28 травня 2026 року видання NYT повідомило, що Пітер Тіль придбав маєток у Буенос-Айресі і перевіз до Аргентини родину. Це рішення не зводиться до особистого переїзду. Тіль та пов’язані з ним представники американського Big Tech переносять капітал і операційну присутність до Латинської Америки, готуючи собі безпечну й самодостатню базу, оскільки розглядають глобальне зіткнення як прораховану реальність найближчих років.

Внаслідок глобального протистояння більшість ринків в Індо-Пацифіці, на Близькому Сході і в Європі стануть ризикованими для капіталу та підпадуть під регуляторні обмеження воєнного часу, тоді як Латинська Америка залишається єдиним великим макрорегіоном поза основними зонами зіткнення з самодостатньою ресурсною базою.
Основною метою Тіля та високотехнологічного бізнесу США в регіоні є побудова системи, у якій Big-Tech-корпорації укладають власні рамкові угоди та впливають на регуляторні гарантії держав.

Заради цієї мети Тіль особисто зустрічається з президентом Аргентини Хав’єром Мілеєм і веде переговори з міністром дерегуляції Федеріко Штурценеґером та радником президента Сантьяго Капуто, які відповідають за аргентинський проект дерегуляції AI.

Через Founders Fund і Pronomos Capital Тіль паралельно інвестує в автономні приватні зони Próspera у Гондурасі, де корпорації лобіюють прийняття сприятливого для них законодавства і впливають на приватні суди, що перебувають поза юрисдикцією держави.

Зусилля Тіля реалізуються паралельно з ініціативами його партнерів у високотехнологічному секторі США. Марк Андріссен фінансує децентралізовану фінансову інфраструктуру та фінтех-стартапи в Аргентині, Бразилії та Мексиці, перевіряючи здатність венчурного капіталу працювати в умовах геополітично спричиненої макроекономічної нестабільності, і разом із Тілем, Патрі Фрідманом та Баладжі Срінівасаном бере участь у Pronomos Capital.

За цими інвестиціями стоїть ширша мета, ніж заробіток на нових ринках. Технологічні еліти розбудовують паралельну фінансову систему, що працює поза банками й національними регуляторами.

За звітом Andreessen Horowitz, лише за 2025 рік стейблкоїни обробили близько 46 трильйонів доларів транзакцій, майже втричі перевищивши обсяг платіжної мережі Visa, а понад 1% усіх доларів США вже існує у вигляді токенів на публічних блокчейнах.

Стейблкоїни прискорюють рух грошей в обхід банків, а децентралізовані активи на кшталт біткоїна дають змогу тримати капітал поза контролем окремого уряду. У баченні Срінівасана така інфраструктура з часом має стати надійнішою за казначейські папери США, оскільки її вартість визначає сам розподілений механізм, незалежний від платоспроможності окремого уряду.

Латинська Америка зі слабким фінансовим регулюванням і урядами, що шукають іноземного капіталу, стає випробувальним полем для такої системи, у якій технологічний капітал перетворюється на самостійну фінансову силу поза межами державних інституцій.

Публічно про готовність інвестувати в Аргентину заявив Ілон Маск, а корпорація OpenAI вже запланувала будівництво дата-центру для AI в аргентинській Патагонії.

Big-Tech-еліти використовують результати дипломатії Рубіо на континенті

Релокація Big Tech лягає на вже підготовлений ґрунт. Державний департамент США під керівництвом держсекретаря Рубіо реалізує власну стратегію інтеграції південноамериканських держав у координовану Вашингтоном систему економічної та безпекової взаємодії, і саме її результатами користується технологічний капітал.

Технологічні еліти заходять у регіон уже тоді, коли зовнішньополітична стратегія Білого дому принесла результат, і користуються сформованою інфраструктурою політичних та безпекових гарантій.

Починаючи з 2025 року держсекретар Рубіо надає підтримку правим лідерам Латинської Америки, системно взаємодіючи із президентами Болівії Родріго Пасом та Чилі Хосе Антоніо Кастом, а також із бразильським сенатором та потенційним кандидатом на виборах жовтня 2026 року Флавіо Болсонару, сином правого експрезидента Жаїра Болсонару.

Цю стратегію підкріплює і публічна підтримка Дональдом Трампом консервативних кандидатів на виборах у регіоні.

Сприяння американської адміністрації консервативним зрушенням у латиноамериканському регіоні та тиск на місцеві уряди, що є зовнішнім проявом стратегії «примусової дипломатії», активізували внутрішню координацію лояльних до США урядів континенту у безпековій та економічній сфері.

