13 листопада речник Повітряних сил ЗСУ публічно повідомив про успішну модернізацію українських зенітних комплексів “Бук-М1” з інтеграцією ракет RIM-7 Sea Sparrow.

За його словами, модифіковані комплекси ППО з американськими ракетами вже пройшли випробування на полігоні в США.

“В нас є гарні результати бойового застосування на полігоні у Сполучених Штатах зенітних ракетних комплексів Бук-М1, які переобладнані, адаптовані під американські ракети, які можуть посилити нашу протиповітряну оборону”, – заявив Ігнат.

Кількість “Буків” в ЗСУ

Згідно з даннимиопублікованими в журналі The Military Balance, на початок російського вторгнення Повітряні сили мали у своєму розпорядженні десять дивізіонів “Бук-М1”. Вони перебувають у складі 11, 156 та 223 зенітно-ракетних полків.

Кожен дивізіон “Буків” зазвичай складається з трьох батарей з двома самохідними пусковими установками 9А310М1 та однією пуско-заряджальною установкою 9А39М1. Крім того, до складу кожного дивізіону також входить командний пункт та станція виявлення цілей.

Тобто на лютий 2022 року Збройні сили мали на озброєнні приблизно 60 самохідних пускових установок та 20 пуско-заряджальних установок, які могли самостійно виконати пуск ракет за стороннім цілевказанням.

За час активних бойових дій, згідно з данними аналітичної команди Oryx, українські війська втратили підтвердженими близько 13 СПУ, а також 3 ПЗУ.

Відповідно, навіть враховуючи небойові втрати через поломки, Україна все ще має значну кількість зенітних установок, які можуть залишитись незадіяними через вичерпання запасів зенітних ракет. Враховуючи це, переобладнання ЗРК під американські ракети виглядає перспективним та доцільним проєктом.

Нові перехоплювачі

Характеристики перехоплення цілей у більшій мірі залежать від ракети, котра застосовується у складі комплексу. Основним боєприпасом для українських “Буків” є радянська твердопаливна одноступінчаста ракета 9М38.

9М38 має напівактивну головку самонаведення і несе уламково-фугасну бойову частину масою 70 кг. Вона призначена для перехоплення високоманеврених цілей, що знаходяться на відстані від 3500 до 32000 м, та на висоті від 25 до 20000 м.

Принцип напівактивного наведення передбачає, що зенітна ракета запускатиметься в бік цілі, після чого пасивна радіолокаційна голова самонаведення наводитиме її на відбите від цілі випромінювання наземної РЛС.

Американська RIM-7 Sea Sparrow, котра має стати новим перехоплювачем для “Буків”, концептуально повторює конструкцію радянської ракети, маючи таку саму напівактивну радіолокаційну ГСН.

Однак “нова” ракета має набагато скромнішні можливості – Sea Sparrow здатна збивати повітряні цілі на відстані до 20 000 метрів та до 15 000 метрів по висоті.

Фактично корабельні ракети RIM-7 є адаптованими для використання з наземних пускових авіаційними ракетами класу “повітря-повітря” AIM-7. Єдиними конструктивними змінами при їх адаптації стала заміна рульового оперення та встановлення у транспортно-пусковий контейнер.

За своїми габаритами радянська ракета суттєво більша за американську.

Відповідно, опираючись на ці параметри, можна припустити, що штатна кількість ракет самохідної пускової установки залишиться незмінною – по чотири ракети на кожній.

Evolved Sea Sparrow 

У 2004 році на заміну вже морально застарілим Sea Sparrow пришли нові ракети RIM-162 ESSM. Вони набули нових спроможностей та майже вдвічі збільшили свої основні параметри.

ESSM з напівактивною радіолокаційною ГСН здатна перехоплювати повітряні цілі на відстані більше 50 кілометрів та на висоті до 23-25 кілометрів.

Нові ракети зберегли приблизні габаритні розміри старої ракети та можуть використовуватись із комплексів призначених для застосування RIM-7. Відповідно, їх використання в українських комплексах “Бук” теж можливе.

Інтеграція ракет

Наразі у публічному доступі немає достовірної інформації про хід модернізації комплексу. Однак за схожим досвідом можна звернутись до чеської компанії Retia, котра у  2011 році інтегрувала ці ракети у радянський ЗРК “Куб”, нащадком котрого є “Бук”.

Однією з головних проблем інтеграції західних ракет з напівактивною головкою самонаведення у радянські зенітно-ракетні комплекси став радар цілевказання, який через інші частоти та комп’ютер обробки сигналів не міг наводити ракети RIM-7. Для розв’язання цієї проблеми, розробники провели модернізацію з оновлення програмного забезпечення та зміною робочих частот.

Завдяки використанню компактних транспортно-пускових контейнерів модернізація кріплень на комплексі не потребувала великих зусиль. Крім того, сам ТПК були підключені до електросистеми пускової установки для здійснення пуску.

Обвал фронтової ППО?

У своїй заяві речник Повітряних сил визнав, що інтеграція американських ракет є вимушеним кроком та призвела до сутєвого зниження характеристик.

“Вони [захищають], нехай і на невеликому радіусі. Ракети Sea Sparrow зможуть допомогти захистити об’єкти критичної інфраструктури передусім”, – сказав Юрій Ігнат.

Дійсно, при точковій охороні стратегічних об’єктів зменшення радіусу дії комплексу майже на третину не матиме суттєвих наслідків. Однак, разом з тим, “Бук” залишається основою фронтової протиповітряної оборони сухопутних військ.

“Буки”, разом з комплексами С-300П, забезпечують ешелоновану ППО, котра в умовах малоефективної роботи морально застарілого парку української винищувальної авіації залишається єдиним засобом стримування російських гелікоптерів, штурмовиків та бомбардувальників. Їх “деградація” суттєво ослабить і так слабку фронтову ППО

Ситуацію могло б врятувати застосування раніше описаних ракет ESSM, однак доки їх передача не були анонсовані. У той же час, це не виключає таємних поставок, як це вже було раніше з низкою іншого озброєння.