Допомога з обмеженнями: політика альпійських держав Швейцарії, Австрії та Ліхтенштейну щодо підтримки України (2022–2026 рр.)

Широкомасштабне російське вторгнення в Україну у лютому 2022 року поставило перед європейськими державами питання не лише про масштаби підтримки Києва, а й про допустимі форми військової допомоги. Особливе місце в цьому контексті посіли три альпійські держави – Швейцарія, Австрія та Ліхтенштейн. Перші дві дотримуються політики постійного нейтралітету, тоді як Ліхтенштейн, який не має власних збройних сил, не володіє аналогічним міжнародно-правовим статусом.

Жодна з цих держав не здійснювала прямих державних поставок летального озброєння Україні, обмежуючись переважно захисним спорядженням, медичним забезпеченням, рятувальною технікою, фінансуванням гуманітарного розмінування та іншими формами нелетальної підтримки. Водночас політика нейтралітету Швейцарії та Австрії супроводжувалася обмеженнями військово-технічного співробітництва, а швейцарська заборона реекспорту озброєнь перешкоджала передачі Україні окремих видів військової техніки та боєприпасів іншими європейськими державами.

За даними Ukraine Support Tracker Інституту світової економіки в Кілі (Kiel Institute for the World Economy), упродовж січня 2022 – серпня 2026 року Швейцарія виділила Україні двосторонню допомогу на суму близько 1,45 млрд євро, або 0,21% свого ВВП. Із цієї суми приблизно 1,22 млрд євро припадало на гуманітарну допомогу та 225 млн євро – на фінансову підтримку, тоді як військова допомога в статистиці інституту не обліковувалася. Відповідний показник Австрії становив близько 260 млн євро, або 0,06% ВВП, зокрема 137 млн євро гуманітарної, 120 млн євро фінансової та 3,3 млн євро військової допомоги.

Окремо враховувалася частка Австрії у фінансуванні спільних програм Європейського Союзу, яка становила близько 2,9 млрд євро. Допомога Ліхтенштейну мала значно менші масштаби й зосереджувалася переважно на фінансуванні протимінної діяльності та гуманітарних програм. Водночас наведені фінансові показники не відображають усіх форм участі цих держав у забезпеченні України, зокрема непрямого військово-технічного співробітництва, поставок обладнання подвійного призначення та обмежень, які впливали на можливості отримання українськими військовими озброєння від інших партнерів.

Захисне спорядження та матеріально-технічна допомога

2 березня 2022 року Міністерство оборони Австрії оголосило про передачу Україні 10 тис. кевларових військових шоломів зі складів Збройних сил Австрії (Бундесгеру). Йшлося про зразки 1996–2002 років виробництва, які австрійська армія замінювала новими шоломами Kampfhelm 2015. Одночасно підготували партію протиосколкових жилетів, виготовлених у 1990-х роках. За уточненими даними Міністерства оборони, оприлюдненими у вересні 2023 року, для України виділили 10 059 захисних шоломів вартістю 352 тис. євро та 9300 протиосколкових жилетів вартістю майже 335 тис. євро. Попри військове призначення спорядження, австрійська влада класифікувала його передачу як гуманітарну допомогу.

У березні 2022 року Міністерство внутрішніх справ Австрії організувало відправлення ще 329 шоломів і 426 захисних жилетів, а Міністерство юстиції виділило 116 балістичних бронежилетів. Майно доставили до Львова 14 березня. Тоді ж через механізм міжнародної допомоги Австрія організувала постачання до району Ужгорода 200 тис. літрів дизельного пального. Його кінцевих отримувачів за військовими та цивільними категоріями не уточнювали.

У межах Європейського фонду миру Австрія також передала Україні через польський логістичний центр два польові рентгенівські апарати, 200 евакуаційних полотнищ для перенесення постраждалих, 500 нош, 100 каркасів для них, перев’язувальні матеріали та медикаменти. Вартість лише нош і каркасів перевищувала 156 тис. євро.

