Порохова діжка «Африканського рогу»: Тиграй, Еритрея і проксі-війна ОАЕ проти Саудитів

Збройні конфлікти в Східній Африці ризикують перерости в ширший регіональний конфлікт. З кінця січня 2026 року та упродовж лютого в мережі поширюються повідомлення про нові боєзіткнення в ефіопському регіоні Тиграй, перекидання федеральних військ та припинення дії Преторійської угоди.

Історія конфлікту та Преторійська угода

Ефіопія – єдина африканська країна, яка уникла втрати незалежності в колоніальний період. В 1936 році країну окупувала фашистська Італія, а в 1941 Ефіопія стала першою країною, звільненою від спільної окупації британськими та ефіопськими військами.

Упродовж 1974-1991 років в країні тривала громадянська війна проти марксистського режиму «Дерг», в якій переміг Революційно-демократичний фронт ефіопських народів, РДФЕН. Після перемоги РДФЕН в країні з глибоким міжетнічним розколом домінуючі ролі заняли тиграйці, що проживають на півночі країни, на території стародавнього царства Аксум. В 1993 році від Ефіопії від’єдналась Еритрея, населена близьким до тиграйців народом тигринья, також християнами.

У період 1998-2000 років відбулась війна між Еритреєю та Ефіопією, де Україна та Росія виступили головними постачальниками зброї, інструкторів та найманців для обох сторін одночасно, перетворивши конфлікт на унікальне для того часу протистояння радянської авіації. Росія переважно підтримувала Ефіопію, поставивши їй винищувачі Су-27 та направивши групу військових радників на чолі з генералом Якимом Янаковим, тоді як Україна стала основним партнером Еритреї, продавши їй літаки МіГ-29 та забезпечивши технічне обслуговування силами українських фахівців.

Незважаючи на минулі зв’язки, Еритрея є однією з небагатьох країн світу, яка послідовно та радикально голосує проти всіх резолюцій Генеральної Асамблеї ООН, що засуджують російську агресію проти України. Попри те, що в 1990-х роках Україна фактично допомогла Еритреї створити її військово-повітряні сили та вистояти у війні проти Ефіопії, сучасний режим Ісайяса Афеворкі (досі при владі з 1993 року) повністю став на бік Москви, ставши частиною «клубу семи» (разом із РФ, Білоруссю, САР, КНДР, Малі та Нікарагуа), які голосували проти резолюції ES-11/1 у березні 2022 року.

В 2014 році Ефіопія увійшла в період політичної нестабільності, невдоволення домінування тиграйців при владі, репресій проти амхара, оромо та інших етносів. В 2018 році до влади приходить новий прем’єр-міністр – Абій Ахмед Алі, представник народу оромо, який згодом укладає з Еритреєю мир, за що отримує Нобелівську премію миру. Проте, вже 3 листопада 2020 в Тиграї спалахує масштабний локальний конфлікт, що триватиме до 2 листопада 2022 року. Тиграйці з НФЗТ, на чолі з Дебреціоном Гебремікаелем (колишній міністр комунікацій та заступник прем’єр-міністра при попередній владі), невдоволенні посиленням федеральної влади та проведенням політичної зачистки від представників зазначеної національності, атакували базу федеральних військ, що розпочало конфлікт, жертвами якого стали, за різними оцінками, 300 000 – 800 000 осіб, більша частина з яких (приблизно 60%) – це загиблі від голоду цивільні. До конфлікту були залучені еритрейські війська на боці федерального уряду. 2 листопада 2022 року було підписано Преторійську угоду, із всіх пунктів якої, фактично, було виконано лише припинення вогню. Роззброєння військ амхара, Сил оборони Тиграю, виведення еритрейських військ, предачі під контроль Тиграю утримуваного амхарцями Західного Тиграю (де в ході війни відбувались етнічні чистки амхара проти тиграйців) не відбулось.

Поточний стан речей

З 26 січня повідомляється про найбільш серйозні сутички навколо Тиграю, зокрема за участі Сил оборони Тиграю проти Фано та федерального уряду. З початку лютого до Тиграю помічене перекидання федеральних військ з Оромії та Амхари (чим, щоправда, скористалися Фано. Захопивши частину територій в регіоні). Дебриціон Гебремікаель звинуватив федеральний уряд в підготовці до нової війни проти Тиграю. Проте, станом на кінець лютого маштабної війни проти Тиграю так і не почалося, а риторика федерального уряду більш зосереджена на Еритреї. 3 лютого 2026 Абій Ахмед у виступі перед парламентом вперше офіційно звинуватив еритрейські війська у масових вбивствах, зґвалтуваннях, руйнуванні будинків і пограбуванні фабрик під час війни в Тиграї. Він заявив, що розрив з Еритреєю почався саме через ці звірства, а не через питання доступу до Червоного моря. Щоправда, новою війною, яка спалахне в регіоні, може стати як раз не війна в Тиграї, а війна за доступ Ефіопії до Червоного моря.

