Огляд

Індія залишається критично важливим фінансовим донором російського військово-промислового комплексу, попри те, що війна на виснаження в Україні триває вже п’ятий рік. Хоча Нью-Делі позиціонує таку поведінку як «стратегічну автономію», насправді ця позиція є прагматичною стратегією виживання, спрямованою на збереження успадкованої оборонної інфраструктури, убезпечення ланцюгів постачання енергоносіїв та забезпечення політичної підтримки. Нью-Делі роками захищає свій нейтралітет у цій війні під гаслом «стратегічної автономії», намагаючись представити його як принциповий, прагматичний курс, що корінням сягає ідеологічних засад епохи Холодної війни.

Оборонні закупівлі та технічна сумісність

Оборонне партнерство Індії з Росією бере свій початок ще у 1960-х роках, коли колишній Радянський Союз постачав новоствореній республіці великі партії транспортних гелікоптерів, підводних човнів та зенітно-ракетних комплексів. Окрім безпосереднього продажу техніки, Москва пропонувала вигідні умови оплати та допомагала Індії розбудовувати власну інфраструктуру оборонного виробництва.

Попри таке тісне партнерство, нещодавні геополітичні події, зокрема російсько-українська війна, змусили індійські військові кола порушити питання про надійність постачання російського озброєння. Як наслідок, Нью-Делі дедалі частіше віддає пріоритет внутрішньому оборонному виробництву (зокрема, через програми на кшталт «Make in India») та прагне отримати передові військові технології від західних партнерів, щоб усунути вразливості у ланцюгах постачання.

Цю тенденцію підтверджують і статистичні дані Стокгольмського міжнародного інституту дослідження проблем миру (SIPRI): імпорт озброєнь Індією з часом диверсифікується, а частка Росії, яка раніше домінувала, суттєво скорочується. Проте це не означає, що залежність зникла — вона радше трансформувалася. Збройні сили Індії досі експлуатують величезну кількість платформ російського походження. Це означає, що сьогодні відносини тримаються не так на нових закупівлях, як на масштабному військово-технічному співробітництві. Інакше кажучи, тінь минулих рішень у сфері оборонних закупівель досі визначає сьогодення індійської армії.

Понад те, такі визначні проєкти, як створення гіперзвукового ракетного комплексу «БраМос» (BrahMos), свідчать, що Індія та Росія побудували модель спільного виробництва, яка виходить далеко за рамки звичайного експорту та імпорту. Це має суттєве значення, оскільки додає партнерству глибшого індустріального виміру та дозволяє Москві залишатися інтегрованою в індійську стратегію досягнення самозабезпеченості в оборонній сфері.

Головним чинником, який незмінно робив Росію привабливішим постачальником зброї порівняно із західними партнерами, є її готовність без жодних додаткових умов передавати чутливу інтелектуальну власність та вихідні коди. Яскравим прикладом цього є наполегливі намагання Росії запропонувати Індії спільне виробництво своїх малопомітних винищувачів п’ятого покоління Су-57, що має допомогти Нью-Делі ліквідувати розрив у оборонних спроможностях на гімалайському кордоні.

Ще одним рівнем взаємодії є спільні навчання. Зокрема, індійсько-російські військові навчання «Індра-2025» неодноразово фокусувалися на антитерористичній тематиці та відпрацюванні взаємосумісності. Для Збройних сил Індії ці тренування забезпечують критично важливе ознайомлення з іноземною тактикою та реальним досвідом проведення операцій, що має пряме значення для внутрішніх потреб Індії у сфері протидії повстанським рухам.

Окрім цих навчань, фундаментом для інтеграції слугує Договір про взаємний обмін логістичною підтримкою (RELOS). Ця двостороння угода надає обом державам взаємний доступ до військових баз, портів та аеродромів. Вона дозволяє російським військовим кораблям і літакам здійснювати дозаправку, поповнювати запаси та використовувати індійську інфраструктуру технічного обслуговування, тоді як індійські сили мають аналогічні взаємні права на російських об’єктах.

Енергетична логістика та обхід санкцій

Енергетичне партнерство Росії з Індією набуло значно більшої ваги після початку війни в Україні. Оскільки санкції звузили простір для маневру Москви, сира нафта зі знижкою несподівано стала доступною на умовах, вигідних для індійських нафтопереробників. Для Нью-Делі це було не просто питання дешевих барелів, а спосіб убезпечити постачання на волатильному ринку та захистити власну економіку, яка більш ніж на 85% залежить від імпорту сирої нафти. За своїм хімічним складом суміші російської нафти ідеально повторюють важкі нафтові сорти з високим умістом сірки, що видобуваються у Перській затоці, на переробку яких початково й були спроєктовані величезні прибережні НПЗ Індії. Це дозволяє російським барелям безперешкодно інтегруватися в наявну інфраструктуру.