Швейцарія розпочала постачання матеріального майна зі складів власної армії у березні 2022 року. Перший конвой із шести вантажівок доставив до Польщі дефібрилятори, медикаменти, засоби захисту медичних працівників, 2000 ковдр і 21 975 спальних мішків для подальшого відправлення в Україну. Майно надходило переважно зі складів військової логістичної служби та армійської аптеки, а його розподіл забезпечувало Швейцарське агентство з розвитку та співробітництва. Основними отримувачами були українські лікарні, ДСНС та інші цивільні установи.

Упродовж 2022–2023 років Швейцарія додатково передавала протипожежне обладнання, засоби розчищення завалів, системи очищення води та зимове спорядження. Восени 2023 року до України направили пожежні й санітарні автомобілі. Станом на 15 травня 2023 року вартість майна, виділеного зі складів Швейцарської армії, становила 29,5 млн франків, а на 5 березня 2024 року сукупний показник зріс до 34,5 млн франків.

До постачання рятувальної техніки активно долучалися австрійські органи місцевого самоврядування. У травні 2022 року Відень передав Україні 11 пожежно-рятувальних автомобілів і п’ять машин швидкої допомоги, обладнаних для інтенсивної терапії. У червні громади Бургенланду відправили ще сім пожежних автомобілів. Наступну партію з дев’яти спеціалізованих машин Відень передав у жовтні 2023 року: чотири пожежно-рятувальні автомобілі, зокрема автодрабину та командні машини, призначили для Львова, а п’ять автомобілів швидкої допомоги – для Одеси. У вересні 2025 року місто Лінц організувало конвой до Запоріжжя з пожежним і санітарним автомобілями, бортовою вантажівкою, транспортним засобом для перевезення вантажів та медичною технікою.

Ліхтенштейн долучився до матеріального забезпечення України через власні медичні установи. У березні 2022 року Державна лікарня спільно з Медичною палатою країни на прохання українського посольства у Швейцарії зібрала медикаменти, дезінфекційні засоби, матеріали для обробки ран, ортопедичні фіксатори та два медичні прилади. Допомога призначалася цивільному населенню та Збройним силам України. Зібране майно доставили до Берна для подальшого відправлення українській стороні.

Гуманітарне розмінування та підготовка фахівців

Одним із основних напрямів допомоги Україні альпійських держав стало гуманітарне розмінування. Швейцарія, Австрія та Ліхтенштейн фінансували закупівлю спеціалізованої техніки, очищення територій від вибухонебезпечних предметів і підготовку українських саперів переважно через міжнародні організації та спеціалізовані підприємства.

У липні 2022 року Федеральний департамент оборони Швейцарії запропонував організувати підготовку українських саперів за участю Швейцарської армії та Женевського міжнародного центру гуманітарного розмінування (GICHD) у межах програми НАТО «Партнерство заради миру». Швейцарська сторона мала покрити витрати на проїзд і проживання учасників. У жовтні того самого року фахівці Центру протимінної діяльності Державної спеціальної служби транспорту завершили курс із пошуку вибухонебезпечних предметів підвищеної небезпеки, організований швейцарським фондом Fondation suisse de déminage (FSD).

У червні 2023 року Швейцарія оголосила про передачу ДСНС дистанційно керованої машини розмінування DIGGER D-250, яку українська сторона отримала у вересні. У жовтні 2024 року Швейцарське агентство з розвитку та співробітництва започаткувало окремий проєкт механізованого розмінування Харківської області із застосуванням машин Digger вартістю 2,96 млн франків. Виконавцями визначили міжнародну організацію Mines Advisory Group (MAG) і швейцарську компанію-виробника. До вересня 2027 року передбачено механізовано очистити 400 тис. м² територій і підготувати до подальшого розмінування ще 450 тис. м².

Паралельно Україна розвивала співпрацю зі швейцарсько-німецькою компанією Global Clearance Solutions (GCS). У травні 2023 року сторони підписали меморандум про заплановане постачання близько 20 машин механізованого розмінування та створення сервісної інфраструктури. У грудні компанія повідомила про намір довести кількість переданих комплексів до 60 одиниць, а в жовтні 2024 року підтвердила поставку приблизно 60 машин GCS-100 і GCS-200. Значну частину техніки фінансували міжнародні партнери. Зокрема, влада німецького Гамбурга передала чотири GCS-200 вартістю близько 1 млн євро кожна.

