СБС уразили два протичовнові літаки Ту-142 в Таганрозі

У ніч на 30 травня Сили безпілотних систем уразили два протичовнові літаки Ту-142 на військовому аеродромі в Таганрозі.

Про це повідомив командувач СБС Роберт «Мадяр» Бровді на своїх сторінках у соцмережах. Ударів завдали дронами-камікадзе великої дальності.

Дальній протичовновий літак Ту-142 створювався наприкінці 1960-х років у дослідно-конструкторському бюро Туполєва як відповідь на появу в США атомних підводних човнів, озброєних балістичними ракетами великої дальності Polaris.

Проєктування велося на базі стратегічного бомбардувальника-розвідника Ту-95РЦ, проте конструкцію довелося суттєво змінити. Довжину фюзеляжу збільшили для розміщення спеціалізованого пошуково-прицільного обладнання та операторів, а крило модернізували для покращення аеродинамічних якостей на різних висотах.

Перший політ дослідний зразок здійснив 18 червня 1968 року. Офіційно літак прийняли на озброєння у грудні 1972 року. Серійне виробництво спочатку розгорнули на авіаційному заводі в Куйбишеві (сучасна Самара), але вже з 1975 року збирання повністю перенесли на Таганрозький машинобудівний завод.

Загалом за роки виробництва, яке тривало до 1994 року, випустили близько ста одиниць цієї техніки в різних модифікаціях.

Силова установка літака складається з чотирьох турбогвинтових двигунів НК-12МП або НК-12МВ потужністю по 15 000 кінських сил кожен. Він розвиває максимальну швидкість до 855 км/год, а його крейсерська швидкість становить близько 710–720 км/год. Максимальна злітна маса машини досягає 185 тонн, з яких значну частину займає паливо. Практична дальність польоту без дозаправки перевищує 10 000 км, а бойовий радіус дії становить близько 5 200 км.

Конструкція шасі перших серійних машин мала дванадцятиколісні візки на основних стійках, розроблені спеціально для можливості експлуатації літака з малопідготовлених або ґрунтових аеродромів. Однак така схема виявилася занадто важкою й складною в обслуговуванні, а реальна потреба в ґрунтових злітно-посадкових смугах для таких літаків практично була відсутня. Тому в наступних модифікаціях шасі замінили на посилені чотириколісні стійки, уніфіковані з пасажирським лайнером Ту-114.

Екіпаж літака зазвичай складається з 10 осіб, включаючи командира, штурманів та операторів бортових систем пошуку й ураження. Екіпаж спроможний виконувати тривалі місії у повітрі тривалістю понад 12 годин.

Пошуково-прицільний комплекс літака зазнав кількох глибоких модернізацій, починаючи від базової системи «Беркут-95» і закінчуючи передовим комплексом «Заречье» на модифікації Ту-142МЗ. Основним інструментом виявлення підводних човнів у зануреному стані є сотні радіогідроакустичних буїв різних типів, які літак скидає у воду в районі передбачуваного перебування цілі. Крім того, машина оснащена потужними радіолокаційними станціями, магнітометрами та тепловими датчиками.

Для знищення виявлених підводних човнів супротивника Ту-142 має два великих внутрішніх відсіки, загальне бойове навантаження в яких може перевищувати 8 800 кг. Усередині розміщуються торпеди типів АТ-1, АТ-2 або УМГТ-1, а також високошвидкісні протичовнові ракети АПР-2 та АПР-3. Для оборонних цілей у хвостовій частині літака збережено кормову гарматну установку з двома 23-мм автоматичними гарматами ГШ-23 (або АМ-23 на ранніх версіях).

Після розпаду Радянського Союзу частина літаків Ту-142 залишилася на території України та базувалася на авіабазі Кульбакине в Миколаєві, а також на аеродромі під Кіровським у Криму. Відповідно до підписаних міжнародних угод щодо роззброєння та ліквідації стратегічних озброєнь, українські Ту-142 були згодом утилізовані, а один із літаків модифікації Ту-142МЗ зараз зберігається як експонат у Державному музеї авіації в Києві. На сьогодні єдиним експлуатантом літаків цього сімейства залишається Росія, яка використовує їх на Північному та Тихоокеанському флотах.