Як українська армія збирає бойовий досвід: від штучного інтелекту до нової структури ВВД

Одним з ключових ресурсів, яким зараз володіє Україна, є набутий досвід війни нового типу, якої ще не бачив світ. Він охоплює все, що відбувалося на полі бою та в тилу. Наприклад, аспекти використання безпілотників та радіоелектронної боротьби – досвід, який в поточному вигляді сформувався винятково у сучасній російсько-українській війні. 

Проте один лиш досвід без правильного аналізу та інтеграції у військо нічого не вартий. Як дати цьому раду, чи вивчає українське військо досвід власних помилок та успіхів і чи впливає це на армію? На ці питання у нашому інтерв’ю відповість керівник аналітичного департаменту Центру передового досвіду «Боривітер» Павло Мусієнко.

Що криється під терміном «вивчення і впровадження досвіду» у військовій системі?

Вивчення та впровадження досвіду, або ж коротко ВВД, це процес опрацювання досвіду для досягнення покращень і уникнення повторних помилок. Це цикл від помилки до вжиття заходів, що унеможливлюють її повторення. У термінології НАТО ця методологія зветься Lessons Learned, тобто вивчені уроки, що на мою думку більш точно передає суть цього підходу.

На практиці це виглядає так: планується операція, фіксуються ключові завдання і параметри, які мають бути досягнуті. Після операції, коли щось пішло не за планом або, навпаки, було зроблено дуже добре, проводиться процедура «after action review» —  аналіз проведених дій. У напівформальній розмові учасники операції фіксують, як вони зрозуміли план і що відбулось насправді, що було добре, що погано.

Результатом є перелік задокументованих спостережень, які передаються офіцерам ВВД і аналітикам. Вони готують аналітичні звіти з детальним розбором ситуації, пошуком першопричин і рекомендаціями командуванню. Командування отримує конкретні поради для зміни підготовки, забезпечення, стандартних операційних процедур і доктрин. Інформація поширюється на інші підрозділи як вивчений досвід.

Якщо цей цикл спрацював правильно, ситуація більше не повториться, тобто проблема буде вирішена і такий досвід можна вважати «вивченим уроком». 

Як це виглядає у реальному житті? Наведи приклад.

Так, гарним прикладом була б операція одного спеціального підрозділу, якому було доручено провести рейдові дії з форсуванням водної перешкоди. Їхньою задачею було знищення передових позицій супротивника і закріплення на новому рубежі.

Під час планування було застосовано стандартний план медичної евакуації: офіцери визначили точку передачі поранених, кількість необхідних засобів, залучили легкі моторні катери для евакуації та вогневої підтримки і транспорт для руху до стабпункту.

В цілому стандартний план передбачав 30% втрат, але ситуація склалась гірше: вже під час висадки на той берег ворог виявив групу і завдав по ній артилерійський удар. Близько 70% бійців було поранено, з них 30% отримали уламкові ушкодження середньої тяжкості і ще 40% контузії. Зрозуміло, що про продовження рейдової операції мова вже не йшла, підрозділ невідкладно переключився на евакуацію поранених.

Ситуація була дуже складна, група знаходилась в «сірій зоні» на ворожому березі. Зрештою, за результатами медичної евакуації всіх поранених вдалося доставити на нашу сторону до стабпунктів упродовж «золотої години» і безповоротних втрат вдалось уникнути. Але те як проводилась евакуація, проблеми з якими зіткнулись бійці, все це потребувало перегляду тактик і стандартів. Тому командування підрозділу звернулось до нас із проханням допомогти в аналізі досвіду і формуванні рекомендацій.

Ми провели after action rewiev (АПД – аналіз проведених дій) з учасниками операції та з’ясували декілька факторів, які мали ключовий вплив на результат операції. Зазначу, що це були як негативні, так і позитивні фактори, адже вивчення досвіду не фокусується тільки на помилках.  

Ми відмітили, що медичній евакуації на етапі планування приділили недостатньо часу і ніхто не прораховував ситуацію з пораненням такої кількості бійців. Крім того, в доктринальних документах не було передбачено стандартної процедури евакуації через водну перешкоду. На підрозділ у кілька десятків людей було лише пара медиків, чого виявилось критично мало. До того ж, у найвідповідальніший момент їх комунікація виявилася паралізованою.

