Популярні
Винищувач Су-35С є однією з основних «робочих конячок» російської армії, на рівні з Су-30 та Су-34, і, як і останні два літаки, є глибокою модернізацією Су-27. Розробка Су-35С зумовлена прагненням конструкторів та військових перетворити «чистий винищувач» Су-27 у багатофункціональну машину 4+ покоління, здатну ефективно уражати як наземні, так і повітряні цілі.
На самому початку 80-х рр., коли тільки ще виходили на випробування перші серійні винищувачі Су-27, виникло у військових та конструкторів розуміння необхідністі розробити на базі цього літака модифікацію з ширшими бойовими можливостями. Су-27 спочатку створювався як винищувач-перехоплювач авіації ППО та військово-повітряних сил, позбавлений будь-яких ударних функцій. Згодом опрацьовали варіант оснащення літака авіабомбами та некерованими ракетами, однак у штатній системі керування озброєнням Су-27 відсутні спеціалізовані засоби для виявлення та розпізнавання наземних цілей.
До 1983 року визначився основний перелік заходів, які належало реалізувати під час розробки модифікованого винищувача Су-27М для забезпечення його переваги над крайніми варіантами американських літаків F-15 і F-16 та надання йому багатофункціональності. Головними з них мали стати оснащення Су-27М новою радіолокаційною системою керування РЛСУ-27, перспективними ракетами «повітря–повітря» середньої дальності з АРГС та озброєнням для ефективного ураження наземних цілей.
Крім того, винищувач передбачалося оснастити бортовим радіоелектронним комплексом оборони — на Су-27 є лише елементи такого комплексу — та модернізованим навігаційним обладнанням. Мала змінитися й система кабінної індикації – більшу частину прицільної та пілотажно-навігаційної інформації планувалося виводити на широкоформатні багатофункціональні індикатори на електронно-променевих трубках та удосконалений коліматорний індикатор на фоні лобового скла.
29 грудня 1983 року ухвалили рішення Комісії Ради Міністрів СРСР з військово-промислових питань про створення літака Су-27М, відповідно до якого колектив МЗ ім. П. О. Сухого приступив до розробки ескізного проєкту модифікованого винищувача. На літаку вирішили реалізувати низку конструктивних удосконалень, що проходили в середині 80-х рр. відпрацювання на літаючих лабораторіях на базі Су-27 і Су-27УБ.
Передусім це стосувалося застосування додаткового переднього горизонтального оперення, випробуваного на Т-1024, модифікованої системи дистанційного керування та системи дозаправлення паливом у польоті, апробованої на Т-10У-2.
Крім того, на Су-27М планувалося застосувати модифікацію двигунів АЛ-31Ф зі збільшеною до 13 000 кгс тягою, а для подальшого збільшення дальності польоту забезпечити використання підкрилових підвісних паливних баків ємністю по 2000 л.
Ескізний проєкт Су-27М підготовали у 1985 році. Найбільш суттєві зміни відбулися у складі бортового радіоелектронного обладнання винищувача. Основними його компонентами стали:
Радіолокаційна система керування РЛСУ-27 включала радіолокатор переднього огляду Н011 зі щілинною антеною, який розроблявся в НІІП (головний конструктор Т. О. Бекірбаєв), і невелику РЛС заднього огляду Н012 (розробка НІІР «Рассвет»). РЛС Н011 мала, порівняно з серійною Н001, збільшені дальність виявлення повітряних цілей і сектор огляду повітряного простору за азимутом та кутом місця, могла забезпечувати супровід і обстріл більшої кількості цілей одночасно, а також працювати в режимі картографування місцевості.
Загалом РЛСУ-27 забезпечувала можливість:
Оптико-електронний прицільно-навігаційний комплекс включав пілотажно-навігаційний комплекс ПНК-10М, оптико-локаційну станцію ОЛС-27К, нашоломну систему цілевказання «Щель-ЗУМ», систему керування озброєнням, вимірювач кутових швидкостей і лінійних прискорень (ІУСЛУ) та цифрову обчислювальну систему.