Наприкінці травня 2026 року Аргентина, Болівія, Еквадор, Перу та Чилі підписали угоду про боротьбу з транснаціональним криміналом під назвою «Зобов’язання Сантьяго», що передбачає обмін розвідданими, відстеження тіньових фінансів та жорсткий прикордонний контроль.

За антикримінальною рамкою цієї угоди стоїть інший зміст. Спільний безпековий механізм відкриває ЦРУ легальний доступ до роботи на території держав-учасниць під виглядом протидії злочинності. Отримавши таку можливість, американські спецслужби починають вичищати з континенту китайські проксі та інфільтровані підривні структури.

Вашингтон у такий спосіб готує Латинську Америку до функціонування в умовах глобального військового зіткнення, прагнучи заздалегідь нейтралізувати як вплив автократичної осі, так і злочинні угруповання, що загрожують стабільності регіону та збереженню американського капіталу.

Технологічні еліти переходять у регіон, де працює лояльний до США силовий апарат, тобто національні армії, поліція та спецслужби, підкріплені тепер легальною присутністю ЦРУ за рамкою «Зобов’язання Сантьяго», що формує підконтрольний Вашингтону безпековий периметр. Для Big Tech така територія є зручнішим місцем збереження активів, ніж сама континентальна Америка, чия інфраструктура у разі зіткнення з КНР стане прямою мішенню.

Розміщуючи активи в Південній Америці, Big-Tech-групи страхуються від двох сценаріїв, а саме глобального протистояння США та КНР і регуляторного тиску після потенційно сприятливих для демократів виборів 2026 і 2028 років. Цей тиск проявляється вже зараз: Каліфорнія виносить на голосування законопроект про 5-відсотковий податок на статки мільярдерів, а перемога демократів у Палаті представників восени 2026 року і номінація партії на президентських виборах посилять регуляторний тиск на сектор штучного інтелекту.

За даними Gallup, 71% американців не підтримують будівництво великих дата-центрів поблизу населених пунктів, а на місцевому рівні такі проекти вже блокують у Каліфорнії, штаті Нью-Йорк та Вісконсині. Демократи перетворюють питання цифрової інфраструктури на електоральний аргумент.

На противагу ризикам жорсткішої регуляторної політики у США, лояльні до Білого дому латиноамериканські уряди пропонують американському капіталу більш зручний та передбачуваний підхід. Уряд Мілея у травні 2026 року вніс до Конгресу законопроект «Super RIGI», що знижує корпоративний податок для AI-проектів до 15% і гарантує 30-річну регуляторну стабільність.

Більша стійкість аргентинського законодавства до змін, прохолодний клімат Патагонії, що знижує витрати на охолодження AI-серверів, нижча вартість енергетичних і водних ресурсів, а також запаси критично важливих літію та міді перетворили релокацію на південь континенту на стратегічно обґрунтований для технологічних еліт вибір.

Релокація великого капіталу у безпечніші юрисдикції є одним із найнадійніших індикаторів готовності до конфлікту, тому переміщення активів Big-Tech-еліт до Латинської Америки враховується Москвою та Пекіном при формуванні власних прогнозів. Обидві столиці фіксують, що американські політичні й економічні еліти діють за прорахованими стратегіями ще до переходу зіткнення у відкриту фазу.

Президент США Дональд Трамп отримав змогу вести переговори з китайським і російським керівництвом з позиції, підкріпленої конкретними діями його близького оточення, яке самостійно і незалежно від дипломатичних заяв готується до ескалації.

Тоді як для більшості світового капіталу перехід протистояння у відкриту збройну фазу є ризиком, Тіль та пов’язані з ним еліти вбачають в ескалації каталізатор змін світового порядку, що дозволить технологічним групам посилити політичний вплив. Тіль, Срінівасан, Фрідман та інші інвестори Pronomos Capital відстоюють побудову власних юрисдикцій поза наявним державним контролем і розраховують вийти з глобального конфлікту із захищеними економічними позиціями, конвертованими у нові важелі впливу на світову політику після американо-китайського зіткнення.

Стратегія Рубіо та позиція Big-Tech-еліт принципово різняться. Курс держсекретаря спирається на збереження американського глобального лідерства і стримування автократій через взаємні зобов’язання держав демократичного блоку, тоді як Big-Tech-середовище ставить незалежність капіталу й експансію на нові ринки вище за геополітичні союзи та національні інтереси держав. Попри це протиріччя, обидві сторони використовують одна одну, адже держава відкриває капіталу нові ринки, а капітал створює економічну основу для закріплення проамериканських урядів.

