Дороги, які рятують життя. Навіщо ремонтувати дороги прифронтових територій на вчора

Ікар, командир взводу Наземних Безпілотних Систем Вогневої Підтримки 63-ї ОМБр

Я пишу це не з офіційного звіту, а з тієї самої ями на дорозі.

Ремонтувати дороги на прифронтових територіях — необхідно. І не завтра, а ще вчора. При чому не тільки основні, а усі. Абсолютно усі дороги треба приводити в найкращий стан, який тільки можливо зробити.

З однієї простої причини — це майбутня логістика.

Багато доріг біля фронту уже прострілюються FPV-дронами. Наприклад, траса Ізюм—Слов’янськ уже частково під контролем дронів. Їдучи нею ти ніколи не знаєш, чи прилетить в тебе. З моєї бригади уже є загиблі. Або на самій трасі, або поруч з нею.

І з часом ця дорога вже стане занадто небезпечною, і, звісно ж, логістика буде мінятись.

І от в той момент, коли вона змінюватиметься на інші дороги, вони мають бути уже готові.

І їх має бути якомога більше. Бо ворогу нічого не вартує взяти під контроль ще одну.

Тому важливо ремонтувати і готувати одразу усі можливі дороги. Не відкладати на потім. Не натягувати антидронові сітки, коли дрони уже кружляють над дорогою. Не ремонтувати дорогу без змоги закінчити, бо техніку і ремонтні бригади постійно обстрілюють.

Ворог повільно, але насувається. І готуватись треба вже зараз. Поки є час. Поки це відносно далеко від фронту. Поки це відносно безпечно.

Відсутність якісних доріг біля фронту це евак, який не може вчасно доїхати до стабпункту, або не може зі стабпункту до шпиталю довезти бійця. Це бійці, які стікають кров’ю в еваках, бо на дорогах ями.

Це ремонт машин військових. Збори на ремонти актуальні постійно. І цей об’єм запитів можна зменшити нормальними дорогами, а ці гроші можуть піти на інші потреби.

Це час. А час — це ледь не найцінніший ресурс на війні. Час підвозу БК. Час заїду на позиції. Час на те, щоб врятувати життя”.