Популярні
Останнім часом усе частіше можна почути два нових терміни — «defence-tech» (в іншій варіації Defense-tech) та «mil-tech». У цьому матеріалі ми спробували розібратись, що саме вони означають, та зробимо короткий огляд розвитку цих галузей і ключових продуктів в Україні.
Визначення цих двох термінів дає Катерина Кістол, аналітик Defence Builder Accelerator. Термін «defence-tech» дослівно можна інтерпретувати як «оборонні технології». У першу чергу це про оборонну промисловість як таку та пов’язані з нею процеси: виробництва та його масштабування, R&D, закупівель, запуску систем, постановки на озброєння тощо.
Наприклад, коли йдеться про розвиток продукту або технології, а з часом — їхню інтеграцію в екосистему, — то це означає, що ми маємо справу з «defence-tech’ом». «Defence-tech» також передбачає і так звану «мілітаризацію» винаходів, що прийшли у військову сферу з цивільної. Хоча, варто зазначити, що це відбувається рідко.
«Mil-tech» дослівно — «військова техніка». Це поняття має вужче значення, адже включає в себе, у першу чергу, військову та спеціальну техніку, а також озброєння, що має виключно військове застосування. На відміну від сфери «defence-tech», тут скоріше йдеться не про розбудову екосистем, а про створення зразків військового озброєння певних категорій, наприклад, у галузі ракетобудування.
Тому, якщо в сфері «defence-tech» створення і розвиток технологічних рішень відбувається у контексті ринку та постійної й динамічної конкуренції, то в площині «mil-tech» системи озброєння зазвичай створюються згідно з національними інтересами держави та реалізацією оборонних політик країни.
Зрештою, ще однією відмінністю «mil-tech» є неможливість застосування «мілтеківських» продуктів у цивільній площині. Для порівняння: говорячи про «defence-tech», можемо легко собі уявити карго-дрон мультикоптерного типу, що застосовується як на полі бою — для ударних операцій або доставки різних типів вантажу дружнім підрозділам, так і в рятувальних операціях поза зоною конфлікту. Натомість продукція «mil-tech» від початку проєктується і створюється виключно для застосування на полі бою.
Окрім того, ці два терміни часто використовуються в контексті саме сучасних трендів на розвиток військових технологій — у першу чергу безпілотної галузі та інтеграції ІТ-технологій до війська, а не класичного оборонно-промислового комплексу.
Часто прийнято вважати, що розвиток галузі безпілотних систем та спроби впровадження ІТ-технологій в українське військо почалися лише після анексії Криму у 2014 році. Однак це не так.
Однією з головних задач «військових» ІТ-технологій є впровадження різного роду та рівня автоматизованих систем управління (АСУ), які зрештою мають об’єднуватися в Єдину автоматизовану систему управління (ЄАСУ) Збройних Сил України.
Цьому питанню приділялася значна увага протягом усього періоду незалежності. Зокрема, у рамках науково-дослідних робіт (НДР) «Акація» та «Акація-1» проводилися обґрунтування й розробка Концепції та Комплексної програми створення ЄАСУ ЗС, які були затверджені у 2001 та 2003 роках відповідно. Також розроблялися концепції та програми для окремих підсистем цієї системи.
Ще у 1990-х роках були затверджені перші концепції та програми зі створення окремих складових ЄАСУ: автоматизованої системи збору та обробки інформації ЗС (АССК ЗС, 1998 рік), автоматизованої системи управління видами ЗС (1999 рік), автоматизованої системи розвідки (1999 рік) та інших. У межах НДР «Акцент-ЦКП» проводилося обґрунтування необхідності створення системи автоматизованих мобільних пунктів управління ЄАСУ ЗС.
Відповідно до Комплексної програми було також розпочато низку дослідно-конструкторських робіт (ДКР), зокрема: ДКР «Каскад» (1993–1994) — з розробки технічного проєкту ЄАСУ ЗС; ДКР «Ситуація-1» (2003–2007) — зі створення автоматизованої системи управління повсякденною діяльністю ЗС України під назвою «Дніпро»; ДКР «Борсук-1» (2000–2003) — з розробки першої черги системи з використанням апаратури передачі даних «Редут».