Концепція «примусової дипломатії» реалізується через методичне витіснення КНР і Росії з регіону. Вашингтон домігся аудиту китайських портів у Панамі та виходу країни з ініціативи «Пояс і Шлях», а після арешту Мадуро й переходу влади у Венесуелі до уряду Делсі Родрігес пролобіював закріплення Chevron у нафтовидобутку регіону Оріноко, де зосереджено три чверті венесуельських запасів. Під час масових заворушень прихильників Ево Моралеса у Болівії Білий дім разом з урядами Чилі, Аргентини й Перу надав постраждалим районам гуманітарну допомогу, продемонструвавши здатність консолідувати лояльні уряди навколо моделі взаємної підтримки, за якою загроза одному консервативному уряду стає підставою для колективної реакції решти регіональних союзників США.

Big-Tech-еліти посилюють присутність на континенті без значних дипломатичних і безпекових витрат, користуючись тим, що уряди, в яких стратегія Рубіо дала результат, уже відкриті для американського бізнесу.

Ключові групи інтересів США у Латинській Америці

Консервативні зміни просувають кілька груп інтересів із різними мотивами, що діють узгоджено. Окрім еліт Кремнієвої долини, які інвестують у промислові потужності, дата-центри й літієвий видобуток, правоконсервативне перетворення регіону лобіюють американські нафтовидобувні корпорації.

Видобуток нафти потребує багаторічних концесій і захисту інвестицій від націоналізації, чого не забезпечували ліві уряди Південної Америки. Озвучена на початку 2026 року ініціатива Трампа передбачає понад $100 млн інвестицій від нафтових корпорацій США та Європи, рентабельних лише за умови, що венесуельський уряд лишатиметься лояльним до Вашингтона протягом строку їх окупності.

Самостійну групу становлять і самі консервативні уряди регіону, для яких американський капітал і політична підтримка є ресурсом утримання влади. Президент Сальвадору Наїб Букеле просунув сприятливе для американського фінтеху криптозаконодавство, уряд Болівії Родріго Паса відновив переговори щодо літієвих ресурсів, а президент Чилі Каст прагне стати ініціатором безпекової координації між лояльними до США урядами.

Попри те, що кожен консервативний уряд діє з власного розрахунку, без політичних змін на континенті жодна з американських груп інтересів не реалізує свою стратегію. І технологічний капітал, і нафтові корпорації залежать від наявності прихильних урядів на місцях.

Взаємозалежність уряду Мілея та Big-Tech-еліт

Консервативна перебудова регіону розпочалася з обрання Хав’єра Мілея президентом Аргентини, і її збереження залежить від політичної стабільності цієї країни, де розміщені найбільші проекти Big-Tech-еліт США. У жовтні 2025 року OpenAI та місцева Sur Energy підписали лист про наміри щодо інвестицій обсягом $25 млрд у проект Stargate Argentina з центром обробки даних у Патагонії.

Чинна каденція Мілея добігає кінця у 2027 році, і саме в Аргентині зберігається найвищий ризик зміни влади ще до того, як консервативний курс регіону закріпиться. Попри електоральну перевагу в опитуваннях, у другому турі Мілей зіткнеться з прогресистом Акселем Кісіллофом, чию перемогу вже спрогнозували окремі дослідження весни 2026 року.

Протягом першої половини 2026 року підтримка уряду Мілея впала з 43% до 32% на тлі інфляції та скорочення витрат на охорону здоров’я й освіту. Лише 19% аргентинців позитивно оцінюють економічну ситуацію проти 42% у грудні 2025 року, а на тлі звинувачень у корупції Мілей опустився з першого на п’яте місце серед політиків країни.

Утримання влади вимагає від Мілея швидких економічних результатів, тому він щораз частіше укладає масштабні інвестиційні угоди з американськими Big-Tech-групами. Корпораціям, своєю чергою, потрібен уряд, що гарантує пільгові умови протягом строку окупності вкладень, і збереження Мілея при владі стає для OpenAI та пов’язаного консорціуму умовою захисту інвестицій, оскільки прихід прогресистів означав би перегляд режимів RIGI та Super RIGI.

Зацікавленість еліт у перемозі Мілея штовхає їх прискорювати оголошення проектів у передвиборчий період, а присутність американського капіталу в Аргентині перетворилася з ситуативної кооперації на тривале політичне зобов’язання, від якого жодна сторона не може відмовитися без значних втрат.