У жовтні 2024 року швейцарський уряд уклав із GCS окрему угоду на 4,6 млн франків щодо забезпечення ДСНС трьома машинами GCS-200, підготовки операторів і технічного супроводу. Згодом передачу всіх трьох комплексів підтвердили офіційні звіти. За їх допомогою українські сапери очистили понад 370 тис. м² територій Херсонської області та знешкодили більш як 360 вибухонебезпечних предметів. У червні 2026 року розпочався наступний етап програми вартістю 7,06 млн франків, розрахований до кінця 2027 року. Він передбачав технічне обслуговування машин, постачання запасних частин і транспортних засобів, підготовку персоналу ДСНС та Національної поліції, зокрема 12 українських інструкторів.

За даними Міністерства оборони України, станом на березень 2025 року в різних регіонах працювали 62 машини GCS-200, а протягом року очікувалося надходження ще 26 одиниць. Комплекси використовували ЗСУ, Державна спеціальна служба транспорту, ДСНС і Національна поліція. Серед донорів зазначалися Швейцарія, Німеччина, Канада, США, Велика Британія, Литва та платформа UNITED24. Безпосередньо за кошти швейцарського уряду було підтверджено передачу трьох GCS-200.

29 вересня 2023 року Федеральна рада Швейцарії затвердила програму гуманітарного розмінування України на 2024–2027 роки загальним обсягом 100 млн франків. Кошти порівну виділили Міністерство закордонних справ і Міністерство оборони. У жовтні 2024 року в межах цієї програми 30 млн франків спрямували фонду FSD на розмінування переважно Харківської та Херсонської областей. Роботи передбачали застосування спеціалізованої техніки, мінно-розшукових собак і підготовку саперів. За оприлюдненими у квітні 2026 року даними, протягом 2025 року FSD очистив понад 400 тис. м² забруднених територій.

Австрія зосередилася на фінансуванні міжнародних програм розмінування. У травні 2023 року уряд канцлера Карла Негаммера оголосив про виділення 2 млн євро на закупівлю обладнання через International Trust Fund (ITF). У серпні Австрійське агентство розвитку перерахувало перший транш у розмірі 1 млн євро, проте проєкт не вдалося реалізувати, а кошти повернули до австрійського Фонду допомоги у разі катастроф за кордоном.

У листопаді 2023 року ці 2 млн євро разом із додатковими 2 млн спрямували на спільну програму Всесвітньої продовольчої програми ООН (WFP) та Продовольчої і сільськогосподарської організації ООН (FAO). Проєкт передбачав обстеження й очищення сільськогосподарських земель у Харківській, Миколаївській та Херсонській областях. У 2024 році на його продовження передбачили ще 5 млн євро, а в липні Австрійське агентство розвитку започаткувало додатковий етап фінансування на 2 млн євро до кінця 2027 року. Таким чином, основне фінансування програми становило 9 млн євро, а додаткове – 2 млн євро. Поряд із розмінуванням передбачалися позначення небезпечних ділянок, інформування населення та відновлення сільськогосподарського виробництва.

Водночас Австрія відмовилася направляти до України саперів Бундесгеру під час бойових дій. У травні 2023 року це питання спричинило суперечку між федеральним президентом Александером Ван дер Белленом, який підтримував гуманітарне розмінування за участю австрійських військових, та міністеркою оборони Клаудією Таннер, яка виступала проти. На той час австрійська армія мала десять дистанційно керованих роботів розмінування tEODor, проте оборонне відомство заявило про неможливість передати їх Україні.

Ліхтенштейн долучився до фінансування протимінної діяльності в липні 2023 року, виділивши 250 тис. франків швейцарському фонду FSD на розмінування Харківської області. У межах програми відбудови України на 2025–2029 роки із загальним бюджетом 8 млн франків князівство передбачило ще 450 тис. франків на проєкт механізованого розмінування із застосуванням важкої дистанційно керованої машини DOK-ING MV-10. Програма охоплювала підготовку команди з п’яти українських фахівців, її технічне забезпечення та очищення приблизно 3,5 млн м² територій протягом трьох років.

