Популярні
У спадок від Радянського союзу, Україна отримала потужний військово-промисловий комплекс. Теоретично, незалежна Україна, в 1991 році могла виготовляти майже всі типи озброєнь.
На початок 90-х років, основними напрямками розробки озброєння, в яких Україна могла конкурувати зі світовими лідерами були
двигунобудування: розробка та серійне виготовлення авіаційних двигунів, турбореактивних двигунів для крилатих ракет, газотурбінних двигунів для кораблів, та двигунів для бронетехніки;
створення радіолокаційних комплексів: РЛС системи ППО; РЛС цілевказання для ЗРК та морських арт комплексів; РЛС артилерійської розвідки; РЛС контролю космічної обстановки.
системи радіо/радіотехнічної розвідки: комплекси радіоконтролю стратегічного призначення; комплекси пасивної радіотехнічної розвідки.
кораблебудування: розробка та виробництво бойових кораблів різного класу
авіабудування: розробка та виготовлення військово-транспортних літаків
бронетанкова галузь: розробка та виготовлення бронетехніки різного призначення
ракетобудування: розробка та виготовлення бойових ракет малої, середньої та великої дальності (стратегічного призначення).
У всіх цих основних напрямках Український ВПК (зараз використовується термін ОПК), маючи науковий доробок розпочатих ще у 70-80-х роках ДКР, не поступався навіть західним корпораціям виробникам озброєння.
Проте три головні проблеми – економічна криза початку 90-х (яка зупинила стабільне фінансування ОПК); демілітаризація (скорочення армії, закриття більшої частини ДКР, скорочення військового замовлення); та залежність від російського ОПК (який після 1991 року став конкурентом) – призвели до глибокої кризи українського ОПК. Який зупинив свій планомірний розвиток, і до теперішнього часу не вийшов на рівень сучасних розробників озброєння.
З середини 2000-х років український ОПК переживав етап певного розвитку. Сформовані в країні засади ринкової економіки почали реально діяти, почався етап поступового відновлення економіки. А державні підприємства ОПК почали виходити на світовий ринок. Саме в цей час і були підписані найбільші іноземні контракти українських розробників озброєння: продаж Пакистану 320 танків Т-80УД; участь українських інженерів у створенні військових кораблів Туреччини, В’єтнаму та інших країн; співпраця з Китаєм у авіаційній, кораблебудівній, ракетобудівній та двигунобудівній галузі.
Проте, хоч цей період і приніс певний розвиток українському ОПК, але він був в основному лише фінансовим вливанням у ОПК, а створення нових зразків озброєння відбувалось в основному шляхом доопрацювання і завершення ще радянських проектів. Розвиток військової науки, і фінансування фундаментальних досліджень не відбувалось. Технологічне відставання вітчизняного ОПК від світових лідерів створення озброєння стало незворотним.
Україна все ще входить в 15 країн лідерів з продажу зброї, але це лідерство примарне. Воно тримається на продажу систем озброєння, які були створені ще за часів СРСР, а в Україні тільки модернізувались: двигуни для авіаційної та морської техніки, бронетехніка, комплектуючі.
Основним покупцем української зброї є бідні країни, та країни на озброєнні яких залишилась радянська техніка. Також країни, які активно розвивають свій ОПК, і намагаються компенсувати відставання у певних галузях виробництва озброєння, за рахунок українських технологій (як це робить Туреччина, чи робив Китай). Але щороку список цих країн зменшується.
Це свідчить про те, що наш ОПК залишається у стані перманентної кризи. І не створюючи сучасну зброю буде поступово витіснений конкурентами.
Український ОПК звісно створює нові продукти (навіть ті види озброєння, які не розроблялись і не виготовлялись в УСРСР) – це наприклад ПТРК, ОТРК, РСЗВ, протикорабельні ракетні комплекси, тактичні БПЛА, артилерійські системи.
Але технічний рівень цих систем так і залишився на рівні 2000-х років. Ці системи хоча і потрібні Україні, і навіть можливо будуть експортуватись, проте мають низьку конкурентоздатність – сучасні армії все частіше купують сучасну зброю, а не будь яку.
Однією з головних проблем розвитку нашого ОПК є технічна відсталість від конкурентів. Наші технології залишились на рівні 90-2000-х років. І самостійно ми вже не зможемо наздогнати конкурентів.
Який же вихід може бути для збереження оборонно-промислового комплексу? Виходом може, і повинен бути шлях, яким йшли всі країни виробники озброєння, які створювали свій ОПК з нуля – це закупівля ліцензії на певні зразки озброєння та їх подальше удосконалення. Для прикладу можна привести Туреччину, Південну Корею, Китай, Польщу.
