Родини військових: невидимий бік служби

Коли людина йде на службу, змінюється не лише її життя, а й життя родини – дружини чи чоловіка, дітей, батьків та інших близьких. Військовослужбовці можуть місяцями бути далеко від дому, тому інші члени сімей змушені самотужки вирішувати побутові справи та виховувати дітей. Водночас родину часто сприймають передусім як джерело підтримки для військовослужбовців, а не як людей із власними потребами.

Правозахисний центр для військовослужбовців «Принцип» дослідив потреби ветеранів і ветеранок, які продовжують службу. У межах дослідження ми проаналізували міжнародний досвід та чинне законодавство, провели фокус-групові дискусії й опитування серед військовослужбовців.

Саме пільги та соціальні гарантії для родини респонденти називали серед найважливіших чинників служби. Хоча на першому місці для них було грошове забезпечення, для чималої частини військовослужбовців воно теж пов’язане передусім із родиною: це не просто зарплата, а спосіб потурбуватися про сімʼю та близьких, коли їх немає поруч.

Родина теж платить свою ціну за службу

Передусім це тривала розлука. Для багатьох військових можливість побути з родиною обмежується відпустками, а умови служби часто не дозволяють сім’ї бути поруч. Водночас життя вдома не зупиняється: на тих, хто залишається, лягають побутові справи, виховання дітей, робота та фінансові питання. У випадку поранення чи лікування додаються поїздки до лікарень, пошук фахівців, оформлення документів і координація допомоги. А у випадку полону чи зникнення безвісти родина може роками самостійно шукати інформацію про близьку людину, звертатися до різних інституцій і витрачати на це час, гроші та емоційні ресурси.

Це позначається не лише на повсякденному житті, а й на здоров’ї. У Концепції політики щодо ветеранів та їхніх сімей, яку підготували команди «Принципу», «Ветеран Хабу», «Юридичної Сотні» та «Платформи відновлення людського капіталу. Рестарт», зазначається, що служба близької людини може впливати на психічне й фізичне здоров’я родини. Серед описаних наслідків – безсоння, тривожні сни, панічні атаки, емоційні перепади, апатія та втома. Хронічний стрес і збільшення кількості домашніх обов’язків можуть також загострювати хронічні захворювання.

До цього додається подвійне навантаження війни: родина сама живе в умовах обстрілів і тривог та водночас постійно переживає за близьку людину, яка служить. І після її повернення це навантаження не обов’язково зникає: близькі можуть ще певний час відкладати турботу про власне здоров’я, зосереджуючись на підтримці ветерана чи ветеранки.

Ще один виклик для родин військових – життя в цивільному середовищі. Сім’ї військовослужбовців можуть дуже гостро відчувати прірву між власним життям і життям родин, у яких ніхто не служить. Особливо болісним і травматичним для них може бути спілкування з людьми, які підтримують напади на ТЦК, намагаються уникнути військової служби, наприклад, незаконно виїжджають за кордон або шукають нелегальні способи отримати відстрочку чи звільнення від служби.

Грошове забезпечення: між службою і родиною

Грошове забезпечення військових часто розглядають як спосіб залучити людей до служби та мотивувати їх залишатися у війську. Але для самого військовослужбовця гроші – це також можливість утримувати родину. Особливо це відчутно в сім’ях із маленькими дітьми: коли партнерка перебуває в декреті й не може працювати, грошове забезпечення може бути основним або єдиним доходом родини.

Наше дослідження про ветеранів і ветеранок на службі показує, наскільки важливим для військових є матеріальне забезпечення. Саме його респонденти називали найважливішим чинником служби. Водночас чимало опитаних вважали рівень грошового забезпечення недостатнім з огляду на ризики та умови служби, а оплату праці в цивільному секторі – вищою попри значно менші ризики.

До того ж військовослужбовцям нерідко доводиться витрачати власні гроші на потреби служби. Деякі респонденти дослідження розповідали, що власним коштом купують паливо, обладнання, дрони, засоби РЕБ, ремонтують транспорт, облаштовують житло та покривають інші потреби підрозділу. Через це сім’ї буває складно планувати свій бюджет. Крім того, не завжди зрозуміло, скільки військовослужбовець отримає наступного місяця. Наприклад, якщо його відправляють на навчання, виплати будуть меншими, ніж під час виконання бойових завдань. Тож родині доводиться щоразу розраховувати, скільки грошей буде в бюджеті, на що їх вистачить і на чому доведеться заощадити.

Родині потрібна не лише підтримка, а й передбачуваність

Гроші можуть частково компенсувати матеріальне навантаження, але вони не вирішують проблем тривалої розлуки та невизначеності. Для родини важливо розуміти, що відбувається з близькою людиною, куди звертатися по допомогу та що робити, якщо ситуація змінюється.

