Популярні
Бойові дії в Ірані вкотре продемонстрували, що сучасна війна — це не лише питання кількості техніки чи авіаційної переваги. Одним із найважливіших чинників протистояння стала масштабна підземна інфраструктура, яку іранські військові створювали упродовж десятиліть. Колосальні комплекси — ракетні міста, авіабази, командні пункти та логістичні тунелі — збудовані глибоко під землею, стали практично непроникним щитом, що забезпечив збереження бойового потенціалу навіть під час інтенсивних ізраїльських ударів.
Заховані під товщею землі бази не лише зберегли іранське військо від повного розгрому, а й дозволили йому перейти до асиметричної відповіді, зберігаючи мобільність і прихованість стратегічних ресурсів. Саме ці грандіозні підземні споруди та їх роль у війні стануть головною темою сьогоднішньої розповіді — від архітектури до військової стратегії, що сформувалась на досвіді минулих конфліктів.
Аби зрозуміти логіку іранської військової доктрини, необхідно заглибитись в історію та звернутись до двох ключових подій на Близькому сході: ірано-іракської війни та операції «Буря в пустелі». Саме під їх враженням формувалась сучасна іранська військова машина та бачення того, як перемогти у війні.
У 1980 році армія Саддама вторглась в Іран з планом блискавичної війни, яка мала завершитись розгромом ворога та захопленням багатої на нафту провінції Хузестан. Однак, за класикою жанру, “маленька операція” перетворилася на багаторічну криваву бійню. Особливо трагічним етапом стала так звана “війна міст” — масовані ракетні обстріли та авіаудари по іранських містах, які мали зламати волю аятол і змусити їх сісти за стіл переговорів. Іран не мав ракет та міг відповісти лише обмежено своєю тактичною авіацією.
Відчуття вразливості лише посилиться після операції «Буря в пустелі». США та Велика Британія, не ступаючи на іракську землю, виключно повітряними силами повністю придушила колись потужну систему протиповітряної оборони та знищила значну частину авіації ще на землі. Коаліції вдалося реалізувати доктрину «Shock and awe» — за лічені дні вивести з ладу ключові командні пункти та паралізувати усю систему управління військами.
Війна в Іраці стала демонстрацією переваги високотехнологічного озброєння. Повітряну операцію розпочала стратегічна авіація, яка вперше застосувала крилаті ракети AGM-86 із супутниковою навігацією для точкових ударів по об’єктах зв’язку та управління. Тим часом тактична авіація й малопомітні F-117 безкарно бомбитимуть стратегічні цілі, зокрема Багдад, використовуючи дані супутникової розвідки.
Розгром колись найбільшої армії регіону був показовим і Тегеран зробив стратегічні висновки:
У розумінні іранських стратегів, армія Ісламської Республіки не здатна перемогти у відкритому зіткненні із силами, що мають тотальну перевагу в повітрі, розвідці та високоточній зброї. Тому головною ідеєю оборонної доктрини стало збереження ключових елементів військового потенціалу навіть після перших хвиль масованих ударів — і зберегти здатність до ефективної відповіді. Відповіддю стали сотні кілометрів тунелів, ракетних шахт, ангарів, командних пунктів і транспортних артерій, схованих глибоко під землею. За два десятки років вони сформують цілі “підземні міста”.
На користь стратегії працює іранська географія — західні та північні регіони охоплюють гірські масиви Загроса та Ельбурса. А рельєф і товща породи ідеально підходять для будівництва підземних баз та прихованого розміщення військових об’єктів.
З 1990-х років іранські військові невпинно розвивають власну ракетну програму, опираючись на радянські та північнокорейські напрацювання у сфері рідкопаливних та твердопаливних балістичних ракет. За двадцять років країна пройшла шлях від копіювання радянських «Эльбрусів» з дальністю 300-500 кілометрів до розробки власних ракет середньої дальності, таких як Ghadr та Emad.
Ставка іранських стратегів проста — за неможливості симетрично вести бойові дії зі своїми вірогідними супротивниками, необхідно забезпечити нищівну асиметричну відповідь. За відсутності сучасної тактичної авіації, сьогодні Іран чинить тиск на Ізраїль саме балістичними ракетами, що мають радіус у 2000 кілометрів та вкрай складні для перехоплення.
За оцінками американського Центру стратегічних і міжнародних досліджень, арсенал Аерокосмічних сил Корпусу вартових ісламської революції сягає тисяч балістичних ракет та активно нарощується. Про колосальні запаси ракет красномовно говорять операції помсти під кодовими назвами «True Promise I» та «True Promise II», які налічували залпи до 120 та 200 балістичних ракет по Ізраїлю. А третя ітерація у червні 2025 року сягнула більше 500 пусків балістичних ракет упродовж тижня.
Прийнявши той факт, що повітряний простір країни буде швидко завойований ворогом, Іран формував усі важливі військові активи з розрахунком їх постійного базування під землею. Найвідомішим проявом цієї доктрини стали так звані «ракетні міста» — розгалужені підземні комплекси, які слугують місцями зберігання та пусковими майданчиками для ракетних систем.