Окремо Ліхтенштейн виділив 400 тис. франків Женевському міжнародному центру гуманітарного розмінування на підготовку українських фахівців та інструкторів у 2025–2026 роках. Ще 400 тис. франків спрямували міжнародній організації The HALO Trust на ручне розмінування близько 27 тис. м² територій і встановлення автономних систем енергозабезпечення у шести таборах саперних підрозділів.

Непряма військова підтримка та оборонно-промислові зв’язки

Одним із прикладів непрямої участі Швейцарії у військовому забезпеченні України стали британські протитанкові ракетні комплекси NLAW, які ЗСУ почали отримувати напередодні повномасштабного вторгнення. У квітні 2022 року швейцарська телерадіокомпанія SRF встановила, що бойові частини цих комплексів виготовляло підприємство Saab Bofors Dynamics Switzerland у Бернському Оберланді. Із 2008 року швейцарська влада неодноразово погоджувала їх експорт до Великої Британії, де здійснювалося остаточне складання NLAW. На початку квітня 2022 року Лондон уже передав Україні близько 4000 таких комплексів, однак кількість систем зі швейцарськими компонентами залишалася невідомою. Поставки стали можливими завдяки особливостям експортного законодавства, яке за певних умов дозволяло передавати військові компоненти іноземним виробникам без гарантій щодо подальшого реекспорту готової продукції. Згодом швейцарська влада посилила відповідні обмеження.

У червні 2022 року Швейцарія погодилася поступитися Великій Британії черговістю отримання частини замовлених NLAW, щоб британська сторона могла швидше поповнити запаси після передачі комплексів Україні. Постачання для Швейцарської армії перенесли приблизно на два роки, до кінця 2024 року. Оскільки озброєння не надходило на швейцарську територію, уряд визнав домовленість сумісною з політикою нейтралітету.

У жовтні 2022 року австрійська телерадіокомпанія ORF повідомила, що Латвія передала Україні щонайменше шість 155-мм самохідних гаубиць M109, раніше придбаних у Бундесгеру. Артилерійські системи американського виробництва пройшли ремонт і модернізацію у військових майстернях Клагенфурта. У 2017 році Австрія продала Латвії майже 50 таких гаубиць, а у 2021 році поставила додаткову партію. Оскільки США залишалися державою походження озброєння, його подальший реекспорт не потребував погодження австрійського уряду. Відповідно, передача M109 Україні здійснювалася Латвією, а не Австрією.

Іншим прикладом використання швейцарських оборонних технологій стали зенітні артилерійські системи Skynex, розроблені підприємством Rheinmetall Air Defence у Цюриху на основі технологій Oerlikon. У травні 2023 року SRF повідомила про контракт на постачання Україні цих комплексів вартістю близько 183 млн франків. Їх виробництво організували на потужностях Rheinmetall Italia в Римі. Швейцарське Державне секретаріатство з економічних питань (SECO) підтвердило, що постачання готових систем італійського виробництва не потребувало окремого швейцарського експортного дозволу.

Швейцарське походження мали й окремі технології безпілотних систем, які використовувалися Україною. У лютому 2024 року стало відомо, що заснована у Швейцарії компанія Destinus із другого кварталу 2023 року поставила Україні сотні далекобійних безпілотників Lord. За словами її засновника Михайла Кокорича, підприємство виготовляло понад 100 великих безпілотників щомісяця. Водночас військову продукцію виробляли не у Швейцарії, а на підприємствах групи в Німеччині, Іспанії та Нідерландах. Обмеження швейцарського військового експорту стали однією з причин перенесення штаб-квартири Destinus до Франції.