Виборчий цикл 2025–2026 років: консервативний поворот у Бразилії під загрозою

Залежність між капіталом і урядом, що сформувалася в Аргентині, може бути відтворена в інших державах регіону, проте її поширення залежить від результатів серії виборів, які ще тривають. У Чилі, Болівії та Гондурасі, де консервативні уряди вже розпочали каденцію, Вашингтон сформував стійкий простір впливу. Натомість у Колумбії та Перу, де голосування ще не завершене, остаточний результат лишається невизначеним і негарантованим для американського капіталу та Білого дому.

У другому турі 7 червня 2026 року зійшлися прогресист Роберто Санчес і консерваторка Кейко Фухіморі. Швидкий підрахунок Ipsos за репрезентативною вибіркою дільниць спершу дав Санчесу мінімальну перевагу в межах статистичної похибки, проте з опрацюванням наступних бюлетенів із закордонних дільниць розрив скорочувався на користь Фухіморі. Голоси розподілилися за географічним розламом: Фухіморі впевнено вигравала столичну Ліму та узбережжя, тоді як Санчес зібрав підтримку сільських регіонів і сьєрри.

Офіційний підрахунок триватиме ще тижні, а зважаючи на прецедент 2021 року, коли подібний розрив супроводжувався масовими позовами про визнання бюлетенів недійсними, остаточне проголошення переможця може затягнутися через судові оскарження. Перевага Фухіморі серед голосів діаспори є наслідком того, що Вашингтон задіює весь набір інструментів впливу на перебіг голосування, працюючи через канали комунікації з перуанською діаспорою в різних країнах задля підтримки правого кандидата, тому високоймовірним результатом залишається її перемога.

У Колумбії в першому турі 31 травня 2026 року правий кандидат Абелардо де ла Еспріелья, який рівняється на Трампа і Букеле, випередив лівого Івана Сепеду з результатом приблизно 43,7% проти 40,9%. Вирішальний другий тур між ними відбудеться 21 червня.

У разі перемоги Еспріельї в Колумбії та ймовірного успіху Фухіморі в Перу єдиною великою країною регіону, чий уряд має системні конфлікти з адміністрацією Трампа, лишатиметься Бразилія.

Здатність Бразилії чинити перешкоду консервативній перебудові регіону лишається значною, оскільки це найбільша економіка континенту з глибокими зв’язками з КНР. У 2025 році Бразилія стала головним напрямом китайських капіталовкладень, а двостороння торгівля сягнула рекордних $171 млрд, удвічі перевищивши торгівлю зі США, з часткою Китаю 27,2%. Президент Лула да Сілва поглиблює зв’язки з Пекіном, і на початку червня 2026 року міністр закордонних справ Бразилії відвідав Китай для чергового стратегічного діалогу.

Президентська каденція Лули да Сілви закінчується восени 2026 року, що стане для Білого дому та американського Big-Tech-капіталу нагодою інспірувати зміну політичного курсу країни через сприяння правоконсервативному кандидату у президенти Флавіо Болсонару.

Основна боротьба зосередиться на поміркованому центристському електораті, і да Сілва розраховує утримати його, обравши кандидатом у віцепрезиденти центриста Жералду Алкміна, у тандемі з яким переміг 2022 року.
Опитування Nexus для BTG Pactual наприкінці березня 2026 року показало технічну нічию у другому турі, де Лула да Сілва і Флавіо Болсонару набрали по 46%. Флавіо, якого висунув ув’язнений за спробу перевороту батько, закрив дванадцятипунктовий розрив із Лулою менш ніж за чотири місяці, що стало однією з найшвидших консолідацій опозиції в новітній історії Бразилії.

Адміністрація Трампа намагається змістити електоральний баланс на користь Болсонару через економічний і безпековий тиск, запровадивши 25-відсоткові мита на частину бразильського експорту та оголосивши бразильські злочинні угруповання терористичними організаціями, що підсилює його побудовану на темі безпеки риторику. Розрахунок Вашингтона полягає в тому, щоб погіршення економіки й загострення теми злочинності відвернули поміркованих виборців від да Сілви до виборів.

За умови перемоги Болсонару на осінньому голосуванні консервативні зміни могли б охопити більшість ключових держав Латинської Америки й відкрити Big-Tech-елітам додаткові простори для інвестицій, ринки збуту та напрями релокації капіталу.

Консервативний поворот регіону лишається нестійким

Зміцнення американських позицій реальне, проте незакріплене, оскільки прихід лояльних урядів не гарантує тривалості їхнього курсу, а успіхи консерваторів з 2023 року дали лише тимчасове вікно до наступного електорального циклу. Перетворення регіону на стабільно лояльний вимагає щонайменше десятиліття безперервних зв’язків, однак ані адміністрація Трампа, чия каденція завершиться 2028 року, ані Big-Tech-еліти, орієнтовані на швидке закріплення активів, не виявили готовності роками вкладати ресурс у підтримку дружніх урядів.