До складу бортового комплексу оборони включили нову станція радіотехнічної розвідки, теплопеленгатор пуску ракет, автомат постановки пасивних перешкод АПП-50, станція активних радіоелектронних перешкод «Сорбция» у двох контейнерах на законцівках крила і пристрій керування на базі БЦОМ. Передбачалося на літаку й застосування системи взаємно-групового захисту з потужнішою станцією перешкод у підвісних контейнерах.
Принципово новим стало інформаційно-керуюче поле кабіни льотчика: його основу склали три висококонтрастні багатофункціональні монохромні телевізійні індикатори з кнопковим обрамленням та удосконалений індикатор на фоні лобового скла. Традиційним електромеханічним приладам, кількість яких істотно скоротили, відвели лише дублюючі функції.
Загальна кількість ракет «повітря–повітря», що приймалися на борт модифікованим винищувачем, зросла до 12 за рахунок організації двох додаткових точок підвіски під крилом. Окрім ракет типу РВВ-АЕ (майбутня Р-77), до складу озброєння Су-27М могли входити до 8 ракет типу Р-27 і Р-27Е з напівактивними радіолокаційними та тепловими головками самонаведення і до 6 ракет ближнього маневрового повітряного бою Р-73.
Типовий варіант озброєння Су-27М під час виконання завдань «повітря–повітря» включав 8 ракет середньої дальності Р-27Е або РВВ-АЕ та 4 ракети ближнього бою Р-73, а також боєкомплект вбудованої гармати ГШ-301. Введення двох додаткових точок підвіски під крилом дозволило зберегти максимальний боєкомплект УР «повітря–повітря» літака на рівні Су-27 (10 ракет) за умови встановлення на законцівках крила контейнерів з апаратурою РЕБ.
Для виконання бойових завдань «повітря–поверхня» модифікований винищувач міг оснащуватися шістьма керованими ракетами Х-29Т з телевізійними ГСН, протирадіолокаційними ракетами Х-31П з пасивними радіолокаційними ГСН, протикорабельними ракетами Х-31А з АРГС і коригованими бомбами КАБ-500Кр з телевізійно-кореляційними ГСН, а також некерованою зброєю (бомби, НАР) загальною масою до 8 т.
Розширення номенклатури керованих засобів ураження наземних цілей могло бути забезпечене за умови комплектації винищувача контейнерною оптико-електронною системою огляду та цілевказання.
Зміна складу бортового радіоелектронного обладнання і, насамперед, застосування нової радіолокаційної станції та РЛС заднього огляду потребували суттєво змінити конструкцію носової частини фюзеляжу й центральної хвостової балки. Скоригували обводи відсіку фюзеляжу перед кабіною льотчика, при цьому носовий радіопрозорий конус збільшеного діаметра став виконуватися не відкидним догори, як на Су-27, а знімним, а в носовому відсіку обладнання передбачені додаткові люки для доступу до блоків РЛС і ОЛС.
Для розміщення РЛС заднього огляду збільшено довжину й змінено обводи центральної хвостової балки фюзеляжу, при цьому контейнер гальмівного парашута перенесли дещо вперед, до задньої стінки паливного бака № 2, і виконали піднімальним.
Застосування нового обладнання спричинило збільшення маси порожнього літака більш ніж на 1500 кг. Під час виконання польотів з максимальною бойовою нагрузкою або на максимальну дальність із повною заправкою внутрішніх баків і підвіскою двох ПТБ злітна маса винищувача могла досягати 34 000 кг (у перших серійних Су-27 максимальна злітна маса становила 28 000 кг), у зв’язку з чим посилили шасі та конструкції літака загалом.
У 1987 р. в дослідному виробництві МЗ ім. П. О. Сухого розпочали складання першого екземпляра модифікованого винищувача – Т-10М-1. Для його виготовлення використали один із серійних Су-27 виробництва КнААПО (№ 16-40 випуску 1986 р.).
