Ситуація з приміщеннями для приватних виробників зброї в Україні набула трагікомічного характеру. Українськими оборонними розробками захоплюються, виробників закликають нарощувати потужності та забезпечувати фронт. Щоб мінімізувати наслідки можливих ударів з боку ворога, компанії розосереджують виробництво, а отже, потребують більше приміщень, в тому числі, підземних.
Але замість нових площ для роботи та виробництва, компанії дедалі частіше отримують відмови через зростаючі безпекові ризики. Це стосується не лише виробничих цехів, а й адміністративних будівель та складів для компонентів і готової продукції. Навіть організовувати галузеві заходи виробникам зброї та їхнім асоціаціям стає дедалі важче, попри відсутність публічних анонсів і трансляцій та проведення зустрічей виключно за персональними запрошеннями.
Як і вся країна, українські виробники зброї стикаються зі зростанням безпекових загроз, передусім через системні удари РФ балістичними ракетами та реактивними ударними безпілотними літальними апаратами (БпЛА). Кількість реактивних дронів, які ворог застосовує проти України, за даними Повітряних сил, зросла з 1500 у липні до 3500 у вересні. Під час атаки 14 жовтня, за даними Повітряних сил, вдалося знешкодити лише 4 із 39 ракет, що летіли балістичною траєкторією.
Навіть без прямих влучань постійні повітряні тривоги порушують ритмічність виробництва. У вересні їхня загальна тривалість у Києві становила 242 години 40 хвилин. Це понад десять діб, або третина місяця, впродовж яких підприємства змушені враховувати загрозу ударів, забезпечувати безпеку працівників і пристосовувати виробничі процеси. Для оборонної промисловості це питання не лише безпеки, а й здатності стабільно забезпечувати фронт озброєнням.
У 2026 році саме українські розробки озброєння та військової техніки допомогли сповільнити просування противника, збільшити ціну його наступальних дій та провести низку успішних локальних наступальних операцій. Розробка і масове виробництво зброї стали одним із ключових чинників активної стратегічної оборони України.
Саме тому оборонна промисловість перебуває у фокусі уваги ворога. Росія прагне не лише завдати фізичних втрат підприємствам, а й порушити виробництво та постачання озброєння. Якщо системні відвантаження озброєння та військової техніки (ОВТ) припиняться, фронт дуже швидко відчує наслідки.
Тож поки Україна відчуває дефіцит засобів перехоплення балістичних ракет, а розробка ефективних і доступних рішень проти реактивних ударних БпЛА потребує часу, критичного значення набуває пасивний захист виробничих потужностей. Передусім — поступове, але вже зараз, перенесення виробництва під землю. Причому, йдеться не лише про окремі цехи, а й про створення умов для роботи всього виробничого циклу: від виготовлення продукції до її зберігання та відвантаження.
Це не новий підхід. На фронті командні пункти Сил оборони рівня бригад і корпусів давно розміщують під землею, щоб захистити особовий склад і забезпечити безперервність управління в умовах застосування противником керованих авіабомб (КАБів) та балістичних ракет малої дальності.
Ворог робить те саме з власним виробництвом. В особливій економічній зоні «Алабуга» в Єлабузі (Татарстан), де збирають ударні дрони, за оцінками OSINT-аналітиків, будують підземні виробничі приміщення загальною площею близько 42 тисяч квадратних метрів. Росія намагається захистити виробництво пріоритетних видів озброєння від можливих масштабних українських ударів.
Україні також необхідно вже зараз розглядати підземне розміщення оборонних підприємств як стратегічний напрям захисту виробничих потужностей. Однак, варто визнати, що це — надзвичайно капіталомістке завдання, яке приватні компанії не можуть реалізувати самостійно. Виробники вже працюють в умовах дефіциту оборотного капіталу: експорт як інструмент залучення додаткових ресурсів для них досі залишається недоступним, а державі бракує коштів на закупівлі ОВТ для Сил оборони. За таких обставин створення підземної виробничої інфраструктури потребує принципово іншого рівня державно-приватного партнерства.
Попередній досвід взаємодії з державою навіть щодо звичайних наземних приміщень не додає оптимізму. Запропоновані державою приміщення часто перебувають у незадовільному технічному стані або формально включаються до переліку без погодження з їхніми фактичними балансоутримувачами. Такий попередній досвід знижує довіру виробників озброєння до подібних ініціатив, хоча системне вирішення проблеми безпеки потужностей можливе виключно на засадах дієвого державно-приватного партнерства.
Якщо сьогодні приватним виробникам складно отримати навіть наземні приміщення, то створення захищеної підземної інфраструктури без системної участі держави тим більше неможливе. З огляду на безпекові виклики, держава має діяти превентивно, стратегічно плануючи якнайшвидше поетапну релокацію виробничих потужностей у захищені підземні об’єкти. На мою думку, це — єдина умова, здатна гарантувати безперервність та сталість роботи оборонно-промислового комплексу (ОПК). Проте реалізація настільки масштабного проєкту об’єктивно перевищує ресурси приватних виробників, тому критично потребує консолідації зусиль держави, бізнесу та міжнародних партнерів.
Нещодавно уряд оприлюднив постанову (№ 1304 від 21 жовтня 2026 року), якою вніс зміни до Порядку реалізації експериментального проєкту щодо будівництва та ремонту об’єктів ОПК. Документ запроваджує механізм, за яким функції замовника будівництва можуть виконувати сторонні юридичні особи — інвестори та девелопери, що за власні або залучені кошти і на власний ризик зводять підземні виробничі об’єкти та функціонально пов’язану з ними наземну інфраструктуру. Згідно з оприлюдненими змінами, такі об’єкти будуватимуть за спрощеними процедурами для подальшої передачі у власність або оренду підприємствам ОПК, зокрема резидентам Defence City, виконавцям держконтрактів і критично важливим виробникам. Якщо передаватимуть лише частину комплексу, оборонне підприємство має отримати не менше 25% його загальної площі.
Запропонована модель передбачає залучення небюджетних коштів під час війни, а фінансові та будівельні ризики покладає на сторонніх інвесторів. Водночас будівництво підземних виробничих об’єктів — складний і тривалий процес. Від погодження проєкту до введення об’єкта в експлуатацію та запуску виробництва може минути чимало часу.
Тому ефективність цієї моделі залежатиме не лише від спрощення процедур, а й від того, як на практиці працюватимуть правила співпраці, договірні зобов’язання та безпекові вимоги. Перші спільні проєкти девелоперів і оборонних підприємств покажуть, наскільки запропонований механізм дієвий.
Водночас уряд і Верховна Рада можуть зробити додаткові кроки для вирішення проблеми. Зокрема, переглянути підходи до використання споруд цивільного захисту, щоб ефективніше залучати їх для потреб ОПК, не ставлячи під загрозу безпеку цивільного населення та громад.
На тлі посилення російських ракетних і дронових атак потреба оборонних підприємств у захищених приміщеннях стає дедалі гострішою. Дефіцит безпечних виробничих площ лише зростатиме, тому держава має діяти вже зараз, не чекаючи нових руйнувань і втрати виробничих потужностей. Адже фізичний захист оборонних виробництв — це не лише питання виживання та безпеки окремих підприємств, а й необхідна умова обороноздатності України.
Підтримати нас можна через:
Приват: 5169 3351 0164 7408 PayPal - [email protected] Стати нашим патроном за лінком ⬇
Підпишіться на розсилку наших новин
або на наш Телеграм-канал
Дякуємо!
ви підписалися на розсилку наших новин