Туреччина ще в 90-х роках майже не виготовляла військову техніку, але зараз має потужний ОПК, і є одним зі світових лідерів у створенні БПЛА, навіть їх назви не варто згадувати – вони відомі у всьому світі.
На початку 90-х Туреччина активно створювала свою військову кораблебудівну промисловість, а українські інженери брали участь у створенні деяких зразків турецьких військових кораблів. Зараз вже Україна купує турецькі корвети Ада.
В 90-х роках Туреччина не мала власного військового авіабудування. Почавши з закупівлі американських бойових літаків Ф-16, країна освоїла їх складання і виготовлення на своїй території окремих деталей для цього літака. Пізніше турецькі інженери розробили варіант модернізації Ф-16 OZGUR .
Зараз ОПК Туреччини починають створення дослідного зразку бойового літака 5-го покоління TF–X (Turkish Fighter Experimental). Також завершується розробка власного навчально-бойового літака, та бойового гелікоптера.
Інші галузі турецького ОПК розвиваються так само динамічно, виходячи на рівень кращих світових зразків. Країна прагне освоїти замкнутий цикл виготовлення всіх видів озброєння.
Південна Корея. Ще одна країна, яку можна привести як приклад розвитку власної економіки, і ОПК зокрема – купуючи ліцензії на передові технології.
Ця країна також не виготовляла власну зброю, але маючи агресивного сусіда, який постійно погрожує війною, і має ядерну зброю, Корея була вимушена створити велику і добре озброєну армію. А для потужної багато чисельної армії, необхідно виготовлення власного озброєння (чисельність ЗС Південної Кореї приблизно 630.000, не рахуючи резервістів).
Для створення власного ОПК, Південна Корея купувала іноземні зразки озброєння, в тому числі і радянського: танки Т-80, ЗРГК Тунгуска, гелікоптери Ка-27. Південна Корея вивчала іноземні зразки військової техніки, активно залучала іноземні фірми для створення власних систем озброєння.
Так наприклад, у створенні першого вітчизняного танку К1 приймала участь американська фірма Chrysler Defense. За основу корейці взяли американський прототип ХМ1 (на базі якого американці розробили танк М1 Абрамс). На основі танку К1, розвиваючи уже власні технології, південнокорейські інженери створили танк наступного покоління K2-NO Black Panther, який на сьогодні вважається одним з найкращих танків світу, і користується значним попитом на світовому ринку.
У створенні власного ЗРК Cheongung II (M-SAM) південним корейцям допомагали інженери російської фірми «Алмаз-Антей» :
Схожим шляхом південні корейці розвивали і інші свої галузі ОПК.
Польща. Найбільш схожий з нами шлях розвитку ОПК. На початку 90-х років Польща на відміну від згаданих вище Туреччини і Південної Кореї, вже мала доволі розвинутий ОПК. Ще в часи соціалістичної влади, польські кораблебудівельники створювали бойові корабля для радянського ВМФ. Наприклад у складі ВМС України до сих пір служать кораблі: СДК «Юрій Олефіренко» (побудований у м. Гданськ); навчальний катер «Нова Каховка», «Сміла», «Чигирин» (побудований у м. Гданськ); санітарний катер «Сокаль» (побудований у м. Гданськ).
За ліцензією Польща виготовляла танки Т-72; гелікоптери Ми-2, ; легкі броньовані транспортери МТ-ЛБ; планувався випуск за ліцензією БМП-1, та інша техніки.
Польський ОПК, на початку 2000-х років стикнувся з тією ж самою проблемою що і українські розробники зброї – їх технологічний рівень безнадійно відстав від сучасних зразків озброєння. Поляки намагались створювати нову військову техніку на основі зразків озброєння які вже серійно виготовлялись. Так з’явився доволі вдалий гелікоптер PZL W-3 Sokół, створений на основі Ми-2:
Для заміни танків РТ-91 “Twardy” (модернізована версія ліцензійної копії радянського Т-72), почались роботи по створенню власного танку РТ-94 “Goryl“:
На початку 2000-х років, поляки намагались створити власну БМП – BWP-2000, на шасі тягача МТ-С (створений на базі шасі СУ-100П, і випускався за радянською ліцензією):
Пізніше, розвиваючи проект BWP-2000, була створена БМП Anders, і на її базі легкий танк. Врешті ці проекти були закриті, і Польща, за допомогою іноземних компаній, створила нову БМП Borsuk:
Невідповідність власного технічного рівня сучасним вимогам, проявилась і при створенні польської САУ. Ранню версію власної САУ Krab поляки створили на базі шасі Т-72, але вже під час експлуатації техніки у військах, стало зрозуміло, що шасі танку Т-72 не підходить для цієї арт системи:
Зрештою, зрозумівши, що технічний рівень такого озброєння вже не відповідає вимогам сучасності, Польща вирішила закуповувати ліцензії на нові зразки озброєння. Так поляки отримали: власний БТР Rosomak (ліцензійна версія фінського БТР Patria):
Для нової версії САУ Krab вже обрали корейське шасі (бойова машина створена на базі арт частини британської САУ AS-90, та шасі корейської САУ K9 Thunder):
ПТРК Spike-LR; ПЗРК GROM – ГСН для якої виготовлялась по російській ліцензії. Пізніше поляки розробили удосконалену версію ПЗРК Piorun з розширеними бойовими характеристиками.