Частково ці недоліки компенсували дії бійців, що не були передбачені планом або стандартами. До прикладу, дії медиків координувались віддалено іншою людиною, що суттєво спростило організацію медичної допомоги та евакуацію. Попри план, точка збору динамічно мінялась залежно від розвитку ситуації. Свою роль також зіграло прикриття дронами суміжним підрозділом та додаткові медикаменти взяті понад норми.

В отриманому досвіді було ідентифіковано кілька уроків. Першим з них стало оновлення організаційної структури: одним з пропонованих рішень було ввести в штат медичного радника, який візьме на себе основний тягар координації, зв’язку з суміжниками, організацію транспорту, супроводження поранених і оновлення інформації для розгортання стабілізаційних пунктів. Під час наступної операції це була вже штатна посада. Крім того, медичний радник був включений у процес планування операції: він розраховує розмір підрозділу, потенційні ускладнення, в яких умовах відбуватиметься медична евакуація. 

Також в організаційно-штатну структуру загону було введено додаткових бойових медиків, а у медико-евакуаційну групу – лікаря, спеціаліста з рівнем підготовки вищим за звичайного медика. Як вже зазначалося, у плануванні операцій медична евакуація була виділена в окремий етап. Це те що стосується доктринальних та організаційних змін за результатами вивчення досвіду.

Другий напрям – це підготовка і операційне планування. Було організовано навчання для новоствореної посади медичного радника, і розроблено сценарій тренування де поранено 70% особового складу, з яких 30% це важкопоранені. Тому що до цього тренування передбачали вибування пораненими не більше 30%. Організовано відпрацювання медичної евакуації на машинах, човнах і повітряних засобах підрозділу. Тобто те, чого під час операції так бракувало.

Кров. Операція була проведена в межах «золотої години» і тому  запаси крові не знадобились. Але якби евакуація затрималась ще хоча б на 15 хвилин, це призвело б до безповоротних втрат. Тому тепер медики згідно з оновленими стандартними операційними процедурами беруть із собою запаси крові на випадок затримок в евакуації. Більше того, деякі підрозділи тепер застосовують принцип формування загонів з однаковою групою крові для організації переливань на місці.

Слухаючи цей приклад одразу уявляєш собі спецпідрозділ, або бригади по типу «Азову» чи 3 ОШБр. Але не всі частини мають такий рівень організації. Чи відчуває на собі ефект від системи ВВД звичайний український піхотинець?

Так, він зустрічається з нею вже на етапі підготовки в навчальному центрі. Нещодавні зміни в системі БЗВП передбачають, що процедура after action rewiew тепер є частиною підготовки. Після занять інструктори аналізують з особовим складом проведені дії, де людина бачить заплановану ситуацію і те що трапилось насправді, розбирає правильні та помилкові рішення і думає над тим як наступного разу досягти мети. Вже на етапі підготовки людям прививають цю логіку.

Також, невдовзі він зможе використовувати портал ВВД, поділений на окремі тематичні спільноти (наприклад, для медиків, екіпажів дронів, розвідників, зв’язківців), що будуть схожі за форматом на форуми. Там представник будь-якого підрозділу, незалежно від звання та посади, зможе ділитись своїм досвідом та вивчати чужий. Доступ до порталу буде відкрито кожному військовому, для цього потрібно буде лише авторизуватись.

Як сьогодні організована система вивчення досвіду у війську? Наскільки вона ефективна та які зміни її чекають?

Існує ієрархічна вертикаль від головного управління доктрин і підготовки Генштабу до рівня ОТУ, ОСУВ, ОК, родів і видів військ, окремих бригад.