Лише з 1992 по 2012 роки науково-дослідні установи та промислові підприємства виконали понад 100 науково-дослідних і понад 40 дослідно-конструкторських робіт у сфері ЄАСУ. Однак ефективність цих зусиль виявилася невисокою. Лише близько 20% проєктів були доведені до стадії виготовлення дослідних зразків, проведення випробувань і дослідної експлуатації. Решта 80% так і не були впроваджені у практичну діяльність — переважно через зупинку на етапах ескізного чи технічного проєктування (40%) або під час розробки конструкторської документації (ще 40%).
З метою впорядкування дій, спрямованих на створення ЄАСУ, на початку 2010-х років було ухвалено рішення реалізувати проєкт у три етапи.
Перший, базовий етап, мав тривати з 2012 до 2013 року і був присвячений загальносистемному проєктуванню ЄАСУ та інтеграції раніше створених елементів. Другий етап, розробки (2014–2015 роки), передбачав створення основних дослідних зразків системи та їх прийняття на озброєння. Завершальним мав стати етап впровадження (2016–2017 роки), під час якого планувалося постачання у війська серійних зразків ЄАСУ ЗС та супровід їхньої експлуатації.
Проте ні станом на 2014 рік, ні у 2022-му ЄАСУ так і не була створена. Зокрема, через постійний брак фінансування та постійні зміни концепції того, як ця система має зрештою виглядати.
Однак, починаючи з 2014 року, не без проблем та корупційних скандалів, але було створено декілька «галузевих» АСУ, які дозволили значно спростити управління та покращити ситуаційну обізнаність — не на рівні Єдиної системи для всіх Збройних Сил, але окремих елементів.
При цьому частина з цих систем була створена державою, а інша починалась як волонтерські проєкти, які з часом пройшли значний шлях еволюції — часом від звичайного балістичного калькулятора до повноцінної АСУ.
Найвідомішими представниками цих АСУ є «Delta», «Кропива», «ГІС Арта», «Armor», «Ореанда-ПС» та «Віраж». Зокрема, саме «Кропива», «ГІС Арта» та «Armor» у поєднанні з безпілотниками забезпечували значно кращу точність української артилерії у порівнянні з російською — з часів АТО і до копіювання ворогом рішень уже після початку повномасштабного вторгнення.
«Delta»
Система «Delta» — це засіб збору та інтеграції даних про обстановку на полі бою, який був розроблений волонтерами та впроваджений волонтерським проєктом «Аеророзвідка» у співпраці з Міністерством оборони.
Перша версія з’явилася у 2016 році, а з серпня 2022 року вона стала оперативною системою управління за стандартами НАТО. «Delta» інтегрує дані з безпілотників, сенсорів та донесень розвідки, відображаючи їх у реальному часі на мапі для координації дій між підрозділами. Система побудована за принципом «хмари»: серверна частина може розгортатися за межами України для захисту від атак, а клієнтська — працює на звичайних ПК, ноутбуках, планшетах і телефонах.
«Кропива»
Система «Кропива» призначена для тактичного рівня — батальйонів і рот. Вона активно впроваджувалася з 2014 року як інформаційна платформа для артилеристів через волонтерську ініціативу «Армія SOS». Головна мета «Кропиви» — підвищити ефективність управління вогнем і обміну оперативною інформацією між підрозділами на тактичному рівні, інтегруючи дані з інших систем, зокрема «Delta», та слугуючи балістичним калькулятором для різноманітних систем ураження.
«ГІС Арта»
«ГІС Арта» — це автоматизована система управління вогнем артилерії. Вона забезпечує інтеграцію картографічних і топогеодезичних даних для артилерійських підрозділів. Система була розроблена як частина комплексної інфраструктури управління вогнем і випробовувалась у зоні ООС у 2018–2019 роках. Дозволяє інтеграцію з іншими АСУ тактичного рівня.
«Armor»
Система «Armor» — це тактичне рішення для управління підрозділами на рівні взводу чи роти. Вона включена до переліку союзних систем і застосовується як один із інструментів автоматизації на полі бою. «Armor» забезпечує зв’язок і обмін інформацією між командирами та штабами на тактичному рівні, дозволяючи відстежувати підрозділи, отримувати карти, накази та дані розвідки. Мобільна архітектура підвищує оперативність реагування у складних польових умовах.
«Ореанда-ПС»
«Ореанда-ПС» — система управління силами авіації та ППО, створена з середини 2000-х і передана на державні випробування у 2016 році. У вересні 2018 року перші мобільні комплекси управління були передані до війська. Система інтегрується з радарами та системами раннього попередження і може взаємодіяти з іншими АСУ через єдину інформаційну мережу. Це дозволяє автоматизувати ураження цілей системами ППО, які інтегровані в цю АСУ.