Зараз, не зважаючи на підписаний контракт з закупівлі чотирьох батарей американських ЗРК “Patriot”, Польща веде розробку власного ЗРК Narew (малої дальності), допомогу у створенні якого приймають британські компанії. Та ЗРК Wisła (середньої дальності). В проекті ЗРК Wisła передбачена часткова локалізація елементів американського ЗРК Patriot, тобто експорт новітніх технологій.
Незважаючи на достатні фінансові ресурси, і доступ до передових військових технологій як країна НАТО, Польща купує і українські ліцензії на виготовлення окремих зразків зброї. До таких зразків відносяться: ракети для легкого ПТРК Pirat; мінометні міни 120-мм; 155-мм коригований арт снаряд.
Закуповуючи ліцензії на передові зразки озброєння, Польща швидко підняла технологічний рівень власного ОПК, і зробила його продукцію конкурентоздатною на світовому ринку озброєння.
По-перше, необхідно створити державний фонд розвитку оборонних технологій. Це повинен бути фонд, виключно для фінансування закупівлі ліцензій, на виготовлення сучасних зразків озброєння та передових військових технологій.
По-друге, враховуючи обмежений український бюджет, необхідно визначити найбільш важливі технології та зразки озброєння, які потребує наше військо. Ми не зможемо купити ліцензію на все, що необхідно армії, тому необхідно визначити 3-6 першочергових програми.
Нижче приведені 6 найважливіших, за думкою автора, програм ліцензійного виробництва озброєння, які потребують першочергового фінансування:
Зараз основним озброєнням бтр, бмп та бронекатерів української армії є 30-мм автоматичні гармати. Вони є копіями радянських гармат 2А42, 2А72. Це непогані гармати, перевірені часом і війною, про те морально застарілі. Тенденція світової бронетехніки схиляється до збільшення калібру озброєння БТР/БМП до 40/50-мм. Збільшений калібр дозволяє вражати легку бронетехніку, захист якої значно зріс за останні 20 років, і збільшує дальність ведення вогню. Крім того, нові телескопічні боєприпаси завдяки об’єму дозволяюсь збільшити ємність боєкомплекту, і розширити номенклатуру типів боєприпасів.
Продовжуючи виготовляти 30-мм гармати, нова українська бронетехніка, зважаючи на застарілий калібр озброєння буде значно поступатись конкурентам.
Укроборонпром вже заявляв про плани по створенню нових 40-мм автоматичних гармат для бойових модулів: “Об‘єднання підприємств дозволить прискорити процеси із створення новітньої зброї. Зокрема йдеться про розробку перспективних 30-мм та 40-мм автоматичних гармат, які будуть використовувати боєприпаси стандарту НАТО.” (зараз повідомлення вже видалене з сайту концерну, доступні лише посилання інших ЗМІ за 2019 рік). Враховуючи попередній негативний досвід майже всіх проектів УОП, можна припустити, що створення гармати з новим калібром може розтягнутись на десятки років, а кінцевий зразок може не відповідати сучасним вимогам.
Тому, доцільно було б закупити ліцензію, на виготовлення сучасних автоматичних гармат збільшеного калібру, і створювати на їх базі міжвидові бойові модулі (для БТР, БМП, легких катерів). Серед гармат такого класу можна відмітити американські автоматичні гармати 40(30)-мм XM813 Bushmaster ІІ та 50-мм XM913 Bushmaster ІІІ (Northrop Grumman):
Або франко-британську розробку , 40-мм автоматичну гармату 40 CT (BAE SYSTEMS):
Через значне збільшення за останні п’ять років розвідувальних, та розвідувально-ударних БПЛА в російській армії, наше військо потребує зенітних ракетно-артилерійських комплексів (ЗРАК) та зенітних артилерійських комплексів (ЗАК) ближньої зони, для безпосереднього прикриття військ. Існуючі ЗАК/ЗРАК Шилка та Тунгуска морально та технічно застарілі.