У ході освоєння виробництва літака на КнААПО в його конструкцію внесли ряд змін, спрямованих насамперед на збільшення дальності польоту. Для цього машину оснастили новими консолями крила зі збільшеними за розмахом баками-відсіками і новими кілями збільшеної площі, висоти й товщини, всередині яких розмістили інтегральні паливні баки-відсіки. У результаті внутрішній запас палива зріс на 850 кг і досяг 10 250 кг.
Перший виліт на головному серійному винищувачі, що отримав бортовий № 703 і шифр ОКБ Т-10М-3, відбувся 1 квітня 1992 р. У вересні того ж року цей літак, що отримав нову назву Су-35, його оснастили контейнером цілевказання TIALD британської фірми Ferranti й уперше показаний на міжнародній авіаційній виставці у Фарнборо (Велика Британія).
До 1995 р. на КнААПО та в дослідному виробництві «ОКБ Сухого» виготовили загалом 12 екземплярів літака Су-35, що отримали бортові номери з 701 по 712.
До середини 90-х рр. фахівці НІІП ім. В. В. Тіхомирова, де розроблялася РЛСУ-27 для Су-27М, дійшли висновку, що застосування РЛС зі щілинною антеною вже не відповідає вимогам найближчої перспективи. У зв’язку з цим прийняли рішення спроєктувати радар з використанням технології фазованих антенних решіток – ФАР. Такий радіолокатор отримав назву Н011М «Барс».
Застосування в модернізованій РЛСУ-27 фазованої антенної решітки у поєднанні зі збільшенням продуктивності сигнального процесора та обчислювальних засобів мало забезпечити:
У 90-х роках виробництво Су-27М припинили через брак фінансування. Окрім того, аналіз потреб російських повітряних сил, проведений російськими військовими наприкінці 90-х років, засвідчив необхідність більш просунутої машини, ніж Су-27М (Су-35).
На початку 2000-х років, по мірі виходу РФ з кризи 90-х років, КБ «Сухого» відновило розробки літака п’ятого покоління, які згодом втілилися у відомому Су-57. Але, оскільки з самого початку усвідомлювали, що процес створення новітньої машини не буде швидким, тому ухвалили рішення про створення «проміжного» винищувача на платформі Т-10 (Су-27). Щоб уникнути плутанини, до індексу додали літери «БМ» — «большая модернизация», а серійні Су-35 пішли під індексом Су-35С.
Концепція нового багатофункціонального винищувача остаточно сформувалася до середини 2000-х років. Роботи над проєктом в дослідно-конструкторському бюро (ОКБ) імені Сухого очолив конструктор Ігор Демін. Для забезпечення конкурентоспроможності із сучасними та перспективними зарубіжними винищувачами було необхідно не лише суттєво вдосконалити комплекси бортового обладнання та озброєння, а й внести зміни в конструкцію планера машини та її силової установки.
Перший льотний зразок літака Су-35 зібрали на КнААПО до серпня 2007 року. Напередодні початку авіасалону МАКС-2007 транспортним літаком Ан-124 «Руслан» його доставили на аеродром ЛІІ ім. М. М. Громова в Жуковському, де після демонстрації на авіасалоні продовжили завершальні стадії наземного відпрацювання перед початком льотних випробувань.
У січні 2008 року в підмосковному філіалі НПО «Сатурн» успішно завершили випробування всіх п’яти двигунів типу «117С» дослідної партії, призначених для встановлення на Су-35. До середини лютого завершилося наземне відпрацювання бортових систем літака.
Перший політ нового російського винищувача відбувся 19 лютого 2008 року. У ході льотних випробувань підтвердили основні очікувані льотно-технічні характеристики машини. 2 жовтня 2008 року до випробувань підключили другий дослідний літак.