«Віраж-ПС»
Система «Віраж-Планшет» є мобільним рішенням для управління повітряною обстановкою, головним чином для використання силами ППО та авіацією на тактичному рівні. Вона була розроблена у межах інтегрованої мережі управління і забезпечує швидкий доступ до даних про об’єкти в повітрі, які стабільно оновлюються. Система сумісна з іншими цифровими АСУ, зокрема «Delta».
Подібним чином ситуація складається і з безпілотними системами. Хоча початок війни у 2014 році та повномасштабне вторгнення у 2022 році стали потужним поштовхом для розвитку безпілотних систем, однак стверджувати, що до того моменту нічого не відбувалося, теж буде некоректно. Розробки безпілотників велись і до початку 2014 року, хоча головним чином з прицілом на експорт та рідко коли виходили за межі ескізних проєктів.
Одним із найвідомішиї прикладів такої розробки є БПЛА «Сокіл-2» від КБ «ЛУЧ», який був вперше представлений на міжнародній виставці озброєнь і військової техніки IDEX-2011. За задумом, «Сокіл-2» мав запускатися як ракета з транспортно-пускового контейнера, що було популярною концепцією у ті часи. Контейнер з БПЛА мав розміщуватись на місці пускового контейнера ПТРК, що встановлюється на бронетехніку. Втім, до втілення в «залізі» проєкт так і не дійшов.
При цьому, хоча формально українські військові визнавали необхідність впровадження безпілотних систем, що було неодноразово закріплено в різного роду «стратегічних» документах, однак реального замовлення на розробку фактично не було. Однією з причин називалась відсутність в Україні підприємств, які здатні створити виріб відповідно до вимог військових.
З початком війни у 2014 році почалась швидка розробка різного роду як розвідувальних, так і ударних безпілотників уже силами приватних підприємств та волонтерських організацій. І хоча перші вироби були досить примітивні, саме вони дали початок сучасній безпілотній галузі в Україні.
«Група ентузіастів, що розуміли проблематику і прийшли з різних сфер, об’єднувалися і робили з нуля моделі. Це загальна історія для всіх українських виробників БПЛА», — розповідає заступник директора з розвитку «Укрспецсистемс» Ігор Маслов. У 2014 році компанія почала зі складського приміщення і близько 10 людей, які вклали у стартап власні кошти. «Перший літак взагалі був на 70% з дерева. Вони проводили один-два вильоти, перш ніж їх втрачали, але своє завдання виконували. З кожним новим вильотом отримували досвід і поступово покращували розробку», — каже він. У 2015 році перша серійна модель надійшла до Збройних сил.
Попри значний ріст після початку повномасштабного вторгнення, основою української безпілотної галузі, принаймні в царині розвідувальних та ударних безпілотників літакового типу, досі є компанії, які повстали саме в часи АТО. Зокрема: «Атлон Авіа» з БПЛА «Фурія», Deviro з «Лелека-100» та подальшою еволюцією «Лелека-ЛР», «АВК Скаетон» з «Raybird-3», Ukrspecsystems з PD-1, PD-2 та лінійкою БПЛА «Shark», «Аеророзвідка», яка своїм R-18 фактично породила таке явище, як дрон-бомбардувальник, і т. д.
«Атлон Авіа»
Компанія «Атлон Авіа» почала розробку тактичного БПЛА А1-СМ «Фурія» у 2014 році, призначеного для повітряної розвідки та коригування артилерійського вогню. За понад шість років комплекс пройшов державні випробування і у квітні 2020 року був офіційно прийнятий на озброєння ЗСУ, хоча у зоні ООС «Фурію» широко застосовували з 2014 року.
У вересні 2024 року компанія показала модернізовану версію «Фурія» А2-C з подовженим часом польоту до 6 годин (проти 3 годин у попередниці) та збільшеним об’ємом для корисного навантаження.
Deviro
БПЛА «Лелека-100» був вперше випробуваний у 2017 році і прийнятий на озброєння ЗСУ у травні 2021 року. У 2023 році зʼявилася модифікація «Лелека-LR» з розширеним радіусом дії та покращеним програмним автопілотом. «Лелека-100» досі є одним з основних масових розвідувальних БПЛА ЗСУ, хоча, звісно, у порівнянні з виробом зразка 2017 року, виріб зразка 2025 року пройшов значну еволюцію.
