Беньямін Ашер: історія юного добровольця з Угорщини, який став на захист України
Тарас Сафронов
24 травня 2025 року на Харківщині загинув угорський доброволець Беньямін Ашер, який воював у лавах Збройних сил України.
Він загинув під час виконання бойового завдання, захищаючи українську землю від російських загарбників.
Журналісти «Мілітарного» поспілкувалися з його батьком та побратимами, які поділилися історією життя молодого воїна та спогадами про нього.
Беньямін народився у 2004 році в Угорщині. Попри юний вік, він запам’ятався товаришам як людина надзвичайно віддана військовій справі та своєму обов’язку.
До приїзду в Україну він був звичайним солдатом у Збройних силах Угорщини. Там його призначили на посаду клерка, однак така роль не відповідала його прагненням.
У 2023 році він ухвалив рішучий крок — залишив угорську армію та повідомив командуванню про свій намір вирушити на війну в Україну.
Після прибуття до України Ашер потрапив у підрозділ, який не відповідав його очікуванням. Згодом він вступив до 3-ї окремої штурмової бригади, прагнучи воювати разом із досвідченими бійцями на передовій.
Так він опинився у складі 2-го механізованого батальйону.
Під час базової підготовки побратими дали йому позивний «Немо» — через його мовчазність та стриманість.
«Він був дуже цікавою людиною, мав глибокі знання про військову справу та обожнював котів. Інколи жартував, але зазвичай поводився дуже тихо та зосереджено», — згадують побратими.
Він швидко опановував нові навички, вирізнявся витримкою та працьовитістю, ніколи не уникав фізичних навантажень і майже не скаржився.
Спочатку деякі бійці вважали його диваком через мовчазність.
Та коли бачили, як наполегливо він працює, ставлення змінювалося на повагу.
Бойові завдання
У батальйоні «Немо» виконував обов’язки стрільця та переважно займався оборонними завданнями.
«Він копав, тримав позиції, воював як справжній піхотинець», — розповіли військові 3-ї штурмової.
Певний час Ашер служив бойовим медиком.
Він пересувався між позиціями, надавав допомогу пораненим, а згодом перейшов до логістичного підрозділу.
«Під час базової підготовки йому дуже подобалося вчитися на медика. Він сприймав це максимально серйозно та добре виконував завдання», — додали побратими.
У логістиці він займався підготовкою припасів, якими споряджали наземні бойові безпілотники та підправляли бійцям на передовій.
У другій половині травня Беньямін добровільно зголосився вирушити на бойову позицію на Харківщині. Саме там, 24 травня, його життя обірвалося.
«Все, що я знаю — він допомагав іншому іноземцю, потім ворожі дрони прослідкували за ним назад та атакували. Він проігнорував накази відступити, бо хотів залишитися і продовжувати битися на позиції», — розповів один із побратимів.
Беньямін мріяв служити у піхоті та свідомо йшов на ризики заради цієї мети.
Особистий поклик
«Беньямін своїми діями й рішеннями однозначно став на бік українського народу. Через загальновідомі юридичні наслідки він, очевидно, ніколи не повернувся б до Угорщини. Тому я висловлюю своє бажання, щоб мого сина поховали в Києві», — сказав батько Ашер Натан.
Ашер-старший додав, що «серце і душа Беньяміна були пов’язані з Україною та українським народом».
Він сам прагнув піти на фронт і шукав місце, де міг би по-справжньому воювати за Україну. Він не погоджувався потрапити до підрозділу, де провів би час у спокійніших умовах.
«Я переконаний, що він щиро прагнув захищати український народ і свободу України. Саме тому свідомо обирав підрозділ, де міг зробити це максимально», — розповідає батько.
Знаючи сильне почуття справедливості свого сина, батько зазначив, що Беньямін діяв із внутрішнього поклику:
«Йому пропонували інші підрозділи — я чув, що він навіть відвідував деякі з них. Але для нього було неприйнятно, якщо підрозділ був, так би мовити, “тихий”. Він не хотів просто сидіти й чекати. Він прагнув бути там, де його справді потребували — на передовій, у самому центрі подій війни».
Ще в 10 років він вивчав історію світових воєн, читав «Мистецтво війни» Сунь-Цзи та інші військові тексти.
«Я також знаю кількох солдатів угорського походження. Двоє з них зустрічалися з Беньяміном і навіть намагалися перевести його до спокійнішого підрозділу, але він відмовився», — каже батько.
Пересічний угорський контрактник був би наляканий тим, що зробив і пережив Беньямін в Україні, — переконаний батько.
Пам’ять
Батько, Ашер Натан, хоче, аби сина поховали в Києві. На честь угорського добровольця створили меморіальний вебсайт та фонд.
Спершу планували поховати Беньяміна на Лісовому цвинтарі, але тепер з’явилася можливість перепоховати його на Національному військовому кладовищі в Києві. Якщо це вдасться, це місце стане значно гіднішим для вшанування його пам’яті.
«Я рішуче добиваюся, щоб йому посмертно надали українське громадянство. Це не лише засвідчить, що Україна стоїть за ним — адже він стояв за Україну до останніх днів, — а й стане гідним сигналом країні його народження», — наголошує батько.
Угорщина відкинула його, а якби він був живий, то, ймовірно, покарала б за те, що він обрав воювати за Україну та захищати її народ.
«Проти нього навіть відкрили кримінальне провадження, коли дізналися про його рішення воювати, фактично погрожуючи тюремним ув’язненням», — розповідає батько.
Він також звернувся до дослідника Музею військової історії в Києві. На основі особистих речей та біографії Беньяміна його історію включать до експозиції, присвяченої вшануванню пам’яті загиблих іноземних добровольців.
«Морально він здійснив величезний вчинок. Юридично — без жодної винагороди чи гарантій. А враховуючи, що він досяг цього, живучи з інвалідністю (страждав на високофункціональний аутизм), це справді вражає», — каже батько.
Разом із втратою Беньяміна батько знайшов двох нових великих членів родини — Україну та 3-тю окрему штурмову бригаду.
«Я особисто пообіцяв продовжити шлях сина, тому заснував фонди, щоб у його пам’ять підтримувати Україну та український народ у міру своїх можливостей», – зазначив Ашер-старший.