Глибокі дисконти на нафту дозволили Делі утримувати внутрішні ціни на пальне на прийнятному рівні. Крім того, це дозволило індійським нафтопереробникам і трейдерам зберігати маржинальність шляхом переробки імпортної сировини та експорту готових нафтопродуктів. Практично говорячи, російська нафта забезпечила Індії як доступність, так і гнучкість, захистивши внутрішніх споживачів від різких стрибків цін і водночас підтримавши прибутковість нафтопереробного сектору, який відіграє ключову роль в енергетичній економіці країни.

Водночас приватні нафтопереробні гіганти, як-от Reliance International, почали експортувати нафтопродукти вартістю в сотні мільйонів євро назад до західних партнерів. Дані Центру досліджень у галузі енергетики та чистого повітря (CREA) підтверджують, що США, Австралія та ЄС продовжують імпортувати цю перероблену продукцію. Оскільки після переробки «молекули російської нафти» юридично стають очищеним пальним індійського походження, це підтримує ліквідність світового енергетичного ринку та водночас потужно стимулює прибутковість нафтопереробного сектору Індії.

Політичне рівняння

Протягом десятиліть Росія забезпечувала Індію безцінним дипломатичним щитом, послідовно використовуючи своє право вето в Раді Безпеки ООН для запобігання інтернаціоналізації таких чутливих питань, як Кашмір. Крім того, Москва активно лобіювала включення Індії до Шанхайської організації співробітництва (ШОС), щоб створити пряму геополітичну противагу зростаючим амбіціям Пекіна. Натомість Індія забезпечує Росії міжнародну легітимність. Утримуючись під час голосувань в ООН щодо України, Нью-Делі кидає Москві політичний рятівний круг і відмовляється сприймати Кремль як державу-парію.

Ця політична підтримка потужно підкріплюється проросійським сприйняттям у медіапросторі самої Індії, яке підживлюється історичними образами та інструменталізується нещодавніми резонансними новинами у сфері національної безпеки. Замість того, щоб переймати західні наративи, індійські провідні ЗМІ здебільшого висвітлюють конфлікт крізь призму національних інтересів і перекладають провину на «надмірне втручання Заходу» — аргумент, запозичений із риторики Путіна та Пекіна про «експансію НАТО». Індійські критики часто протиставляють надійну підтримку з боку Росії історичним діям України, згадуючи жорстке засудження Києвом ядерних випробувань Індії у 1998 році та історію українських військових постачань до Пакистану.

Цей скептицизм посилився, коли Національне агентство розслідувань Індії (NIA) провело гучні антитерористичні затримання шести громадян України, які займалися контрабандою безпілотників до М’янми для підготовки повстанських угруповань, причетних до насильства на північному сході Індії. Великі індійські новинні телеканали, такі як Times Now та News18, висвітлювали цей інцидент як пряму загрозу національній безпеці, наголошуючи, що спецоперація була проведена завдяки таємним розвідувальним даним від Росії. Для пересічного глядача такий медійний наратив закріплює контраст між Україною як «державою-вигоєвієм», відповідальною за транскордонну нестабільність, та Росією як партнером у сфері безпеки, що стоїть на сторожі спокою Індії.

Що зміниться тепер? Розбіжності, тертя та майбутнє альянсу

Майбутні відносини Індії з Росією навряд чи визначатимуться різким розривом, проте не варто ігнорувати можливість поступового перезавантаження. Якщо Москва стане дорожчою, менш надійною або вразливішою до вторинних санкцій, Нью-Делі може виявитися простіше розширити свій політичний та економічний простір для взаємодії з Україною. Це не означатиме відмову від стратегічної автономії, а радше її гнучкіше використання — з меншою залежністю від Росії як постійного партнера та більшим простором для реагування на мінливі реалії у Східній Європі. Протягом десятиліть це партнерство вважалося непорушним. Хоча ці відносини не зруйнуються за один день, вони трансформуються в усіх вищезазначених сферах. Зрештою, будь-яке майбутнє зближення з Україною, ймовірно, буде поступовим і прагматичним, а не ідеологічним. Воно буде продиктоване не стільки співчуттям, скільки потребою Індії зменшити залежність від Москви.