У квітні 2024 року швейцарські журналісти повідомили про використання українськими бойовими безпілотниками програмного забезпечення автономного керування PX4, створеного на основі розробок Федеральної вищої технічної школи Цюриха. Його подальшим розвитком займалася компанія Auterion, співзасновником якої став інженер Лоренц Маєр. Наприкінці 2024 року з’явилася інформація про плани компанії поставити Україні десятки тисяч модулів Skynode S для автономного керування безпілотниками. На той час Auterion уже перенесла штаб-квартиру до США, а військові модулі на території Швейцарії не виготовляли.

9 жовтня 2024 року Швейцарія погодилася змінити черговість отримання ручних протитанкових гранатометів RGW90 виробництва німецької компанії Dynamit Nobel Defence на користь Німеччини, яка планувала передати відповідну партію Україні. Завершальну частину швейцарського замовлення перенесли з 2025 на 2026 рік. Як і у випадку з NLAW, озброєння не перебувало на території Швейцарії, що дозволило погодити операцію без порушення національних експортних обмежень.

У 2024–2025 роках змінилася також черговість американських поставок систем протиповітряної оборони Patriot. Швейцарія ще у 2022 році замовила п’ять таких комплексів із завершенням постачання до 2028 року. Спочатку США відтермінували передачу Берну ракет PAC-3 MSE на користь України, а в липні 2025 року переглянули строки постачання самих систем. За повідомленнями німецьких ЗМІ, один із комплексів, призначених для Швейцарії, планували передати Україні за фінансування Німеччини. Проте фактичну передачу цієї системи на той момент офіційно не підтвердили. У 2026 році американська сторона змінила пріоритетність поставок усіх п’яти замовлених Швейцарією комплексів, що спричинило багаторічну затримку. На відміну від домовленостей щодо NLAW і RGW90, рішення ухвалювали США, а не швейцарський уряд.

Для Австрії основним механізмом непрямої військової допомоги Україні став Європейський фонд миру. Під час голосувань щодо фінансування летального озброєння уряд застосовував процедуру конструктивного утримання, не блокуючи спільних рішень ЄС, але спрямовуючи власні внески на нелетальне забезпечення. Станом на травень 2023 року Австрія скористалася таким механізмом вісім разів.

Австрія також фінансово долучилася до військової навчальної місії ЄС EUMAM Ukraine, створеної у листопаді 2022 року. За повідомленнями австрійських ЗМІ, у лютому 2023 року її внесок становив близько 3 млн євро на діяльність місії та 1,7 млн євро на нелетальне спорядження, зокрема шоломи й бронежилети. Водночас Бундесгер не направляв власних інструкторів для підготовки українських військовослужбовців, зокрема відмовився навчати екіпажі танків Leopard 2. У травні 2026 року газета Die Presse повідомила, що Австрія зарезервувала в межах EPF близько 180 млн євро на нелетальне забезпечення України. Однак відповідні кошти ще не були використані через відсутність погоджених проєктів.

Поза військовими механізмами ЄС Австрія підтримувала український сектор безпеки через цивільну дорадчу місію EUAM Ukraine. На придбання обладнання та підготовку правоохоронців у сферах цифрової криміналістики, протидії корупції й розслідування злочинів уряд спрямував 410 тис. євро. У грудні 2025 року австрійський парламент погодив продовження участі в місії протягом 2026 року, дозволивши відрядження до п’яти поліцейських і чотирьох додаткових співробітників Міністерства внутрішніх справ.

Нейтралітет та обмеження військової допомоги Україні

Політика нейтралітету Швейцарії та Австрії вплинула не лише на обсяги їхньої допомоги Україні, а й на можливості військового співробітництва з іншими державами. Обидві країни відмовилися від прямих поставок летального озброєння, однак Швейцарія додатково обмежувала його реекспорт із держав, які раніше придбали військову продукцію швейцарського виробництва.

3 червня 2022 року Федеральна рада Швейцарії відхилила запити Німеччини та Данії на передачу Україні озброєнь швейцарського походження. Німеччина планувала поставити близько 12 400 пострілів калібру 35 мм для зенітних самохідних установок Gepard, а Данія – 22 колісні бронетранспортери Piranha III. Швейцарська влада послалася на Закон про військові матеріали та зобов’язання нейтральної держави. Оскільки під час продажу озброєнь іноземні покупці підписували декларації про заборону подальшого реекспорту без погодження Берна, Швейцарія зберігала можливість блокувати передачу техніки навіть після переходу її у власність інших держав.