Іранська влада говорить про існування ракетних баз у кожній з 31 провінцій. Достовірно відомо про існування щонайменше дев’яти, найвідомішими з яких є бази:
Перші знімки іранських ракетних містечок почали публікуватись державними ЗМІ у 2015 році. Схематично усі об’єкти схожі між собою — це мережа тунелів, зазвичай заввишки у 6-10 метрів та шириною близько 6 метрів. Відсутність великих за площею майданчиків компенсується протяжністю тунелів, довжина яких може сягати десятків кілометрів.
Вздовж стін тонелів компактно зберігаються ряди з балістичними ракетами або автомобільними пусковими установками. Останні, зокрема, зберігаються одразу з боєкомплектом для того аби у випадку потреби машина могла виїхати на поверхню та одразу здійснити запуск ракети.
Глибина залягання таких об’єктів не розкривається. За різними оцінками, типові тунелі, де зберігається ракетне озброєння, можуть розташовуватись на глибині 30–80 метрів, що достатньо для стримування звичайних авіаударів. Максималістична оцінка у 500 метрів базується на одній із заяв командувача КВІР, однак такі цифри можливі лише у випадку пророблення тунелю в гірському масиві.
Заявляється, що кожен такий об’єкт є автономним та має незалежну систему електропостачання на випадок ударів по підстанціям. Імовірно, йдеться про розташовані під землею дизельні генератори, які можуть живити ключові системи, такі як освітлення та вентиляція, у випадку знеструмлення цивільної мережі.
Деякі ракетні бази адаптовані для здійснення підземних ракетних пусків. Для цього в недрах комплексу оснащено рельсовий механізм подачі балістичних ракет до пускової шахти, вихід якої замасковано на поверхні.
Зокрема, на відео нижче іранськими військовими показано заряджання установки балістичними ракетами середньої дальності Emad (2000 км). Цей факт примітний тим, що ракета є рідкопаливною і заправляється безпосередньо перед пуском. А тому іранці мають необхідну інфраструктуру для заправки керосину та токсичного окислювача у закритих приміщеннях під землею.
— Karna La Vera (@Karna13377) June 22, 2025
У 2021 році іранські військові розширили базу в Хормозгані, побудувавши батарею із семи шахтних пускових установок. Діаметр кожної, судячи з супутникових знімків, сягає 16 метрів та дозволяє здійснити залп одразу кількома балістичними ракетами — ймовірно, 4-5 одиницями за один раз.
Шахти не мають захисних ковпаків, але мають певний рівень захищеності завдяки розміщенню у перевалі поміж двох гірських висот, що має суттєво ускладнити їх ураження ворожою авіацією.
Дослідник Orion Intel візуалізував приблизну схему тонелів з рельсовим механізмом подачі, пускові шахти та підземний пункт підготовки балістичних ракет.
У спадок від поваленої монархії нова теократична влада отримала солідний арсенал озброєння — колишній шах вкладав астрономічні кошти у модернізацію армії, закуповуючи найсучасніше озброєння у Сполучених Штатів. За кошти від нафти, Іран став одним із найбільших покупців західної бойової авіації.
Упродовж десятиліття з 1968-го по 1979-й рік американські оборонні гіганти поставили більше 500 винищувачів, включно з понад двома сотнями F-4 Phantom різних модифікацій, до трьох сотень легких винищувачів F-5 та 79 важких палубних літаків F-14 Tomcat.
Здавалося б, після революції та накладених міжнародних санкцій поставки технологічного озброєння мали обірватись, але в січні 1991-го Саддам зробив своєму запеклому ворогу неоціненний подарунок — евакуював з-під ударів міжнародної коаліції залишки своєї авіації прямо на аеродроми Ірану.
Парадоксальний політичний хід призвів до того, що конфліктуюча з Радянським Союзом країна в один день отримала десятки радянських літаків:
Іран не повернув жодного літака назад, попри протести іракських дипломатів, офіційно оголосивши захоплену техніку репараціями за розв’язану Іраком війну.
У наступні десятиліття Іран був відрізаний від іноземної військової підтримки та змушений самотужки освоювати ремонт і сервіс західних винищувачів. Пізні взаємовідносини з Росією та Китаєм дещо допомогли оновити льотний парк, однак поставки були нерегулярними та глобально не вплинули на потенціал іранських повітряних сил.
В основі авіаційної компоненти лишались американські «Фантоми» та «Томкети», які через брак запчастин та вичерпання ресурсу природнім чином вибували. З рештою, на початок нульових у строю налічувалось близько шести десятків F-4 та не більше двох десятків важких F-14. І від того кожен боєздатний борт в умовах відсутності альтернатив був «золотим».
Розуміючи важливість залишків колись могутнього повітряного флоту і те, що у прямому повітряному протистоянні він програє сучасним бойовим літакам, Іран підготував підземну інфраструктуру для переховування авіації. Напередодні ізраїльських ударів в червні 2025 року вона зіграла свою роль: іранське командування перегнало найцінніші борти до сховищ — за два тижні бойових дій був знищений лише один діючий F-5. Тож, що це за сховки?