Під час створення Су-35 в ОКБ «Сухого» відступили від аеродинамічної схеми з переднім горизонтальним оперенням, яка застосовувалась у конструкції винищувачів Су-27М, Су-33, Су-30МКИ, і повернулися до класичної аеродинамічної схеми Су-27. Російські джерела заявляють, що це зумовлено тим, що «прогрес у технологіях, досягнутий до початку нового десятиліття, дозволив відмовитися від ПГО, не втративши тих переваг, які воно давало» та «зниженням радіолокаційної помітності». Однак тоді незрозуміло, чому ПГО залишили на Су-30 та Су-34.
Конструкція планера нового Су-35 – основні елементи фюзеляжу, крила, оперення та шасі посилили, що дозволило збільшити максимальну злітну масу машини та підвищити запас пального. Увнутрішніх баках Су-35С несе 11,3 тонни проти 9,4 тонни на Су-27 та 10,25 тонни Су-27М. З підвісними баками сумарний запас пального може сягати 14,3 тонн. Літак також оснащується системою дозаправки в польоті.
Максимальна злітна маса зросла до 38 800 кг. Водночас за рахунок зменшення маси бортового радіоелектронного обладнання маса порожнього літака залишилася практично незмінною (16 500 кг).
Функції гальмівного щитка передані диференційовано відхиляним рулям напряму, у конструкцію яких також внесено зміни. Бойове навантаження та кількість точок підвіски залишились на рівні Су-27М.
Важливою відмінністю Су-35 від його попередників у сімействі Су-27 є застосування в силовій установці нових двигунів із підвищеною тягою. Вони розроблені в НПО «Сатурн» і відомі під назвою АЛ-41Ф1С «Изделие 117С».
У конструктивному плані ці двигуни є глибоким розвитком серійного АЛ-31Ф з використанням «технологій п’ятого покоління». На них встановили новий вентилятор збільшеного діаметра, нові турбіни високого та низького тиску, нову цифрову систему керування. На двигуні передбачене використання сопла з керованим вектором тяги. У результаті проведеної модернізації тяга двигуна на особливому режимі підвищена на 16 % — до 14 500 кгс, на максимальному безфорсажному режимі вона досягає 8800 кгс.
Порівняно з АЛ-31Ф суттєво — у 2–2,7 раза зросли ресурсні показники. Міжремонтний ресурс збільшився з 500 до 1000 годин, ресурс до першого капітального ремонту – до 1500 годин, а призначений ресурс – з 1500 до 4000 годин. Втім це все ще значно менше за рівень сучасних західних винищувачів, де двигуни мають закладений ресурс 6–8 тисяч годин, в окремих випадках до 10 тисяч.
На літаку Су-35С застосовується допоміжна газотурбінна двигун-генераторна установка ВГТД ТА14-130-35 потужністю 105 кВт. ВГТД забезпечує кондиціонування кабіни й відсіків літака, а також електропостачання змінним струмом напругою 115/200 В потужністю до 30 кВА.
Напрацювання, створені при розробці Н011М «Барс», яка зрештою знайшла своє місце на Су-30, заклали в нову РЛС з поворотною фазованою антенною решіткою Н035 «Ирбис-Е», створену в НІІ приладобудування ім. В. В. Тихомирова.
Нова РЛС Х-діапазону з пасивною ФАР діаметром 900 мм розміщена на двоступеневому електрогідроприводі (за азимутом і креном). Антенний пристрій сканує при електронному керуванні променем за азимутом і кутом місця в секторах не менше 60°. Крім того, двоступеневий електрогідропривод механічно доворочує антену за азимутом на кут до 60° і за креном — до 120°. Завдяки цьому максимальний кут відхилення променя за азимутом при електронному керуванні та механічному довороті антени збільшується до 120°.
Технологія ФАР уже на середину 2000-х років, хоча ще залишалася сучасною, однак уже не могла вважатися перспективною, оскільки на озброєння західних держав почали надходити серійні радари з активною фазованою решіткою (АФАР). Для збереження конкурентоспроможності російські конструктори вирішили створити «самий потужний радар» – імпульсна потужність передавача Н035 сягає 20 кВт, а середня – 5 кВт.
