів військ можуть бути синхронізовані в єдиний кластер підготовки з обміном інструкторами, технікою і синхронізацією програм. Погодження ми вже отримали, а люди на рівні інструкторів і керівників напрямів дуже вмотивовані.

Окремий виклик — кадри. У Головному управлінні доктрин і підготовки не одразу погодилися, що у водолазній підготовці один інструктор може вести двох-трьох курсантів, а не п’ятнадцять. Зрештою норматив погодили, але кваліфікованих інструкторів однаково бракує, як і всюди у війську.

Є також напрям водолазної підготовки в 143-му навчальному центрі Сил підтримки. Там сильна школа, але вона поки не інтегрована в загальний процес, що розпочався зі 160-го центру. Взаємодії, на жаль, наразі немає.

Із 8-м навчальним центром Державної спеціальної служби транспорту контактів раніше не було: вони традиційно існували окремо, у своїй системі. Вперше ми зустрілися на робочій групі з розроблення нових правил водолазної служби, і сподіваюся, що співпрацюватимемо щільніше. ДССТ підпорядкована Міністерству оборони, але керувалася цивільними документами, тож переведення на єдину нормативну базу важливе. До того ж у них, як і в ДСНС, величезний обсяг робіт з розмінування внутрішніх акваторій.

Наскільки великий цей обсяг?

Колосальний. Усе, що забруднене вибухонебезпечними предметами, потребує розчищення. Банальний приклад: постійно падають «шахеди», бойова частина опиняється в Дніпрі, і невідомо, здетонувала вона чи ні. А водойми, що залишилися після боїв, — це взагалі непочатий край роботи. Дійшло до того, що залучають цивільних водолазів-демінерів, в Україні працюють приватні компанії, бо спроможностей бракує.

Підтримувати водолазів 143-го навчального центру Сил підтримки ми також готові. Я добре знаю хлопців звідти і дуже їх поважаю. Ми могли б вкластися, наприклад, у розбудову басейну, якого в них зараз немає. Але фонд розпоряджається коштами донорів і партнерів і має розуміти, на розвиток якої системи йдуть гроші. Щойно буде спільне бачення, ми готові підтримати, і, думаю, за керівництвом фонду справа не стане.

Техніка для підготовки

Що саме фонд передав 160-му навчальному центру?

Окрім поточного забезпечення, перед нами стояло завдання розосередити навчальні спроможності, адже ніхто не гарантує безпеки занять у місці розташування водолазної школи. Тож ми передали мобільну водолазну станцію на автомобільному шасі з обладнанням на 15 курсантів і п’ятьох інструкторів, мобільну транспортну барокамеру, пікапи, один з яких переобладнають під її перевезення, пневмокаркасний намет, компресори, підводний телекерований апарат. Усе, щоб приїхати на порожнє місце, розгорнутися і працювати. Загалом передали обладнання на 26 мільйонів гривень.

Серед іншого — сучасна система позиціонування і контролю водолазів. Керівник водолазних робіт на екрані бачить до шести водолазів під водою: де вони, куди рухаються. Водолаз може надіслати повідомлення з-під води, а з планшетом — виконувати пошукові завдання й орієнтуватися за картою. Систему ми впроваджували довго, ще треба провести курси для інструкторів. Нещодавно на профільному заході за кордоном виробник доопрацював програмне забезпечення за нашими зауваженнями.

Перспективна спеціальність сьогодні — не лише водолаз, а й оператор телекерованих підводних апаратів [ред.: ROV, або ДКПА — дистанційно керовані підводні апарати]. За новими правилами всі водолази вищого кваліфікаційного рівня (окрім бойових плавців) мають володіти такими апаратами, і курси для цього будуть розроблені. Матеріальну базу вже створено: ми передали апарат, який синхронізується з тією самою системою позиціонування, тож водолази і робот працюють як єдина система під контролем керівника.

Як фонд визначає, що закуповувати і в якій послідовності?

Насамперед потреба йде від підрозділу. Але ми її верифікуємо: виїжджаємо на місця, знаємо ситуацію, бо займаємося цим давно. Потребу формуємо колективно, а я перевіряю, наскільки вона на часі. Наприклад, рішення щодо мобільної водолазної станції народжувалося довго. Ми консультувалися з начальником Інституту ВМС, якому підпорядкований 160-й центр, з командиром, розглядали варіанти з передислокацією школи чи тимчасовими локаціями і зупинилися на мобільних спроможностях. Остаточне слово залишається за нами і фахівцями фонду.