Риторика влади в Аддис-Абебі підливає олії до полум’я, зокрема Абій Ахмеда Алі, який визначив намір домогтися виходу до моря як стратегічну мету. 3 лютого 2026 року Абій Ахмед знову заявив у парламенті, що Ефіопія та Червоне море — це «нероздільні сутності», наголосивши, що для 130 мільйонів ефіопів несправедливо залежати від 50 км узбережжя, які контролює значно менше населення сусідніх країн. Крім того, у вересні та жовтні 2025 року Абій називав втрату порту Ассаб «історичною помилкою, яку потрібно виправити». 22 лютого в місті Ауаса (Хаваса) було проведено військовий парад за участі прем’єр-міністра, приурочений до дня створення командування сил спеціальних операцій, де один із банерів мовив: “Подобається вам це чи ні, ми не залишимося закритими!” і намальований солдат виламує двері до корабля з написом “Асеб – це Ефіопія”. Асеб – це невелике портове місто на південному сході Еритреї.

Як риторика щодо виходу до моря співвідноситься з заворушеннями в Тиграї? Річ у тім, що розкручування теми Тиграю може слугувати виправданням владі в Аддис-Абебі для збройної агресії проти Еритреї. Ефіопія просуває стратегічний наратив щодо залучення еритрейської армії в бойові дії на боці тиграйців, перебування військ Еритреї на території Тиграю, а також збройну підтримку Народного фронту звільнення Тиграю та амхарського ополчення Фано (при цьому, між Фано та НФЗТ відбуваються збройні зіткнення через наявний міжетнічний конфлікт). 7 лютого 2026 року міністр закордонних справ Ефіопії Гедіон Тімотеос у листі до ООН прямо звинуватив Еритрею в «актах відкритої агресії» та співпраці з антиурядовими групами, а 8 лютого 2026 року МЗС Ефіопії офіційно висунуло ультиматум Асмарі з вимогою «негайно вивести війська» з ефіопської території.

Риторика Ефіопії не залишилась без відповіді режиму в Асмарі. 9 лютого міністр інформації Еритреї Ємане Гебремескель офіційно назвав звинувачення Ефіопії у присутності еритрейських військ у Тиграї «абсолютно фальшивими та сфабрикованими». Влада Еритреї характеризує ультиматуми Абія Ахмеда як «дешеву та жалюгідну брехню, мета якої — відвернути увагу від внутрішнього колапсу Ефіопії та виправдати майбутню агресію задля захоплення порту Асеб». Еритрейський диктатор Ісайяс Афеворкі у своєму програмному інтерв’ю від 13 січня 2026 року заявив, що «Партія процвітання» Абія Ахмеда фактично вже оголосила війну власному народу (амхара, тиграйцям та оромо), а риторика про вихід до моря є ідеологічною пустушкою, відірваною від географії та міжнародного права. Асмара наполягає, що вона виявляє «максимальне терпіння», тоді як Адіс-Абеба намагається використати Тиграй як димову завісу для, нібито, приховування банкрутства своєї політичної системи.

Ширший конфлікт

Поширенню наявних конфліктів в Судані, Ефіопії та Сомалі сприяє посилення ролі зовнішніх акторів, регіональних держав Близького Сходу та Північної Африки, таких як Єгипет, Туреччина, Саудівська Аравія та ОАЕ. Станом на лютий 2026 року в аналітичних колах (зокрема American Enterprise Institute, Клеман Молен, Томас ван Лінге) визначають наявну динаміку в регіоні як розкол двох регіональних блоків: один на чолі з Туреччиною та Саудівською Аравією, а інший – з ОАЕ та Ізраїлем.