Особливо гостро ця невизначеність відчувається у критичних ситуаціях – коли військовослужбовець отримав поранення, перебуває в полоні або вважається зниклим безвісти. У таких випадках родині часто доводиться самостійно з’ясовувати, що сталося, звертатися до різних установ, збирати документи та шукати відповіді. Навіть коли статус близької людини ще не визначений остаточно, родина вже переживає невідомість і потребує зрозумілої інформації та підтримки.

Але потреба в підтримці не виникає лише тоді, коли стається криза. Родині важливо мати зрозумілу систему допомоги протягом усього періоду служби – щоб не залишатися сам на сам із проблемами, які виникають через відсутність близької людини. У Концепції політики щодо ветеранів та їхніх сімей ми пропонуємо саме такий підхід: родина має отримувати безперервну та комплексну підтримку, а не допомогу лише у відповідь на окремі кризові ситуації.

Для самого військовослужбовця також важливо розуміти, що його родина не залишається без підтримки, поки він служить. Це стосується не лише критичних ситуацій, а й допомоги у вирішенні повсякденних питань.

Фактично політика щодо родин напряму пов’язана з кадровою політикою. Те, як живе родина та яку підтримку отримує від держави, безпосередньо позначається і на самому військовослужбовцю. Саме тому питання родини – це не «цивільна» тема, а частина самої системи служби і питання її стійкості.

Чи бачить держава родини військових?

В Україні вже є окремі механізми підтримки військовослужбовців та їхніх родин. Це, зокрема, відпустки за сімейними обставинами, соціальні та житлові гарантії, медичне забезпечення, освітні пільги, окремі виплати та інші види державної підтримки. Працюють і служби супроводу військовослужбовців та членів їхніх сімей, які допомагають із документами, взаємодією з державними органами та доступом до соціальних, медичних і правових послуг.

Однак поки що немає цілісного підходу до підтримки родин. Чинні механізми значною мірою залежать від юридичного статусу військовослужбовця або ветерана, хоча потреби родини виникають уже під час служби та змінюються залежно від обставин.

Окреме питання – партнери та партнерки військовослужбовців, які не перебувають в офіційному шлюбі. Їхній фактичний досвід сімейного життя може бути таким самим, як у подружжя, але юридичний статус не завжди дає такий самий доступ до передбачених державою гарантій.

Саме тому ми пропонуємо новий підхід до побудови державної політики щодо сімей ветеранів і ветеранок – із фокусом на досвід, який переживає родина, а не лише на її юридичний статус. У такому підході родина – це не просто доповнення до статусу військовослужбовця чи ветерана, а окрема частина державної політики зі своїми потребами та правом на підтримку.

Водночас у державній політиці вже є певні зрушення в бік такого підходу. У серпні 2026 року на Міжнародному ветеранському форумі Володимир Зеленський заявив, що ветеранська політика має стосуватися не лише ветеранів і ветеранок, а й їхніх родин – сімей ветеранів, полеглих військових, зниклих безвісти та полонених. Сімейну реабілітацію також визначили серед пріоритетів ветеранської політики на 2026-2027 роки.

Підтримка родин військових: досвід інших країн

Міжнародний досвід показує, що підтримка родин військовослужбовців може охоплювати не лише виплати, а й допомогу з дітьми, освітою, психологічною підтримкою та часом для відновлення після служби.

У Великій Британії діє окрема надбавка за тривалу розлуку з родиною – Longer Separation Allowance. Вона має прогресивну шкалу з 16 рівнів і виплачується за кожен день відсутності в місці постійної дислокації понад сім днів. Розмір виплати зростає залежно від тривалості розлуки.

Підтримка родин також стосується дітей. Зокрема, Continuity of Education Allowance (CEA) дозволяє дітям військовослужбовців віком від восьми років навчатися в школах-інтернатах, щоб через часті переїзди батьків їм не доводилося постійно змінювати школу. Окремо працює система Wraparound Childcare, яка компенсує частину витрат на догляд за дітьми в позаурочний час.

У США підтримка родини також є частиною військової системи. Один із прикладів – Military OneSource, загальнонаціональний цілодобовий ресурс, який фінансує Департамент оборони. Він надає військовослужбовцям та їхнім родинам безоплатну немедичну підтримку – психологічні консультації, допомогу із сімейним бюджетом, працевлаштуванням і пошуком догляду за дітьми.

На військових базах також працюють сімейні служби, які допомагають із доглядом за дітьми та працевлаштуванням членів родини. Водночас питання одночасних ротацій і догляду за дітьми залишається складним для подружніх пар, де обоє є військовослужбовцями. Окремої спеціальної допомоги для таких пар, крім стандартних виплат, не передбачено.

У Франції після повернення з операцій військовослужбовці можуть отримувати додаткові дні відпустки для відпочинку та часу з близькими. Цей час розглядається як можливість відновитися після тривалої відсутності вдома та адаптуватися до сімейного і професійного життя.

Підходи різні, але всі ці приклади показують: підтримка родини може бути частиною військової політики, а не залишатися приватною справою військовослужбовця та його близьких. Якщо держава хоче утримувати людей на службі, їй важливо враховувати і те, як служба впливає на тих, хто чекає їх удома.