Ми постійно моніторимо ринок, буваємо за кордоном, спілкуємося з колегами. Більшість обладнання закуповуємо за кордоном напряму у виробників. Як благодійна організація ми не сплачуємо ПДВ, тож купувати за цінами виробника значно ефективніше, до того ж прямий контакт важливий для сервісного обслуговування. Інколи пропозиції йдуть від військових, інколи ми самі пропонуємо, бо стежимо за перспективними розробками. Багато допомагають колеги з фонду: з автотехнікою — ті, хто відповідає за автомобільний напрям, а закупівельний відділ, хоч і вічно перевантажений, працює дуже ефективно.

Хто приходить у водолази

Хто сьогодні приходить у військові водолази?

Потрапити у водолази без досвіду зараз непросто. Якщо йдеш у бойову частину, наприклад спеціального призначення, то зрозуміло, що там і служитимеш. А якщо в частину забезпечення, то навіть із водолазними документами і досвідом при мобілізації немає гарантії, що потрапиш саме туди після БЗВП. Система мобілізації загальна і не завжди враховує реальні знання людини чи її побажання.

Утім, багато людей прийшли з цивільного життя з досвідом комерційних водолазних робіт. Так чи інакше, часто через бойові підрозділи, вони знаходять шлях туди, де їхні знання застосовуються найкраще. Це компетентні, надійні люди. Є грамотні фахівці й з технічного дайвінгу, частина з них служить не у водолазних підрозділах, а в тих, що працюють з підводними робототехнічними системами. Є молодь, яка приходить за контрактом переважно в бойові частини: вмотивовані, енергійні, з ними дуже приємно працювати. І є ті, хто потрапляє в підрозділи випадково, тут уже як пощастить: якщо людина тямуща, має схильність і здоров’я, все вийде.

Система відбору зараз працює обмежено, бо людей бракує, як і в усьому війську. Вступні іспити є, але саме модульна модель підготовки має частково розв’язати проблему недостатньої підготовленості: вона дозволить виявляти найкращих і зосереджувати на них навчальний ресурс. Я скажу так: усі водолази, які могли й хотіли, вже на своїх місцях. «Золоті самородки», що раптом з’являються нізвідки, — тепер рідкість.

Реформа: нові правила водолазної служби

Чому стандартизацію водолазної справи не вдавалося провести роками?

Ця ідея давно висіла в повітрі, ще з 2019–2021 років, коли ми обговорювали її у волонтерських спільнотах. Зрушила вона лише зараз і має певний опір. Головна проблема в тому, що немає єдиного центру ухвалення рішень: водолази підпорядковані різним структурним підрозділам Сил оборони України. Свого часу було створено надлишкову кількість водолазних підрозділів, наприклад окремі водолазні відділення в кожному загоні спецпризначення. У Збройних силах, Нацгвардії, Держприкордонслужбі з’явилися підрозділи, які дублюють функції один одного, при цьому не мають чітко визначених завдань і спроможностей, але споживають ресурс.

Реорганізація підрозділів виходить за межі нашого впливу, тут потрібен час.

Причина в тому, що багато років у галузі був вакуум: не було серйозних завдань, не було фахівців, які б переймали передовий досвід, а з окупацією Криму ми втратили значну частину компетенцій. Лише зараз з’явилася можливість, відриваючись від поточних завдань, сісти й написати нові документи. А це колосальний обсяг роботи: писати, вичитувати, погоджувати.

Як організовано цю роботу?

Ми як фонд ініціювали її на рівні командувача ВМС, бо на рівні Міністерства оборони чи Генерального штабу зробити це було б вкрай складно. За підтримки та головування пошуково-рятувальної служби ВМС створено робочу групу, до якої було запрошено представників кожної військової частини та навчального підрозділу Збройних сил. На горизонтальному рівні вже долучилася Національна гвардія, і я впевнений, що згодом долучиться й СБУ.

Хтось працює активніше, хтось менше, а хтось принципово вважає, що змін не потрібно. Звучать і пропозиції, з якими ми категорично незгодні, наприклад прирівняти цивільні кваліфікації до військових. Сподіваюся, що до кінця року частину роботи буде завершено і новий документ подадуть на затвердження міністру оборони. Це буде повністю новий, переопрацьований керівний документ, який регулюватиме військово-водолазну справу відповідно до викликів війни.