Зміни в оборонній сфері

Оскільки війна в Україні спровокувала серйозний дефіцит та затримки в ланцюгах постачання, через що Москві дедалі важче вчасно постачати запчастини та техніку, західні партнери активно використовують ці слабкі місця. Вони почали пропонувати вигідніші фінансові умови та варіанти передових технологій, які раніше трималися в таємниці або резервувалися лише для найближчих союзників. Це відображає підписання Індією Партнерства у сфері безпеки та оборони (SDP) з Європейським Союзом у спробі оновити власні оборонно-технічні бази, а також розширення дипломатичних переговорів на високому рівні з Францією та Німеччиною щодо виробництва передового військового обладнання. Спираючись на прагнення Індії створювати власну зброю, західні партнери значно полегшують Нью-Делі обґрунтування виведення з експлуатації старого радянського та російського військового майна.

Що робить цю вразливість ланцюгів постачання по-справжньому тривожною для Індії, так це те, наскільки глибоко Росія потрапила в економічну орбіту Китаю. Жорсткі західні санкції фундаментально підірвали внутрішню оборонно-промислову базу Росії. Щоб підтримувати боєздатність своєї армії, Москва значною мірою покладається на китайські інвестиції, сировину та компоненти. Пекін зараз має величезні важелі впливу, оскільки його торгівля безпосередньо фінансує та живить військову машину Кремля. Наприклад, дані моніторингу свідчать, що Китай зараз постачає приблизно від 60% до 70% передових верстатів із програмним керуванням (ЧПК), які Росія використовує на своїх заводах для виробництва високоточної зброї. Крім того, переважна більшість мікроелектроніки та мікросхем, що забезпечують роботу російської військової техніки, тепер виробляються в Китаї.

Для індійських військових аналітиків це створює неприйнятний кошмар у сфері безпеки. Китай залишається головним військовим противником Індії вздовж гімалайського кордону. Оскільки російська військова машина зараз настільки залежна від Пекіна, спільні військові бази та портові об’єкти, що використовуються в межах договору RELOS, раптово перетворилися на серйозну вразливість. Цілком реалістичний страх, що майбутня російська техніка, запчастини або навіть логістичні дані можуть відстежуватися, компрометуватися чи блокуватися Пекіном, перетворює залежність Індії від Москви на стратегічний ризик.

Енергетичні перспективи

Надприбутковий енергетичний бум, завдяки якому Індія імпортувала величезні обсяги дешевої російської нафти, входить у фазу сповільнення. Тектонічні зрушення зумовлені стрімким розвитком глобальних політичних подій. На початку 2026 року початок війни за участю Ірану спровокував жорстку блокаду Ормузької протоки, що перекрило потоки близькосхідної нафти та загрожувало світовою інфляційною кризою. Щоб запобігти економічному шоку, адміністрація Трампа видала тимчасові дозволи в обхід санкцій (waivers), дозволивши таким країнам, як Індія, купувати заблоковані в морі танкери з російською нафтою. Це цінове вікно дозволило Індії майже вдвічі збільшити закупівлі у нетрадиційних постачальників, згідно з даними моніторингу ОПЕК.

Проте ця цінова перевага не триватиме довго. На саміті G7 у червні 2026 року президент Трамп оголосив, що Сполучені Штати готові повернути колишні санкції проти російської сирої нафти у зв’язку з мирним врегулюванням Ормузької кризи. Після відновлення судноплавства через цей критично важливий морський шлях і потенційного відновлення вільного потоку нафти з Близького Сходу та Північної Африки (MENA), держави Перської затоки розгорнуть жорстку конкуренцію. Це фактично нівелює ті фінансові знижки, які робили російську нафту такою привабливою для індійських НПЗ. Крім того, нещодавні гучні затримання російських тіньових танкерів військово-морськими силами Великої Британії доводять, що фінансові та фізичні ризики купівлі підсанкційної сировини зараз значно вищі. Що вкрай важливо, Індія вжила заходів для ліквідації раптових ринкових шоків, уклавши партнерство з Об’єднаними Арабськими Еміратами (ОАЕ) для розширення своїх Стратегічних нафтових резервів (SPR). Шляхом створення масштабних підземних сховищ, угода про SPR дозволяє Індії заздалегідь купувати мільйони барелів нафти та надійно зберігати її на власній території.

Висновок

Результатом є не різкий розрив, а поступове зміщення акцентів. Індія все ще потребує Росії в деяких сферах, проте баланс змінюється, оскільки Нью-Делі шукає надійніших партнерів і більше простору для маневру. Якщо Індія і наблизиться до України, вона, найімовірніше, робитиме це повільно і з практичних міркувань, а не тому, що відмовилася від стратегічної автономії.