Наразі система працює дуже обмежено. Проблема у тому, що стара доктрина 2020 року не враховує реалій сучасного поля бою: весь досвід має йти вертикально на командування для прийняття рішень, оновлення стратегічних підходів – зміну керівних документів та системи підготовки. Своєю чергою оновлена доктрина з ВВД, що буде опублікована найближчим часом, зміщує акцент в тому числі та на горизонтальне поширення досвіду для швидкого його впровадження в підрозділах на тактичному рівні — наприклад, вже згадані тематичні спільноти дозволять враховувати схожий досвід суміжних підрозділів або подібних операцій на етапі планування місії, без бюрократичних перешкод і затримок. Це сприятиме горизонтальним зв’язкам фахівців з різних підрозділів і обміну спостереженнями і найсвіжішими трендами незалежно від посади чи звання.

Зараз відбуваються важливі системні зміни: в бригадах впроваджується посада офіцера ВВД, існує кілька програм підготовки у вищих навчальних закладах, у тому числі Центр передового досвіду «Боривітер» допомагає з підготовкою. Також нещодавно було створено профільне управління з вивчення та впровадження досвіду у командуваннях родів та видів військ, на плечі якого лягає організація цих процесів. За останній час було здійснено ряд серйозних кроків, як організаційних, так і процесних.

Офіцери ВВД займатимуться активним та пасивним збором досвіду. Вони будуть організовувати процес документування досвіду учасників бойових дій в підрозділах, або формуватимуть групи для виїзду на лінію фронту, де безпосередньо під час проведення операції разом з її учасниками здійснюватимуть збір інформації та аналізуватимуть її.

Також існують недоктринальні підходи — коли виконавці не мають прямих обов’язків щодо вивчення військового досвіду, але займаються цим в інтересах свого підрозділу. Такі процеси можна бачити у згаданих тобою підрозділах, і це дуже якісна робота.

Центр передового досвіду  «Боривітер» — це представник громадського сектору, який допомагає державі у підготовці офіцерів, налагодженні процесів вивчення та впровадження досвіду та надає технічну підтримку. Зокрема, ведуться роботи зі створення та підсилення аналітичних спроможностей сил безпеки та оборони на різних рівнях, впровадження передових технологій та штучного інтелекту в процеси опрацювання даних. Ми докладаємо всіх зусиль, щоб популяризувати тему вивчення досвіду у Збройних Силах України. Зокрема, вже вдруге провели щорічну конференцію з Lessons Learned за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Її метою було зібрати в одному місці всіх дотичних до цієї теми фахівців для обговорення найактуальніших викликів та проблем у функціонуванні системи вивчення і впровадження досвіду в Україні.

Все ж існує скепсис з приводу цієї системи, оскільки обов’язково знайдуться люди, які не бажатимуть ділитись цінним досвідом або саботуватимуть його впровадження. 

Звісно, в житті не все ідеально і такі люди будуть. Тому система працює не лише у видимій площині, а й за її межами. Досвід акумулюється в тому числі у документах або записах, тому задача системи – зібрати вже наявний досвід та правильно його проаналізувати.

Я наведу приклад: у підрозділів радіоелектронної розвідки є терабайти перехоплень. Якщо ці дані транскрибувати в текст, а потім проаналізувати з допомогою штучного інтелекту, що орієнтований на виявлення досвіду (а «Боривітер» вже над цим працює) то можна постфактум за 2022-2023 рік «дістати» масу важливого досвіду навіть без залучення офіцерів ВВД. І вивчати його для того, щоб ідентифікувати уроки, які ще не втратили свою актуальність за 2-3 роки.

На якому етапі готовності зараз ця нейромережа і як ви її називаєте?

Ми називаємо її «ОDCR асистент», адже вона допомагатиме офіцерам ВВД фіксувати досвід у форматі документів Lessons Learned, якими послуговується НАТО – Observation, Discussion, Conclusion, Recommendation (скорочено – ODCR). Зараз цей модуль  перебуває у тестуванні. Ми підключили його до деяких некласифікованих потоків даних і пропускаємо через нього всі публікації. Штучний інтелект вже розпізнає головні критерії досвіду, за якими відфільтровує повідомлення та формує спостереження готові для подальшого аналізу. 