«Скаетон»
БпАК «Raybird-3» розроблений українською компанією «АВК Скаетон», що була заснована групою інженерів і пілотів у 2006 році. Компанія займається розробкою безпілотних авіаційних систем та легких спортивних літаків. Це один з небагатьох українських розвідувальних безпілотників з бензиновим, а не електричним двигуном. У 2014 році компанія «Скаетон» розпочала розробляти перший прототип розвідувального БПЛА, який з 2016 року був допущений до експлуатації в ЗСУ, а навесні 2018-го підтвердив спроможність виконувати завдання в умовах протидії засобів радіоелектронної боротьби. У 2024 році стало відомо, що окрім розвідувальних місій, безпілотник також може оснащуватись невеликою плануючою бомбою або слугувати у якості носія FPV.
Ukrspecsystems
PD-1 («People’s Drone») починався як краудфандинговий проєкт «Перший Народний комплекс БПЛА» у 2014 році, та пізніше був комерціалізований. Був прийнятий на озброєння ЗСУ у 2016 році.
У 2020 році з’явився PD-2 — глибоко модернізований варіант із збільшеною злітною вагою до 55 кг, дальністю польоту до 1000 км, тривалістю до 12 годин і висотою польоту до 5000 м. Є одним з основних українських розвідувальних безпілотників дальнього радіусу дії.
Лінійка Shark була створена для тактичної й оперативної розвідки та корекції вогню у 2022 році. Має робочу дальність до 80 км. Після чого неодноразово модифікувалась — як для збільшення дальності (SHARK-M, SHARK-D), так і для створення БПЛА рівнем нижче (Mini Shark).
«Аеророзвідка»
Перші прототипи октокоптера R-18 з’явилися у 2016 році. На озброєння він надійшов у 2019–2020 роках. R-18 оснащується тепловізором і здатен нести до трьох протитанкових гранат (РКГ-3 або РКГ-1600) вагою до 5 кг. Він став фактично родоначальником для цілої окремої гілки розвитку БПЛА — ударних дронів-бомбардувальників, які досі залишаються одним із небагатьох рішень, які росіяни досі не можуть повноцінно повторити. Хоча з початку 2025 року повідомляється про все більшу кількість застосувань подібних дронів і армією РФ.
Однак, безумовно, головним поштовхом для розвитку «defence-tech» та «mil-tech» в Україні стало повномасштабне російське вторгнення у 2022 році. Воно не тільки змусило українську державу направити значні (за мірками України) кошти на розвиток власного ОПК, але й породило суспільний консенсус у необхідності розвитку власного війська, чого українському суспільству бракувало навіть попри АТО/ООС.
Окрім того, російське вторгнення створило значний рівень підтримки України серед «західних» країн, що не тільки зняло негласне ембарго на постачання військових технологій в Україну з боку західних держав, але й підштовхнуло зброярські та технологічні компанії всіх калібрів до співпраці з українськими виробниками.
Однак, попри цей поштовх, значна частина розробок «класичного» ОПК — будь то новий бронетранспортер чи новий зенітно-ракетний комплекс (умовно) — є надзвичайно складними виробами, які потребують значних коштів, компетенцій та років на розробку, випробування та доведення. Отже, з’являються дуже повільно та часто викликають нерозуміння у широкої публіки, наскільки насправді складним є втілення навіть «простих» проєктів. Тому в своїй масі ті нові вироби, які почали з’являтись, є адаптацією поширених комерційних виробів, які були широко доступні для приватних компаній, або ІТ-рішень, які не потребували значних розробок нового «заліза».
Не варто вважати, що процес адаптації комерційних технологій під військові потреби, особливо під умови реального поля бою, є простим — це не так. Однак це можна зробити в рази швидше, аніж створювати нову технологію з нуля. Чудовою ілюстрацією складнощів є технологія донаведення FPV-дронів, яка, як вважалося у 2023 році, швидко розвинеться та стане новим геймченджером, однак на практиці перші — хоч і з обмеженим функціоналом, але надійно працюючі — рішення почали з’являтись на ринку тільки зараз.
Перелічення виробів усіх декількох сотень «нових» гравців на ринку у форматі статті фактично неможливе, тому ми згадаємо лише найзнаковіші технології, які стали свого роду геймченджерами.