У лютому 2023 року Швейцарія також відмовила Іспанії в дозволі на реекспорт двох 35-мм зенітних гармат для України. Попри критику європейських партнерів, 10 березня Федеральна рада підтвердила намір зберегти чинні обмеження, які застосовувалися до держав, залучених у міжнародні збройні конфлікти.

Окрема суперечка виникла навколо 96 танків Leopard 1A5, що належали швейцарській державній оборонній компанії RUAG і зберігалися в Італії. У квітні 2023 року компанія звернулася по дозвіл на їх продаж німецькому підприємству для ремонту та подальшої передачі Україні. Проте 28 червня Федеральна рада відхилила запит. У травні 2025 року швейцарська влада дозволила продати німецькій компанії 71 танк без окремого експортного дозволу, оскільки вони перебували за межами Швейцарії. Водночас контракт виключав можливість їх подальшої передачі Україні. Правовий статус решти 25 машин залишався спірним.

Натомість у листопаді 2023 року Федеральна рада погодила продаж Німеччині 25 танків Leopard 2A4 зі складів Швейцарської армії. Берлін надав письмові гарантії, що машини залишаться в Німеччині або будуть передані державам НАТО чи ЄС для поповнення їхніх запасів, але не Україні. Такі умови дозволили швейцарському уряду погодити операцію без відступу від чинної експортної політики.

Обмеження поширювалися й на нелетальне військове спорядження. Від початку повномасштабного вторгнення швейцарська влада відмовляла в погодженні окремих приватних поставок бронежилетів, військових шоломів, тепловізорів та іншого обладнання, яке могло використовуватися українськими військовослужбовцями. У лютому 2024 року Національна рада підтримала пропозицію дозволити експорт бронежилетів і шоломів для захисту цивільного населення України. Однак 23 вересня Рада кантонів відхилила її 24 голосами проти 17 за двох утримань. Відтак навіть постачання захисного спорядження залежало від його військової класифікації та передбачуваного використання.

Спроби пом’якшити правила реекспорту озброєнь тривали з 2023 року. У червні Рада кантонів підтримала пропозицію дозволити третім державам передавати швейцарську військову продукцію країнам, які реалізують право на самооборону. Зокрема, передбачалося обмежити п’ятьма роками строк дії окремих зобов’язань щодо заборони реекспорту. Проте 27 вересня Національна рада відхилила зміни 135 голосами проти 48. У червні 2024 року парламентська комісія з питань безпекової політики знову розглянула можливість запровадження винятків, однак законодавство залишилося незмінним.

28 жовтня 2024 року президентка Швейцарії та очільниця Федерального департаменту оборони Віола Амгерд висловилася за перегляд реекспортних обмежень, пояснивши це негативними наслідками для національної оборонної промисловості. За її словами, окремі європейські держави, зокрема Нідерланди, відмовлялися від закупівель швейцарського озброєння через неможливість його подальшої передачі. Водночас Амгерд підтвердила, що Швейцарія не постачатиме зброю безпосередньо державам, які беруть участь у війні.

У грудні 2025 року Федеральний парламент ухвалив поправки до Закону про військові матеріали, які передбачали пом’якшення експортних обмежень для окремих держав-партнерів і спрощення реекспорту. Проте зміни не забезпечували автоматичного дозволу на передачу озброєнь Україні. Проти реформи ініціювали референдум, призначений на 29 листопада 2026 року. 

Австрія також відмовлялася від безпосередніх поставок летального озброєння Україні, посилаючись на закон про постійний нейтралітет 1955 року. У серпні 2022 року міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба зазначив, що серед держав Європейського Союзу лише Австрія та Угорщина не погоджувалися постачати зброю. Водночас передача шоломів, протиосколкових жилетів і медичного обладнання не розглядалася австрійським урядом як порушення нейтралітету.

