Інколи складається таке враження, що військові живуть по-справжньому тільки тоді, коли приїжджають на “передок”: марудні години і дні, проведені на спостережнику, в бліндажі, на качалці або на кухні десь за воєнною “битовухою”, змінюються гучною “дискотекою” від заходу сонця і до світання. А потім усе повторюється знову – і так до кінця ротації, а там – відпустка, ППД, полігон…

Але якщо ти гвардієць, то можеш принести користь і в тилу. Особливо, якщо тебе і твоїх братюнь об’єднує відчуття соціальної відповідальності й турбота про дітей з вадами серця. Оце і ми встали собі раненько у вихідний день, заплатили благодійний внесок і пробіглися заради малюків на щорічному “Пробігу під каштанами”. Пушо ми знаємо, що ті, хто зараз на фронті, зробив би так само.

Дивлячись на те, як нас підтримує народ, я собі подумав: наша мета – закінчити війну перемогою і допомогти українським дітлахам вирости здоровими. І якщо ми цього досягнемо, то в принципі можна сказати, що ми своє життя прожили недаремно. А ви як гадаєте?