Росіянами заявлено, що новий радар «гарантовано забезпечує» виявлення та захоплення типової повітряної цілі з ЕПР 3 м² на дальності до 200 км (на фоні землі — до 170 км), а у вужчому секторі огляду — до 350–400 км. «Ирбис-Е» здатна одночасно супроводжувати до 30 цілей і наводити ракети на 8 із них, не припиняючи огляд повітряного простору. Як і на Су-27М, радіолокаційна система управління також забезпечує селекцію наземних рухомих цілей та інформаційне забезпечення маловисотного польоту.
Дальність виявлення наземних (надводних) цілей заявлена для цілі типу «авіаносець» (ЕПР 50 000 м²) — 400 км, «залізничний міст» (1000 м²) — 150–200 км, «катер» (200 м²) — 100–120 км, «установка оперативно-тактичних ракет» і «група танків» (30 м²) — 60–70 км.
Другий інформаційний канал системи управління озброєнням — багатоканальна оптико-локаційна система (ОЛС). Заявлено, що вона здатна виявляти та супроводжувати цілі за тепловим випромінюванням на відстані до 90 км. ОЛС також застосовується для підсвітки наземних цілей лазерним далекоміром для наведення на них керованих ракет із лазерними головками самонаведення. Лазерний далекомір вимірює відстань до повітряної цілі на відстані до 20 км, та до 30 км для наземної, з точністю 5 м.
Також передбачена можливість використання підвісного оптико-електронного контейнера для розширення можливостей машини в режимі «повітря–поверхня».
Інформаційно-керуюче поле кабіни пілота виконано з урахуванням принципів оптимального відображення індикаційної інформації. У системі індикації використані широкоформатні кольорові багатофункціональні індикатори та ширококутний кольоровий ІЛС, відображається рухома карта місцевості. Світлотехнічне обладнання кабіни забезпечує роботу пілота з окулярами нічного бачення. Реалізовано принцип «темної» кабіни для зниження робочого навантаження. Льотчика також забезпечено нашоломною системою цілевказування та комплексом засобів аварійного покидання літака.
Навігаційно-прицільний комплекс складається з лазерної інерціально-супутникової навігаційної системи (СНС), радіотехнічної системи навігації, бортової графічної станції, оглядово-прицільного оптико-електронного підвісного контейнера, волоконно-оптичних і мультиплексних ліній зв’язку.
Комплекс засобів зв’язку «С-108», розроблений НПП «Полёт», дозволяє обмінюватися даними в автоматичному режимі через канали радіостанцій (2 УКХ- і КХ-станції) та здійснювати голосовий зв’язок із льотчиком через авіаційний термінал системи обміну інформацією типу Link-16.
Зокрема, відомо, що завдяки прямим автоматичним каналам обміну інформацією російські винищувачі можуть висвітлювати повітряну обстановку для інших літаків та ЗРК.
Для розміщення засобів ураження використовується 10 з 12 вузлів зовнішньої підвіски. Ще два кінцеві крильові вузли використовуються для розміщення контейнерів РЕБ. До складу озброєння Су-35 входять ракети «повітря–повітря» Р-27, Р-73, Р-37, Р-77, К-77М. Номенклатура керованого озброєння класу «повітря–поверхня» включає тактичні ракети Х-29, крилаті ракети Х-59, Х-69 або Х-29Л, протикорабельні і протирадіолокаційні ракети Х-31А та Х-31П. Також літак може нести високоточні авіабомби КАБ-500 та КАБ-1500, а також планерні авіабомби з модулем УМПК.
Бойова живучість літака забезпечується завдяки двом рознесеним двигунам, багатоканальному резервуванню всіх систем літака, захисту паливних баків від вибуху, а також системі радіоелектронної протидії «Хибина-М» Л-265.