Потреба в таких зразках озброєння дуже велика, вона вимірюється декількома сотнями (для прикриття механізованих частин, арсеналів, важливих об’єктів, ЗРАДн ЗРВ, та ближньої зони ППО/ПРО кораблів). Всі ці завдання може вирішити міжвидовий ЗРАК/ЗАК. Враховуючи значну чисельність такого озброєння, яку потребує наша армія, доцільно створити і закуповувати український комплекс. Потенціал для його створення (і певні конструкторські наробки) у України є, проте вітчизняний ОПК не має технологій виготовлення автоматичної зенітної гармати з боєприпасами програмованого підриву.
Логічним виглядає придбання ліцензії на виготовлення зенітної гармати та боєприпасів програмованого підриву до неї. І створення на її базі міжвидового бойового модуля ЗАК.
Військові радіостанції окремих діапазонів надзвичайно важливий вид техніки для збройних сил. Без сучасного зв’язку неможливо побудувати сучасну армію. Україна здатна самостійно виготовляти засоби зв’язку, але не всі види радіостанцій відповідають вимогам військових. Наприклад одеське підприємство виготовляє переносні та рухомі радіостанції укх діапазону, але вони не відповідають вимогам військових. А ось українські радіорелейні станції та станції тропосферного зв’язку цілком можуть бути доведені до потрібного рівня.
Позитивним є те, що плани з ліцензійного випуску сучасних укх радіостанцій є – після невдалого проекту ліцензійного виробництва турецьких р/с Aselsan, яке по факту виявилось просто крупновузловим збиранням, керівництво Збройних сил вирішило у перспективі освоїти ліцензійний випуск американських укх радіостанцій Harris
При належному фінансуванні, і комплексному вирішенні організаційних проблем бронетанкової галузі, Україна здатна освоїти випуск всіх видів бронетехніки – починаючи від легких гусеничних шасі (типу МТ-ЛБ), і закінчуючи танком 4-го покоління. Проте слабкими місцями у створенні сучасної бронетехніки є морально застаріле озброєння (про нову 40/50-мм гармату згадувалось вище), і застарілі системи управління вогнем (СУО).
Звісно можна вкладати кошти у створення власної цифрової СУО, але це знову повторення шляху назад, ми втратимо час, гроші, і створимо зразок технологічного рівня 2000-х років. Оптимальним варіантом є тільки закупівля ліцензії на сучасні зразки СУО.
Українська армія має чисельні підрозділи артилерії (6 артилерійських бригад, 17 Бригадних артилерійських груп (БрАГ – майже полковий комплект артилерії), артилерія ДШВ, артилерія корпусу резерву, навчальні частини). Українські ракетні війська і артилерія великі за чисельністю, але морально застарілі і мають велику технічну зношеність техніки.
Враховуючи велику чисельність штатних артилерійських систем ствольної артилерії, доцільним буде організувати випуск власних зразків цього типу озброєння, аніж закупати за кордоном їх великі партії.
Спроба створити власну колісну САУ «Богдана» поки що затягується у часі через організаційні та конструкторські проблеми. За непідтвердженою інформацією, документація на арт частину САУ «Богдана» була придбана за кордоном, і напевно повторюючи давню проблему українських військових закупівель – «придбати найдешевший варіант», ми отримали знову застарілий зразок з певними технічними проблемами.
Питання переозброєння ствольної артилерії необхідно вирішувати перевіреним шляхом, яким шли Польща, Туреччина та інші країни – придбання ліцензії.
Для створення власної гусеничної САУ доцільно використати перероблене шасі танку Т-84, а башту (арт частину), виготовляти за ліцензією. Придбавши документацію на виготовлення арт частини наприклад південнокорейської САУ К9 Thunder (яка перебуває на озброєнні вже більше 9 армій світу). На базі цієї ж арт частини можна розробити і колісну САУ.
Доцільним буде й закупівля ліцензії на виготовлення арт частини міномету на самохідній базі, типу фінського AMOS. Переведення мінометних батарей механізованих батальйонів є необхідною вимогою часу
Одним з видів озброєння, яке на яке краще придбати ліцензію на виготовлення є певні види боєприпасів. Освоїти випуск деяких видів боєприпасів ми можемо самостійно, наприклад набої, постріли до автоматичних та під ствольних гранатометів, деякі види танкових боєприпасів, кореговані арт снаряди, міни. Але деякі сучасні боєприпаси доцільніше виготовляти за ліцензією: артилерійські снаряди (і модульні заряди до них); 12/23-мм боєприпаси для радянських систем озброєння; телескопічні боєприпаси 40/50-мм; 35/40-мм снаряди з програмованим підривом і т. п.
Автор MARINER
Підтримати нас можна через:
Приват: 5169 3351 0164 7408 PayPal - [email protected] Стати нашим патроном за лінком ⬇
Підпишіться на розсилку наших новин
або на наш Телеграм-канал
Дякуємо!
ви підписалися на розсилку наших новин