Обмеження стосувалися й підготовки українських військових. У лютому 2023 року Міністерство оборони Австрії відмовилося навчати українські екіпажі танків Leopard 2, хоча Бундесгер мав необхідний досвід та інфраструктуру. Австрійські правники зазначали, що така підготовка за межами зони бойових дій не обов’язково суперечить міжнародному праву нейтралітету. Попри це, уряд не направляв військових інструкторів до навчальної місії ЄС EUMAM Ukraine та відмовлявся відряджати військових саперів в Україну під час бойових дій.

На відміну від Швейцарії, Австрія не застосовувала аналогічної практики блокування реекспорту раніше проданої військової техніки. Її законодавство також допускало транзит окремих категорій оборонної продукції між державами ЄС без додаткового австрійського дозволу. Зокрема, у липні 2023 року Міністерство економіки підтвердило можливість транзиту німецьких важких тягачів HX81, призначених для транспортування танків. Перевезення військових вантажів із держав поза ЄС у визначених випадках потребувало окремого погодження.

За офіційною статистикою, кількість дозволених переміщень іноземних військових транспортів через Австрію зросла з 3256 у 2021 році до приблизно 4500 у 2022 році. Протягом 1 січня – 10 листопада 2025 року Міністерство оборони санкціонувало 4967 таких переміщень, переважно американських, словацьких, німецьких, словенських і чеських військових. Частина транспортувань стосувалася забезпечення контингентів НАТО у Східній Європі, тому наведені показники не можна ототожнювати з перевезенням озброєння безпосередньо для України.

Ліхтенштейн, на відміну від Швейцарії та Австрії, не має формально закріпленого статусу постійно нейтральної держави, а з 1868 року не утримує власних збройних сил. Через митний союз зі Швейцарією на території князівства діють окремі швейцарські правила контролю експорту, зокрема військової продукції. Водночас Ліхтенштейн приєднався до санкцій проти Росії, а свою допомогу Україні зосередив на гуманітарних і протимінних програмах.

Висновки

Упродовж 2022–2026 років допомога Україні з боку Швейцарії, Австрії та Ліхтенштейну зосереджувалася переважно на нелетальному забезпеченні, гуманітарному розмінуванні, медичному обладнанні та підтримці рятувальних служб. Австрія передавала захисне спорядження зі складів власної армії та брала участь у фінансуванні нелетальних заходів через Європейський фонд миру, Швейцарія забезпечувала спеціалізовану техніку для розмінування й підготовку українських фахівців, тоді як Ліхтенштейн спрямовував кошти на протимінні та гуманітарні програми. Водночас обсяги цієї допомоги не слід ототожнювати з військовою підтримкою України: значна частина коштів призначалася цивільним установам, а окремі поставки озброєнь швейцарського походження здійснювалися іншими державами або приватними підприємствами без участі федерального уряду.

Найбільші обмеження були пов’язані з політикою Швейцарії, яка не лише відмовлялася від прямих поставок летального озброєння, а й блокувала його реекспорт з інших європейських держав, зокрема боєприпасів для систем Gepard і бронетранспортерів Piranha. Австрія також утримувалася від передачі зброї та безпосередньої участі в підготовці українських військових, хоча допускала окремі форми непрямої підтримки через механізми ЄС. Таким чином, політичні та законодавчі обмеження істотно звужували можливості військової співпраці альпійських держав з Україною, попри реалізацію ними окремих програм допомоги оборонного та безпекового характеру.

Перелік нелетального спорядження та спеціалізованої техніки, переданих Україні альпійськими державами (2022–2026 рр.)

Примітка. Наведено основні підтверджені кількісні поставки; дрібне медичне майно, загальні категорії без встановленої кількості, фінансові зобов’язання та заплановані передачі не включено. Три GCS-200 профінансовано безпосередньо Швейцарією; поставки цього виробника за кошти інших донорів не враховано. Допомога Ліхтенштейну полягала переважно у фінансуванні розмінування та невеликій партії медичного майна, тому окремих позицій техніки в таблиці немає.