Найвідомішою іранською авіабазою є розміщений у горах комплекс «Oghab 44» на північ від Ормузької протоки у провінції Хормозган. Його будівництво розпочалось ще у 2010-х роках, а публічне відкриття відбулось лише два роки тому. Він призначений для розміщення пілотованої авіації, включно з винищувачами та бомбардувальниками, їх обслуговування для забезпечення повноцінної експлуатації.
За данними The New York Times, на момент свого відкриття авіабаза продовжувала активно добудовуватись. На супутникових знімках було виявлено стоянку з повнорозмірними макетами F-4 та винищувача Су-35, які використовувались та перевірки внутрішніх приміщень на готовність до їх розміщення.
Використання макетів російського винищувача є прямим доказом підготовки іранських повітряних сил до розміщення нових літаків. За різними оцінками Іран має отримати щонайменше 24 борти упродовж найближчих років.
Однак ще до цього іранська армія та Корпус активно розбудовували у різних куточках країни менші підземні бази для розміщення чисельних з’єднань безпілотної авіації. Частина з них за своєю будовою подібна до «ракетних містечок» та не має злітно-посадкової смуги, оскільки призначена для розміщення мобільних пускових установок з дронами-камікадзе Arash та Shahed.
Під землею розміщуються і досить великі розвідувально-ударні дрони для яких вибудована необхідна інфраструктура з летовищем, захищеними станціями обслуговування та арсеналами. Вони, крім того, також слугують місцем базування пускових установок для крилатих ракет та іншого далекобійного озброєння.
Морська воєнна доктрина Ірану є продовженням стратегії асиметричної війни з потужнішими противниками, насамперед зі США та їх союзниками в Перській затоці. Оскільки Іран не може конкурувати у війні великих кораблів, він робить ставку на «москітний флот» — угрупування малих, маневрених катерів, які здатні швидко атакувати, запускати ракети й так само швидко відступати. Тактика передбачає масове застосування малих бойових одиниць для перевантаження оборони та виснаження ворога.
Сотні малих ракетних та сторожових катерів виведені в окремий флот у підпорядкуванні Корпусу вартових ісламської революції. Іран підримує в активній експлуатації невелику частину бортів, зберігаючи більшість у сухих сховищах на підземних базах вздовж південного узбережжя.
#Iran‘s IRGC has unveiled its first underground naval base, situated approximately 500 meters below the surface. This facility houses offensive vessels equipped with missiles. IRGC Navy commander said that three vessels of Zolfaghar can destroy an American aircraft carrier. https://t.co/3VB0t7oWio pic.twitter.com/RkybM1CDBK
— Iran Nuances (@IranNuances) January 18, 2025
Розклад сил та тісне військове партнерство не дружніх країн Аравійського півострову з США визначають роль Ірану як загрозливої, але не домінуючої сили в регіоні. Іранські військові не ставлять перед собою за мету лобове протистояння, обравши шлях тиску на торгові артерії. Відповідно до цієї стратегії, малі катери дозволяють закрити весь спектр задач — диверсії, точкові нальоти ракетних катерів та мінування акваторій.
Важливу роль в обороні прибережних вод відіграють берегові ракетні комплекси з протикорабельними крилатими ракетами сімейств Noor, Ghader та Ghadir, що забезпечують ешелоновану оборону на відстані до 1000 кілометрів. Їх місця розташування багато у чому подібні до вище згаданих «ракетних містечок», які передбачають висування на поверхну виключно для здійснення бойових пусків.
Підсумовуючи, варто зазначити кілька додаткових деталей. Перш за все, іранські військові вбачають головною загрозою для своїх баз ворожу авіацію, тому навколо об’єктів розгорнуто ешелоновану протиповітряну оборону, елементи якої мають власні ізольовані сховища під землею. У більшості випадків мова йде про зенітні ракетні комплекси середньої Raad або Khordad-15, а також системи радіоелектронної боротьби.
Паралельно з цим іранці системно будують фальшиві об’єкти, що імітують справжні тунельні комплекси — з ідентичними вентиляційними шахтами, бетонними ангарними порталами та «в’їздами» до сховищ. Часто поруч розміщують несправжні пускові установки чи авіаційну техніку в натуральну величину. Завдання таких об’єктів — перенаситити супутникову розвідку противника та спровокувати витрати високоточної зброї на хибні цілі. У цій грі Іран розраховує не на силу, а на помилку ворога.
Іранська доктрина «асиметричного виживання» — це не лише про бетон, шахти та ракети. Це унікальна стратегія, яка сформувалась в умовах протистояння кратно переважаючому супротивнику та продемонструвала свою ефективність у стримуванні, збереженні потенціалу та реалізації асиметричної відповіді. І хоч вона не стала абсолютним щитом, допустивши серйозні втрати, цей досвід залишається цінним для інших країн у схожих геополітичних обставинах.
Підтримати нас можна через:
Приват: 5169 3351 0164 7408 PayPal - [email protected] Стати нашим патроном за лінком ⬇
Підпишіться на розсилку наших новин
або на наш Телеграм-канал
Дякуємо!
ви підписалися на розсилку наших новин