Як зміниться сама підготовка за новими правилами?

Водолазні кваліфікації буде розділено за спеціалізаціями і за рівнями: базовий, середній і вищий. За основу ми взяли загальну натівську модель мінімальних знань і навичок, яку адаптували до наших реалій. А реалії такі: людину з бойового підрозділу, яка часто виконує не лише водолазні завдання, не можна відірвати на пів року чи рік, як це роблять за кордоном, де курс водолаза EOD може тривати 9–12 місяців.

Тому підготовка буде модульною. Не буде одного універсального водолаза, який уміє все й водночас нічого. Будуть водолази за напрямами і за рівнями: відправив людину на місяць — вона отримала новий рівень, ще на місяць — ще один. Кількість годин під водою зменшено, бо попередні нормативи були нереалістичними і спонукали до формального їх виконання на папері. Натомість суттєво підвищено вимоги до компетенцій.

Крім того, з’являться додаткові модулі на запит командирів. Наприклад, частині для виконання завдань потрібне спорядження замкненої схеми чи автономні робототехнічні системи, яких її спеціалізація не передбачає. Вона формує запит, навчальний центр розробляє програму, люди проходять допідготовку й отримують запис у водолазній книжці. Такі запити ми вже збираємо.

Окремо розробляються програми з водолазної медицини з новими рівнями: водолазний медик (особа медичного забезпечення) і помічник водолазного медика. Керівники водолазних робіт також отримають компетенції з медичного забезпечення. Ще одна принципова зміна: уся підготовка відбуватиметься виключно на базі військових навчальних закладів і навчальних центрів, а не у військових частинах, як це іноді дозволялося раніше.

Хто керуватиме водолазними операціями з боку офіцерського складу?

Найвища водолазна кваліфікація — водолазний спеціаліст, офіцер, рівень якого — планування, а не безпосереднє виконання. Виконанням керує супервайзер, керівник водолазних робіт, як правило старшина. Офіцер же керує кількома водолазними командами або планує операції.

Але профільних фахівців готує лише один вищий військовий навчальний заклад — Академія ВМС, і на всі Сили оборони їх не вистачить. Відрядити, скажімо, чинного офіцера Національної гвардії на чотири роки навчання — нереально. Тому з’явиться кваліфікація «водолазний офіцер»: курси при Академії ВМС тривалістю чотири-шість місяців дадуть ті самі повноваження в межах свого напряму. Наприклад, для загону спецпризначення «Омега» це кваліфікація бойового плавця й інструктора бойових плавців трьох рівнів плюс право керувати бойовими водолазними роботами. До речі, саме поняття «бойові водолазні роботи», як і «протимінні водолазні роботи», у документах раніше не існувало.

Робоча група тимчасова. Хто оновлюватиме правила і програми надалі?

Нові правила передбачають створення Головної водолазно-кваліфікаційної комісії, ГВКК. Раніше центральні кваліфікаційні комісії існували окремо при ВМС і при Силах підтримки й між собою не взаємодіяли. ГВКК збиратиметься раз на пів року чи рік і займатиметься загальним вектором розвитку. До неї увійдуть найкращі фахівці з водолазного та водолазно-медичного напрямів, а очолить її начальник пошуково-рятувальної служби ВМС, бо флот — найбільший стейкхолдер у цій сфері: має найбільше підрозділів, завдань і фахівців. Жодних преференцій флоту це не дає, і права диктувати рішення іншим структурам комісія не матиме. Розміщення при Міністерстві оборони чи Генштабі створювало б ризик, що посаду обійме некваліфікована людина, і такі проблеми з втраченими можливостями ми вже мали.

Прикладні питання — кваліфікації, допуски — вирішуватимуть центральні водолазно-кваліфікаційні комісії при видах і родах військ: ЦВКК ССО, ЦВКК ВМС, ЦВКК Сил підтримки. Навчальні програми оновлюватимуть самі навчальні центри, орієнтуючись на запити частин і кваліфікаційні вимоги. Тобто відбудеться певна централізація, але без ручного управління. Підготовка стане ґрунтовною, і ніхто ні від кого не залежатиме. А роботи за новою модульною системою вистачить усім навчальним центрам на роки вперед.

Дізнатися більше та підтримати роботу школи водолазної підготовки можна за посиланням: https://savelife.in.ua/shkola_vodolaziv/