Масове застосування FPV-дронів у бойових діях між українськими та російськими силами кардинально змінило картину сучасної війни. Дешеві дрони-камікадзе, зібрані з комерційних компонентів, багато в чому визначили характер війни як такої.
FPV є чудовим прикладом швидкої адаптації комерційних технологій до військових потреб. Хоча їх використовували фактично з початку повномасштабного вторгнення, однак якщо ще у 2023 році мова йшла про постачання від держави декількох тисяч FPV-дронів на всі Сили оборони на місяць, то вже на початку 2025 року цей показник зріс до близько 200 тисяч на місяць. При цьому загальні виробничі потужності у 2025 році зросли до 8 млн одиниць на рік.
При цьому FPV-дрони не тільки зросли в кількості в сотні разів, але й здійснили подібний стрибок у своїх можливостях. З дронів, які можуть долати декілька кілометрів та нести 1–2 кг вантажу, вони еволюціонували до засобів ураження, здатних долати десятки кілометрів, переносити більше 10 кг корисного навантаження та навіть бути невразливими до засобів РЕБ.
Морські безпілотники не є чимось новим у світі оборонних технологій та використовуються різними арміями світу вже не один рік. Основними типами морських безпілотників до початку російського вторгнення були дрони для захисту акваторій від бойових плавців, розвідники, а також безпілотні мінні тральщики.
Проте з початком російсько-української війни точка зору на цей інструмент війни була кардинально переглянута. Українські морські безпілотники, вступивши в протистояння з російським військово-морським флотом, проявили свою високу ефективність та внесли значний вклад у перелом бойових дій на морському театрі бойових дій, «загнавши» увесь російський флот у дальні порти та гавані. Це дозволило відновити експорт морем та значно покращило економічну ситуацію, а отже, підвищило обороноздатність держави.
Хоча українські морські безпілотники починали з відносно простих дистанційно керованих катерів-камікадзе, вони вже еволюціонували у багатофункціональні платформи, які можуть оснащуватись ударними БПЛА, зенітними ракетами, РСЗВ, кулеметами і так далі.
Розробка, розбудова інфраструктури та активне застосування дронів-перехоплювачів стало одним із геймченджерів російсько-української війни на рівні HIMARS, FPV-камікадзе та морських дронів.
Уперше українські розробники представили проєкт безпілотника-перехоплювача під назвою Fowler («Птахолов») ще у жовтні 2022 року. Однак він мав досить скромні характеристики та широкого застосування не набув.
Справді масовим перехоплення стало після старту ініціатив «Дронопад» фонду «Повернись живим» та «Небесний русоріз» волонтера Сергія Стерненка у серпні 2024 року. У січні 2025 року до них долучився фонд Сергія Притули з проєктом «Чисте небо». Відтоді і до кінця березня 2025 року було оприлюднено відео перехоплень понад 2,5 тисячі російських безпілотників розвідувального та ударного типів.
Як стверджують українські військові, впродовж 2023—24 років російські розвідувальні безпілотники за рахунок великої кількості домінували у небі. За свідченням українських артилеристів, до початку «Дронопаду» було майже неможливо працювати: вже після першого пострілу позицію засікали росіяни, після чого по ній починали завдавати вогневого ураження. Однак активне використання дронів перехоплювачів дало можливість у рази зменшити активність російських розвідувальних дронів біля лінії фронту.
Поступово, також почалось застосування дронів перехоплювачів для протидії ударним безпілотникам типу Shahed. На рахунку тільки одного спеціалізованого підрозділу вже понад 100 збитих ударних безпілотників.
Хоча технологічні розробки в Українській військовій сфері були завжди, однак вони хронічно страждали від недофінансування та браку уваги як з боку влати так і суспільства в цілому. І хоч повномасштабне вторгення дало потужний поштовх Українському ОПК, напрямки які можна було швидко розвинути за допомогою комерційно доступних технологі вже поступово вичерпуються, а розробники стикають з необхідністю проведення грунтовних дослідних робіт, а не простої адаптації. Тому важливо зберегти цю інерцію розвитку завдяки дерегуляції галузі (а не тільки створення винятків на період військового стану) та значного збільшення фінансування розробок технологій, не тільки у державному але і приватному секторі.
Підтримати нас можна через:
Приват: 5169 3351 0164 7408 PayPal - [email protected] Стати нашим патроном за лінком ⬇
Підпишіться на розсилку наших новин
або на наш Телеграм-канал
Дякуємо!
ви підписалися на розсилку наших новин