Фактори, що сприяли перемозі консервативних партій у 2023–2025 роках, відтепер стають чинниками їхньої власної вразливості. Ці сили приходили до влади з переконливими результатами.

Хав’єр Мілей переміг у 2023 році з 55,7% у другому турі, що стало найвищим показником від часів повернення Аргентини до демократії; Хосе Антоніо Каст здобув 58,2% на виборах у грудні 2025 року; а Родріго Пас завершив двадцять років лівого правління в Болівії.

Проте мандат, побудований на невдоволенні виборців економічними негараздами попередників, виявився хитким, щойно жорсткі реформи самих консерваторів поглибили соціальне напруження замість того, щоб зняти його.

Виправдати очікування на швидке економічне покращення більшість консервативних адміністрацій не спроможна в межах однієї каденції. Мілей ризикує не бути переобраним, а жовтневі проміжні вибори, на яких його партія La Libertad Avanza може втратити вузьку опору в Конгресі, стануть першим випробуванням цієї тенденції.

Бразилія входить у жовтневі вибори з майже рівними показниками двох кандидатів, і збереження президентської посади за Лулою да Сілвою залишить найбільшу економіку континенту в орбіті китайського впливу щонайменше ще на чотири роки.

Політичне лідерство Родріго Паса в Болівії лишається надзвичайно хитким. Менш ніж за пів року після інавгурації його уряд зіткнувся з масовими протестами, які з травня 2026 року паралізували адміністративну столицю, а на початку червня у відставку пішли міністри оборони та освіти. Пас успадкував економіку в найгіршому за сорок років стані з дефіцитом палива й доларів і майже 20-відсотковою інфляцією, а його опора звужена відсутністю парламентської більшості.

Китай активно протидіє консервативним зрушенням, користуючись політичною нестабільністю нових урядів і власною економічною вагою в регіоні. У Болівії Пекін розраховує на дестабілізацію уряду Паса силами довкола Ево Моралеса, чиє повернення відкрило б шлях до відновлення анульованих літієвих контрактів, а американський тарифний тиск на Бразилію використовує як аргумент на користь зближення з да Сілвою.

Зростання китайської присутності в найбільшій економіці регіону здатне обмежити американські здобутки в менших державах і стати перепоною для охоплення всього континенту єдиним безпечним для Big-Tech-еліт простором.

Саме тому стійкість окремих латиноамериканських урядів стає для Вашингтона критичною, адже американський технологічний капітал і республіканська адміністрація створили в Латинській Америці систему, у якій кожен лояльний уряд є водночас опорою і точкою вразливості. Усунення прихильної латиноамериканської адміністрації від влади ставить під загрозу всі американські капіталовкладення, зроблені під її гарантії. Становище Big-Tech-еліт у регіоні безпосередньо залежить від стійкості тих урядів, які прийшли до влади за їхньої підтримки.

Утримання влади цими урядами впирається в економічні виклики, що накопичувалися в регіоні десятиліттями, і подолати їх у межах однієї каденції можливо лише за рахунок масштабних вливань в економіку. Саме тут перетікання капіталу до Латинської Америки набуває стратегічного значення, оскільки потік активів, що шукають безпечної юрисдикції в умовах наростання глобальної ескалації, здатен забезпечити ті ресурси, яких потребують проамериканські уряди для швидкого економічного результату.

Цей перетік підпорядкований жорсткому часовому порядку. Він розгортається у фазі наростання загрози, поки переміщення активів ще зберігає сенс, а щойно протистояння переходить у збройну стадію, рух стає неможливим, бо центральні банки й фінансові регулятори запроваджують валютний контроль, заморожують транскордонні перекази та обмежують виведення капіталу. Тому переміщення відбувається вже тепер, і кожне загострення довкола Тайваню лише прискорює його.

Ключовим драйвером цієї ескалації виступає сам Китай, проте її розвиток обертається проти його власних інтересів. Наростання конфлікту довкола Тайваню та розповсюдження його у Пацифіці спрямовує глобальні потоки капіталу до континенту, вплив на який з боку Сполучених Штатів зростає, і тим самим зміцнює американську присутність у Західній півкулі. У підсумку експансія КНР в Тихому океані обертається для нього стратегічною пасткою, оскільки дії, покликані розширити вплив Пекіну, натомість підривають його стратегію глобального домінування.