Практично це виглядає так: за день є близько тисячі повідомлень з різних джерел – від вузькоспеціалізованих блогів до загальних каналів. Система перш за все вчиться відповідати на питання, чи стосується публікація російсько-української війни. Якщо ні — відкидаємо. Потім публікації розбиваються на ті, що містять досвід, і ті, що ні. Далі аналізується, чи це вже відомий досвід, чи щось нове, наприклад опис операції або спостереження, які можна використати. Зібрана інформація дає змогу системі навчитися писати спостереження.

На сьогодні система здатна виконувати двоетапне сортування інформації за допомогою «червоних» і «зелених прапорців» — ключових слів, що верифікують тип повідомлення. Якщо є «зелені» словосполучення і відсутні «червоні» — повідомлення проходить далі. Проте ще зарано говорити про повний машинний аналіз і автоматичне генерування досвіду — для цього поки що потрібна участь людини. Крім того, ми працюємо тільки з відкритими даними – і це теж накладає на нас певні обмеження. Як тільки функціонал буде допрацьовано, ми підсилимо ним спроможності Порталу ВВД та фахівців з аналізу бойового досвіду. 

Паралельно ми також працюємо над іншою мовною моделлю для українських військових. Цей проєкт також базується на нейромережі та має функціонал, схожий на ChatGPT: він спілкуватиметься з носіями досвіду і спрощуватиме пошук відповіді на питання «що трапилось», «що є першопричинами ситуації» та  «що змінити наступного разу» тощо. Це допоможе офіцерам ВВД якісніше документувати отриманий досвід для розробки рекомендацій командуванню всіх ланок.

Це виключно наші проєкти, і головні складнощі наразі пов’язані з ресурсами — потрібно багато обчислювальних потужностей, «заліза», щоб обробляти великі обсяги даних. Крім того, ми дуже розраховуємо на якнайшвидше розблокування процесу запуску порталу ВВД, який буде підсилений цими модулями – він готовий технічно, але існують бюрократичні затримки. Організаційно проблем немає — у нас хороша команда.

Наскільки реально захистити від витоків досвід, який ти хоч якось поширюєш?

Я думаю, що ми стикаємось із класичною проблемою кібербезпеки, в якій найслабшою ланкою завжди є людина. Тому які б організаційні чи технічні заходи не впроваджувалися, які рівні секретності не були застосовані, захистити дані від витоку на 100% не вдасться. Маємо завчасно готувати заходи на випадок витоку важливої інформації. Разом з тим я вважаю, що надмірна класифікація (засекречення) досвіду може призводити до негативних наслідків, коли ті, хто потребує важливих рекомендацій, отримує їх запізно або не отримує взагалі. Таким чином втрачається сама суть Lessons Learned – вчасне поширення корисної інформації правильним адресатам.

Я знаю, що деякі бригади в Силах оборони відмовляються ділитись досвідом через випадки, коли той з’являвся у ворога через деякий час. То можливо краще не формувати єдину централізовану систему збору досвіду, а зробити її децентралізованою на рівні корпусів та бригад?

Я дуже великий прихильник децентралізованих систем і того, аби система розвивалась саме таким чином. Наші зусилля з посилення аналітичних спроможностей у системі ВВД власне на це і направлені. 

Така системна архітектура вигідно впливає на мотивацію. Під час нашого нещодавнього дослідження проблем базової загальновійськової підготовки у навчальних центрах представники бригад неодноразово зазначали, що не бажають відправляти своїх найкращих бійців інструкторами через неясні перспективи, натомість були б готові до цього якби навчені ними новобранці цілеспрямовано відправлялись до їх частини. Те саме й тут – бригада буде замотивована збирати та аналізувати досвід, якщо він напряму впливатиме на їх ефективність.

Крім того, досвід може різнитись на різних ділянках фронту. У такій ситуації гнучкість децентралізованих систем ВВД дозволить підрозділам адаптуватись до конкретних умов швидше та якісніше.

Однак, для досягнення системних покращень, посилення спроможностей Збройних Сил як єдиного організму, весь досвід має бути узагальненим на найвищому рівні та стати основою стратегічного довгострокового планування. У цьому сенсі необхідність централізованого системного підходу є очевидною.