Тригером для обговорення розколу стали події грудня 2025 – січня 2026 року з падінням підтримуваної еміратським урядом Південної перехідної ради в Ємені та визнання Сомаліленду урядом Ізраїлю. Останній – сепаратистський регіон Сомалі, який активно підтримується ОАЕ, які до того ж мають там військову базу. В 2024 році Ефіопія підписала з сепаратистами меморандум про взаєморозуміння, зокрема, щодо оренди ділянки узбережжя біля порту Бербера на 50 років, проте угоду не ратифіковано через тиск Сомалі та інших країн регіону. Натомість влада в Могадішо посилює співпрацю з Туреччиною та Саудівською Аравією, що є життєво необхідним для боротьби з терористами Аш-Шабаб. Так, протягом 2026 року в Сомалі було перекинуто три турецьких винищувачі F-16 та танки M60. 10 лютого представники Сомалі підписали меморандум про військову співпрацю з Саудівською Аравією. Натомість угоди між Сомалі та ОАЕ було розірвано.

В той же час ОАЕ неофіційно постачали зброю (переважно китайську) до Ефіопії в ході війни в Тиграї, а зараз використовує Ефіопію як один з логістичних хабів (разом з Чадом та підконтрольною ЛНА територією Лівії) для постачання зброї суданським бойовикам Сил швидкої підтримки. Також на території Ефіопії функціонує табір підготовки СШП, а в лютому цього року в мережі публікувались не підтверджені повідомлення про, нібито, удари дронами по позиціям одного з тиграйських формувань на території Судану з ефіопської території. З іншого боку, 1 лютого у виданні New York Times вийшла публікація, у який стверджується, що суданські БПЛА турецького виробництва застосовуються з єгипетської авіабази в суданському прикордонні.  Це мое свідчити про поглиблення співпраці з суданською владою з боку умовного блоку Єгипту, Туреччини та Саудівської Аравії для стримування Еміратів. Цікаво і те, що видання Middle East Eye 6 лютого повідомило про те, що Єгипет, нібито, намагається посередничати у поглибленні безпекових зв’язків між Еритреєю та Саудівською Аравією. Мета — стримати вплив ОАЕ, які посилюють військові зв’язки з Ефіопією.

Повертаючись до Ефіопії, то потенційний збройний конфлікт Ефіопії та Єгипту є темою, що обговорюється вже декілька років і тому є об’єктивна причина – води Блакитного Нілу. ГЕС «Хіддасе» (Гребля Великого Ефіопського Відродження, GERD, запущена в вересні 2025, проектна потужність якої становить від 5150 до 6450 МВт) на Блакитному Нілі стала для Єгипту питанням національної безпеки, оскільки 95% прісної води країни залежить від цієї ріки.

Еміратське англомовне видання The National 23 лютого повідомило, що Єгипет минулого тижня висунув Ефіопії пропозицію. За данними видання, Єгипет готовий співпрацювати з африканськими союзниками, щоб допомогти забезпечити Ефіопії доступ до Червоного моря, якщо Аддис-Абеба проявить гнучкість у своїй водній суперечці. Пропозиція містить неявне попередження про те, що Єгипет використає свій значний політичний та військовий вплив у Судані, Сомалі та Джибуті, а також свою потужну військово-морську присутність у південній частині Червоного моря, щоб заблокувати доступ Аддис-Абеби до морських портів цих країн, якщо його пропозицію буде відхилено. Зокрема, Єгипет може запропонувати доступ до порту Асеб в Еритреї, але пропозиція також вимагає відмовитися від військової присутності на узбережжі. Не виключно, що така пропозиція з’явилася саме зараз на тлі можливого прийняття рішення щодо військової операції Ефіопії із захоплення порту Асеб. Чи зацікавлені в подібному розвитку подій в ОАЕ? Скоріше так, оскільки вихід Ефіопії до моря дасть доступ союзним до Еміратів силам до контролю за ділянкою акваторії північніше стратегічної Баб-ель-Мандебської протоки. Із колапсом Південної перехідної ради позиції ОАЕ в регіоні були послаблені, в той час як Саудівська Аравія, що підтримує офіційний єменський уряд, укріпила свій контроль над районом протоки та Аденської затоки.

Доцільно вважати, що військово-політична напруга у Східній Африці дійсно зростає і ми спостерігаємо синтез ряду відокремлених регіональних конфліктів у більш цілісне протистояння, де переплітаються інтереси ряду доволі впливових регіональних гравців. Те, що відбувається, є закономірним наслідком руйнування світового порядку що існував, ключовим каталізатором чого є вторгнення Росії до України. Проте, саме в таких протистояннях формується нова система міжнародних відносин, завдяки чому за підсумками описаного вище протистояння відбудеться перебалансування сил в регіоні Близького Сходу та Африки. Не виключено, що події в регіоні стануть одним із фундаментів майбутньої системи міжнародних відносин, що стане унікальною подією для всього африканського континенту.