Система РЕБ включає: станцію активних перешкод групового та індивідуально-взаємного захисту, апаратуру наведення протирадіолокаційних ракет, системи попередження про радіолокаційне й лазерне опромінення та про ракетну атаку, а також автомат скидання хибних цілей.
Комплекс призначений для радіопеленгації сигналу зондуючого джерела опромінення з подальшим спотворенням параметрів відбитого сигналу. Завданням систем РЕБ є:
Виробництво установчої серії розпочато на КнААПО (м. Комсомольськ-на-Амурі) у 2006 році. Складання першого прототипу другого покоління Су-35 — Т-10БМ борт № 901 — завершено влітку 2007 року, і літак приступив до наземних випробувань. Перший політ відбувся в ЛІІ ім. Громова на аеродромі Раменське 19 лютого 2008 року, пілот — Сергій Богдан.
У липні 2008 року оголосили про початок серійного виробництва Су-35 у 2011 році. До 2020 року планувалося виготовити для різних замовників 160 літаків цього типу. У липні 2010 року заявлено про завершення попередніх випробувань Су-35БМ. Перший серійний Су-35С виробництва КнААПО здійснив перший політ у травні 2011 року на аеродромі Дземги (м. Комсомольськ-на-Амурі) — це перший літак проєкту, повністю укомплектований бортовим радіоелектронним обладнанням.
Кількість літаків Су-35С у російських повітряних силах точно невідома, оскільки після початку вторгнення до України у 2022 році інформація про передану авіацію не розголошується. Відомо, що станом на кінець 2021 року Повітряно-космічні сили Росії отримали 103 Су-35С, два з яких втрачені в авіакатастрофах. За оцінками української розвідки, станом на початок 2024 року Росія мала «близько 100 багатофункціональних винищувачів Су-35». Російські джерела повідомляли, що станом на кінець 2024 року поставлено загалом 135 Су-35, однак підтвердити цю цифру неможливо.
Приблизно шість разів на рік «Объединенная авиастроительная корпорация» передає партії винищувачів Су-35С для Повітряно-космічних сил Росії неназваного розміру. Вважається, що в кожній партії два літаки. Також існує припущення, що принаймні частина цих літаків не нові, а після капітального ремонту. Однак це також підтвердити неможливо.
Російські Су-35С активно застосовуються росіянами у війні проти України починаючи з 2022 року. Вони переважно виконують роль повітряного патруля, який прикриває бомбардувальники Су-34 та не дає вільно діяти українським ударним літакам. Для цього літаки типово споряджаються декількома ракетами «повітря–повітря» середньої дальності Р-77-1/К-77М, декількома ракетами «повітря–повітря» великої дальності Р-37М та парою протирадіолокаційних ракет Х-31П.
Такий набір озброєння передбачений для обстрілу української авіації з відносно великих відстаней, а також подавлення далекобійних систем ППО, якщо вони проявлять активність поблизу лінії бойового зіткнення. Окрім того, Су-35 виконують функції ППО вглибині контрольованої росіянами території перехоплюючі українські ударні дрони та крилаті ракети.
Також літаки своїм потужним радаром висвітлюють повітряну обстановку для інших літаків та зенітних комплексів. Відмічалось застосування Су-35 для нанесення ударів крилатими ракетами Х-59 та Х-69 по наземних цілях.
Враховуючи тактику застосування та місця базування, частка втрат Су-35С серед російської авіації невисока. Станом на кінець листопада 2025 року, за відкритими джерелами підтверджена втрата лише 8 Су-35С зі 130 втрачених росіянами реактивних бойових літаків в ході російсько-української війни.
Підтримати нас можна через:
Приват: 5169 3351 0164 7408 PayPal - [email protected] Стати нашим патроном за лінком ⬇
Підпишіться на розсилку наших новин
або на наш Телеграм-канал
Дякуємо!
ви підписалися на розсилку наших новин
